1. Класифікація права власності : Цивільне право України - Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. : Книги по праву, правоведение

1. Класифікація права власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 
РЕКЛАМА
<

Традиційно поділ права власності на види проводиться за формами власності або за суб'єктами права власності (що фактично є модифікованим різновидом попередньої класифікації).

Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три економічні форми власності: приватну, державну, комунальну. Ці економічні відносини опосередковуються правом приватної власності, правом державної власності, правом комунальної власності. Проте різновидів права власності у Конституції згадується більше: передбачені право власності українського народу (ст.13), право державної власності (ст.14), право приватної власності (ст.41), право власності Автономної Республіки Крим (ст.138), право комунальної власності як власності територіальних громад (ст.142).

У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про поділ права власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право власності українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.

Слід звернути увагу на те, що в цьому разі критерієм є суб'єктний склад відносин власності, а не форми власності. Такий висновок випливає з того, що і Конституція, і ЦК згадують право власності українського народу, яке не є окремою економічною формою власності, але характеризується належністю майна спеціальному суб'єкту права власності.

Слід зазначити, що ЦК не згадує окремо право власності Автономної Республіки Крим. З точки зору розрізнення форм власності це начебто логічно, оскільки такої економічної форми не існує.

Проте власність Автономної Республіки Крим не можна вважати державною, оскільки вказана Республіка не є державою. Водно-Час майно, яке належить Автономній Республіці Крим, не можна вважати таким, що перебуває у комунальній власності, оскільки Означена Республіка не є територіальною громадою.

Виходячи з того, шо поділ на види права власності грунтується на виокремленні його суб'єктів, а Автономна Республіка Крим є учасником цивільних відносин (ст.168 ЦК), є підстави стверджувати, щ0 право власності Автономної Республіки Крим є відокремленим як від права державної власності, так І від права власності територіальних громад, навіть тих, що входять до складу самої Республіки.

Хоча, як зазначалося виїде, традиційною для вітчизняної циві-лістики є класифікація права власності залежно від форм власності та від суб'єктів права власності, проте така класифікація можлива й за іншими ознаками.

Зокрема, залежно від кількості суб'єктів, що мають право власності па один і той самий об'єкт, варто розрізняти: 1) індивідуальне право власності; 2) право спільної власності.

Слід зазначити, що фактично врахування відмінностей між двома вказаними видами власності завжди мало місце у практиці законотворчості, починаючи з часів римського права. Проте у науковій та навчальній літературі право спільної власності не розглядалося як таке, що має ознаки самостійного виду, а лише констатувалася його наявність та давалася (як правило, дуже детальна) характеристика1.

Такий стан речей можна пояснити тим, що у радянському цивільному праві не допускалася спільна власність різних форм, а отже, спільна власність виглядала як різновид правового режиму права власності у межах однієї форми власності. В умовах, коли зазначені обмеження відпали і отримав законодавче закріплення принцип рівності усіх форм власності (суб'єктів права власності), немає жодних перешкод для класифікації права власності на індивідуальне і спільне (з великою кількістю осіб).

Залежно від особливостей об'єкта правовідносин власності потрібно розрізняти: 1) право власності на загальні (звичайні) об'єкти цивільних прав і 2) право власності на спеціальні об'єкти цивільних прав.

До першого можна віднести право власності на будь-які речі приватного права, що вільно перебувають у цивільному обігу і не мають особливостей правового режиму, пов'язаних з особливостями цього об'єкта.

До другого можна віднести право власності на речі приватного права, що спеціально виокремлені в актах цивільного законодавства з метою встановлення особливого правового режиму. Це, наприклад, право власності на землю (гл.27 ЦК), на житло (гл.28 ЦК), на речі, обмежені у цивільному обігу.