1.1. Поняття правового статусу судді. : Статус суддів - І.Є. Марочкін, Ю.І. Крючко, Л.М. Москвич та ін : Книги по праву, правоведение

1.1. Поняття правового статусу судді.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 
РЕКЛАМА
<

Суддя виконує в суспільстві виняткову соціальну роль — безпосередньо реалізує судову владу. Відповідно до такого особливого призначення, держава наділяє суддю специфічним соціально-професійним статусом. Визначення статусу професійного судді України й удосконалення його законодавчого врегулювання має особливе значення саме в період проведення судової реформи, на етапі становлення самостійної судової влади в системі поділу влади.

Етимологічно слово «статус» тотожно поняттю «становище» («стан») когось чи чогось1. При цьому статус суб'єкта являє собою насамперед сукупність певних соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежать від тієї ролі, соціальної функції, що виконується ним у суспільстві.

Сутність поняття «статус» для всіх суб'єктів тотожна і визначає те, що властиво цілому ряду чи роду явищ, а саме — міру свободи, певну можливість поведінки суб’єкта або соціальної групи. Тобто “статус” передбачає соціально-типові аспекти поведінки. Тому відрізнити статус одного суб'єкта від статусу іншого можливо через з'ясування його місця в системі соціальних відносин шляхом визначення тієї «міри свободи, певної можливості поведінки».

При зайнятті посади професійного судді людина наділяється специфічною роллю — можливістю розглядати всі правові спори, конфлікти, які виникають у суспільстві, державі в цілому. З моменту призначення чи обрання на посаду і протягом усього строку перебування в цьому статусі усі соціальні ролі, що виконуються суддею, можна розділити на службові та неслужбові.

Службові ролі пов'язані з виконанням суддею в державі функцій судової влади. А отже статус носія судових повноважень цілком залежить від місця суду, судової влади в державі, принципів функціонування суспільства. Саме тому статус судді в державі, суспільстві в цілому традиційно розглядається в сучасному світі як найточніший показник розвиненості правових засад, основним критерієм усвідомлення та сприйняття конкретним соціумом цінностей правової держави, громадянського суспільства.

В громадянському суспільстві суддям як персональним носіям судової влади надаються виняткові можливості, що дозволяють забезпечити належне (незалежне, об'єктивне, повне, неупереджене) відправлення функцій судової влади, а саме: здійснення від імені держави соціального контролю в механізмі поділу влади, з одного боку, та соціально значущої поведінки конкретного суб’єкта права, — з іншого. Таким чином, зміст службової ролі судді становить обов’язок здійснювати функцію соціального контролю в умовах виникнення конфлікту між окремими членами суспільства, між ними та державою, конфліктів у будь-якій сфері життєдіяльності людини, яка врегульована правом. Ефективне здійснення цієї соціальної функції передбачає надання судді певних можливостей, що одержали нормативне закріплення. Сукупність таких можливостей і становить зміст правового статусу судді. Правовим він називається тому, що йдеться не про загальне соціальне становище судді в суспільстві, а про правове чи юридичне його визначення.

Таким чином, правовий статус судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій надаються відповідні правові можливості для ефективного здійснення професійної діяльності.

Неслужбові ролі судді нічим не відрізняються від соціальних ролей будь-якого іншого члена соціуму. Саме на цих позиціях функціонує громадянське суспільство, одним із принципів якого виступає відносна автономність держави від суспільства як органічної цілісності (соціального організму), хоча суб’єктами відносин, існуючих в кожному з них, є ті ж самі індивіди, групи, об’єднання тощо. Іншими словами, суддя є суб'єктом загальних правовідносин, котрі можуть виникати між ним і державою, іншими суб'єктами на основі норм національного (Конституція і закони України) і міжнародного (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і т.д.) права. Адже, незважаючи на обіймання посади носія судової влади, людина продовжує нести загальні (конституційні) обов'язки та інші обов’язки, що випливають, наприклад, із шлюбних, цивільних, майнових правовідносин, або може займати будь-які інші соціальні позиції як повноправний громадянин, член суспільства. Адже зрозуміло, що цілком відокремити суддю від його справ, не пов'язаних із суддівськими функціями, не є ні можливим, ні розумним. Суддя не повинен бути ізольований від суспільства, в якому він живе.

