Б. НАГЛЯД ЗА ЗАКОННІСТЮ В УСТАНОВАХ, ЩО ВИКОНУЮТЬ ЗАХОДИ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 

 Визначальним в оцінці прокурором законності перебування осіб у місцях тримання  затриманих попереднього ув'язнення, в   інших установах, що виконують заходи примусового характеру, має аналіз даних щодо ув'язнення, в інших   підстав направлення туди цих осіб.

              Підставами утримання під вартою осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, та обвинувачених, щодо котрих застосовано     запобіжний захід у вигляді взяття під варту, відповідно до КПК України, виступають від­повідно протокол затримання (ст. 106) і постанова судді (ст. 165-2). Перевіряючи законність перебування осіб в ізоляторах три­мання затриманих, прокурору необхідно встановити наявність щодо кожного із затриманих протоколу затримання, його обґрунтованість та відповідність порядку його складення вимогам кримінального-процесуального закону.

Необхідно також ознайомитися із долученими до протоколу матеріалами (рапортом співробітника міліції, поясненням затри­маного, протоколами відібрання пояснень очевидців, вилученими предметами тощо).

Особливу увагу прокурор звертає на правильність зазначення часу затримання. У протоколі фіксується не тільки день, але й година, коли було виконано затримання. Часто час затримання проставляється або згодом, тобто набагато пізніше, аніж насправді воно було проведено або взагалі не вказується.

За загальним правилом, у вищеназваних ізоляторах не повинні утримуватись особи, щодо котрих обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Кожний факт знаходження у них взятих під варту осіб повинен прокурором оцінюватись з точки зору його законності. (У відповідності зі ст. 155 КПК, у місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть там пере­бувати до десяти діб).

Обвинувачені та підозрювані у вчиненні злочину, щодо котрих обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, утримуються у слідчих ізоляторах.

Здійснюючи нагляд за законністю перебування у них зазначеної категорії осіб, прокурор слідкує не тільки за тим, щоб щодо кожної особи була постанова судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, але й за тим, щоб не порушувались строки тримання під вартою, встановлені статтею 156 КПК.

Зокрема, перевіряється додержання передбачених криміналь­но-процесуальним законом вимог про продовження строків три­мання під вартою у тих випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК).

Нагляд за додержанням прав і обов'язків, порядку й умов тримання взятих під варту, затриманих та осіб, щодо котрих застосовано інші заходи процесуального примусу виступає основною складовою діяльності органів прокуратури в межах ана­лізованої галузі прокурорського нагляду.

Він виражає те загальне, що властиве нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів адміністраціями всіх органів та установ, котрі виконують покарання і заходи процесуального примусу. Права і обов'язки затриманих, взятих під варту, а також осіб, щодо котрих вжито заходи примусового характеру, нагляд за до­держанням яких здійснює прокурор, поділяються на:

-  загальногромадянські, що властиві всім громадянам;

-  спеціальні, тобто ті, що стосуються тільки конкретного кон­тингенту осіб.

До першої групи входять права і свободи, закріплені Консти­туцією України та діючими на її території законами, за винятком тих, котрі обумовлені правовим статусом взятих під варту, затриманих та підданих іншим заходам примусового характеру, що також перед­бачено законодавством.

Зазначені категорії осіб користуються більшістю притаманних громадянам прав і свобод (правом на життя, честь, гідність, свободу совісті та переконань, правом на охорону здоров'я та медичну допомогу тощо).

Лише у випадках, коли реалізація прав не узгоджується з ре­жимом перебування у відповідній установі, діють правила, вста­новлені законодавством (це, наприклад, стосується права на свободу пересування, особисту недоторканність, деяких політичних прав).

Другу групу утворюють права і обов'язки, котрі належать тільки названим категоріям осіб.

Вони встановлюються законом України "Про попереднє ув'яз­нення", "Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину", "Типовими правилами внутріш­нього розпорядку установ попереднього ув'язення" тощо.

Ці права характеризуються специфікою, зумовленою цілями і завданнями кримінального, кримінально-процесуального і кримі­нально-виконавчого законодавства, режимом та умовами утримання затриманих, взятих під варту обвинувачених, підозрюваних у вчи­ненні злочину та осіб, щодо яких судом застосовані заходи при­мусового характеру.

Тут суттєву роль відіграє додержання таких прав, як:

•   право на одержання інформації про свої права і обов'язки;

•   порядок та умови перебування зазначеної категорії осіб в ор­ганах та установах відповідного профілю;

•   право на належну поведінку з боку персоналу цих установ й органів;

•   право на побачення з родичами та іншими особами;

•   право одержувати посилки або передачі, тощо. Затримані та взяті під варту зобов'язані:

-  дотримувати Правил внутрішнього розпорядку в місцях, де вони утримуються;

-  виконувати законні вимоги персоналу цих установ;

-  виконувати інші обов'язки, передбачені діючим законодавством. Оцінюючи відповідність порядку і умов утримання названих

категорій осіб нормам закону, прокурор відштовхується від кон­кретних даних, характеризуючи ситуацію в місцях утримання за­триманих, слідчих ізоляторах, спеціальних медичних і виховних установах.

Однак, як правило, він повинен покладатись на власну про-• фесійну майстерність, інтуїцію, ініціативне відношення до здій­снення нагляду, оскільки адміністрації установ і органів, у котрих перебуває зазначений контингент, через різні причини часто бувають не зацікавлені у виявленні прокурором доволі розповсюджених, особливо у теперішні часи, фактів недотримання ними законодавчих положень.

Законність виконання покарання, не по­в'язаного із позбавленням волі, характери­зується сукупністю даних, що свідчать про виконання адміністраціями, установами і ор-