2. Віндикаційний позов

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 
РЕКЛАМА
<

Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, сутність якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Зокрема ст.387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З урахуванням цивілістичних традицій та положень ЦК віндикаційний позов зазвичай визначають як позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння.

Наведене визначення містить вказівку на істотні ознаки цього позову:

він може бути поданий власником (або уповноваженою нимособою);

зміст позову становить вимога повернення речі;

річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншоїособи (у чужому володінні);

річ знаходиться у чужому володінні незаконно (без достатніхправових підстав для цього).

Вказані ознаки іноді об'єднують у визначенні, використовуючи інші формулювання.

Наприклад, воно може бути й таким: віндикаційний позов — де позов неволодіючого власника до володіючого невласника. У цьому випадку увага загострюється на таких ознаках позову, як втрата власником володіння річчю і перебування її у володінні невласника.

Обидва наведених визначення цілком можуть бути використані для характеристики віндикаційного позову. В кожному з них є сильні І слабкі сторони. Водночас в обох випадках відсутня вказівка на важливу умову подання і задоволення віндикаційного позоиа ТЄі що він може бути застосований лише для захисту пра-ву ласності на індивідуально-визначену річ (або індивідуалізовані ВЯ ові речі). Це випливає з характеру позову — вимоги повернен-РоДсвоєї речі з чужого володіння. Позивач (власник) має довести, нЯ саме ця конкретна річ належить йому, і що саме цією його річ-

незаконно володіє інша особа.

Право на віндикацію належить власнику, який втратив володіння річчю. Нарівні з ним віндикувати майно може особа, яка хоч і яе є власником, але володіє майном внаслідок закону або догово-o Такою особою (титульним власником) може бути орендар, збе-пігач тощо. Титульним власником визнають також юридичну осо-6 якій майно належить на праві повного господарського відання або оперативного управління (ст.48 Закону "Про власність").

Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав — незаконний володілець.

Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння Індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, завданої при цьому власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї своєї речі, яку "він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридично незамінною і тому загибель її призводить до втрати власником права на віндикацІйиий позов. У цьому разі він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.

Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.

Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про тс, що відчужувач речі не мав права на її відчуження.

Володілець вважається недобросовісним, якщо знав чи повинен був знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчуження.

При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст.204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач умисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про теі що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його умисел або груба необережність.

у незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається у всіх випадках.

Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оплатно чи безоплатно Вн придбав річ.

Іак при безвідплатному набутті майна від особи, яка не мала Рава його відчужувати, власник має право витребувати майно у С1Х випадках (ч.З ст.388 ЦК). Таке рішення цілком логічне. Безвідплатний набувач у разі відібрання у нього речі нічого не втрачає' річ не його і на її придбання він нічого не витратив.

Якщо майно придбане добросовісним володільцем за відплат-ним договором, можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.

Зокрема власник може витребувати таке майно лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їх волі іншим шляхом.

Проте у кожному разі майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, право власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується у інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних у ч.2 ст.388 ЦК обставин.

Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:

у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;

при розрахунках у випадку повернення речі з чужого незаконного ВОЛОДІННЯ.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст.389 ЦК). При цьому не має значення, вибуло таке майно від власника з його волі чи надійшло до набувача безвідплатно тощо. Добросовісність набувача як така вже є достатньою підставою для відмови власнику у позові про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їх індивідуалізації. Тому при витребуванні Іменних цінних паперів застосовуються правила ст.388 ЦК.

Основні відмінності у відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:

а)         недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав отримати за весь час володіння річчю.

Добросовісний володілець повинен це зробити з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки до суду тощо (чч.і, 2 ст.390 ЦК);

б)         добросовісний володілець може залишити за собою здійснені ним поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені безїї пошкодження.  Під поліпшеннями розуміють такі  витрати і{амайно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збере-але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поагітують експлуатаційні властивості речі.

Л1  Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний во-

-тілець має право вимагати від власника відшкодування здійсне-

Лцх витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч.4 ст.390 ЦК).

У зазначеній статті не йдеться про можливість залишення за собою здійснених поліпшень недобросовісним володільцем. У зв'язку з цим існує думка, що залишення за ним поліпшень, які можуть бути відокремлені без шкоди для майна власника, не суперечить загальному сенсу цих відносин'. Однак таке тлумачення навряд чи відповідає суті вказаних відносин і концепції ЦК. Якби передбачалося що добросовісний і недобросовісний набувачі мають рівні права на залишення поліпшень речі, то, очевидно, не було б необхідності включати в ч.4 ст.390 ЦК вказівку на те, що таке право є у добросовісного набувача. Достатньо було б у загальних рисах згадати про існування цього права. Звідси випливає, що недобросовісний володілець права на залишення поліпшеної речі не має.

Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під ними розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного її використання (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, установка на машину куленепробивного скла тощо).

Крім того, незаконний володілець майна, як добросовісний, так і недобросовісний, має право вимагати від власника компенсації зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч.З ст.390 ЦК).

Під необхідними витратами маються на увазі такі, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б бути використана за прямим призначенням.

Відповідно до ст.257 ЦК, ст.50 Закону "Про власність" на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється трирічний строк позовної давності.