5.6. ПРАВОВІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 

У роботах з міжнародного приватного права правове регулю­вання міжнародних розрахунків розглядається як об'єкт міжна­родного приватного права [116]. Цей об'єкт є центральним в юри­дичних виданнях з міжнародного торгового права [78]. І це є логічним, адже поглиблення інтеграційних процесів, яке вияв­ляється у розширенні обсягів зовнішніх торговельних операцій, зростанні кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ставить перед партнерами за зовнішньоекономічним контрактом завдання використання різноманітних форм розрахунків (або їх комбінацій) залежно від конкретних умов здійснення зовнішньо­економічних операцій. На жаль, українські резиденти поки що суттєво поступаються своїм закордонним партнерам у вмінні ви­користовувати широкий платіжний інструментарій. Це є однією з причин втрат у зовнішньоекономічній діяльності, яких зазнають вітчизняні її суб'єкти [107]. Водночас дослідження у цій сфері, як і в інших, могли б бути покладені в основу практичних рекомен­дацій для учасників зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло б підвищенню її ефективності, а отже і повнішій реалізації прав громадян на підприємництво.

Перш ніж характеризувати категорію "міжнародні розрахунки", визначимо їх місце у системі вищого рівня. З аналізу Господарського кодексу України (ст. 33-34) випливає, що міжнародні розрахунки (міжнародні розрахункові операції) є складовою фінансової діяль­ності суб'єктів господарювання. А фінанси останніх, у свою чергу, є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

У науковій літературі, присвяченій проблематиці платежів, немає термінологічної єдності щодо позначення базових характеристик, які використовуються на практиці для ідентифікації платіжних умов у зовнішньоекономічних контрактах. Зокрема, наявні різночитання щодо змісту таких характеристик, як умови платежу, методи плате-

314

 

жу, засоби платежу. Іноді ці характеристики вживаються як тотожні [107]. Немає єдності у застосуванні цих термінів і у нормативних ак­тах. Так, у Законі України "Про платіжні системи і переведення гро­шей в Україні" до форм розрахунків віднесено акредитивну, век­сельну, інкасову, переказ, акредитив/інкасо, акредитив/переказ, інкасо/переказ, акредитив/інкасо/переказ та ін.

В одній із перших фундаментальних робіт із зовнішньоеко­номічної діяльності в умовах ринкових відносин поняття "умови платежу" досліджується у межах такої структури: спосіб платежу, за­соби платежу і форма платежу. Таким чином, поняття "спосіб", "засо­би" і "форма" платежу розглядаються як синонімічні категорії "умо­ви платежу" [27]. Ще вдалішою є класифікація, запропонована Ю. Лисенковим та І. Педєм [107], яка містить структуру складових (ха­рактеристик) платежу.

Після визначення місця міжнародних розрахунків як фінансової категорії перейдемо до її характеристики.

Міжнародні розрахунки — врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічни­ми, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплю­ють, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, які від­працьовані світовою практикою, закріплені міжнародними доку­ментами та звичаями, а з іншого — щоденну практичну діяльність банків щодо їх здійснення. При цьому головну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоеко­номічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки викорис­товують свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (рахунків іноземних банків у вітчизняному банку) і "ностро" (рахунків вітчизняного банку в іноземних). Більшість розрахунків здійснюється безготівковим способом за допомогою записів на рахун­ках банків.

Міжнародні розрахунки покликані обслуговувати всі міжнародні комерційні (торгові) та некомерційні (неторгові) операції суб'єктів зовнішньоекономічних відносин. Учасники зовнішньоекономічних

315

 

комерційних угод (імпортери та експортери), їх банки вступають у відокремлені від зовнішньоторгового контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробленням товаросупроводжу-вальних та платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зо­бов'язань та розподіл відповідальності повністю залежать від конк­ретної форми розрахунків.

Регулюються міжнародні розрахунки законодавством та іншими нормативними й законодавчими актами національного права, а та­кож міжнародними банківськими правилами та звичаями. Правовою основою розрахункових відносин є міжнародні платіжні угоди і кон­венції, норми внутрішнього національного законодавства, а також конкретні торгові кредитні та інші договори, що визначають загальні умови розрахункових відносин між країнами.

Щодо норм національного права, то відповідно до ст. 344 ГКУ міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоеко­номічних контрактів, валютним законодавством країн-учасниць розрахунків. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про здійснення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків застосову­ються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фак-тура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та ін. Фінансовими документами у міжнарод­них розрахунках є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одер­жання платежу.

Згідно з Указом Президента "Про заходи упорядкування розра­хунків за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994 р. з метою забезпечення своє­часного та якісного здійснення розрахунків за договорами, сторона­ми яких є суб'єкти підприємницької діяльності, було встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм влас­ності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних ак­редитивів Міжнародної торгової палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.

316

 

Відповідно до чинного законодавства усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та інши­ми комерційними угодами, виконуються резидентами України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки, тобто комерційні бан­ки України, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних опе­рацій. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійсню­ються уповноваженими банками України, зазвичай у вільноконвер-тованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертацією та роз­рахунковій валюті клірингових рахунків згідно з умовами міждер­жавних та міжбан-ківських угод.

Міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації, що зумовлено інтер­націоналізацією господарських зв'язків та універсалізацією банків­ських операцій. Зокрема, Міжнародні Вексельна та Чекова кон­венції, укладені на конференціях у Женеві відповідно в 1930 та 1931 роках, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів та усу­нення складнощів і розбіжностей у використанні векселів та чеків при розрахунках. Комісія з права міжнародної торгівлі при ООН здійснює подальше удосконалення вексельного та чекового законо­давства.

Міжнародна торгова палата (International Chamber de Commerce — ICC), створена в Парижі на початку XX ст., розробляє та публікує Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, інкасо та банківських гарантій. Наприклад, перші правила для інкасо вийш­ли у світ 1936 р. Нині діють пізніші редакції уніфікованих правил. Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до них.

Уніфіковані правила та однакові, одноманітні закони, як було зазначено, — продукт банківської та торгової практики. Вони, у свою чергу, стають базою для національних нормативних та законо­давчих актів щодо міжнародних розрахунків та зовнішньої торгівлі. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний харак­тер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних доку­ментів. Міжнародні платежі виконуються в різних валютах і тому тісно пов'язані з валютними операціями, а саме, купівлею-продажем валют. На ефективність їх здійснення впливає динаміка валютних курсів. Способом хеджування від валютного ризику в зовнішньо­економічній діяльності, зокрема, є купівля ф'ючерсних та опціон-них контрактів.

317

 

Хеджування — у банківській, біржовій та комерційній практиці — методи страхування ризику із застосуванням відповідних фінансо­вих інструментів, наприклад страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Найпо­ширенішим видом хеджування є укладення строкових валютних угод. Фінансовий інструмент використовується як хеджування і вра­ховується в цій якості, якщо:

він точно визначений як хедж під час його придбання;

точно визначено позицію, за якою існує ризик втрат і яку банк

хеджує;

існує зворотна залежність між зміною ціни на основний інстру­

мент та інструмент, визначений як хедж.

У результаті ризик втрат від зміни цін, валютних курсів або відсоткових ставок на основний інструмент суттєво знижується. Як­що фінансовий інструмент не відповідає цим вимогам, він визна­чається як спекулятивний. Банки, які відіграють у системі міжна­родних розрахунків головну роль, останнім часом стають не тільки посередниками між контрагентами угоди, а й суб'єктом, що підвищує ефективність зовнішньоекономічної діяльності завдяки удоскона­ленню існуючих та розробці нових послуг та власних операцій на міжнародних ринках.

Практичне здійснення міжнародних розрахунків учасників зовнішньоекономічних угод забезпечують комерційні або державні банки. Внаслідок того, що розрахунки за міжнародними операціями здійснюються безготівковим способом за допомогою записів на рахун­ках в установах банків, саме банки стають головною фігурою у системі міжнародних розрахунків. Банки не тільки виступають сполучною ланкою між контрагентами зовнішньоекономічних угод у різних країнах, а й повністю задовольняють виконання різнопланових міжна­родних операцій, у тому числі надають консультаційні послуги.

Для здійснення розрахунків на сучасному етапі банки використо­вують власні закордонні відділення та мережу кореспондентських рахунків в іноземних банках. Кореспондентські відносини, хоч і пок­ликані спочатку забезпечувати міжнародні операції клієнтів, це не є їх виключним призначенням. Співробітництво між двома банками в різних країнах, засноване на обслуговуванні клієнтів, з часом підіймається на вищу сходинку. Предметом такого співробітництва стають міжбанківські операції.

318

 

Ці операції поділяють на валютні (касові та строкові), депозитні (кредитні) та розрахункові (клірингові). Ступінь впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоеко­номічних зв'язків країни розташування, застосування її національ­ної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації. При­чому більші можливості при здійсненні міжнародних розрахунків мають крупні банки. У них більший досвід роботи в цьому напрямі, оптимальна мережа банків-кореспондентів, широко розвинутий сервіс, кращі технічне та організаційне забезпечення. Крім того, ве­ликі банки, мають відому за кордоном назву, значні власні ресурси, що дає їм змогу успішно здійснювати міжбанківські операції (в тому числі міжнародні).

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством їх країни, а з іншого — визначається практикою, що склалася. Вона існує у вигляді встанов­лених правил та звичаїв, або закріплюється окремими документами. Найбільш поширеними та складними, що вимагають високої ква­ліфікації банківських працівників, є розрахунки за міжнародними торговельними контрактами та некомерційними операціями.

Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із здійсненням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі перего­ворів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх у конт­ракті. При упорядкуванні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів, як правило, виявляється протилежність інтересів експор­терів, що намагаються одержати максимальну суму у валюті в найко-ротший термін, та імпортерів, зацікавлених у виплаті найменшої суми у валюті, прискоренні одержання товару і відстрочки платежу до мо­менту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі певним товаром. Міжурядові угоди виз­начають загальні принципи розрахунків у зовнішньоторговельних контрактах, чітко формулюють докладні умови.

Відповідно до сучасної практики використовують такі форми розра­хунків за зовнішньоторговельними контрактами: документарний акре­дитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс. Крім того, розрахунки здійснюють за допомогою векселів та чеків. З міжнарод-

319

 

ними розрахунками пов'язані гарантійні операції банків, які відігра­ють роль додаткового забезпечення зобов'язань контрагентів угоди.

Залежно від конкретної форми здійснення розрахунків змінюється ступінь участі в них комерційного банку. Мінімальний ступінь участі банку — за банківського переказу (виконання платіжного доручення клієнтів), вищий — за інкасової форми розрахунків (контроль за переданням товаросупроводжувальних документів та видача їх плат­нику відповідно до інструкцій довірителя); максимальний — за акре­дитива (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізу­ється в разі виконання ним умов акредитива).

АКРЕДИТИВ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ

Акредитив — зобов'язання, взяте на себе банком на прохання імпортера, сплатити певну суму коштів бенефіціарові (експортерові) за умови, що останній надасть відповідно до вимог акредитива доку­менти у встановлений період часу. Таким чином, у торговій угоді між експортером та імпортером банк виступає посередником.

Акредитив сьогодні є чи не найуніверсальнішим і дієвим інстру­ментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних та експорт­них операцій [177].

Згідно із Цивільним кодексом України акредитив є одним з видів безготівкових розрахунків, що здійснюються між юридичними осо­бами, а також за участю фізичних осіб, які займаються підпри­ємницькою діяльністю (ст. 1087, 1088). Як зазначено у ст. 1093 ЦКУ, у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за доручен­ням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується здійснити платіж на умо­вах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів чи призначеної ним особи — бенефіціара. Згідно із Законом України № 2346-Ш "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", прийнятого 5 квітня 2001 р. (ВВР України. - 2001. - № 29. - Ст. 137), загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відноси­ни у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, за-

320

 

конами України: "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Націо­нального банку України, а також Уніфікованими правилами та зви­чаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з договірних гарантій Міжнародної тор­гової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.

Згідно з Уніфікованими правилами і звичаями для документар­них акредитивів у редакції 1993 р., опублікованими Міжнародною торговою палатою1 , акредитив — "це письмове зобов'язання банку-емітента, яке виконується за вимогою і на основі інструкцій клієнта (заявника акредитива):

здійснити оплату бенефіціарові чи на його вимогу третій особі;

акцептувати та оплатити переказні векселі (тратти ), складені на

бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи

негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Акредитив надає значно більші можливості захисту інтересів екс­портера, ніж інкасо. Вже на момент висунення пропозиції чи укла­дання угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко уявляти, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати щодо:

надійності та кредитоспроможності покупця;

політичних, економічних та юридичних умов у країні покупця;

власної ліквідності.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції прода­вець, крім усього іншого, повинен мати точне уявлення щодо обрано­го виду акредитива, а також щодо його конструкції, терміну дії, шляху та засобів транспортування, страхового захисту, базису цін [177].

Типи та види акредитивів. Залежно від цілей, ступеня гарантова-ності оплати сум, що мають бути сплаченими, та способу викорис­тання акредитиви поділяють на: покриті та непокриті, відкличні та безвідкличні, документарні та грошові. Використовується поняття

1 Публікація МТП № 500 за 1993 р.

" Тратта — переказний вексель стосовно трасата — платника, який приймає переказний вексель.

321

 

"резервного акредитива". Згідно з Постановою Правління Націо­нального банку України № 135 від 29 березня 2001 р. "Про за­твердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", покритий акредитив — це акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконую­чому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітич­ному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансо­вих рахунків.

Непокритий акредитив — акредитив, оплата за яким у разі тим­часової відсутності коштів на рахунку платника гарантується бан-ком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Як зазначено у ч. 2 ст. 1093 ЦКУ, при відкритті непокритого акредитива грошові кошти платника бронюються на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива (ст. 1094 ЦКУ).

Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може під­твердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання здійснити платіж відпо­відно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку (ст. 1095 ЦКУ).

Документарні (товарні) акредитиви використовуються для роз­рахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів.

