§ 2. Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 

Кримінально-процесуальний закон передбачає ряд слідчих та судових дій, в ході яких особи, які проводять

1          Арсеньев В. Д. Зазнач, праця. — С. 90.

2          Кертзс И. Зазнач, праця. — С. 17.

 

дізнання, дізнавачі, слідчі, прокурори, судді (суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази. Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність. Зокрема, переслідується мета зафіксувати місце та умови знаходження речового доказу; забезпечити та зафіксувати його справжність (тобто виключити можливість заміни або підробки); при необхідності можна більш повно використати додаткові способи фіксації істотних для справи характеристик речових доказів. Реалізація вимог закону забезпечує, з одного боку, максимальну повноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого — не допускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розгляду предметами, забезпечує зберігання речових доказів, та у разі їх пошкодження або втрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та ін.1.

Збирання доказів — це комплексне поняття, яке включає в себе дії уповноважених на це посадових осіб по знаходженню, виїмці, фіксації та долученню до кримінальної справи фактичних даних, які мають силу доказів, а в кінцевому підсумку — джерел доказів.

Процесуальні правила збирання та дослідження речових доказів враховують, зокрема, неповторність у певних випадках слідчої дії, за допомогою якої був знайдений об'єкт, та пов'язану з цим необхідність затвердити факт та обставини знаходження, так само, як і наявність в цей момент у об'єкта тих ознак, які використовуються при доказуванні.

Істотне значення мають такі правила процесуального регулювання збирання та перевірки речових доказів:

а) передбачається обов'язкова присутність понятих в ході слідчих діях, при яких здійснюється збирання речових доказів та фіксуються обставини їх знаходження. На понятих закон покладає обов'язок затвердити факт, зміст та результати дій, при виконанні яких вони були присутні, тобто підтвердити, наскільки правильно в протоколі слідчої дії

1 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 650.

 

530

 

Глава 16

 

Речові докази

 

531

 

 

 

відображений процес його проведення та отримані результати1.

Відсутність понятих при знаходженні та виїмці слідів та предметів, а отже порушення органами дізнання та розслідування вимог закону стосовно присутності понятих при виконанні різних слідчих дій, за загальним правилом призводить до недопустимості залучення до протоколу об'єктів у якості доказів, бо несе сумнів стосовно факту та обставин їх знаходження та виїмки;

б)         встановлюється можливість присутності при виконанні

слідчих (судових) дій по збиранню речових доказів осіб, за

конні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконан

ня та результатами цих дій;

в)         передбачається застосування науково-технічних за

собів для фіксації речових доказів, а отже фіксації місця та

обставин їх знаходження (копіювання, фотографування,

відеозйомка, складання планів, схем та інше). З цією ж ме

тою використовується допомога спеціалістів (ч. 2, З КПК

України). Порушення зазначених вимог закону також може

спричинити у певних випадках сумніви в повноті, об'єктив

ності, всебічності результатів огляду, обшуку, виїмки таін.;

г)         з метою виявлення слідів злочину та інших речових

доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших об

ставин, які мають значення для справи, встановлена мож

ливість проведення огляду до порушення кримінальної спра

ви. У цих випадках, при наявності для того підстав, кримі

нальна справа порушується негайно після огляду місця події

(пункти 1—2 ст. 190 КПК);

1 Як відзначав ще П. І. Люблінський, участь понятих у слідчих діях є специфічним застосуванням (за термінологією автора «певною заміною») принципу гласності на попередньому розслідуванні («О даказательствах вуголовном суде». — М., 1924. —С. 63). У судових діях, які здійснюються судом колегіально та гласно, участь понятих не є обов'язковою. Присутність понятих, з одного боку, підвищує відповідальність слідчого за повноту, всебічність, об'єктивність його дій, посилює охорону законних прав та інтересів громадян, ставить органи розслідування під контроль загалу, а з другого боку, відгороджує їх від необґрунтованих нарікань, хибність яких було б важко довести, якщо б при слідчій дії були присутні тільки зацікавлені по справі особи.

 

д) передбачається можливість у невідкладних випадках провадити обшук і виїмку у нічний час (ст. 180 КПК);

є) встановлено порядок зберігання речових доказів, який виключає їх підміну, втрату чи змінення істотних для справи ознак. Так, згідно зі ст. 79 КПК України речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду;

ж) процес збирання та перевірки речових доказів обов'язково відображається в процесуальних документах, наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених законом правил.

