5.3. МІЖНАРОДНО-ПРАВрВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ : Міжнародне приватне право - О.Х. Юлдашев : Книги по праву, правоведение

5.3. МІЖНАРОДНО-ПРАВрВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 
РЕКЛАМА
<

Цінні папери мають величезне значення для міжнародної тор­гівлі. Ще з часів середньовіччя (виникнення перших цінних паперів, хоча деякі дослідники бачать їх прообраз у Давньому Римі) вони давали змогу прискорювати обіг товарів унаслідок можливості спершу швидкого і безпроблемного переміщення грошей, що оформ­лялися лише одним папером, а згодом і самих товарів, оформлених і переданих врученням лише документа, а не самого товару.

Цінні папери в країнах англо-американської системи права нази­вають оборотними документами (negotiable instruments). Подібні най­менування у міжнародному торговельному обороті виходять із тра­диційного розуміння їх як документів, але сучасні цінні папери (особ­ливо акції та облігації) випускаються і перебувають в обігу найчастіше в бездокументарній формі. Внаслідок цього змінилося і загальноправо-ве розуміння терміна "цінний папір" (оборотний документ).

Цінний папір (оборотний документ) у більшості правових систем — об'єкт, призначений для посвідчення існування певного майнового права, створений у такий спосіб, що використання даного права можливе лише в силу володіння цим об'єктом, а перехід права до іншої особі може здійснюватися тільки шляхом розпорядження об'єктом.

За законодавством України цінним папером є документ встанов­леної форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка йо­го випустила (видала), та власником і передбачає виконання зо­бов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість пере-дання прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До

232

 

особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у су­купності всі права, які ним посвідчуються (ст. 19 ЦКУ).

Особливість правової характеристики традиційного цінного па­пера полягає в його двоїстій правовій природі. З одного боку, він становить собою майнове право (саме це є основою розуміння цінного папера), з іншого — це документ, який засвідчує наявність такого майнового права, річ (рухоме майно), що має характеристики, властиві речі. Двоїста правова природа цінного папера зумовлює й особливості, пов'язані з його випуском та оборотом, які за своєю сутністю є оборотом майнових прав, що мають певні ознаки, влас­тиві обігу речей.

Як зазначалося вище, основною властивістю цінного папера є йо­го оборотоздатність, тобто здатність за допомогою передання самого цінного папера передавати виражене в ньому майнове право вимоги до зобов'язаної за цінним папером особи. Внаслідок цього безумов­ний характер оборотоздатності цінного папера в міжнародному тор­говельному обороті встановлюється національним законодавством держави зобов'язаної особи, оскільки на даний час ще не існує "міжнародних цінних паперів", і будь-який цінний папір є "націо­нальним". При цьому перелік видів цінних паперів неоднаковий в різних правових системах — від дуже вузького до досить широкого.

У міжнародному торговельному обороті використовуються різні види національних цінних паперів [177]:

облігація (англ. — bond) — цінний папір, що засвідчує існування

боргу з боку юридичної особи або державного органу, які її ви­

пустили, і містить зобов'язання сплатити власникові облігації

зазначену в ній суму при настанні терміну її погашення;

вексель — цінний папір, що підтверджує нічим не обумовлене зо­

бов'язання векселедавця (простий вексель — англ. — promissory

note) або іншого зазначеного у векселі платника (перекладний

вексель — англ. — bill of exchange) виплатити після настання пе­

редбаченого векселем терміну визначену грошову суму векселе­

тримачеві;

чек (англ. — check) — цінний папір, що містить безумовне зо­

бов'язання банку сплатити визначену грошову суму за вказівкою

пред'явника чека, виписаного чекодавцем або банком;

коносамент (англ. — bill of lading) — цінний папір, виданий пе­

ревізником або його агентом, що визначає умови договору переве-

233

 

зення, вказує найменування відправника вантажу; описує вантаж, прийнятий до транспортування, способом, що дає змогу його іден­тифікувати, і містить зобов'язання передати товар у визначеному місці відправнику вантажу або особі, якій буде передано коносамент;

акція (англ. — certificate of stock) — цінний папір, що підтверджує

право участі в акціонерному товаристві;

складське посвідчення (англ. — warehouse receipt) — цінний папір,

що підтверджує прийняття складом товару на збереження;

варант (заставне свідчення, англ. — warrant) — цінний папір, що

засвідчує право застави на товар, який перебуває на складі, на ко­

ристь власника даного документа;

делівері ордер (англ. — delivery order) — цінний папір, що містить

вказівку власникові складу, перевізникові або іншій особі, яка ви­

дає складське посвідчення чи коносамент, передати визначену

партію товару вказаному в делівері ордері особі. Цей документ

використовується для дроблення великої партії товару, оформле­

ної одним коносаментом.