Грошові (циркулярні або фінансові) — акредитиви, виплата за яки­ми не обумовлена наданням документів.

За законодавством виділяють також резервні акредитиви. Згідно зі ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" такі ак-

322

 

редитиви є способом забезпечення тендерних пропозицій, а також виконання договору про закупівлю.

За формою вирізняють документарні акредитиви та акредитивні листи. У більшості країн терміни "документарний акредитив" та "комерційний акредитивний лист" є синонімами. Але, наприклад у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США, технологічні процеси та можли­вості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонова­них документарними акредитивами. Розрахунки у формі акредитив­них комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у конт­ракті купівлі-продажу. Особливість акредитивних комерційних листів полягає в тому, що вони надсилаються не банку в країні про­давця, а безпосередньо бенефіціарові. При цьому банк у країні про­давця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бене-фіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, до­кументів, передбачених в акредитивному листі, може або передати їх банку, обраному на власний розсуд, або надіслати для оплати без­посередньо банку, який виписав акредитивний лист. Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів, повинен зважати на те, що йому не буде відмовлено у него­ціації тратт банком його країни лише в тому разі, якщо акредитив­ний лист виписано авторитетним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратти вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб'єктам господарської діяльності України варто погоджувати­ся на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що во­ни виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іноземними банками першої категорії, платоспро­можність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. За іншими показниками акредитивні листи відповідають документарним акредитивам [177].

Впорядкування розрахунків, відкриття та виконання акреди4 тива. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 135 від 29 березня 2001 р. "Про затвердження Інст­рукції про безготівкові розрахунки в Україні в національній ва­люті" (розділ VIII "Розрахунки за акредитивами") акредитив за своєю суттю є договором, відокремленим від договору купівлі-

323

 

продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. У цьому договорі (між бенефіціаром і заявником акредитива) передбачаються умо­ви та порядок здійснення розрахунків за акредитивами, які не по­винні суперечити чинному законодавству, у тому числі норматив­но-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акре­дитивів у редакції 1993 р. у частині, що не суперечить чинному за­конодавству, в тому числі нормативно-правовим актам Національ­ного банку. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття частко­вих змін не дозволяється.

Бенефіціар може: а) достроково відмовитися від використання акредитива; б) подати пропозиції про внесення змін до умов акре­дитива, звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який у разі згоди вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає повідомлення виконуючому банку. Відносини між бан­ком-емітентом, авізуючим та/або виконуючим банком регулю­ються договорами, в яких передбачаються розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, відповідальність сторін щодо оплати документів згідно з умовами акредитива тощо.

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Якщо авізуючий банк не визначено виконуючим банком, він не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом. За опе­раціями з акредитивами всі заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими ви­дами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці доку­менти. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантуван­ня платежів за акредитивом). Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може нада­ти бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє вико-

324

 

нуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акре­дитива (за винятком того, коли банк-емітент є виконуючим бан­ком). Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлен­ня, яким підтверджується, що до моменту зміни умов або анулю­вання акредитива документи за акредитивом не були подані. До­кументи за акредитивом, що відповідають його умовам, подані бе-нефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання ним повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підля­гають оплаті. У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умо­вам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодуван­ня виконуючому банку, який уповноважений на здійснення пла­тежу.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив (наведена у додатку до Інструкції) не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами вказаної Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення. Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, дати змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з іншого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акре­дитив. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може пе­ревірити документально. Реквізити, передбачені формою заяви, є обов'язковими (крім реквізиту "Додаткові умови"), і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкривається і заява повер­тається заявнику без виконання. Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник акредитива подає його окре­мим додатком, кількість примірників якого має відповідати кіль­кості примірників заяви. Оригінал цього додатка підписується упов­новаженими особами та скріплюється відтиском печатки заявника акредитива.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акре­дитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бух­галтерські записи. Якщо відкривається покритий акредитив, депоно­ваний у виконуючому банку, який не є банком-емітентом, то заявник

325

 

подає до банку-емітента крім заяви платіжне доручення на перераху­вання коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Банк-емітент перераховує кошти заявника на аналітичний рахунок "Розрахунки за акредитивами" у виконуючому банку та повідомляє його про умо­ви акредитива.

У разі відкриття покритого акредитива, депонованого в банку-емітенті, заявник подає заяву та платіжне доручення на перераху­вання коштів із свого рахунка на аналітичний рахунок "Розрахун­ки за акредитивами" у банку-емітенті. Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські запи­си за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умо­ви акредитива бенефіціару. Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бене­фіціару мають збігатися. Для відкриття покритого акредитива клієнт подає заяву, як правило, у чотирьох примірниках. Пер­ший з них банк-емітент обліковує за відповідним позабалансовим рахунком, призначеним для обліку акредитивів, другий (з пот­рібною позначкою банку про дату надходження) разом з випис­кою з рахунка видає заявнику як розписку банку про відкриття акредитива, третій та четвертий здебільшого використовуються для інформування виконуючого банку та бенефіціара про умови акредитива.

На відкриття непокритого акредитива платник подає заяву в чотирьох примірниках. У реквізиті заяви "Вид акредитива" має додатково зазначатися — "непокритий". Перший примірник заяви в цьому разі обліковується банком-емітентом за позабалансовим рахунком, призначеним для обліку непокритих акредитивів. Ви­конуючий банк обліковує примірник заяви або повідомлення, отри­маний від банку-емітента, за відповідним позабалансовим рахун­ком, призначеним для обліку акредитивів. Такий облік здій­снюється окремо від обліку повідомлень про відкриття покритих акредитивів.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива електронною поштою (електронне повідом­лення) або іншими засобами зв'язку, передбаченими договорами між банками, заявою чи повідомленням. Заяву та повідомлення надсилає не пізніше наступного робочого дня після отримання за­яви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі

326

 

його умови, спосіб платежу, місце виконання та термін дії акреди­тива. У повідомленні повинні чітко зазначатися повноваження авізуючого банку щодо виду акредитивної операції. Якщо в повідомленні банку-емітента, надісланого електронною поштою, телетайпом чи іншими засобами зв'язку, не зазначено "подробиці далі", то його поштове підтвердження не потрібне, і в разі його надходження воно не береться до уваги, а робочим документом є це електронне повідомлення. Якщо в такому повідомленні зазна­чено "подробиці далі", воно має лише інформативний характер, і робочим документом є заява, надіслана поштою або доставлена іншим звичайним способом зв'язку згідно з Правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв'язком Державного комітету зв'язку та інформатизації Ук­раїни. Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізую-чий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні докумен­ти, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Реєстр документів за акредитивом складається за формою додатка до цієї Інструкції та подається в банк, як прави­ло, у чотирьох примірниках. Виконуючий банк ретельно пере­віряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не здійснює виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірни­ка реєстру документів за акредитивом причини повернення доку­ментів і засвідчивши цей запис підписами відповідального вико­навця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відтиском штампа банку. Не приймаються до оплати за акредити-

327

 

вом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному. Заявнику акредитива рекомен­дується зазначати в умовах акредитива: ким має оформлятися (засвідчуватися тощо) кожний документ, що вимагається умовами акредитива, та його зміст. Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то для його здійснення уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що засвідчує її особу; зразок її підпису, засвідчений заявником акредитива (якщо його немає у виконуючому банку); доручення, видані заявником ак­редитива, щодо ЇЇ повноважень. На документах, які за умовами акре­дитива мають бути акцептовані, уповноважена особа робить такий напис:

Акцептований за рахунок акредитива від     №           

(дата) Уповноваженим

(назва заявника акредитива) Підпис

(дата)

У виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє на­явність акцептного напису та відповідність його поданому зразку. Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким заброньова­но у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами". Списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, наданого разом з іншими до­кументами, що відповідають умовам акредитива.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом зали­шається в документах дня виконуючого банку, другий (з відпо­відними позначками банку про дату одержання та виконання) видається бенефіціару, третій та четвертий примірники разом з документами, передбаченими умовами акредитива, надсилаються до банку-емітента, в якому третій примірник використовується для списання суми заяви з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів, а четвертий видається за­явнику акредитива разом з іншими документами за акредитивом. Якщо виконуючий банк за рахунок заброньованих коштів опла­тив документи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента

328

 

та отримання відповідних повноважень і в разі подальшої відмо­ви банку-емітента від оплати зазначених документів, виконуючий банк зобов'язаний відшкодувати сплачену суму. Виконуючий банк під час використання акредитива, кошти за яким заброньо­вано в банку-емітенті, перевіряє за дорученням цього банку вико­нання всіх умов акредитива за поданим бенефіціаром реєстром документів щодо акредитива та інших документів, передбачених ним. Четвертий примірник реєстру (з потрібними позначками банку про дату одержання) виконуючий банк видає бенефіціару, третій — використовує для списання суми заяви на акредитив з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів (після надходження коштів від банку-емітента), пер­ший та другий примірники реєстру документів за акредитивом разом з іншими документами надсилає до банку-емітента. Банк-емітент, перевіривши виконання всіх умов акредитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитива­ми" і перераховує їх на рахунок бенефіціара. Перший примірник реєстру документів за акредитивом банк-емітент зберігає в доку­ментах дня банку, а другий (з необхідними позначками банку про дату одержання та виконання) — видає заявнику акредитива ра­зом з іншими документами за акредитивом.

Якщо своєчасно одержати кошти з рахунка заявника акреди­тива неможливо (у разі оплати за акредитивом за рахунок креди­ту), банк-емітент до вирішення цього питання згідно з умовами договору обліковує заборгованість заявника акредитива за балан­совим рахунком, призначеним для обліку короткострокових кре­дитів. Одночасно банк-емітент списує з відповідного позабалан­сового рахунка, призначеного для обліку акредитивів, суму, вип­лачену за акредитивом бенефіціарові.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення терміну і місце подання документів для платежу. Да­та, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бе­нефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та доку­ментів, передбачених умовами акредитива. Банки мають конт­ролювати термін дії акредитива, зазначений у заяві. У день спливу терміну дії акредитива, кошти за яким заброньовано у виконуючо­му банку, останній наприкінці операційного дня меморіальним

329

 

ордером списує кошти з аналітичного рахунка "Розрахунки за ак­редитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на раху­нок заявника акредитива та списує певну суму з відповідного по­забалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів. Про закриття непокритого акредитива через закінчення терміну його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв'язку, передба­ченими договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів. Після отримання повідомлення про закриття акре­дитива банк-емітент списує відповідну суму з позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів. Акредитив, кошти за яким заброньовано в банку-емітенті, закривається ним після закінчення терміну, зазначеного в акредитиві, з додаванням нор­мативного терміну проходження документів спецзв'язком від ви­конуючого банку до банку-емітента або після отримання від вико­нуючого банку підтвердження про невиконання акредитива. Наприкінці операційного дня банк-емітент меморіальним орде­ром перераховує кошти з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами" на рахунок заявника акредитива і надсилає пові­домлення виконуючому банку для їх списання з відповідного по­забалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів. Анульований банком-емітентом відкличний акредитив закри­вається в день надходження повідомлення про його анулювання в такому самому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України і Національного бан­ку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умо­ви зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (конт­рактів)", прийнятою на виконання Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566 "Про заходи щодо впорядкування розра­хунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України", цим суб'єктам рекомендовано застосовувати під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типові платіжні умови та типові форми захисних застережень до них, які передбачають розрахунки в іноземній валюті.

330

 

Типові платіжні умови договору (контракту), яким передба­чається розрахунок із застосуванням документарного акредитива мають такий вигляд:

1.             Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору

(контракту), мають бути здійснені у___(назва валюти)___з

безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дору­

ченням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом

Уповноваженого банку та авізованого через Уповноважений банк.

Якщо акредитив буде відкритий банком, який не є кореспонден­том Уповноваженого банку, Покупець забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом Уповноваженого банку.

Акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору

(контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям

для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікова­

ним Міжнародною торговельною палатою за № 500.

Акредитив має бути відкритий протягом/не пізніше               

днів від дати повідомлення Продавцем про те, що товар підготов­

лено до відвантаження, терміном дії до        , на повну суму

вартості товару, що не перевищує плюс/мінус 10 %, у тому числі

                % річних за користування кредитом.

Якщо з вини Покупця або його банку відкриття акредитива

буде затримано, Продавець має право відмовити у відвантаженні

товару або розірвати Договір (контракт).

Платежі за акредитивом здійснюватимуться в Уповноваже­

ному банку проти подання Продавцем таких документів:

комерційного рахунка в   примірниках;

повного комплекту чистих бортових коносаментів, випи­

саних на ім'я/наказу           , з повідомленням Одержувача, з

позначкою  "фрахт  сплачений/фрахт  сплачений  наперед"  або

"фрахт  сплачується  за місцем призначення" плюс

копії   або   дубліката   міжнародної   авіаційної,   автомобільної, залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найме­нування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і поз­начку Перевізника про відправлення вантажу;

страхового поліса, виписаного на ім'я/наказу             ;

інших документів.

Документи повинні бути подані Продавцем до Уповноваженого банку не пізніше/протягом____днів від дати відвантаження товару.

331

 

Акредитив передбачає можливість або дозвіл часткових

відвантажень/перевантажень.

Усі витрати, пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвер­

дженням, продовженням терміну, зміною умов та виконанням

акредитиву, сплачує Покупець.

Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть

умовам цього Договору (контракту), Покупець за свій рахунок за

дорученням Продавця забезпечить внесення необхідних змін до

умов акредитива.

Примітки:

1)             якщо Покупцеві надається комерційний кредит, до платіж­

них умов після пункту 2 має бути включено додатково текст тако­

го змісту:

Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період

                днів/місяців від дати відвантаження товару. Покупець

сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за став­

кою        % річних одночасно із сплатою вартості товару.