Збирання та перевірка речових доказів здійснюються протягом усього процесу доказування по справі. Було б неправильно, зокрема, ігнорувати можливості, які має суд не тільки для дослідження вже наявних у справі, але й для збирання нових речових доказів.

Разом з тим через наявність тих завдань, які кримінально-процесуальний закон ставить перед дізнанням та досудо-вим слідством, основна робота по збиранню речових доказів повинна виконуватися на цих стадіях провадження по справі.

Речові докази найчастіше всього збирають в ході таких слідчих дій, як виїмка, обшук, різні види оглядів, зокрема слідча та судова практика свідчать, що невикористані органами розслідування наявні можливості збирання речових доказів часто не можуть бути поповнені у подальшому1.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік можливих дій по збиранню доказів. Звідси отримання доказів способами, які не передбачені законом, є не допустимим тому, що отримані у такому разі дані про необхідні для правильного вирішення кримінальної справи обставини не мають доказового значення2.

1          Теорйя доказательств в советском уголовном процессе. — М.,

1973. — С. 651—652.

2          Пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня

1985 р. № 11 «Про додержання судами України процесуального законо

давства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (зі зміна

ми, внесеними Постановами від 4червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 р.

№ 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) // Постанови Пленуму Верховного Суду

України в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 43.

 

532

 

Глава 16

 

Речові докази

 

533

 

 

 

З урахуванням цього під способами збирання доказів за допомогою предметів, яким властиві ознаки речових доказів, необхідно розуміти систему дій, які виконуються при провадженні по кримінальній справі, зазначеними в кримінально-процесуальному законі суб'єктами доказування в порядку та формах, визначених цим законом, який направлено на пізнання індивідуальних властивостей, характерних предметів, які опинилися у сфері кримінального судочинства та можуть мати значення для справи з метою досягнення завдань кримінального судочинства1.

Способи збирання доказів у загальному вигляді зазначені уст. 66 КПК, в якій сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможуть встановити необхідні в справі фактичні дані.

Докази можуть бути подані підозрюваними, обвинуваченими, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.

У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор та суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити їх підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати інші засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Усі надані слідчому чи суду зазначеними суб'єктами правовідносин докази, у тому числі предмети та документи, підлягають повній та об'єктивній перевірці та оцінці. На жаль, КПК України не містить, на відміну від російського кримінально-процесуального законодавства2, норму, яка

1 ЛяшА.А. Зазнач, праця. — С. 42.

2У ст. 87КПКРосії «перевіркадоказів» зазначається: «Перевірка доказів виконується дізнавачем, слідчим, прокурором, судом шляхом порівняння їх з іншими доказами, що містяться у кримінальній справі, а також встановлення їх джерел, отримання інших доказів, які підтверджують чи спростовують докази, що перевіряються».

 

передбачала б порядок проведення перевірки зібраних доказів по справі.

У силу принципу публічності обов'язок перевірки доказів покладається на суб'єктів кримінального процесу — особу, яка проводить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, суддю (суду).

Важливу роль у перевірці доказів можуть відігравати інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності (не наділені власними повноваженнями), які беруть участь у доказуванні як зі сторони захисту, так і зі сторони обвинувачення. Вони можуть реалізовувати це шляхом заявлення різноманітних клопотань, пов'язаних прямо чи опосередковано з перевіркою зібраних чи тих, які збираються, доказів; постановки питань допитуваним (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому); внесення у протоколи слідчих та судових дій (у провадженні яких вони брали участь), доповнень, поправок, зауважень; участі у судових дебатах; подання скарг на дії (бездіяльність) та рішення дізнавача, слідчого, прокурора та суду; оскарження вироку, ухвали та постанови суду. Клопотання зазначених суб'єктів про провадження слідчих та судових дій, пов'язаних з перевіркою доказів, підлягають обов'язковому розгляду та вирішенню безпосередньо після заявлення. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 2 7 грудня 1985 р. № 11 (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. № 3, від 13 січня 1995 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд судових справ» по цьому питанню прямо сказано, що на підставі ст. 296 КПК України суди повинні вимагати від учасників судового розгляду зазначення обставин, для з'ясування яких вони вимагають викликати нових свідків, витребувати або приєднати до справи нові докази.

• Після заявлення клопотання та заслуховування по ньому думки учасників судового розгляду суд вирішує його шляхом внесення мотивованої ухвали, а суддя — постанови. Відкладення розгляду клопотання, залишення його «відкритим» або інша відстрочка в його вирішенні є неприпустимим.