У міжнародному торговельному обороті використовуються та­кож інші види цінних паперів, визнані національним законодав­ством певних держав, наприклад трастові сертифікати (англ. — certificate of trust) та ін.

Цінні папери залежно від критеріїв класифікації поділяють на кіль­ка груп. Так, доктрина континентальної системи права поділяє цінні папери на підставі природи прав, що вони оформляють, на такі групи:

грошові цінні папери (векселі, чеки, облігації тощо), в яких вира­

жено право вимоги визначеної грошової суми;

цінні папери участі (акції та їх різновиди), в яких виражено пра­

во участі в акціонерному товаристві, або іншому господарчому

товаристві;

товарні цінні папери (коносамент, делівері ордер, варант та ін.), в

яких виражено право на товар.

Англо-американська доктрина містить іншу класифікацію оборотних документів відповідно до їх природи і поділяє їх на групи:

інвестиційні папери — оборотні документи, що підтверджують пра­

во участі в акціонерному товаристві (акції) або відносини позики

між їхнім власником (позикодавцем) і позичальником (облігації);

торговельні папери — оборотні документи — вексель, чек, депо­

зитний сертифікат;

234

 

•               товаророзпорядчі документи — оборотні документи, подібні за

своїми ознаками до товарних цінних паперів.

Відповідно до належності прав, засвідчених цінним папером, ці па­пери поділяють на такі види:

пред'явницькі, коли права, засвідчені цінним папером, належать

будь-якій особі, що є його власником. При цьому для передання

іншій особі прав, засвідчених цінним папером на пред'явника, до­

сить вручення цінного папера цій особі;

іменні, коли власником цінного папера визнається лише зазна­

чена в ньому особа. Права, засвідчені іменним цінним папером,

переходять до іншої особи лише у разі випуску замість поперед­

нього цінного папера нового із зазначенням імені нового її влас­

ника, а в реєстрі цінних паперів — відповідного запису;

ордерні, коли зазначена в цінному папері особа може як сама

здійснити права, надані цим папером, так і передати ці права іншій

особі за допомогою спеціального передатного напису на цінному

папері   (індосаменту).   При   цьому   зазвичай   індосант   несе

відповідальність не тільки за існування права, засвідченого цінним

папером, а й за його здійснення. Індосамент може бути бланковим

(без зазначення особи, якою повинно бути здійснене виконання)

або ордерним (із зазначенням особи, якою або за наказом якої по­

винно бути здійснене виконання). Індосамент буває обмежений

тільки дорученням здійснювати права, засвідчені цінним папером,

без передання цих прав індосатові. У цьому разі індосат виступає

представником індосанта.

В Україні у цивільному обороті застосовують такі групи цінних паперів:

пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному

капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітен­

том та одержанні частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, і

частини майна при ліквідації емітента;

боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і пе­

редбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін

кошти відповідно до зобов'язання;

похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'яза­

ний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визна­

ченого  договором  цінних паперів,  інших  фінансових та  (або)

товарних ресурсів;

235

 

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх тримачеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів. Їх види та порядок обігу встановлюються законом. Цінні папери мо­жуть випускатися у документарній та бездокументарній формі відповідно до закону (ст. 195 ЦКУ "Групи та види цінних паперів").

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" дає понят­тя цінних паперів і закріплює їх перелік Так, згідно зі ст. 1 цього закону, цінні папери — це грошові документи, що засвідчують пра­во володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, та їх власника і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також мож­ливість передання грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери (якщо інше не передбачено цим законом або в них спеціально не зазначено, що вони не підля­гають переданню) передаються шляхом повного індосаменту (пе­редатним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Статтею 3 регламентовано види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання України; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо їх форми тощо визначаються законом. Документ, який не містить обов'язко­вих реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером (ст. 196 ЦКУ "Вимоги до цінного папера"). За законодавством України права та відповідаль­ність за виконання зобов'язання, посвідчені цінним папером, можуть належати:

пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника);

особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці

права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу упов­

новажену особу (ордерний цінний папір).

ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. Введений в дію Постановою Верховної Ради № 1202-ХІІ від 18 червня 1991 р. (ВВР України. - № 38. - Ст. 509) .

236

 

Законом може бути виключена можливість випуску цінних па­перів певного виду як іменних, ордерних або як паперів на пред'яв­ника. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення його цій особі. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для поступки права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність певної вимоги і не відповідає за її невиконання. Права за ордерним цінним папером передаються передатним написом на ньому (індосаментом). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За індо­саментом до особи, якій або у розпорядження якої передається цінний папір (індосата), переходять усі права, посвідчені цим папе­ром. Індосамент буває бланковим — на пред'явника (без зазначення особи, на користь якої передано документ) або ордерним (із зазна­ченням такої особи). Індосамент може бути обмежений тільки дору­ченням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передан­ня цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник індосанта.

Особа, яка випустила (видала) цінний папір, та особи, які індо-сували його, відповідають перед його законним власником солідар­но. У разі задоволення вимоги законного власника цінного папера щодо виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з тих, хто зобов'язався за цінним папером, він набуває права зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зо­бов'язалися за цінним папером. Відмова від виконання зобов'язан­ня, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави до цього або на його недійсність не допускається. Власник незаконно виготовленого або підробленого цінного папера має пра­во пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків (ст. 197, 198 ЦКУ). Національне законода­вство деяких держав забороняє випуск цінних паперів певного ви­ду як іменних, ордерних або на пред'явника. Так, наприклад, зако­нодавства ФРН і Швейцарії передбачають випуск лише іменних акцій.

Крім загальних класифікацій цінних паперів окремі їх види також містять класифікацію, властиву багатьом правовим системам [113; 158; 144; 220]. Так, акції можуть бути простими і привілейованими.

237

 

Проста акція — цінний папір, що засвідчує право її власника на одержання частини чистого прибутку акціонерного товариства (дивідендів), на участь у його управлінні, а також на частину майна ліквідованого акціонерного товариства, що залишилося після розра­хунків з його кредиторами.

Привілейована акція — цінний папір, що засвідчує право її власника на одержання частини чистого прибутку акціонерного товариства (дивідендів) у розмірі, не нижчому від встановленого при її випуску, а також переважне порівняно з власниками простих акцій право на одер­жання частини майна ліквідованого акціонерного товариства, що зали­шилося після розрахунків з його кредиторами. Зазвичай привілейова­на акція не надає її власникові право на участь в управлінні акціонер­ним товариством, якщо інше не визначено його статутом.

Облігації бувають прості та дисконтні. Проста облігація — цінний папір, що надає її власникові право на одержання відсотків, а також повернення її номінальної вартості при настанні терміну погашення.

Дисконтна облігація — цінний папір, розміщений її емітентом за ціною, нижчою від номінальної вартості, із зобов'язанням виплатити її власникові номінальну вартість при настанні терміну погашення.

Законодавство деяких держав (наприклад, США) регулює такий вид облігацій, як конвертована — проста або дисконтна облігація, що випускається акціонерним товариством і надає її власнику за його вибором право на її погашення або на обмін на акції цього акці­онерного товариства. Правові доктрини і законодавства окремих країн містять й інші класифікації цінних паперів.

Цінний папір повинен мати визначену для нього застосованим національним законодавством форму, що забезпечує ідентифікацію наданих за цінним папером прав, а також уможливлює його передання. Більшість національних правових систем визнають випуск цінних паперів як у документарній, так і бездокументарній формі.

Документарним цінним папером є цінний папір, право на який підтверджується документом на матеріальній основі, що має обов'яз­кові реквізити.

Бездокументарний цінний папір — форма цінного папера (пере­важно акції або облігації), права на який підтверджуються записом на рахунку без видачі документа на матеріальній основі, що має обов'язкові реквізити. Право володіння бездокументарним цінним папером переходить від однієї особи до іншої з моменту його переве-

238

 

дення, чому відповідають записи на рахунках особою, яка здійснює облік за даними цінним паперам (депозитарієм).

Операції з бездокументарними цінними паперами можуть відбу­ватися тільки в разі звернення до особи, яка офіційно здійснює запис прав. Будь-яке передання, надання або обмеження прав за бездоку­ментарними цінними паперами повинні фіксуватися цією особою (депозитарієм), в іншому разі, як правило, така операція з цінним па­пером не матиме чинності.

РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ

Регулятивна інфраструктура фондового ринку є системою регу­лювання ринку цінних паперів, що охоплює:

регулятивні органи (державні органи та саморегульовані органі­

зації);

регулятивні функції і процедури (законодавчі, реєстраційні,

ліцензійні та наглядові);

законодавчу інфраструктуру ринку цінних паперів;

етику фондового ринку (правила ведення чесного та справедливого

бізнесу, які затверджуються саморегульованими організаціями);

традиції та звичаї.

У міжнародній практиці розрізняють такі моделі ринків цінних паперів:

основна регулятивна роль на ринку цінних паперів належить

державі (Франція);

регулювання поділено між державою і саморегульованими

органами, добровільними об'єднаннями професійних учасників рин­

ку цінних паперів (Великобританія);

засновані на жорстких, детально розписаних правилах і фор­

мальних процедурах, ретельному контролі їх дотримання (США);

такі, що базуються на широкому використанні крім твердих

розпоряджень також неформальних домовленостей, традицій, реко­

мендацій, погодженого стилю поводження, переговорів, розв'язання

складних ситуацій та ін. (Великобританія).

В Україні діє модель фондового ринку, наближена до Франції, коли основна регулятивна роль на ньому належить державі, тобто у

239

 

правовому регулюванні фондового ринку переважають приватно­правові засади. Так, у Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено правові засади державно­го регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за ви­пуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. За цим зако­ном державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, наг­ляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловжи­ванням і порушенням у цій сфері (ст. 1).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу

цінних паперів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учас­

никами ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням

інтересів суспільства;

одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про

умови їх випуску та обігу, результати фінансово-господарської

діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами

та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку

цінних паперів;

забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвес­

торів і посередників на ринок цінних паперів;

гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів зако­

нодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добро­

совісної конкуренції на ринку цінних паперів;

контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2

Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук­

раїні").

До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів, належить передусім Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи контролюють діяльність

ВВР України. — 1996. — № 51. —Ст. 292. Введений в дію Постановою Верховної Ради від 30 жовтня 1996 р. (ВВР України. - 1996. - № 51. - Ст. 293).

240

 

учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визна­чених чинним законодавством. З метою координації діяльності дер­жавних органів з питань функціонування ринку цінних паперів ство­рюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники дер­жавних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення про Координаційну раду затверджує Президент України за подан­ням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ст. 5 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні").

Основними формами державного регулювання ринку цінних па­перів, згідно зі ст. 3 цього закону, є:

прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників

ринку цінних паперів;

регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків

учасників ринку цінних паперів;

надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про­

фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення

контролю такої діяльності;

заборона та припинення на певний термін (до одного року) про­

фесійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності

спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення

до відповідальності за здійснення її згідно з чинним законодав­

ством;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про це;

контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску

цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (роз­

міщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю дотриман­

ня цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню­

ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

контроль достовірності інформації, що надається емітентами та

особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних

паперів, контролюючим органам;

встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку

цінних паперів та контролю їх дотримання;

241

 

контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку

цінних паперів;

контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів;

контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних

паперів;

застосування інших заходів щодо державного регулювання і

контролю випуску та обігу цінних паперів.

Діяльність з випуску та обігу цінних паперів як виключна діяль­ність допускається на підставі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вона визначає пе­релік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом терміну дії цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комі­сійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними па­перами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше 200 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"1 .

Регулювання ринку цінних паперів має свою специфіку. У міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна передбачає панування на ньому комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допус­кає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних банків, діяльність яких підконтрольна центральному національ­ному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання є значним.

Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (дер­жавне регулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у йо­го функціонування, а також непрямого впливу на цей ринок.

Засоби прямого втручання. До них належить весь комплекс зако­нотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку

ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. Введений в дію Постановою Верховної Ради №1202-ХІІ від 18 червня 1991 р. (ВВР України. - 1991. - № 38. - Ст. 509).

242

 

цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними органами для введення нових та зміни старих положень і норм сто­совно діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учас­ників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впроваджен­ня та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод, реєстрація цінних паперів тощо.