У разі надання Покупцеві комерційного кредиту абзац перший пункту 5 викладається в такій редакції:

Платежі за акредитивом здійснюватимуться через    днів

від дати відвантаження товару у разі подання Покупцем до Упов­новаженого банку документів, зазначених у пункті 5 цього Дого­вору (контракту);

2)             у разі відкриття акредитивів банками країн, що діють, як

правило, згідно з нормами англо-американського вексельного

права, ці банки за своєю власною ініціативою можуть вносити до

переліку документів,  проти  яких  (за умови  надання  яких)

здійснюється платіж, переказний вексель (тратту), виписаний з

платежем після пред'явлення (at sight) або у визначений термін

(при комерційному кредиті), безпосередньо на банк, що відкрив

акредитив.

1.2. Типові платіжні умови договору (контракту), яким перед­бачається розрахунок із застосуванням документарного інкасо (з гарантією):

1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору ва­

люти)     проти наданих Покупцеві надісланих на інкасо через

Уповноважений банк таких документів:

1) комерційного рахунка в               примірниках;

332

 

повного комплекту чистих бортових коносаментів, випи­

саних на ім'я/наказу Уповноваженого банку або на ім'я Відванта­

жувана та індосованих наказу Уповноваженого банку з повідом­

ленням Одержувача, з позначкою "фрахт сплачений/фрахт спла­

чений наперед" або "фрахт сплачується за місцем призначення",

плюс      копії, або дубліката міжнародної авіаційної, авто­

мобільної,  залізничної  накладної  чи  поштової  квитанції,  що

містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату

фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу;

страхового поліса, виписаного на ім'я/наказу             ;

інших документів".

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розра­хунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснен­ня авансового платежу або виставлення векселя на користь поста­чальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. При засто­суванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, передбачений частиною пер­шою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

За цивільним законодавством України, для виконання акреди­тива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку до­кументи, передбачені умовами акредитива, що підтверджують ви­конання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконую­чий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми оз­наками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із зазначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушен­ням умов акредитива (ст. 1096 ЦКУ).

Особливості використання акредитивів у міжнародній прак4 тиці. Використання акредитивної форми розрахунків у міжнародній

333

 

практиці регулюється, як зазначалося вище, Уніфікованими прави­лами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits — USP), розробленими Міжна­родною торговою палатою. З 1 січня 1994 р. набули чинності UCP № 500 у редакції 1993 р. Вони застосовуються до всіх документар­них акредитивів, у тому числі резервних. UCP встановлюють:

визначення і види акредитивів;

способи і порядок їх виконання і передання;

зобов'язання і відповідальність банків;

вимоги до документів, які пред'являються до акредитива, і поря­

док їх подання;

інші питання, які виникають у практиці розрахунків акредитивами;

тлумачення різних термінів.

До кожного документарного акредитива додається застереження про те, що він підпорядкований UCP. Їх дотримуються банки понад 160 країн світу, в тому числі США. Оскільки більшість акредитивів підпорядкована UCP, всі сторони (імпортер, експортер, експедитор, брокер та ін.) повинні бути ознайомлені з ними і правильно розуміти їх перед укладанням угоди. UCP містять вичерпну інформацію про правила та звичаї, але не мають законної сили в усіх відношеннях.

Стаття 5 Міжнародних комерційних термінів (Uniform Commercial Code — UCC) встановлює для акредитивів державну мову США.

Як правило, банки випускають комерційні та резервні акредитиви, які відповідно до UCP можуть бути внутрішніми чи міжнародними. Проте за запитом заявника або бенефіціара внутрішній акредитив може підпорядковуватися UCР.

Процедура здійснення акредитивної операції. Цю процедуру умовно можна поділити на три фази.

Угода про відкриття акредитива (фаза 1). Імпортер, який прий­няв пропозицію експортера та уклав з ним договір купівлі-продажу, має подбати про відкриття акредитива на користь продавця. Дору­ченням на відкриття акредитива імпортер (наказодавець акредитива) вимагає від банку взяти перед постачальником зобов'язання щодо здійснення платежу. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише у разі наявності змоги переадресувати його на акредитиводавця, оскільки не може розглядати товар як єдину гарантію, особливо якщо для нього не існує функціонуючого ринку. Тому акредитиводавець

334

 

(імпортер) повинен розпоряджатися активами або відповідним кре­дитом у банку, який відкриває акредитив [177].

Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акреди­тива. За відсутності досвіду у складанні акредитивних доручень або за наявності специфічних умов відкриття акредитива доцільно буде проконсультуватися з банківським спеціалістом. Йдеться не тільки про те, щоб умови платежу були чітко відображені у формі та виді акредитива, а й максимально враховані інтереси сторін. Вичерпні умови акредитива максимально гарантують своєчасність відванта­ження замовленого товару належної якості за оптимальною ціною або надання послуг згідно з домовленістю.

Необхідність чіткого формулювання зумовлена незалежністю від основної угоди, оскільки в юридичних відносинах між сторонами "акредитиви... за своєю природою є угодами, уособленими від дого­ворів купівлі-продажу та інших договорів, на яких вони можуть ґрунтуватися..." (UCP). Для банку це означає, що він перевіряє до­кументи незалежно від товарної угоди, яку покладено в основу акредитива.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку ви­конання його платіжного зобов'язання є подання у встановлений термін відповідних умовам акредитива документів. Акредитивода-вець не може завадити оплаті документів на підставі того, що поста­чання товару або інші дії бенефіціара щодо виконання контракту бу­ли здійсненні з порушенням умов договору.

Відкриття акредитива (фаза 2). У дорученні на відкриття акре­дитива замовник повинен точно зазначити, згідно з якими докумен­тами можна здійснити платіж (ст. 22а UCP). Щодо документів, не вре­гульованих в UCP докладно (всі документи, крім транспортних, страхових і рахунків-фактур, ст. 2541 UCP), в акредитиві повинні бути зазначені суб'єкт, який виставляє ці документи, точний текст або основні ознаки змісту. За відсутності такого докладного опису банк приймає документи у тому вигляді, в якому їх було подано (ст. 23 UCP). Повинна бути чітко обумовлена можливість бенефіціара ви­користовувати акредитив з терміновою траттою ("використовується проти таких документів", наприклад, "вексель з виплатою через 60 днів після пред'явлення в Сіті-банк, Нью-Йорк"). У такому разі він одержує від банку-кореспондента замість негайної оплати акцепт свого векселя.

335

 

Виконання акредитива (фаза 3). Виконанням акредитива вва­жається надання експортером документів в банк разом із суп­ровідним листом. Перед тим як експортер подасть документи в банк, він повинен обов'язково переконатися, що вони за всіма пунктами відповідають акредитиву. Передусім мають бути наявними всі не­обхідні документи. Вони не повинні ні порушувати умов акредитива (правильність), ні суперечити один одному (відсутність суперечнос­тей, ст. 15 UCP), оскільки банк, ухвалюючи рішення про прийняття або неприйняття документів, дотримуватиметься принципу суворої відповідності документів і термінів. За цим принципом банк пови­нен ретельно перевіряти відповідність тексту поданих документів текстові умов акредитива і може здійснювати оплату лише за відповідності документів умовам акредитива, про що складається відповідний лист.

Навіть якщо основна угода була виконана відповідно до догово­ру, банк може прийняти лише ті документи, які повністю відповіда­ють акредитиву. Рішення при цьому прийматиметься лише на основі документів (UCP), що відповідає принципу незалежності акредити­ва від основної угоди (ст. 3 і 4 UCP). Принцип суворої відповідності документів і термінів вимагає, щоб вказану в акредитиві дату закінчення терміну для подання документів і крайній термін відван­таження було ретельно дотримано. За документами, пред'явленими пізніше, банк має право не здійснювати платежі.

Якщо в акредитиві не вказано кінцеву дату для подання доку­ментів, то вона настає одночасно з датою закінчення терміну акреди­тива. Максимальний термін між датою видачі відвантажувальних документів (дата відправлення товару) та їх поданням у банк стано­вить 21 день, якщо положення в акредитиві не передбачають три­валішого проміжку часу. Якщо закінчення терміну акредитива при­падає на неділю або святкові дні, то термін подання документів про­довжується до наступного робочого дня. Але банки відхиляють транспортні документи, в яких вказано пізнішу дату їх видачі, ніж дата терміну закінчення акредитива. Граничної дати відвантаження, зафіксованої в акредитиві, таке продовження не стосується, і термін у 21 день за акредитивами, що не містять граничної дати відванта­ження, не подовжується (ст. 48b UCP).

Існують особливості й у дотриманні термінів акредитивів, форму­лювання яких має точно визначений зміст. Так, наприклад, поняття

336

 

"відправка у середині січня" охоплює період з 11 по 20 січня включно, а тому відвантаження 21 січня вважатиметься простроченим (ст. 53 UCP).

Якщо виконуючим банком є банк-емітент (український), наприк­лад у Києві, і термін дії акредитива минає, акредитив оплачується відповідно тільки після одержання та перевірки документів співро­бітником відділу імпортних акредитивів банку. Виконуючий банк повинен мати достатньо часу (до семи банківських днів) для пе­ревірки одержаних документів та вирішення питання щодо прийнят­тя документів, про що має бути повідомлено експортерові.

Зміна умов, анулювання і закриття акредитивів. Зміна умов безвідкличних акредитивів здійснюється на підставі листів наказо-давців акредитивів із точним зазначенням внесених змін, за умови і підтвердження згоди бенефіціара на внесення цих змін. Такі листи повинні бути підписані двома уповноваженими особами організації-наказодавця акредитива, що мають право на підписання грошово-розрахункових документів, і скріплені печаткою цієї організації. Всі зміни здійснюються співробітниками банку-емітента у формі теле­комунікаційних повідомлень, що спрямовуються на адресу інозем­ного банку на бланку телеграми або за системою SWIFT. При цьому всі зазначені наказодавцем акредитива реквізити передаються цим телекомунікаційним повідомленням, а на досьє акредитива робляться відповідні позначки [177].

При закритті акредитива невикористаний залишок повер­тається на рахунок організації-наказодавця акредитива, з якого він був відкритий, шляхом дебетування відповідного акредитив­ного рахунка. Якщо валюта акредитива не збігається з валютою рахунка наказодавця акредитива, то невикористаний залишок по­вертається з віднесенням курсових різниць, що виникають внас­лідок конвертації валют, за рахунок гривневого розрахункового рахунка наказодавця акредитива. Курсові різниці, що виникають внаслідок зміни курсів іноземних валют у процесі дії акредитива, також відносять за рахунок гривневого розрахункового рахунка наказодавця акредитива.

Відповідальність банку, що виконує та закриває акредитив. У разі необґрунтованої відмови у виплаті або неправильної виплати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення виконую­чим банком умов акредитива цей банк несе відповідальність перед

337

 

банком-емітентом. У разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного ак­редитива відповідальність перед платником може бути за рішен­ням суду покладена на виконуючий банк (ст. 1097 ЦКУ). Закриття акредитива, згідно зі ст. 1098 ЦКУ, відбувається у разі: 1) спливу терміну його дії; 2) відмови одержувача грошових коштів від вико­ристання акредитива до закінчення терміну його дії, якщо це пе­редбачено умовами акредитива; 3) повного або часткового відкли­кання акредитива платником, якщо це передбачено умовами акре­дитива. Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредити­ва негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покри­того акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Якщо за акредитивом передбачено остаточний розрахунок, його закриття можливе тільки після усіх виплат за остаточним розрахун­ком. Коли співробітник відділу імпортних акредитивів анулює акре­дитив після закінчення терміну його дії, сповіщати іноземний банк про це не потрібно, оскільки відповідно до його даних акредитив бу­де анульовано іноземним банком у такий самий спосіб після закінчення терміну його дії.

ІНКАСО В МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ

При виконанні договорів міжнародної торгівлі з розрахунками за допомогою міжнародних кредитних переказів завжди існує ризик неплатежу з боку покупця або ризик непостачання товарів з боку продавця (за попередньої оплати товарів). Для запобігання такому ризику в міжнародній практиці досить широко використовується та­ка форма розрахунків, як інкасо (англ. сollections).

Інкасо міжнародне (італ. incaso — виручка, виторг) — форма міжна­родних безготівкових розрахунків, яка означає зобов'язання банку однієї країни отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передання документів (фінансових, ко­мерційних) і перерахувати її експортеру.

На відміну від міжнародних кредитних переказів, що не регулюються актами міжнародного торгового права, практика розрахунків за допо-

338

 

могою інкасо систематизована Міжнародною торговою палатою за до­помогою публікації "Уніфікованих правил з інкасо". Остання редакція Уніфікованих правил є публікацією МТП № 522, виданою в 1995 р. (попередню редакцію було видано в 1978 р., публікація МТП № 322). Рекомендації МТП діють тоді, якщо сторони прямо вказують, що підпорядковують свої відносини цій рекомендації. Водночас Уніфіко­вані правила широко застосовуються в міжнародній банківській прак­тиці. На підставі Уніфікованих правил та інших звичаїв міжнародної торгівлі можна дати визначення розрахунків за інкасо.

Розрахунки за інкасо здійснюються відповідно до договору, за яким особа, яка має право вимагати здійснення платежу (довіри­тель), доручає банкові, в якому вона має рахунок (банк-ремітент), передати особі, зобов'язаній здійснити платіж або акцепт переказно-го векселя (платник), передати через банк платника (представ­ляючий банк) документи за умови одержання платежу або акцепту переказного векселя. Банк-ремітент, що одержав інкасове доручен­ня, вправі залучати для його виконання крім представляючого банку також інші банки (інкасуючі). Відповідно до Уніфікованих правил, банк вправі відмовитися від інкасового доручення з будь-якої при­чини, але він повинен негайно повідомити про це банк, від якого от­римане таке доручення.

За інкасо довіритель у разі, якщо це буде зазначено в договорі з банком, вправі відправити товар на адресу представляючого банку ра­зом з інструкціями і тримати товар у винятковому розпорядженні бан­ку до здійснення платежу або акцепту платником переказного вексе­ля. Якщо товари відправлено безпосередньо на адресу представляючо­го банку для видачі їхньому платникові проти платежу або акцепту пе­реказного векселя без попередньої згоди з боку цього банку, банк не зобов'язаний приймати постачання товару, ризик і відповідальність за який продовжує нести довіритель (ст. 10 Уніфікованих правил).