Проте слід визнати, що неслужбові ролі судді тісно пов'язані зі службовими — вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі обмеження свободи поведінки їх носія. Такі обмеження свідчать про зменшення обсягу правових можливостей, а отже, і прав судді, що здійснюється за допомогою встановлення певних заборон, обов'язків, відповідальності, котрі зводять різноманітність у його поведінці до певного «граничного» стану.

Сутність таких обмежень правових можливостей людини, яка наділена статусом судді, полягає у виключенні (або обмеженні) свободи вибору поведінки в певній сфері правовідносин. Встановлюючи такі обмеження, законодавець, на його думку, запобігає можливості протиправного використання суддею свого посадового становища. Суддя обмежений у можливостях вчиняти будь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації, авторитету судової влади в цілому.

Так, щодо професійних суддів Конституцією України (ч. 2 ст. 127) встановлені заборони на участь у будь-якій політичній діяльності, можливість мати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створення гарантій незалежного і неупередженого правосуддя.

Отже, обмеження конституційних прав і свобод суддів здійснюється шляхом:

— заборони брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності;

— обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності. Стаття 36 Конституції України встановлює право громадян на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Однак ч. 2 ст. 127 Конституції, ст. 5 Закону України “Про статус суддів”, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про Конституційний Суд України” містять загальне правило, згідно з яким судді забороняється належати до політичної партії (брати участь у політичній діяльності) або професійної спілки (за логікою, в другому випадку виняток становлять професійні об’єднання суддів). Така вимога обґрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до якої-небудь політичної партії, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Запровадження такого обмеження щодо політичних прав суддів обумовлюється історичним досвідом становлення держави, традиціями, коли одержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо. Пам’ятаючи сумний досвід радянського минулого, при якому партійна дисципліна була основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країн колишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій і профспілок та брати участь у будь-якій політичній діяльності.

З іншого боку, існуюче формулювання правової норми щодо обмежень політичних прав суддів є надто категоричним. Суддя не може бути позбавлений права участі у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше неможливо контролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншої партії (особливо в умовах багатопартійності) або політичного діяча, адже ці процеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини. До того ж, положення п. 2 ст. 60 Закону “Про судоустрій України” гарантує, що політичні пристрасті кандидата в судді не можуть бути підґрунтям для відмови в занятті посади. Однак важко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу після призначення на посаду судді став би політично нейтральним. Тому доцільно акцентувати увагу саме на суб’єктивній неупередженості судді, тобто на відсутності упередженості при розгляді конкретної справи, пов’язаної з прихильністю ідеям будь-якої політичної партії, членством в будь-яких організаціях, особистими або сімейними симпатіями.

Безперечно, сьогодні необхідність існування заборони щодо політичної діяльності, пов’язана зі зламуванням стереотипів, історичних традицій, становленням авторитету суддів в суспільстві. Але вважаємо, що такий “жорсткий” підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем на період побудови правової держави, формування громадянського суспільства. Доцільно закріпити вичерпний перелік дій, котрі можуть бути розцінені як політична діяльність, заняття якими для суддів несумісне з професійною діяльністю, наприклад: участь судді у зборах, мітингах, пікетуваннях, виступи у пресі з матеріалами політичного характеру, агітації за кандидатів у депутати, матеріальна підтримка якоїсь партії та інша активна політична діяльність.

Свобода кожного носія судової влади від ідейного або емоційного тиску в першу чергу пов’язана з принципами верховенства права і правової держави, здійснення судової влади лише на основі конституції і закону. Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх професійних функцій, мають стати дійове та надійне законодавче закріплення незалежності суддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняття кожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такій підхід до статусу носія судової влади забезпечить йому високий авторитет в суспільстві.

Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2.) підкреслюється, що «суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є вираженням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в який зовнішній вигляд цієї діяльності є несумісним з довірою відносно неупередженості і незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи».

Законодавство України стосовно суддів встановлює заборону займатися будь-якою додатковою трудовою діяльністю, крім викладацької, наукової та творчої.

Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне забезпечити незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади (принцип безсторонності).

Стаття 5 Закону “Про статус суддів” встановлює, що суддя має право займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо. Але повинні бути встановлені певні межі такої діяльності. Критеріями оцінки допустимості додаткової трудової діяльності судді є те, що вона повинна містить ознаки дозволеної Законом викладацької, наукової або творчої діяльності та не завдавати шкоди виконанню основних службових обов’язків носія судової влади. Крім того, творча, викладацька чи наукова діяльність має сприяти підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

Отже, при визначенні змісту статусу судді слід враховувати такі положення:

по-перше, правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язку з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод і обов'язків, закріплених у Конституції України, що є основою, фундаментом спеціального правового статусу судді. Але при цьому слід пам’ятати про передбачені Конституцією обмеження щодо конституційних прав громадян, які зайняли посади суддів.