В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджені Державним комітетом Ук­раїни з питань регуляторної політики та підприємництва (Наказ № 49 від 14 березня 2001 р. "Про затвердження ліцензійних умов про­вадження професійної діяльності на ринку цінних паперів"). Регла­ментовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися на ринку цінних паперів. До них, зокрема, законодавством віднесено:

торгівлю цінними паперами — здійснення цивільно-правових

угод з цінними паперами, які передбачають їх оплату проти постав­

ки їх новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за

рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та

за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська

діяльність);

депозитарну діяльність — з надання послуг щодо зберігання

цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також

обслуговування угод з цінними паперами;

розрахунково-клірингову діяльність — з визначення взаємних

зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

діяльність з управління цінними паперами — здійснюється

від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі

відповідного договору щодо управління переданими у володіння

цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в

інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

діяльність з управління активами — здійснюється за винагоро­

ду компанією з управління активами на підставі відповідного договору

про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних па­

перів — збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних,

що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів,

щодо цих паперів, їх емітентів та власників;

діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — на­

дання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-пра-

243

 

вових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Регламентовано також умови здійснення професійної діяль­ності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посе­редницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юри­дичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чин­ним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї са­морегульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які її виконують, зобов'язані дотримуватися встановлених від­повідно до цього закону та інших актів законодавства України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами (ст. 4 "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Система важелів непрямого впливу. До неї належать:

контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом

кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового

відсотка;

податкова політика держави;

гарантії уряду щодо депозитів, кредитів, позика приватного сек­

тору;

вихід держави на ринки позикових капіталів (випуск казначейсь­

ких векселів, середньострокових та довгострокових облігацій,

емісія зобов'язань державних установ та ін.), що створює пряму

конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпо­

раціями;

зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з

іноземною валютою, золотом, заходи для стимулюванню експор­

ту тощо).

Інституційне забезпечення ринків цінних паперів покладається, як правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної країни, Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші державні органи. Наприклад, у США, розробленням та перевіркою виконання відповідних законів займається Комісія з цінних паперів та бірж. Регулюючі органи виконують переважно три функції, спря­мовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

244

 

реєстрація всіх учасників ринку цінних паперів. Усі кандида­

ти повинні задовольняти певним вимогам фінансового стану, тобто

володіти необхідним (мінімальним) власним капіталом;

забезпечення всіх суб'єктів економіки достовірною інфор­

мацією. Це досягається передусім публікаціями проспектів емісії, що

містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та

емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед об­

меженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зо­

бов'язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про

зміни в складі керівних осіб фірми;

контроль та підтримання правопорядку на ринку цінних па­

перів. Уповноважені на це органи можуть розслідувати будь-які по­

рушення закону, застосовувати адміністративні заходи щодо винних

осіб, передавати справи до суду.

Крім наведених заходів державного регулювання важливе значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегу­льованим організаціями, якими переважно виступають фондові біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регулю­вання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку ак­тивно діють й інші організації, що також створюють правила по­ведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотри­мання. Це професійні асоціації учасників інвестиційного бізнесу. Вони виникають в міру ускладнення ринку цінних паперів, коли дії держави з регулювання ринку з певних причин є недостатніми. Такі асоціації виявляють нечесну поведінку окремих осіб, яка зав­дає шкоди не тільки членам цих асоціацій, а й ширшому колу учас­ників біржової торгівлі, оскільки зниження громадської довіри до фахівців підриває основи їх бізнесу, призводить до втрати прибут­ку. Інтереси професійних асоціацій у нормальному функціону­ванні ринку цінних паперів багато в чому збігаються з інтересами держави.

На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами, до участі в яких залучаються регулятори таких ринків різних країн світу з метою об'єднання зусиль комісій із цінних паперів щодо регу­лювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну

245

 

досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству в цьому секторі. До таких інститутів регулювання ринків цінних па­перів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO) міжнародні організації, регіональні утворення (ЄС) та договірні двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість країн сучасного цивілізованого світу.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОМІСІЙ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions — IOSCO). Це міжнародна спеціалізована організація, що об'єднує більше 170 членів з понад 80 країн світу. Вона є провідним наднаціональним органом регулюван­ня міжнародного ринку цінних паперів.