Учасниками міжнародних розрахунків з використанням інкасо є:

довіритель (англ. — principal) — особа, яка дає доручення з інкасо своєму банкові. Як правило, довірителем є продавець товару (підрядчик, виконавець при виконанні робіт або наданні послуг);

банк0ремітент (англ. — remiting bank) — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасо;

інкасуючий банк (англ. — collecting bank) — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, який бере участь в операції з інкасо;

339

 

представляючий банк (англ. — presenting bank) — банк, що інкасує, який здійснює представлення платникові;

платник (англ. — drawee) — особа, яка повинна зробити платіж або акцептувати переказний вексель проти представлених доку­ментів. Як правило, платником є покупець товару (замовник робіт або послуг).

Види інкасо. Відповідно до Уніфікованих правил та сформованої практики розрахунки з інкасо здійснюються у вигляді чистого або документарного інкасо.

Чисте інкасо (англ. — clean collections) — інкасо, за якого платіж або акцепт переказного векселя здійснюються при наданні переказ-них векселів, простих векселів, чеків або інших фінансових доку­ментів, які використовуються для одержання грошового платежу; при цьому транспортні й інші комерційні документи не надаються.

Документарне інкасо — інкасо, за якого платіж чи акцепт переказ­ного векселя здійснюються при наданні рахунків, відвантажувальних документів, документів про право власності або інших документів, що підтверджують підставу платежу чи акцепту векселя (комерційні документи); при наданні зазначених документів і виписаних на їх підставі переказних векселів або інших фінансових документів.

Форми інкасо. Інкасо здійснюється в таких формах:

одержання платежу — надання простого або переказного векселя,

чека, платіжної розписки або інших фінансових документів для

одержання платежу грішми;

акцепт переказного векселя — надання переказного векселя для

його акцепту платником;

видача комерційних документів проти платежу (англ. — docu0

ments against payment — D/P). — представляючий банк видає ко­

мерційні документи (які можуть супроводжуватися фінансовими

документами) платникові тільки за умови здійснення платежу

грішми;

видача комерційних документів проти акцепту переказного век­

селя (англ. — documents against accept — D/A) — представляючий

банк видає комерційні документи платникові тільки за умови ак­

цепту переказного векселя;

видача документів на інших умовах — представляючий банк ви­

дає документи платникові тільки при виконанні умов, зазначених

в інкасовому дорученні.

340

 

Відповідно до ст. 7 Уніфікованих правил за відсутності вказівок при документарному інкасо про видачу комерційних документів проти акцепту (D/A) або проти платежу (D/P) вважається, що вони повинні бути видані тільки проти платежу грішми.

Етапи розрахунків за інкасо:

видача інкасового доручення довірителем банку-ремітенту;

видача інкасового доручення банком-ремітентом інкасуючому

банку, в тому числі представляючому банку;

виконання представляючим банком інкасового доручення;

переказ грошей або передання акцептованого векселя довіри­

телеві.

Видача інкасового доручення довірителем банку0ремітенту. Цей етап стосовно документарного інкасо починається після передання товару перевізникові й одержання документів від транспортної ор­ганізації. Видача інкасового доручення здійснюється довірителем шляхом надання банку-ремітенту погоджених із платником ко­мерційних і (або) інших документів та інструкцій з їхнього представ­лення платникові. При цьому інкасове доручення повинне містити вичерпні відомості для виконання доручення, у тому числі повну ад­ресу платника. Приймаючи інкасове доручення, банк-ремітент зо­бов'язаний упевнитися в тому, що отримані комерційні та інші доку­менти за зовнішніми ознаками відповідають інструкції довірителя. Банк-ремітент повинен негайно сповістити довірителя про відсут­ність якого-небудь документа або невідповідність документів на­даній інструкції. Етап завершується прийняттям до виконання інка­сового доручення банком-ремітентом.

Видача інкасового доручення банком0ремітентом інкасуючому (представляючому) банку. При прийнятті інструкції та наданих до­кументів банк-ремітент надсилає отримані від довірителя комер­ційні та (або) інші документи й інструкцію довірителя інкасую­чому банку, який може виконувати також функції представляючого банку.

Відповідно до ст. 5 Уніфікованих правил інкасуючий (представ­ляючий) банк визначається банком-ремітентом відповідно до вка­зівок довірителя, а за відсутності таких вказівок — за власною ініціа­тивою. Проте в обох випадках банк-ремітент не відповідає за дії інка­суючого банку. При здійсненні інкасуючим (представляючим) банком окремих дій за інкасовим дорученням відповідно до доручення банку-

341

 

ремітента на інкасуючий (представляючий) банк покладено ті самі обов'язки, що і на банк-ремітент.

Виконання представляючим банком інкасового доручення. Прий­маючи інкасове доручення, представляючий банк повинен упевни­тися в тому, що отримані комерційні та (або) інші документи за зовнішніми ознаками відповідають інструкції довірителя. Представ­ляючий банк має негайно сповістити банк-ремітент і банк, від якого отримано інкасове доручення, про відсутність якого-небудь доку­мента або невідповідність документів представленій інструкції. Але це не перешкоджає йому в представленні документів до виконання.

Якщо представляючий банк не може з якоїсь причини виконати інструкції, що містяться в інкасовому дорученні, він повинен негай­но сповістити про це банк, від якого отримав інкасове доручення. За відсутності розбіжностей в отриманій інструкції і переданих доку­ментах, а також інших перешкод для виконання інкасового доручен­ня представляючий банк повідомляє платника про отримані доку­менти та умови, на яких їх можна одержати.

Документи передаються тільки у разі здійснення платежу або ак­цепту переказного векселя. Відповідно до ст. 19 Уніфікованих пра­вил частковий платіж за чистого інкасо може бути прийнятий, якщо це дозволено законодавством місця платежу. Проте і в цьому випад­ку документи передаються платникові тільки після одержання пов­ного платежу. За документарного інкасо частковий платіж може бу­ти прийнятий лише за наявності спеціального дозволу в інкасовому дорученні. Якщо довіритель не вказав інше, документи передаються платникові тільки після повного платежу. При цьому, згідно зі ст. 17 і 18 Уніфікованих правил, інкасове доручення повинне бути виконане винятково у валюті, зазначеній в інкасовому дорученні.

Переказ грошей або передання акцептованого векселя довірите0 леві. Після одержання платежу представляючий банк зобов'язаний негайно перерахувати інкасовані суми, за винятком комісії і (або) витрат, банку, від якого було одержано інкасове доручення, для нас­тупного зарахування на рахунок довірителя. У разі акцепту векселя платником представляючий банк зобов'язаний негайно його переда­ти банку, від якого походить інкасове доручення, для передання йо­го довірителеві.

Відмова від платежу або акцепту переказного векселя. Якщо платіж і (або) акцепт переказного векселя не було отримано від плат-

342

 

ника, представляючий банк зобов'язаний негайно сповістити про це банк-ремітент із зазначенням причин неплатежу і (або) відмови від акцепту переказного векселя. Банк-ремітент повинен негайно інфор­мувати про це довірителя із вимогою від нього розпорядження щодо подальших дій. Як правило, інкасове доручення повинне містити спеціальні вказівки про те, як повинен вчинити представляючий банк у разі відмовлення від платежу або акцепту. За відсутності таких указівок банк не зобов'язаний пред'являти документи для протесту або вчинення іншої юридичної дії (ст. 24 Уніфікованих правил).

Довіритель вправі також в інкасовому дорученні вказати особу, яка виступає повірником (агентом) довірителя за відсутності акцеп­ту або платежу. При цьому в інкасовому дорученні повинні бути точ­но зазначені повноваження такої особи (ст. 25 Уніфікованих пра­вил). За відсутності цього банки не зобов'язані приймати вказівки від представника (агента) довірителя. Як правило, представник призначається з осіб, які мають постійне місце перебування на тери­торії держави-платника.

За відсутності інструкції або відповідно неотримання вказівок про подальші дії представляючий банк вправі повернути документи банку, від якого було отримано доручення.

Зміна і відкликання інкасового доручення. Ці дії не регламентуються Уніфікованими правилами. Але відповідно до сформованої практики, інкасове доручення може бути змінене або відкликане довірителем чи банком-ремітентом лише в тому разі, якщо відповідно банк-ремітент або представляючий банк одержать вказівки про зміну або відкликан­ня інкасового доручення до фактичного його виконання.

При одержанні вказівки про зміну інкасового доручення банк-ремітент або представляючий банк виконують його відповідно до цих змін. При одержанні вказівки про відкликання інкасового дору­чення банк-ремітент, або банк, що представляє, зобов'язані повер­нути передані документи відповідно довірителеві або банку-ремі-тенту.

Варто мати на увазі, що відповідно до ст. 4 Уніфікованих правил банки не вправі додержуватися яких-небудь вказівок, отриманих ни­ми від будь-якої особи, крім тієї, що надала їм інкасове доручення (якщо інше не зазначено в інкасовому дорученні). Тобто довіритель має право давати які-небудь вказівки інкасуючому банкові лише че­рез банк-ремітент.

343

 

Відповідальність банків при виконанні інкасового доручення. За неналежного виконання банками обов'язків щодо інкасового до­ручення банк-ремітент, інкасуючий банк і представляючий банк відшкодовують відповідно довірителеві або банку-ремітенту поне­сені збитки. При цьому, згідно зі ст. 14 Уніфікованих правил, бан­ки не несуть ніякої відповідальності за затримку або витрати, пов'язані з надсиланням повідомлень, листів, документів, за пе­рекручування чи помилки в текстах повідомлень або помилки в перекладах чи тлумаченні технічних термінів. Банки також не відповідають за форму, дійсність, фальсифікацію, оригінальність або правову силу будь-якого переданого ними документа (ст. 13 Уніфікованих правил). Крім того, представляючий банк не відповідає за дійсність підпису під акцептом переказного векселя (іншого документа) або за наявність в особи, яка підписала акцепт (інший документ), повноважень на таке підписання (ст. 22 та 23 Уніфікованих правил).

Оплата витрат, пов'язаних з виконанням інкасового доручення. За загальним правилом усі витрати, пов'язані з виконанням інкасо­вого доручення (у тому числі оплату послуг інкасуючих і представ­ляючих банків), несе довіритель. Але в інкасовому дорученні може бути зазначено, що витрати, пов'язані з його виконанням, поклада­ються на платника. У цьому разі представляючий банк при переданні документів стягує понесені витрати (у тому числі витрати банку-ремітента та інкасуючого банку) з платника. Якщо платник відмов­ляється покривати витрати з інкасо, то представляючий банк вправі передати документи проти платежу або акцепту переказного вексе­ля, як зазначено в інкасовому дорученні, та зажадати відшкодування витрат з банку, від якого він одержав інкасове доручення, або, якщо передання документа здійснювалося проти одержання платежу, ут-ри-мати суму своїх витрат і комісії з отриманої суми платежу. Про­те, якщо в інкасовому дорученні прямо вказано, що довіритель не не­се ніяких витрат з виконання інкасового доручення, представляючий банк вправі не передавати платникові ніякі доку­менти доти, поки платник не оплатить витрати банку.

Ризики довірителя і платника при міжнародних розрахунках за допомогою документарного інкасо. Міжнародні розрахунки за доку­ментарним інкасо є безпечнішою формою, ніж за допомогою міжна­родних кредитних переказів. Але і за цієї форми розрахунків наявні

344

 

ризики, наведені вище, стосовно міжнародних кредитних переказів (за винятком ризику неплатежу і ризику непостачання товару).

Водночас при використанні такої форми документарного інкасо, як надання документів проти акцепту переказного векселя, зберігаєть­ся ризик продавця з несплати векселя покупцем. У цьому разі ризик можна зменшити шляхом одержання авалю з боку представляючого банку. Можливий також ризик втрати або псування товару, якщо він надійде раніше, ніж комерційні документи на нього. Подібному ризику можна запобігти переданням товару на збереження представляючому банку і страхуванням цього товару.

У разі відмови від платежу або акцепту переказного векселя у продавця можуть виникнути проблеми з розпорядженням щодо вже відправленого товару. Але якщо він має представника у країні приз­начення товару, цей представник може досить швидко розпоряди­тися цим товаром.

БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ

Загальні положення. У міжнародній торгівлі внаслідок того, що сторонам часто важко оцінити платоспроможність одна одної, виникає необхідність у забезпеченні виконання зобов'язань з боку як продавця (підрядчика, виконавця), так і покупця (замовника). Одним із найпоширеніших у міжнародній торгівлі способів забез­печення виконання зобов'язань є гарантія, зокрема банківська.

На підставі аналізу сучасної практики міжнародного обороту правової доктрини, судової практики і звичаїв міжнародної торгівлі можна дати визначення банківської гарантії.

Банківська гарантія — самостійне і незалежне письмове зобов'я­зання банку-гаранта виплатити грошову суму в розмірі, визначено­му в гарантії, бенефіціару гарантії у разі невиконання або неналеж­ного виконання зобов'язання з боку третьої особи (принципала).

Отже, учасниками відносин з приводу банківської гарантії є:

принципал — особа, на прохання якої надається банківська га­рантія;

банк0гарант — банк, який надає гарантію, тобто бере на себе зо­бов'язання за настання обставин, вказаних у гарантії, здійснити платіж зазначеній в ній особі;

345

 

бенефіціар — особа, зазначена в банківській гарантії, за вимогою і на користь якої банк-гарант здійснює платіж.