Відхилення клопотання не позбавляє учасників процесу права заявляти їх протягом усього судового слідства. При

 

534

 

Глава 16

 

Речові докази

 

535

 

 

 

необхідності суд вправі з власної ініціативи винести ухвалу, а суддя — постанову про проведення тих процесуальних дій, на які вказувалось у відхилених клопотаннях1.

Перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їх перевірка. Таке спрощене трактування може призвести до труднощів та помилок на практиці. Докази перевіряються в міру їх збирання, а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані. Разом з тим поки не закінчено збирання доказів (провадження відповідної слідчої судової дії, яка є способом збирання доказів), не можна закінчити їх перевірку.

Перевірці доказів на стадії досудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється при відсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчинення злочин, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається в умовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність, змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою, яка проводить дізнання, дізна-вачем, слідчим, прокурором, які не є самостійними та незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їх діяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники органів дізнання та розслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основним змістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; зміст та результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковими для суду.

Тому найбільш сприятливими для перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовлені низкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом — самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу, не пов'язаним у своїй діяльності змістом функцій кримінального переслідування та захисту; здійснення перевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінального процесу (передусім безпосередності, змагальності та рівноправності сторін); наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних,

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. —№12. — С. 43.

 

перевірених та оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, — володіння ними повною картиною вчиненого злочину, встановленої у ході розслідування, та можливістю врахування тих факторів, які вплинули на результати перевірки доказів; можливість практично одночасної участі у перевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахувати фактори, якими сторони керуються при перевірці доказів1.

Перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчі дії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевірку доказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка, відтворення обстановки та обставин події — на перевірку. Але це не завжди так. І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки та обставин події — отримання нових доказів.

Необхідно відзначити, що на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання. Так, по 11 справах (4,8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів не проводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.

У певних випадках пред'явлення для впізнання проводилося з порушенням вимог чинного закону. Так, згідно з ч. З ст. 175 КПК предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав. Однак при виконанні семи впізнань (3,7% від загальної кількості) цю вимогу дотримано не було. Потерпілим, зокрема, були пред'явлені тільки вкрадені в них предмети. Зрозуміло, такі протоколи впізнання не можуть мати доказового значення.

У 28,3% вивчених протоколів не міститься вказівка на те, за якими ознаками той, хто робить впізнання, виділив серед пред'явлених йому предметів впізнаний, що також є істотним порушенням закону, зниженням доказового значення проведеної дії2.

1          Научно-практический комментарий к У головно-процессуально-

му кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В. М. Лебедева;

научн. ред. В. П. Божьев. — М., 2002. — С. 203, 207.

2          ЛяшА.А. Зазнач, праця. — С. 55.

 

536

 

Глава 16

 

Речові докази

 

537

 

 

 

Перевірка доказів та їх джерел передує їх оцінці та є необхідною її передумовою. Ми поділяємо думку М. М. Ми-хеєнка, який відзначав, що основною відмінністю перевірки від оцінки є те, що перша здійснюється як за допомогою практичних (слідчих та судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою розумової діяльності, а друга являє собою тільки розумову діяльність1.

З перевіркою речових доказів та їх джерел невіддільно пов 'язана їх оцінка, яка повинна відповідати загальним вимогам оцінки доказів (ст. 67 КПК України), але разом з тим як і оцінка інших засобів доказування має певні особливості. Оцінка кожного речового доказу складається з визначення характеру їх джерела, а також згідно з правилами належності та допустимості.

Джерелом речових доказів, як свідчить практика, є місце їх знаходження. Воно має важливе значення як для встановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їх доказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколі повинно бути обов'язково вказано, при яких обставинах та в якому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.

При оцінці речових доказів повинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотримання правил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформлення відповідних дій.

Особи, які проводять дізнання по кримінальних справах, повинні пам'ятати, що в тих випадках, коли належність речових доказів до справи не викликає сумнівів, порушення правил їх отримання веде за собою недопустимість їх як доказів.

При оцінці предметів — джерел доказів та отриманих завдяки їм свідчень, які мають відношення до справи, — необхідно завжди виходити із загальних правил (принципів) оцінки доказів, які більш детально розглянуті в главі 8 даного підручника.

1 Михеенко М. М. Доказьівание в советском уголовном судопро-изводстве. — К., 1984. — С. 16.

Ік