Мета її створення:

об'єднання державних органів країн світу для забезпечення кращого

регулювання ринків цінних паперів;

обмін досвідом у відповідних галузях економіки для сприяння роз­

витку внутрішніх ринків;

об'єднання зусиль, спрямованих на визначення стандартів щодо

ефективності здійснення міжнародних операцій з цінними папе­

рами;

взаємодопомога у забезпеченні інтеграції ринків цінних паперів;

введення стандартів з ефективного правозастосування проти

зловживань на фондовому ринку.

IOSCO складається з постійних комітетів (Президентський, Ви­конавчий, Технічний, Комітет нових ринків та Консультативний); чотирьох регіональних комітетів та тимчасових робочих груп, які створюються в межах кожного з комітетів для розв'язання конкрет­них проблем та завдань і вироблення рекомендацій у вузьких напря­мах сфер діяльності організації.

Президентський комітет, який збирається один раз на рік на щорічну конференцію, складається з керівників усіх країн — членів

246

 

IOSCO і має всі необхідні повноваження для досягнення цілей ор­ганізації.

Виконавчий Комітет складається з 12 осіб — представників від кожного з регіональних комітетів, а також голів Комітету нових ринків і Технічного комітету. Члени Виконавчого комітету збира­ються двічі на рік для обговорення поточних проблем організації.

Регіональні комітети працюють на постійній основі; головною метою їх є розв'язання конкретних проблем, які виникають на ринку цінних паперів даного регіону.

Технічний комітет складається з 16 агентств, які регулюють найрозвинутіші та найбільші ринки цінних паперів світу. Метою цього комітету є перевірка основних регулятивних підходів щодо здійснення міжнародних операцій з цінними паперами та коорди­нація практичних аспектів у цій галузі. Роботу Технічного комітету можна умовно поділити на п'ять функціональних напрямів, за кож­ним з яких працює відповідна робоча група:

розкриття інформації та бухгалтерський облік на міжнаціональ­

ному рівні;

регулювання вторинних ринків;

регулювання діяльності ринкових посередників;

правозастосування та обмін інформацією;

інвестиційний менеджмент.

Комітет нових ринків сприяє розвитку та вдосконаленню ринків цінних паперів країн, що розвиваються, шляхом визначення прин­ципів та мінімальних стандартів функціонування ринків, реалізації навчальних програм для персоналу, а також обміну інформацією стосовно тенденцій розвитку фондового ринку.

Консультаційний комітет є поєднувальною ланкою між IOSCO, саморегульованими організаціями та іншими міжнародними ор­ганізаціями, які працюють у сфері фондового ринку.

З моменту свого створення Міжнародна організація комісій з цінних паперів значно розширилася й стала домінуючим міжнарод­ним форумом з організації та регулювання ринків цінних паперів і ф'ючерсів. Членами IOSCO можуть бути комісії з цінних паперів або інші органи виконавчої влади, на які покладено функції регулюван­ня ринку цінних паперів у відповідній країні. Членство в IOSCO мо­же бути постійним, асоційованим або афілійованим. Кожен з постійних членів організації має один голос при голосуванні, може

247

 

входити до відповідних комітетів та до Президентського комітету. Асоційовані члени IOSCO не мають права голосу та не можуть вхо­дити до складу Виконавчого комітету, але належать до Президент­ського комітету. Афілійовані члени IOSCO не мають права голосу, не можуть бути членами як Виконавчого, так і Президентського комітетів. При цьому афілійовані члени, якими виступають саморе­гульовані організації, входять до складу Консультативного комітету.

Під час роботи XXI щорічної конференції IOSCO в Монреалі на засіданні Президентського комітету у вересні 1996 р. Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України було прийнято до IOSCO на засадах постійного членства. Комісія України входить до складу Комітету нових ринків і працює в Європейському регіональному комітеті.

Рішення IOSCO оформляються у вигляді резолюцій, які мають рекомендаційний характер для постійних членів організації щодо приєднання до них. Резолюції визначають світові стандарти, які прийняті у практиці роботи на фондовому ринку багатьма країнами світу. Вони подають у чіткій, стислій формі схеми ефективної ор­ганізації фондового ринку і міжнародні принципи співпраці на рин­ку цінних паперів. Приєднання членів організації до певної резо­люції означає прийняття відповідною країною правових норм та принципів, викладених у резолюції, та їхню інкорпорацію у відпо­відне внутрішньодержавне законодавство.