По-друге, Закон України “Про статус суддів” наділив суддів статусом посадової особи державної (судової) влади, що свідчить про необхідність ураховувати особливості правового становища цієї категорії осіб при визначенні структури і правової природи елементів правового статусу судді.

В юридичній літературі правовий статус посадової особи державної влади прийнято характеризувати через правовий статут посади, яку вона обіймає. Але в реальному житті виконання службових функцій здійснюється не посадою як такою, а людиною, яка її обіймає і яка керується у своїх діях не тільки службовими правилами і розпорядженнями, а й власними спонуканнями, цілями і мотивами, що корегують її поведінку, і яка взаємодіє з іншими суб’єктами соціуму не тільки згідно з формальним (офіційним) порядком, а й відповідно до загальних закономірностей міжособистісного спілкування. Крім цього, очевидно, що кожна особистість має неповторний, властивий тільки їй набір соціально-психологічних якостей, які і впливають на ефективність праці судді в цілому. Це є одним із найважливіших елементів ефективної професійної діяльності. Особлива правова природа професійної суддівської діяльності передбачає своєрідну єдність, взаємопроникнення виконуваної соціальної функції та особи судді (виконавця), а відтак потребує нового підходу до визначення статусу носія судової влади. А саме: при характеристиці правового статусу судді повинно йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади. Дане положення набуває особливого значення в умовах формування громадянського суспільства, налагодження соціальних відносин між його членами, між ними і правовою державою. Хоча, безперечно, статус не може існувати без посади, більше того, остання визначає позицію носія статусу в судовій системі та соціальній системі в цілому. Але й без особистості, безпосереднього виконавця соціальної ролі носія судової влади неможливо віднайти статус.

Крім того, особливість правової природи суддівської діяльності передбачає більш особистісний характер очікувань від судді, а отже, вимагає встановлення певних вимог, що ставляться до людини, яка заміщує цю посаду (або бажає обійняти). Для того щоб зрозуміти, прогнозувати ефективність, успішність здійснення судової влади, необхідно дослідити особливості змісту професійної діяльності судді, особи судді (безпосереднього її виконавця) та взаємовідносини цих особливостей.

Таким чином, правовий статус судді є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладена функція здійснення судової влади в державі.

Для забезпечення надійності правового статусу судді необхідне чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному законодавстві всіх структурних елементів, що становлять зміст цієї правової категорії.

Виходячи із закладеної в Законі “Про статус суддів” юридичної конструкції, до складових елементів правового статусу судді відносяться: а) права й обов’язки судді; б) повноваження судді; в) вимоги, що ставляться до судді; г) юридичну відповідальність судді. Ці елементи обов'язкові для всіх груп носіїв судової влади і в повному обсязі розкривати правову природу статусу судді, містять всі правові можливості, які надані судді для ефективної реалізації професійних завдань та досягнення соціальних цілей судової влади.

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо:

по-перше, правовий статус судді є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладено функцію здійснення судової влади в державі;

по-друге, правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язком з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод та обов'язків, закріплених у Конституції України, що є основою, фундаментом спеціального правового статусу судді;

по-третє, зміст правового статусу професійного судді визначається метою і завданнями професійної діяльності, виконуваною в суспільстві соціальною функцією і являє собою певну сукупність правових можливостей, певну міру свободи поведінки судді в суспільному житті і службовій діяльності. Цей статус є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про специфічні правові можливості посадової особи судової влади;

по-четверте, особливість професійної діяльності судді передбачає деякі обмеження (виключення) свободи вибору поведінки судді в певній сфері правовідносин. Загальним призначенням цих обмежень є запобігання можливому протиправному використанню свого відповідального посадового становища з метою захисту й охорони інтересів інших суб'єктів чи суспільних інтересів. Суддя обмежений у можливостях вчиняти будь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації, авторитету судової влади в цілому. Щодо суддів України законодавством передбачені заборона їх участі у будь-якій політичній діяльності, можливості мати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створення гарантій незалежного і безстороннього правосуддя;

по-п'яте, при характеристиці правового статусу судді має йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади.

 


<