Правова природа банківської гарантії та її відмінність від подібних інститутів. Терміни "гарантія" або "договір гарантії" вико­ристовуються в доктрині міжнародного торговельного права й у практиці міжнародної торгівлі найчастіше для позначення різних правових інститутів. Зокрема, під гарантією розуміють:

гарантію з боку виробника і продавця за договором купівлі-про-

дажу щодо якості товару. Ця гарантія найчастіше регулюється

нормами цивільних кодексів держав або нормами міжнародних

договорів, але даний інститут служить зовсім іншим цілям, ніж

банківська гарантія;

поручництво, обов'язок однієї особи відповідати перед кредито­

ром іншої особи за виконання останньою своїх зобов'язань. Є ак­

цесорним зобов'язанням, внаслідок чого дійсність поручництва

залежить від дійсності основного договору і повністю пов'язана з

ним. Поручництво, як правило, породжує солідарний обов'язок,

якщо договором не передбачено інше.  При цьому практика

свідчить, що термін "гарантія" часто використовується як си­

нонім поручництва в  тому разі, якщо  останнє виступає як

солідарне, а не субсидіарне поручництво і надається банком (да­

ний випадок розглянуто нижче при аналізі гарантії);

самостійне і незалежне зобов'язання банку як забезпечення ви­

конання зобов'язання іншої особи. Подібне зобов'язання і виз­

начається як банківська гарантія. Даний інститут наявний у ба­

гатьох цивільних законодавствах світу, а також уніфікований

Міжнародною торговельною палатою через систематизацію

міжнародних торговельних звичаїв. Саме цей інститут розгля­

дається в даній главі.

Сучасна банківська гарантія походить з інституту поручництва. У банківській практиці дотепер існує "гарантія", що за своєю сутністю є поручництвом.

Поручництво — договір, відповідно до якого одна особа (поручи­тель) бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов'язання в повному обсязі або частково.

Згідно зі ст. 553 ЦКУ за договором поруки поручитель пору­чається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення

346

 

зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Оскільки інститут поручництва був прообразом банківської гаран­тії, основні її риси найкраще виявляються за порівняльного аналізу банківської гарантії та поручництва.

Загальним для цих інститутів є зобов'язання як гаранта, так і по­ручителя виплатити грошову суму в разі невиконання зобов'язання іншою особою.

Відмінності між банківською гарантією і поручництвом:

1. Найважливіша відмінність — банківська гарантія, на відміну від поручництва, не є акцесорним зобов'язанням. Це означає неза­лежність зобов'язання гаранта (тобто банку) від зобов'язання борж­ника (принципала), що виявляється в таких властивостях банківсь­кої гарантії:

банк, що надає гарантію, не може висувати бенефіціару га­

рантії такі вимоги, як боржник, зобов'язання якого забезпе­

чується поручництвом. Так, наприклад, банк не має права

висувати бенефіціару гарантії вимоги, пов'язані з недоліка­

ми проданої речі, хоча таку вимогу і має право пред'являти

боржник, а також його поручитель. Те саме стосується мож­

ливості зменшення розміру гарантії на суму зустрічних

вимог боржника перед бенефіціаром гарантії, тобто банк-

гарант не може скористатися подібним правом, хоча така

можливість є у поручителя;

розмір зобов'язання банку не визначається, як у разі поруч­

ництва, розміром зобов'язання боржника. Розмір банківсь­

кого зобов'язання (яке завжди є грошовим) зазначається в

договорі. Це може бути як конкретно зазначена сума, нап­

риклад у гарантії повернення авансу (платежу), так і сума,

обумовлена  іншим  способом,  наприклад  сума  гарантії

відповідає розмірові витрат, що понесе бенефіціар у разі не­

виконання зобов'язань боржником, але не вище визначено­

го розміру;

дійсність   гарантійного   зобов'язання   не   залежить   від

дійсності зобов'язання основного боржника.  Це логічно

випливає з незалежності банківської гарантій від пра­

вовідносини між бенефіціаром гарантії та його боржником

(принципалом). Якщо боржник, зокрема імпортер, відмов-

347

 

ляється від правових наслідків вияву своєї волі, наприклад через укладання договору під впливом омани, то такі дії боржника ніяк не впливатимуть на дійсність гарантійного зобов'язання банку, хоч і спричиняють визнання недій­сності зобов'язання боржника-імпортера, а також його по­ручителя.

2. Банківська гарантія ніколи не є субсидіарною (додатковою). Це означає, що банк, до якого бенефіціар надсилає вимогу про вико­нання належного грошового зобов'язання за настання обставини, зазначеної в гарантійному договорі як підстави для виконання га­рантії, не може висунути проти бенефіціара вимоги щодо пред'яв­лення ним спершу претензії до основного боржника і лише потім — до банку. У цьому виявляється самостійність банківської гарантії.

У банківській практиці трапляються випадки, коли банк не має права висувати проти кредитора вимогу про одержання первісного задоволення з боку головного боржника. Така банківська запорука, часто некоректно іменована банківською гарантією, регулюється нормами цивільних і торговельних кодексів деяких держав. До кате­горії таких "банківських гарантій" варто віднести також і згадану ви­ще "самостійну банківську запоруку". Проте "самостійність" не вик­лючає акцесорного її характеру, тобто залежності від зобов'язання головного боржника.

Таким чином, хоча таке поручництво і надає банк, але від цього воно не втрачає своєї правової сутності й надалі не перестає бути тільки поручництвом, зберігаючи всі слабкі сторони даного інститу­ту (і в будь-якому випадку його не можна трактувати як банківську гарантію).

Отже, усіх головних недоліків поручництва, у силу яких вва­жається, що забезпечення за його допомогою є відносно слабким, позбавлені банківські гарантії.

Джерела регулювання банківської гарантії в міжнародному торговельному обороті. Банківська гарантія широко застосовується в міжнародному торговельному обороті, будучи при цьому відносно новим правовим засобом забезпечення платежу. Своєю високою по­пулярністю вона зобов'язана великим інвестиційним проектам на Близький Схід, пов'язаним насамперед з видобутком нафти, будівництвом доріг і крупних промислових об'єктів. Проте, незважа­ючи на досить часте використання в міжнародному обороті, бан-

348

 

ківська гарантія не має спеціального регулювання в національному законодавстві практично всіх держав світу (за винятком, як зазнача­лося, США і Росії). Оскільки норми сучасного національного зако­нодавства, що застосовуються до банківських гарантій у різних країнах світу, значно різняться, з метою належного забезпечення інтересів кредиторів необхідно як можна повніше і ретельніше фор­мулювати відповідні умови договору з банком, який надає гарантію. Саме умови, погоджені сторонами, і мають бути джерелом, на якому майже винятково базувалися б відносини з банківських гарантій у міжнародній торгівлі, тому що навіть у банківських гарантіях, підпо­рядкованих Єдиному торговельному кодексу США, який містить спеціальні норми, що регулюють зазначені відносини, бенефіціар повинен погодити важливі для нього умови, оскільки і правова сис­тема США залишає сторонам досить широкі межі для укладених між ними договорів з гарантії.

Спроби міжнародно-правового регулювання банківських гарантій здійснювалися досить давно. Багато в цій галузі зробила Міжнародна торгова палата у Парижі, виробивши Уніфіковані правила для до­говірних гарантій (документ № 325)1 , та Типові зразки для випуску договірних гарантій (1983 р., публікація МТП № 406). Успіх зазначе­них публікацій зумовив розроблення й опублікування у 1991 р. Уніфікованих правил з гарантій на першу вимогу (ICC Uniform Rules for Demand Guarantees, документ № 458) і Типових зразків для випуску гарантій на першу вимогу (публікація МТП № 503). Ці правила призначені для використання щодо гарантійних зо­бов'язань гарантій, облігацій та інших платіжних зобов'язань, згідно з якими обов'язок із сплати з боку гаранта або емітента настає при наданні письмової вимоги або інших документів, зазначених у гарантії, і не залежить від того, чи здійснив учасник даної операції оплату. Крім того, МТП розробила й опублікувала Банківські га­рантії в міжнародній торгівлі (публікація МТП № 547).

Проте Уніфіковані правила не визначають чіткої юридичної при­роди гарантії, внаслідок чого під даним терміном, як зазначалося ви­ще, найчастіше мають на увазі різні правові явища. Крім того, на відміну від Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акре­дитивів або Уніфікованих правил з інкасо, публікації МТП у сфері

Документ було опубліковано у 1978 р., нова редакція видана в 1990 р.

349

 

гарантії не стали джерелом для регламентації більшості зазначених відносин, внаслідок чого їх застосування обмежене.

До роботи над уніфікацією правил з банківських гарантій долу­чилася також ЮНСІТРАЛ, яка розробила проект Конвенції про не­залежні гарантії та резервні акредитиви, остаточний текст якої було прийнято 24-26 травня 1995 р. Цей проект було рекомендовано Генеральній асамблеї ООН з метою укладення Конвенції ООН.

Отже, у практиці міжнародної торгівлі банківська гарантія, як правило, регулюється угодою сторін, а також шляхом відсилання до національних законів. При цьому найчастіше використовується за­конодавство держави — місця перебування банку. Крім того, сторо­ни гарантії дотримуються й інших імперативних норм національних законодавств, що регламентують фінансові відносини.

Ознаки банківської гарантії. В основу банківської гарантії пок­ладено зобов'язання здійснити платіж. Це зобов'язання, як зазнача­лося вище, є неакцесорним (тобто незалежним від інших чинників: відносин між бенефіціаром гарантії та принципалом, виконання зо­бов'язань якого банк гарантує; відносин між банком і його клієнтом, за дорученням якого банк надає гарантію), а також абстрактним сто­совно бенефіціара, тобто гарант залишається зобов'язаним навіть тоді, коли зобов'язання, покладене в основу гарантії, припиняється (незалежно від причини припинення). Гарант повинен здійснити платіж на першу вимогу бенефіціара або в разі пред'явлення доку­ментів чи виконання інших умов гарантії.

Формула гарантії є настільки жорсткою правовою формою, що в деяких державах вона визначається принципом: "спершу плати, потім здійснюй судовий розгляд", тобто головний сенс банківської гарантії полягає в її абстрактному характері. Будь-які претензії та за­перечення банку (наприклад, в тому, що він не одержав відшкоду­вання з боку принципала або бенефіціар неналежним чином виконав своє зобов'язання перед принципалом) у разі виконання бенефіціаром умов гарантії з представлення належних документів або вчинення інших дій спричиняють лише відшкодування банком-гарантом збитку, що може виникнути через відмову від платежу (а також передбачають втрату довіри до такого банку). Проте, якщо банк-гарант дійде вис­новку, що угода, покладена в основу гарантії, порушує закон, то він може (а за законодавством деяких держав і зобов'язаний) відмовитися від платежу. При цьому гарант має право і можливість стягнути з

350

 

принципала суму гарантії у разі її виплати бенефіціару. Наявність такого права підтверджується так званою заявою про відпові­дальність з боку принципала (реверс), у силу чого банк може без зволікання дебетувати рахунок принципала у разі зажадання банківської гарантії.

Банківська гарантія часто забезпечує зобов'язання експортера (продавця, підрядчика) і видається на користь імпортера (покупця, замовника), тобто гарант зобов'язується здійснити платіж проти не­виконання якого-небудь зобов'язання, навіть якщо він має вартісну оцінку, але за своєю природою не є формою сплати грошей, наприк­лад передання товару, виконання роботи, надання послуги або вико­нання іншої операції, що має правове значення. При цьому банк не зобов'язаний постачати товар або виконувати роботу (надавати пос­лугу). Банк платитиме лише у разі невиконання принципалом взято­го на себе зобов'язання, хоча банківська гарантія, звичайно ж, висту­пає й у формі гарантії оплати.

Отже, сутність банківської гарантії полягає не у виконанні зо­бов'язань гарантом замість боржника, а найчастіше — у визначеній компенсації невиконання або неналежного виконання взятих на се­бе боржником (принципалом) зобов'язань, тому що гарант не може виконати зобов'язання в натурі, а лише здатен здійснити платіж бе­нефіціару в межах обговореної суми. Це положення не поширюється на гарантію оплати, у силу якої гарант зобов'язується повністю пога­сити грошове зобов'язання принципала перед бенефіціаром.

Гарант несе відповідальність тільки відповідно до умов, передба­чених в гарантії. При цьому сума, зазначена в гарантії, не може бути скорочена через часткове виконання основного договору, якщо це спеціально не передбачено в гарантії.

Банківська гарантія залежно від зобов'язань сторін виступає як безвідкличне або відкличне зобов'язання. Як правило, банківська га­рантія не передбачає можливості однобічного припинення зо­бов'язання (гарантії) за рішенням лише гаранта.

Безвідклична банківська гарантія — гарантія, яка не може бути відізвана, а її умови не можуть бути змінені без згоди бенефіціара.

Відклична банківська гарантія — гарантія, яка може бути відізвана або її умови можуть бути змінені банком-гарантом без попереднього повідомлення бенефіціара. Як альтернативу пред'яв­лення платіжної вимоги, відповідно до Уніфікованих правил з гаран-

351

 

тій, на першу вимогу і за безвідкличною банківською гарантією може бути розглянуте питання про подовження терміну її дії, але це повинно бути погоджене всіма учасниками відносин.

Право бенефіціара за банківською гарантією, як правило, не може бути передане іншій особі, за винятком випадків, коли в гарантії пря­мо вказується це. Банківська гарантія як основний принцип не пе­редбачає поширення її дії стосовно яких-небудь змін в основному договорі. Це пояснюється тим, що гарант повинен відповідати лише за зобов'язанням, щодо якого ним було зроблено усвідомлене воле­виявлення. Банківська гарантія може також бути забезпечена, нап­риклад заставою певного майна.

