6.2. Право володіння чужим майном

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 

Врешті-решт у ЦК 2003 р. було закріплене тлумачення володіє ня як права володіння чужим майном, тобто як виду прав на цЬому інституту присвячена гл.31, яка має назву "Право во-лодіння чужим майном".

Як випливає з положень ЦК, під правом володіння чужим майном мається на увазі лише те володіння, яке виникає на підставі поговору з його власником або особою, якій майно було передано власником, а також з інших підстав, встановлених законом (ст.398). Іншими словами, це таке володіння, яке має під собою правову підставу (титул). Тому воно нерідко іменується також титульним володінням.

Водночас у ч.З ст.397 ЦК згадується фактичне володіння майном І зазначається, що воно вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Отже, постає питання про співвідношення цих понять.

Фактичне володіння охоплює і ті ситуації, коли існує підстава встановлення володіння, і ті, коли відсутня будь-яка підстава для встановлення володіння або володілець не може довести наявність такої підстави. Отже, фактичне володіння може бути і законним, і незаконним. Встановлена ст.397 ЦК презумпція правомірності фактичного володіння є не більше ніж припущенням, яке досить легко може бути спростоване доведенням факту відсутності законної підстави його набуття володільцем (тримачем).

ЦК розрізняє поняття "право володіння" як вид прав на чужі речі і "фактичне володіння" як поняття, що позначає стан знаходження речі у певної особи, яка її тримає. Наприклад, законному володінню присвячені норми ч.2 ст.397 і ст.398 ЦК; фактичному — чч.і, З ст.397, ст.400 ЦК та інші.

Звідси випливає, що поняття "право володіння" має стосуватися лише випадків законного володіння чужим майном, тобто такого, що має достатню правову підставу.

Суб'єктом права володіння чужим майном є особа, яка фактично тримає його у себе. Це може бути як фізична, так І юридична особа. При цьому право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Вказане не означає виникнення відносин спільної власності, а свідчить лише про те, що надання одній особі права володіння на певне майно не позбавляє власника або уповноважену ним особу права надати таку можливість й іншій особі.

Об'єктом права володіння може бути будь-яка річ, стосовно якої можливе встановлення права власності.

Зміст права володіння охоплює право на власну поведінку во-Л0Дільця щодо певного майна (здійснення права володіння), право вимагати від інших осіб не перешкоджати такій поведінці, право звернутися за захистом до суду або інших державних органів.

У свою чергу зміст права на здійснення права володіння охоплює:

право мати майно у фактичному володінні;

право користування майном;

обмежене право розпорядження майном;Фактичний володілець за певних умов може мати право:

а)         залишити собі доходи, отримані від майна, що належитьшІй особі (ч.і ст.390 ЦК);

б)         на відшкодування необхідних витрат на утримання, збеїження майна (ч.З ст.390 ЦК);

в)         залишити собі здійснені ним поліпшення майна (ч.4 ст.390 ЩПідставами виникнення права володіння є:

договори з власником або іншою особою, якій майно передано власником. Сторонами такого договору є володілець і власникабо особа, якій власник передав майно разом з повноваженнями напередання права володіння ним іншій особі;

односторонні правочини (наприклад, заповіт, яким спадкодавець передає спадкоємцям своє право володіння);

юридичні вчинки. Наприклад, суб'єкт, якому передали назберігання знайдену річ, на законних підставах володіє нею протягом часу, поки триває пошук власника речі (ст.337 ЦК);

правові акти суб'єктів публічного права;

рішення суду.

Можливе також виникнення права володіння з інших підстав, встановлених законом.

Право володіння припиняється у разі:

відмови володільця від володіння майном;

витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

знищення майна;

вилучення речі з цивільного обігу;

поєднання в одній особі володільця і власника речі. Правоволодіння у цьому разі припиняється, оскільки право володіннямайном є однією з правомочностей власника.

Додаткова література:

Горонович И. Исследование о сервитутах. — К., 1883.

Иеринг Р. Теория владения / Пер. с нем. — СПб., 1895.

Коновалов А.В. Владение и владельческая зашита в граждан-ском праве. -— СПб., 2001.

Копьілов А.В. Вещньїе права на землю. — М, 2000.

Петров Д.В. Право хозяйственного ведення и право оперативного управлення. — СПб., 2002.

Підопригора О.А. Захист володіння за римським правом //Право України. - 1999. - № 8.

Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві. — Одеса, 2002.

Полонский З.Г.  Право оперативного управлення государ"ственньїм имушеством. — М., 1980.

Талапина З.В. Управление государственной собственнос-тью. - СПб., 2002.

Толстой Ю.К. Социалистичсская собственность и оператив-ное управление // Проблеми гражданского права. — Л., 1987.