Види банківських гарантій. Залежно від предмета банківських гарантій найпоширенішими є такі їх види:

тендерна (конкурсна) гарантія (англ. — tender guarantee) — приз­

начена для забезпечення організації, що здійснює тендер, відшко­

дування її збитків у разі відмовлення учасника тендера від участі

в конкурсі протягом терміну дії його конкурсної пропозиції або у

разі виграшу таким учасником тендеру і його відмовлення від ук­

ладання договору. Якщо умовою участі в тендері є надання

банківської гарантії, експортер, що діє як особа, за дорученням якої

надається банківська гарантія, укладає договір з банком про надан­

ня гарантії на користь організації, що здійснює тендер. Тендерна

гарантія видається переважно в межах 2—5 % від суми, що перебу­

ває в оферті;

гарантія виконання (англ. — performance guarantee/perform0

ance bond) — забезпечує належне постачання товару, виконан­

ня робіт, надання послуг, наприклад у частині дотримання

термінів постачання, усунення недоліків проданого товару то­

що. Здебільшого такі гарантії захищають інтереси імпортера

(покупця або замовника) і використовуються при постачанні

комплектних об'єктів. Надається переважно в розмірі 10 % від

суми договору;

гарантія повернення авансу (платежу) (англ. — repayment guar0

antee) — також забезпечує імпортера (покупця або замовника),

який одержує гарантію того, що у разі невиконання зобов'язання

експортером йому буде повернуто (найчастіше в повній сумі)

внесений аванс. Гарантія зменшується (якщо це зазначено в тексті

гарантії) в міру постачання товару, виконання роботи або надання

352

 

послуги. Досить часто вона використовується за комплексного постачання товару, а також тривалих робіт або послуг;

•               гарантія оплати (англ. — payment guarantee) — забезпечує платіж

за будь-якими договорами (зокрема, за договором кредиту), але

найчастіше використовується за експортних операцій. У цьому

разі банк гарантує своєчасну оплату заборгованості експортерові за

поставлений товар, виконану роботу або надану послугу. Така га­

рантія використовується часто як забезпечення, коли між експор­

тером та імпортером застосовується форма розрахунків за допомо­

гою документарного інкасо. До цього виду гарантій можна також

віднести випадки, коли банк гарантує вексельне поручництво

(аваль) або своєчасне відкриття документарного акредитива.

Крім наведених видів гарантій у практиці міжнародної торгівлі

також використовуються й інші, зокрема:

митна гарантія — для забезпечення оплати митних платежів і

найчастіше застосовується при ввезенні товарів у митному ре­

жимі тимчасового ввезення або транзиту як забезпечення виве­

зення товарів за межі митної території держави;

судова гарантія — передбачена законодавствами деяких держав

для забезпечення витрат процесу і сторін під час здійснення судо­

чинства;

гарантія забезпечення позову — застосовується у разі накладення

арешту на майно (товар). Особа може виставити гарантію й одер­

жати право розпоряджатися даним майном (товаром) на власний

розсуд;

гарантія коносаменту — передбачає виконання зобов'язань пе­

ревізником вантажу (відшкодування збитків) у разі передання

ним товару без коносаменту, що позначає передання прав на цей

товар.

Можливі також інші види гарантій залежно від виду ризику, за­хист від якого вони забезпечують.

Крім того, банківські гарантії поділяють на прямі, що видаються безпосередньо банком, який взяв на себе зобов'язання, наприклад перед імпортером, і непрямі (або зустрічні), коли банк, до якого звер­нулися за наданням гарантії, доручає її здійснення банку-кореспон-денту, наприклад у країні імпортера, що видає контргарантію.

Контргарантія, як зазначалося вище,— гарантія, яку надає банк принципала (банк-поручитель), доручаючи своєму банку-кореспон-

353

 

денту виставити пряму гарантію на користь бенефіціара під повну відповідальність поручителя.

При цьому даний банк звертається в зазначений бенефіціаром банк із проханням про повторення наданої гарантії. У такому випадку банк може надати свою гарантію, оскільки вона надається не в забезпечення виконання зобов'язань невідомої йому особи, а в забезпечення гарантії банку. На практиці контргарантія часто засто­совується при наданні тендерних гарантій, а також у випадку, коли гарантію банку-гаранта, що не користується великою популярністю, стабільністю і впливом, гарантує авторитетний і відомий банк (така контргарантія іноді зветься супергарантією).

Обов'язковою умовою непрямих гарантій є повна відпо­відність умов контргарантії умовам основної гарантії. Проте контргарантія, як і будь-яка інша, за своєю правовою природою є самостійною угодою, незалежною від інших угод, у тому числі й від основної гарантії.

Залежно від критерію класифікації існують такі форми гарантій:

гарантія за вимогою, за якої гарант зобов'язаний здійснити

платіж на першу вимогу бенефіціара, представлену в письмовій

формі;

умовна гарантія, за якої гарант надає платіж лише після пред'яв­

лення бенефіціаром якого-небудь документа або виконання

іншої умови, наприклад у разі надання бенефіціаром рішення су­

ду чи арбітражу на користь бенефіціара або висновку авторитет­

ної міжнародної (чи іншої)  організації про невиконання зо­

бов'язання з боку принципала чи навіть (наприклад, в Англії)

простої письмової заяви бенефіціара про невиконання зо­

бов'язання з боку принципала.

Гарантія може бути також консорціумною, за допомогою якої група осіб (учасників консорціуму) фактично забезпечує свої зо­бов'язання шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.

Отже, як і в разі документарного акредитива, банківська гарантія може бути як відкличною, так і безвідкличною. І, звичайно, лише безвідклична гарантія найбільше відповідає інтересам бенефіціара.

Здійснення договору гарантії. Виконання банківської гарантії. Укладання договорів гарантії в багатьох державах на практиці здійснюється на основі зразкових формулярів договорів (найчастіше

354

 

у формі гарантійного листа), розроблених банками, які вони надають для акцепту своїм клієнтам. Проте подібні зразки договорів гарантії повинні щоразу перед прийняттям піддаватися критичному аналізу, оскільки банки при розробленні текстів подібних договорів вихо­дять насамперед із власних інтересів.

Крім того, оскільки цілі надання банківської гарантії можуть значно різнитися, необхідно положення тексту проформи банківсь­кої гарантії адаптувати до умов конкретної угоди. При цьому варто пам'ятати, що основним джерелом виникнення договору гарантії, зокрема між банком та експортером, є умови договору, укладеного між експортером та імпортером. Тобто експортер, для того щоб одержати надійні засоби забезпечення платежу у вигляді банківсь­кої гарантії, повинен передусім у договорі з імпортером точно виз­начити основні її умови та зобов'язати імпортера (під загрозою зас­тосування передбачених у договорі санкцій) чинити так, щоб банк вчасно надав саме таку гарантію.

Відсутність визначення в договорі основних умов гарантії може призвести до виникнення між сторонами в майбутньому суперечки щодо змісту цієї гарантії або умов, зазначених вище, імпортер може спробувати нав'язати експортерові невигідну для нього форму га­рантії.

Варто зважати на те, що на практиці навіть найбільші банки схильні до того, щоб досить вільно трактувати текст банківської гарантії на свою користь і використовують будь-яку нечіткість або невизначеність для відмови від виконання гарантії, що, у свою чергу, позбавляє, наприклад експортера, за гарантії оплати основного сенсу використання банківської гарантії як інструмента швидкого відшко­дування суми платежу. Банківська гарантія набуває чинності з мо­менту її видачі, але у ній може бути передбачено інший, пізніший термін набуття чинності.

Як зазначалося вище, банківська гарантія в міжнародній торгівлі часто видається у формі гарантійного листа — документа, в якому банк бере на себе зобов'язання у разі настання обставин, зазначених у даному документі, виконати грошове зобов'язання в розмірі й у термін, обумовлених у гарантії, на користь певної особи (бенефіціара). Гарантійний лист адресується, безпосередньо бе-нефіціару гарантії, а іноді банкові, постійним клієнтом якого є бене-фіціар.

355

 

Найважливішим для бенефіціара є уникнення або максимальне обмеження в тексті банківської гарантії акцесорних і субсидіарних умов, що у майбутньому можуть ускладнити реалізацію банківської гарантії. З цією метою потрібно чітко і категорично сформулювати зобов'язання банку, наприклад з оплати заборгованості імпортера, що сформувалася, якщо останній ухилятиметься від сплати суми боргу або її частини. Банк повинен бути зобов'язаним здійснити оп­лату на вимогу кредитора без права вимоги від боржника надання згоди на таку оплату.

Наступним істотним пунктом гарантії є відмова банку від вико­ристання правових засобів, якими може скористатися боржник у зв'язку з укладеним між ним і бенефіціаром гарантії договором. Та­ким чином, можна буде уникнути недомовок у договорі з банком, оскільки відсутність якої-небудь норми в договорі банківської га­рантії може призвести до використання норм національного законо­давства країни місцезнаходження банку про поручництво (за відсут­ності спеціального регулювання в законодавстві гарантії), що не завжди було б вигідно для бенефіціара.

Щодо банківської гарантії в практиці міжнародного обороту існує правило, хоча і не імперативне, відповідно до якого така га­рантія є зобов'язанням строковим. Тому в гарантійному листі потрібно точно визначати дату закінчення терміну дії гарантії. Після завершення цього терміну банківське зобов'язання припиняється, якщо до настання його бенефіціар не звернувся з вимогою про вико­нання даної гарантії. Важливо, щоб термін дії банківської гарантії був достатнім для надання бенефіціару, наприклад експортеру за на­явності гарантії оплати, часу для пред'явлення вимоги до банку в разі, якщо імпортер не виконав своїх зобов'язань з оплати у встанов­лений у договорі термін. Якщо сторони основного договору подов­жують термін його дії, необхідно також (за згоди гаранта) подовжити і термін банківської гарантії. Щоправда, в англосаксонській правовій доктрині панує точка зору, відповідно до якої і після закінчення, терміну дії банківської гарантії бенефіціар має право вимагати її ви­конання, хоча обставина, на підставі якої банківська гарантія повин­на бути виконана, настала після закінчення терміну, зазначеного у гарантії.

Враховуючи викладене вище, майбутній бенефіціар гарантії по­винен виявити максимальну старанність при визначенні змісту не-

356

 

обхідної гарантії. Недостатньо просто застосувати термін "га­рантія" через неоднозначність його тлумачення. Тому, наприклад, в законодавстві України виписано правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією (ст. 563 ЦКУ), обов'язки гаранта (ст. 564, 566 ЦКУ) і його право на відмову в за­доволенні вимоги кредитора (ст. 565 ЦКУ), на зворотну вимогу до боржника (ст. 569 ЦКУ) тощо.

У французькому праві термін "гарантія", за винятком суто тер­мінологічної подібності, не має нічого спільного з банківською га­рантією. Тому слід керуватися не лише найменуванням правового інституту, що служить для забезпечення виконання зобов'язань, а насамперед — конкретним змістом гарантії, що визначає зобов'язан­ня банку.

Банківська гарантія може бути виконана на першу вимогу бене-фіціара гарантії. Проте це правило не є загальнопоширеним, тому заінтересована сторона повинна вимагати, щоб норма про це була прямо зазначена в гарантійному листі. Бенефіціар вправі висунути вимогу про оплату до банку тільки при настанні обставин, зазначе­них у гарантійному листі, наприклад за "безрезультатного" закінчен­ня терміну для оплати товару імпортером. Звідси виникає питання, чи повинен бенефіціар гарантії доводити настання такої обставини. За панівною доктриною про те, що в разі гарантії за вимогою й опла­тою бенефіціар може просто заявити, що, наприклад, оплата з боку імпортера в зазначений у гарантії термін не настала, і зажадати від банку виконання банківської гарантії. Доводити ж факт несплати бенефіціар не зобов'язаний.

Якщо ж виявиться, що обставина, на підставі якої було виконано гарантію, насправді не мала місця, бенефіціар зобов'язаний повернути неправомірно отриману суму банкові. Проте у цьому разі він виступа­тиме в ролі відповідача, а тому тягар доведення обставин, за якими от­римана бенефіціаром сума гарантії підлягає поверненню, лягає на ту особу, яка звертається з подібною вимогою. Безумовним, є те, що банк, який повинен виконати гарантію "на першу вимогу", не має права зат­римувати оплату навіть тоді, коли він має відомості про те, що обста­вини, зазначені в гарантії як підстава її виконання, насправді не нас­тали. Надалі при виконанні банківської гарантії банк не може висунути вимоги про повернення даної суми, оскільки вирішення питання про настання обставин, за якими повинна бути виконана гарантія, належить

357

 

до взаємин між бенефіціаром гарантії й особою, за дорученням якої банк надав гарантію, — принципалом. Тому з вимогою про повер­нення неправомірно отриманої суми за гарантією може виступити ли­ше особа, за дорученням якої було надано гарантію.

Якщо банківська гарантія має бути виконана проти документів, зазначених у гарантії, то бенефіціар повинен негайно у разі виник­нення обставин, пов'язаних з невиконанням зобов'язань принципа­лом, одержати необхідні документи і надати їх гарантові, а гарант, у свою чергу, — передати копії цих документів принципалові. Гарант має право перевірити відповідність усіх документів за зовнішніми ознаками умовам гарантії. За відсутності такої відповідності гарант вправі не здійснювати платіж за гарантією. У разі відмови гаранта від платежу він повинен негайно повідомити про це бенефіціара. При цьому гарант повинен мати достатній термін для перевірки до­кументів на відповідність. Гарант не несе ніякої відповідальності за форму, достатність, істинність і правовий статус будь-якого доку­мента, за наслідки, що випливають із затримки або втрати під час транзиту будь-якого повідомлення, а також за будь-які помилки, що виникають при переданні телекомунікаційним зв'язком (подібний підхід у міжнародній торгівлі підтверджується й Уніфікованими правилами для гарантії на першу вимогу).

За надану банківську гарантію, а також інші послуги, пов'язані з га­рантією, банк-гарант має право на одержання винагороди. Банківська гарантія припиняється у разі її невикористання, коли особа (принци­пал) належним чином виконує узяті на себе зобов'язання, закінчення терміну гарантії, а також її виконання (виплати гарантійної суми). Після припинення банківської гарантії документ, що її оформляє, по­винен бути повернутий гарантові. При цьому, відповідно до Уніфіко­ваних правил, за договірними гарантіями залишення документа, іме­нованого "гарантія", у бенефіціара не означає надання йому яких-небудь прав з гарантії у разі її припинення. Проте у деяких державах законодавство передбачає, що гарантія залишається дійсною до повер­нення документа, який її оформляє, гарантові або якщо бенефіціар спеціально не звільнить гаранта від його зобов'язань.

Отже, банківська гарантія забезпечує бенефіціара у разі невико­нання або неналежного виконання зобов'язання особою, на прохання (доручення) якої надається гарантія, незалежно від причин такого невиконання (наприклад, за настання форс-мажорних обставин).

358

 

Внаслідок цього вона є одним із найчастіше використовуваних за­собів забезпечення виконання зобов'язань у міжнародному обороті. Тому важливою є уніфікація норм щодо банківської гарантії на рівні як законодавства, так і торговельних звичаїв. Адже якщо банківська гарантія не регламентує деякі зобов'язання банку-гаранта й у законодавстві держави не зазначено спеціального регу­лювання для даного інституту, не можна виключити того, що суд при виникненні суперечки може застосувати до банківської гаран­тії такі самі норми, як і до договору поручництва, як найближчого до банківської гарантії інституту, що міститься в законодавстві практично всіх держав світу. А в цьому випадку найважливіші пе­реваги гарантії — самостійність і незалежність від основного дого­вору — не діють.

ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ

Векселі. Як засіб платежу в міжнародній та вітчизняній практиці розрахункових операцій широко застосовується вексель.

Вексель (нім. — Wechsel — зміна, обмін) — цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну грошову суму власнику век­селя (векселетримачеві).

При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використо­вуються простий вексель (соло) і переказний (тратта) [177].

Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання пози­чальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг в обумовленому місці у визначений термін.

Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) за міжнародних розрахунків використовують значно рідше, ніж пере-казні.

Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований боржнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) в зазначений термін позичену суму. За такого грошово­го зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (траса­та), і боржником щодо ремітента.

Вексель складається за суворо встановленою формою, обумовле­ною національним законодавством.

359

 

У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, 1930 р. у Женеві було прий­нято Однотипний вексельний закон. На його підставі держави — учасниці угоди, у тому числі колишній СРСР, уніфікували націо­нальне вексельне законодавство. Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких належить до інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати норма­тивні акти, наявні у вексельному законодавстві різних країн, і перед­бачати їх у контрактах, які регулюватимуть фінансові відносини за зовнішньоекономічним договором.

Відповідно до Однотипного вексельного закону вексель склада­ють у письмовому вигляді. Він повинен містити обов'язкові рекві­зити.

Для простого векселя:

вексельна позначка;

просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму

грошей;

термін платежу;

місце платежу;

найменування одержувача;

дата та місце складання платежу;

підпис векселедавця.

Для переказного векселя (тратти) :

найменування "вексель" у текст документа;

проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму

грошей;

найменування трасата (боржника);

термін платежу;

місце платежу;

найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за наказом

якої має бути здійснений платіж;

дата та місце складання векселя;

підпис особи (векселедавця, трасата, кредитора), яка видає век­

сель.

За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і пе-реказний векселі не мають чинності. У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у ко­мерційному обороті, розроблено вексельні формуляри, які відпові-

360

 

дають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і век­сель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжна­родній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем в зазначений термін (акцепт тратти). Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом. Печатку під акцептом не став­лять. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим.

Обмежений (частковий) акцепт — письмове погодження борж­ника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті.

Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок траса­та сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного ви­конання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідван­тажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, по­винні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.

Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пе­ресилає тратту імпортерові, імпортер акцептує її та передає банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський ак­цепт використовують для дотермінової негоціації тратти.

Негоціація тратти — продаж векселя векселетримачем банку до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселетримач от­римує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за негоціацію та банківського збору. Після цього банк може у зазначений термін пред'явити трасату век­сель до сплати.

Авалювання векселів. Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалю­вання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним дорученням, до якого застосовується вексельне право. Це доручення означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю або частково) з боку банку, якщо боржник не виконав своєчасно зобов'язання за векселем.

361

 

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в час­тині вексельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою або однією з осіб, які підписали вексель.

Аваль (франц. aval — схвалення) — вексельне поручництво, за яким особа, яка поручилася (аваліст), бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем осо­бою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу на підставі договору із зобов'язаною за век­селем особою лише після ґрунтовної перевірки її юридичної та еко­номічної надійності. Аваль не втрачає своєї чинності внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпи­су юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).

Аваль проставляється на векселі, додатковому аркуші або на окре­мому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він позначається сло­вами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним форму­люванням, підписується тим, хто надає аваль. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицевому боці пере-казного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено платником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселе­давця.

Юридична особа, яка бажає заручитися поручництвом, звер­тається до банку, де здійснюється її розрахунково-касове обслугову­вання. Для прийняття рішення про надання авалю клієнт повинен подати:

заяву;

оригінали векселів, які подаються до авалю;

реєстр векселів;

копії засновницьких документів;

баланс та звіт про фінансові результати за останній звітний

період;

довідку про стан розрахункового рахунка;

документ, що підтверджує товарний характер векселів;

картку із зразками підписів та печатки, якщо клієнт обслуго­

вується в іншому банку.

Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку до прийняття рішення про можливість надання

362

 

авалю. В обмін на прийняті векселі банк видає розписку. Банк не пізніше робочого дня, наступного за днем звернення за вексельним поручництвом, повинен повідомити клієнта про своє рішення. Аваль надається тільки за векселями, що видаються (акцептуються) в оп­лату за продукцію, виконані роботи, надані послуги. Не рекомендується надавати аваль за векселями:

недоміцильованим;

з терміном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін

його пред'явлення;

з терміном понад 6 місяців з моменту пред'явлення;

•               юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік.

У міжнародному платіжному обороті вексель вважається оборот­

ним фінансовим документом. Це означає, що з переданням його

іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим до­

кументом. Передання векселя здійснюють простим врученням чи за

допомогою передатного напису (індосаменту).

Індосамент — передатний напис на зворотному боці векселя, чека, коносаменту та деяких інших цінних паперів, який засвідчує пере­дання прав за цим документом від однієї особи до іншої та підпи­сується індосантом. Індосамент можна здійснити у вигляді передат­ного напису з відмовою від відповідальності, що випливає з тратти. Тоді проставляють напис "без обороту на мене", а передатний напис називають безоборотним індосаментом.

Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого засте­реження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Якщо векселедавець вмістив у переказному векселі слова "не за наказом" або будь-яке рівнозначне формулювання, то документ може бути пе­реданий тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Цесія (лат. — сessio — передання) — поступка вимоги в зо­бов'язанні іншій особі; передання будь-кому своїх прав на що-небудь.

Індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, не­залежно від того, чи акцептував він вексель, або на користь векселе­давця чи будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть, у свою чергу, індосувати вексель.

Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент є недійсним. Індосамент має бути написаний на век­селі або на прикріпленому до нього аркуші (алонжі) та підписа-

363

 

ний індосантом. Індосамент може не містити зазначення особи, на користь якої він зроблений (індосамент на пред'явника), або складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). У цьому випадку індосамент для того, щоб мати силу, має бути напи­саний на звороті векселя або на додатковому аркуші, приклеєному до векселя. При цьому індосамент, розміщений першим на додат­ковому аркуші, має починатися на векселі й закінчуватися на до­датковому аркуші, а печатка — на з'єднанні векселя та додаткового аркуша.

Індосамент переносить усі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселетримач може:

заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

індосувати, у свою чергу, вексель через бланк або на ім'я будь-

якої іншої особи;

передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійсню­

ючи індосаменту.

Якщо індосамент містить застереження "валюта до отримання", "на інкасо", "як довіреному" або будь-яке інше, що передбачає просте доручення, векселетримач може здійснювати всі права за переказ-ним векселем, але індосувати його лише шляхом передоручення. Зобов'язані особи можуть у такому разі заявляти проти векселетри­мача лише такі заперечення, які могли б бути протиставлені індо­санту.

Якщо в індосаменті зазначено: "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше, що передбачає заставу, векселетримач може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має чинність лише як передоручений індосамент. Зобов'язані особи не можуть заявляти проти векселетри­мача заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки векселетримач, одержуючи вексель, не чи­нив свідомо на шкоду боржникові.

Індосамент, здійснений після терміну платежу, має ті самі наслідки, що і попередній індосамент. Проте індосамент, здійснений після протесту в неплатежі або після закінчення терміну, встановле­ного для здійснення опротестування, має наслідки лише звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановленого для подання опротестування.

364

 

Виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами та аваліста-ми можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяль­ності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються. У векселі, який підлягає оплаті за пред'явленням або у визначений час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексель­ну суму нараховуватимуться відсотки. У будь-якому іншому векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається не­написаною. Відсотки нараховуються від дня складання векселя, як­що не вказано іншої дати.

Якщо сума векселя позначена прописом і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексель дійсний на суму, позна­чену прописом. Якщо у векселі сума позначена кілька разів (або про­писом, або цифрами), то за розбіжності між цими позначеннями век­сель є чинним лише на меншу суму.

Кожний векселетримач має право знімати з векселя копії. Копія повинна точно відтворювати оригінал з індосаментами і з усіма іншими позначками, які на ньому є. На ній повинно бути вказано, до якого місця вона доведена. Копія може бути індосова-на та авальована у тому самому порядку і з тими самими наслідка­ми, що й оригінал. У копії має бути вказана особа, в руках якої зна­ходиться оригінал документа. Вона зобов'язана вручити зазначе­ний документ законному власнику копії. Якщо на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застережен­ня "починаючи звідси індосування дійсне лише на копії" або будь-яке інше рівнозначне, то індосамент, поставлений після цього на оригіналі, є недійсним.

Українські банки здійснюють з векселями такі операції:

кредитні: • врахування (дисконт) векселів;

1Інструкція НБУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок" № 85 від 14 липня 1994 р.

365

 

надання позичок до запитання під забезпечення векселів;

вексельне переврахування і перезастава;

комісійні:

прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і оплати

векселів у визначений термін;

зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція);

аваль векселів;

акцепт векселів.1

Банківські операції з векселями. Вексельними кредитами є банківські операції з врахування (дисконту) векселів і надання пози­чок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за за­явою векселетримача. Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку; їх суми враховують при виз­наченні відповідних нормативних коефіцієнтів.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зо­бов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно по­вернути кредит. Для аналізу і оцінки платоспроможності використо­вуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.

Векселі подають у банк з реєстром, форма якого визначається го­ловним банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у поряд­ку термінів їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносять векселі, які мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні век­селі. Записи за внесеними до реєстру векселями звіряють з реквізи­тами наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений у день прийому.

Банк має проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні век­селя до реєстру зробив іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) "Сплачуйте за наказом банку". Напис на ім'я банку

Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-Ш (ВВР України. - 2001. - № 5-6. -Ст. 30).

366

 

доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання вексе­ля при його втраті або викраденні. Крім того, на лицьовому боці век­селя ставиться штамп "прийняти до врахування", "іногородній".

Подані векселі перевіряють щодо їх юридичної та економічної надійності.

З юридичної точки зору перевіряється:

правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів;

повнота сплати вексельного мита;

повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність

цих підписів.

Законним власником векселя є:

особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);

особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індосамент;

пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.

У векселі мають бути усі реквізити, встановлені п. 1 і 75 "Поло­ження про переказний і простий вексель".

Необхідно дуже уважно перевіряти векселі, видані в інших держа­вах, з позицій суворої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель. Якщо вексель складено іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирекція, філіал) повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є повна впев­неність у його оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспромож­ності клієнта аналізують економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовують усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантів.

Врахування або дисконтування векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його спла­чує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Економічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його тримачем банку і пере­ведення комерційного кредиту в банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, ясу банк заплатив, придбавши век­сель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у термін платежу, на­зивається врахуванням або дисконтом.

367

 

Дисконтування — утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя.

Враховуючи вексель, банк (дирекція, філіал) отримує його у своє розпорядження, стає кредитором векселетримача з усіма правами та обов'язками останнього, згідно з "Положенням про переказний і простий вексель". Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних написів свідчить про надійність векселя (чим більше підписів, тим вища надійність). Обов'язково потрібно перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність во­лодіння векселем. Не приймаються до обліку векселі, подані юри­дичними особами, векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюють з реєстру і повертають клієнту. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філіалу) і за наявністю кредитних ре­сурсів на них ставиться дозволяючий напис про кількість і суму век­селів, які приймаються до врахування.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується бан­ком як би наперед, але зараховується на прибутковий рахунок банку після отримання платежу за векселем. Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк контролює терміни настання платежів. Адже порушення терміну погашення і зазначеного терміну подання векселя до опротестування спричиняє втрату юридичної чинності векселя.

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертаєть­ся відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до терміну сплати (як правило, не менше ніж за 740 днів), але на підставі став­ки відсотка банку, що сплачується за поточними рахунками У разі оплати векселів після закінчення терміну платежу платник понад вексельну суму сплачує банку за прострочені дні пеню і 6 % річних, а також витрати на опротестування, надсилання повідомлень тощо. Після цього банк видає вексель платнику.

Банк виконує доручення векселетримачів і бере на себе відпо­відальність за пред'явлення векселів своєчасно платнику та одер­жання належних платежів. Після надходження платежу вексель по­вертається боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повер­тається векселетримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки невчинення протесту.

368

 

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, опла­чуючи вексель (за вирахуванням дисконту), то, інкасуючи вексель, він бере на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну вина­городу.

Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на ім'я банку, який ставиться на його звороті, у вигляді "сплатіть за наказом банку", "валюта на інкасо" і засвідчуєть­ся підписом векселедавця. Прийнявши на інкасо векселі, банк зо­бов'язаний своєчасно надіслати їх за місцем платежу і сповістити платника повідомленням про надходження документів на інкасо. У разі неотримання платежу за векселем банк зобов'язаний подати йо­го для опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання доручення.

За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:

відшкодування витрат за відправлення та отримання векселів і

одержання платежу, коли платіж за векселем необхідно одержати

в іншому місці;

винагороду (комісію) за виконання доручення.

Банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, нес­воєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки у роботі нотаріуса (судового виконавця) при опротес-туванні та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.

Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком згідно з укладеними договорами з клієнтами. Для укладання договору вексе­летримач надає банку такі документи:

заяву;

оригінали векселів, що виставляються для інкасування;

дві ксерокопії кожного векселя;

документ, що підтверджує товарний характер векселів.

Усі документи залишаються в розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття рішення. При цьому пред'явникові

369

 

надається розписка про отримання векселів. На інкасування не реко­мендується приймати векселі:

неакцептовані переказні;

недоміцильовані;

з терміном платежу менше 10 днів від моменту прийняття на

інкасування.

Доміцилювання — призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, якій доручено оплатити вексель у встановленому місці платежу. Такі векселі називають доміцильованими. Зовнішньою оз­накою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці "домі­цильований" або "платник (банк)" і підпис доміциліата.

Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у зазначений термін. У цьому разі, на відміну від інкасування векселів, банк є не одержувачем платежу, а платником. Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки оплачує век­сель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну су­му або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому (поточ­ному) рахунку достатні кошти та уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. В іншому разі банк відмовляє в платежі, а вексель опротестовується звичайним поряд­ком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особливий плат­ник може стягувати комісію, а оплачені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у даному банку розрахунковий (поточний) раху­нок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безкош­товно.

Всі операції з доміцилювання векселів виконуються на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і ак­цептантом векселя) договору, в якому зазначено умови надання да­ної послуги банком-доміциліатом.

Підставою для розгляду питання про виконання банком функцій доміциліата є:

письмова заява платника за векселем;

реєстр векселів, що пропонуються для доміциляції;

документ, що підтверджує товарний характер векселів.

Надані документи залишаються в розпорядженні працівника банку. Обов'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в бан­ку. Тому банк не виступає доміциліатом з векселів векселедавців

370

 

(акцептантів), розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

Борг трасанту вважається погашеним після оплати векселя готівкою перерахуванням вказаної у ньому суми на банківський ра­хунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути трасату з позначкою про оплату, яку ставлять на зворотному боці векселя.

Чеки. Чек — грошовий документ встановленої форми, який містить розпорядження чекодавця платнику здійснити платіж зазна­ченої у чекові грошової суми чекотримачеві готівкою чи перераху­ванням грошей на рахунок власника чека у банку.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюєть­ся віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче пе­редавати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і приско­рює платежі, оскільки всі чеки оплачують після їх подання.

Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінан­сове покриття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, у тому числі сум, які надійшли на ці рахунки внаслідок надання банками кредиту.

Як засіб платежу у зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розра­хунках за неторговельними операціями. Чек можна використову­вати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших операціях, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права, тобто нормами Женевської кон­венції. Країни, які не належать до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права — нормами свого права. Відповідно до міжнародного права у разі розв'язання суперечнос­тей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де було виписано чек.

Чек має строго визначену форму письмового документа; його ви­писують на спеціальному бланку, виданому чекодавцю банком.

371

 

Текст чека повинен містити такі основні елементи:

найменування "чек" (чекова позначка) мовою, якою виписано чек.

просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити

зазначену на чекові суму. Сума чека також повинна бути вказана

прописом від руки;

найменування банку-платника, де чекодавець зобов'язаний вка­

зати на чекові свій рахунок у банку, з якого має бути здійснений

платіж. Англійські норми права передбачають банківську познач­

ку на чеку, яка означає, що на поточному рахунку чекодавця є

достатньо коштів для оплати чека;

місце платежу, яке переважно збігається з місцем розташування

банку-платника;

дата (число, місяць (прописом), рік видачі чека) та місце складан­

ня (виписування) чека. Якщо місце складання чека не зазначено,

ним вважається місце розташування чекодавця;

підпис чекодавця.

Ніякі поправки чи виправлення на чекові не допускаються. Відсутність у ньому будь-якого із перелічених елементів позбавляє цей документ чинності чека.

Згідно з Женевською конвенцією термін подання чека до оплати у країні його видачі дорівнює 8 дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи та Середземномор'я — 20, а в міжконтинентальному платіжному обороті — 70 дням. Ці терміни діють з дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

Чек може передавати одна особа іншій внесенням у нього передат­ного напису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека або на доданому до чека аркуші (алонжі) і підписується осо­бою, яка зробила цей напис (індосантом). Передатний напис (індоса­мент) повинен бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передання прав за чеком іншій особі, а також передбачає відпові­дальність індосанта перед усіма наступними власниками чека.

Чек належить до категорії оборотних документів, тобто для пере­дання прав за ним іншій особі немає необхідності вдаватися до цесії. Всі права за чеком можуть бути передані, як зазначалося вище, за до­помогою індосаменту.

Оформлений індосаментом чек повинен бути вручений індосан­том індосатові. Індосамент може бути (так само, як і чек) іменним, ордерним, бланковим. Якщо ж індосамент містить слова "на інкасо",

372

 

"валюта на отримання", "в депозит", "як довіреному" або рівнозначні слова, то такий індосамент називається передорученим.

Платіж чеком. Здійснюється без права регресу, тобто наданий тримачеві чека у визначеній формі висновок банку-трасата після пе­ревірки легальності чека (зразків підписів трасата, номера рахунка, номера чека та ін.).

Негоціація чека. Завжди здійснюється з правом регресу будь-яким банком, який згоден виконати цю операцію. Такий банк видає аванс бенефіціарові й надсилає негоційований чек у банк трасанта для платежу. У разі неплатежу бенефіціар повинен повернути не-гоціюючому банку суму отриманого авансу.

Гарантія платежу за чеком. Додатково до відповідальності, що покладається законом на чекодавця та індосанта чека у випадку йо­го несплати, платіж за чеком може бути гарантований на всю суму або ЇЇ частину будь-якою іншою особою, крім платника за чеком. Та­ка гарантія зазвичай зазначається як "гарантований", "аваль", "вва­жати за аваль" або іншими рівнозначними словами і супроводжуєть­ся підписом особи (аваліста), яка прийняла на себе відповідальність за платіж. Причому особі, яка підписується як гарант, не обов'язко­во вказувати, за кого вона дає гарантію. За відсутності такої вказівки гарантія вважається наданою за чекодавця. Відповідальність гаранта (аваліста) за чеком є акцесорною, тобто додатковою, не основною.

Платежі за допомогою чеків є порівняно повільними методами розрахунків, оскільки отримувач платежу повинен чекати, поки да­ний чек повернеться в банк трасанта для клірингу до того, як буде кредитований його власний рахунок. Експортер має видати своєму банку розпорядження для інкасування цього платежу. В міжна­родній торгівлі чеки обов'язково надсилають для інкасування. Ко­мерційні банки України приймають на інкасо всі належним чином оформлені комерційні чеки у будь-якій валюті.

Покриття сплачується в доларах США та євро. Якщо чек виписа­но в іншій валюті, покриття зараховуються і сплачуються в доларах США.

Термін інкасо — 50 днів (42 дні від першої п'ятниці, наступної за днем отримання чеків сектором чеків відділу електронних засобів розрахунку Департаменту зовнішньоекономічних і валютних опе­рацій). За інкасування банками стягується комісія. Не приймаються чеки, сума комісії за якими значно перевищує суму чека. При повер-

373

 

ненні неоплачених чеків іноземні банки все одно стягують комісію за оброблення.

У разі прийняття на інкасо комерційних чеків в українських бан­ках клієнт оформляє заяву про подання чека на інкасо, в якій вка­зуються найменування платіжного документа, його дата і номер, ким виданий, сума кожного чека, якщо їх кілька, і загальна сума. В заяві клієнт ставить підпис, підтверджуючи правильність вказаних даних і свою згоду з умовами інкасо.

Працівник банку перевіряє правильність реквізитів чека, термін його дії, послідовність індосаментів та особу отримувача за паспор­том. Іменні чеки, які пред'являються банку іншою особою, можуть бути прийняті на інкасо тільки за дорученням власника чека або, якщо чек виписаний на користь малолітньої чи недієздатної осіб, власник чека ставить на його звороті свій підпис (бланковий індосамент). Працівник банку оформляє у двох примірниках опис документів, прийнятих на інкасо, закріплює їх підписом і штампом банку. Один примірник віддається клієнту. Прийняті на інкасо чеки оприбутко­вуються в касі банку. Прибутковий валютний ордер оформляється на суму чека у валюті чека.

Після надходження коштів на рахунок клієнт отримує повідом­лення про отримання відшкодування за чеком. У разі відмови іно­земного банка оплатити чек клієнту надсилають повідомлення з про­ханням з'явитися для отримання поверненого чека. При видачі пок­риття за чеком оформляють видатковий валютний ордер, а клієнт повертає виданий йому примірник опису документів, прийнятих на інкасо.

У міжнародній торгівлі оплату боргів за допомогою чека недос­татньо широко використовують з таких причин:

експортер повинен звернутися до свого банку з розпорядженням

про інкасування платежів, за що буде стягуватися визначена

плата;

чек може суперечити внутрішньому валютному законодавству і

положенням про валютне регулювання в країні покупця, тому

розрахунки можуть бути затримані до одержання необхідного

дозволу влади на здійснення платежу;

є ризик втрати чека при надсиланні його поштою;

чек може виявитися "непокритим" і не буде сплачений після

пред'явлення.

374

 

Умови передання чека від однієї особи до іншої визначають вид чека та характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють такі види чеків:

Іменний чек — чек, виписаний на користь певної особи. Такий до­кумент не може бути переданий за допомогою звичайного індоса­менту. Передання здійснюється цесією (передатним написом із зас­тереженням "не наказу", завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права).

Ордерний чек — чек, який виписують на користь певної особи чи за її наказом. Передається за допомогою індосаменту із застережен­ням "наказу" чи без нього. Цей вид чека широко використовують у міжнародному платіжному обороті.

Чек на пред'явника — чек, який виписують пред'явникові, він мо­же бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього.

Чекодавець надає його своєму партнерові за кордоном, який при отриманні чека виставляє його обслуговуючому банку для кредиту­вання свого рахунка. У такий спосіб за допомогою чека на пред'яв­ника чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж платіж банківським переказом. Тому чеки на пред'явника також широко використовують у міжна­родному обороті.

У міжнародній практиці чеки поділяються на банківські та фірмові. Банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-ко-респондент. У тексті таких чеків не зазначено найменування фірми-чекодавця, ним виступає банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспонденті за кордоном. У міжнародному платіжному обо­роті найчастіше використовують банківські ордерні чеки.

Фірмовий чек — чек, виписаний фірмою на одержувача. Переваж­но такі документи фірми виписують в національній чи іноземній ва­люті на пред'явника і виставляють на свій банк. Оплата за такими че­ками здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

Особливими видами чеків є єврочеки та дорожні чеки. Єврочеки (Eurocheque) — стандартизовані чеки, супроводжувані спеціальними гарантійними картками, які випускають банки — члени Міжнародної організації єврочеків. Функції єврочекової картки полягають не лише у гарантуванні оплати чека в межах установленого ліміту, а й у вико­ристанні її як дебетної картки для зняття готівкових грошей у мережі

375

 

банківських автоматів. Чек приймають для оплати за товари тисячі роздрібних торговельних установ у 40 країнах Європи і Північної Америки. Єврочек (чек у євровалюті) виписується банком без попе­реднього внеску клієнтом готівки і на більші суми в рахунок банківського кредиту терміном до місяця; оплачується у будь-якій країні — учасниці угоди. Завдяки єдиній формі та можливості додат­кового контролю єврочеки широко використовуються у розрахунках з міжнародного туризму.

Дорожній чек — стандартний грошовий документ, який виписують у місцевій або іноземній валюті й використовують під час поїздок, за­кордонних подорожей для оплати товарів і отримання в банку готівки. Цей чек (Travellers Cheques) є платіжним засобом, що містить найменування банку, який випустив чек (банку-емітента), підписи його уповноважених посадових осіб, номер чека в правому верхньому куті, а також два спеціально відведених рядки для підпису власника чека: пер­ший підпис проставляється при купівлі чека в присутності працівника банку чи фірми, яка продає дорожні чеки, другий підпис власник ста­вить при отриманні готівки за чеком. Дорожні чеки не мають терміну давності. Вони оплачуються тільки початковому власнику, зразок підпису якого є на чекові. Оплата дорожнього чека здійснюється лише в повній сумі, часткова оплата чека не допускається.

Банки України приймають до оплати чеки American Express, Thomas Cook, Visa, Citicorp у доларах США та євро. Дорожні чеки в інших валютах, як і дорожні чеки, що пред'являються третьою осо­бою, приймаються тільки на інкасо.

Отже, підсумовуючи розгляд правових засад міжнародних розра­хунків, зазначимо, що кожен з видів розрахунків безготівкової фор­ми має свої переваги та недоліки. Так, наприклад, акредитивна фор­ма оплати суттєво зменшує ризики невиконання умов поставки то­вару на користь імпортера, але є менш фінансово вигідною для нього, оскільки імпортер додатково сплачує кошти на користь банку за відкриття акредитива й залишає свої кошти без руху до моменту митного оформлення та відвантаження товару. Інкасова форма роз­рахунку за зовнішньоекономічними операціями передбачає перехід права власності на товар від експортера до імпортера на момент пе-редання банком імпортерові комерційних документів на поставлену партію товару. Сама процедура здійснення розрахунків уже є ризи­кованою для експортера, оскільки оплата за товар здійснюється вик-

376

 

лючно після його митного оформлення та відвантаження. Джерелом ризику є платоспроможність імпортера, що потребує від експортера впевненості в обов'язковому здійсненні оплати за відвантажений то­вар. Подолати цей ризик обох сторін контракту можна лише обгово­ренням пакету документів, що стануть підставою для розрахунків між імпортером та експортером.

Світова спільнота визначила уніфіковані правила здійснення розрахунків в акредитивній та інкасовій формах, які покладені в основу спільної Постанови Кабінету Міністрів України і Націо­нального банку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і ти­пові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній ва­люті". Виконання рекомендацій цієї постанови суттєво зменшить ризики застосування обраної форми оплати незалежно від того, ким є українська сторона контракту — експортером чи імпортером.

Наведені дані можуть бути корисними за інкорпорації відпо­відного нормативного матеріалу, вирішенні проблеми підвищення інформованості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності щодо ви­користання сучасного платіжно-фінансового інструментарію, а також повнішої реалізації їх приватних прав.