Міжнародною організацією комісій з цінних паперів розроблено до 40 резолюцій, які визначають основні напрями спільних зусиль світової співдружності у регулюванні ринку цінних паперів.

Найважливішими з них, до яких приєдналася й Україна, є:

Резолюція IOSCO про нагляд за фінансовими конгломератами

1992 р.;

Резолюція IOSCO стосовно врегулювання міжнародних угод з

цінними паперами та їхніми похідними, які здійснюються з пору­

шеннями 1993 р.;

Резолюція про співробітництво у сфері регулювання ринку

цінних паперів 1995 р.;

Резолюція IOSCO про правозастосування на ринку цінних па­

перів 1997 р.

Іншим важливим базовим документом організації є міжнародні стандарти та принципи регулювання ринку цінних паперів, які були

248

 

прийняті на щорічних зборах IOSCO у 1998 p., зі змінами та допов­неннями від 2001 р. Міжнародні стандарти та принципи регулюван­ня ринків цінних паперів є основоположним документом організації, який розкриває весь спектр основних вимог до регулювання ринку цінних паперів, викладених у 30 принципах.

Ці принципи регулювання фондового ринку рекомендовані для всіх членів організації та повинні бути практично запроваджені у відповідній законодавчій структурі таким чином, щоб відповідати трьом основним завданням регулювання ринку цінних паперів:

захист інвесторів;

забезпечення функціонування справедливого, ефективного та

прозорого ринку;

зниження ризику.

Принципи об'єднані у вісім категорій:

стосовно установ, що регулюють ринок цінних паперів (регу­

ляторів);

саморегулювання;

правозастосування на ринку цінних паперів;

співробітництво у регулюванні;

діяльність емітентів;

стосовно схем колективного інвестування;

діяльність ринкових посередників;

щодо вторинного ринку.

Використовуючи запропоновану IOSCO систему оцінки, кожний з членів організації на регулярній основі (не рідше одного разу на три роки) повинен здійснювати власну оцінку відповідності міжна­родним принципам регулювання ринку цінних паперів, результати якої є загальнодоступними, зокрема розміщуються на зовнішньому сайті IOSCO.

Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку України приєдналася до всіх основних резолюцій IOSCO, які регламенту­ють міжнародно прийняті принципи регулювання ринків цінних па­перів країн — членів цієї організації. Крім того, відповідно до ре­зультатів програми оцінки фінансового сектору України, яка здійснювалася спільно Світовим банком та Міжнародним валют­ним фондом в Україні у 2002 р. з метою визначення ступеня розви­неності ринку та його відповідності стандартам міжнародно-право­вого регулювання у певній сфері, міжнародні фахівці визнали, що

249

 

система регулювання ринку цінних паперів України повністю відповідає 19 стандартам та частково — дев'яти із ЗО стандартів ре­гулювання ринку цінних паперів, затверджених IOSCO у 1998 р. з поправками від 2000 р.

Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) бере активну участь у діяльності робочих груп, які створюються в межах комітетів IOSCO з метою об'єднання зусиль у виробленні кращої практики регулювання певної сфери діяльності ринку цінних паперів на підставі передового досвіду членів IOSCO.

Така активна позиція ДКЦПФР у роботі організації дає мож­ливість брати безпосередню участь у виробленні міжнародних норм регулювання діяльності на ринку цінних паперів і забезпечує доступ до найостанніших напрацювань у сфері регламентування фондового ринку. Вона заохочує до активізації співпраці між регуляторами з ме­тою обміну інформацією щодо протистояння правопорушенням на ринку цінних паперів, особливо міжнаціонального характеру, та зближення стандартів регулювання професійної діяльності на фон­дових ринках різних країн для полегшення та оптимізації роботи їх учасників та сприяння виходу на зарубіжні ринки.

Організація міжнародного співробітництва та розвитку (Organi­zation for Economic Cooperation and Development — OECP/OECD). Це міжнародна організація, яка об'єднує ЗО країн-членів. Основна мета їїкоординація та об'єднання зусиль для обговорення, розроблен­ня і посилення економічної та соціальної політики. Члени OECP шляхом порівняння свого досвіду знаходять спільні рішення щодо загальних проблем, координуючи таким чином національні та міжнародні стратегії економічної політики для досягнення послідов­ної та цілісної практики на глобальному рівні. Ця співпраця втілюється в запровадженні рекомендацій та директив щодо кращої практики або в розробленні спільних кодексів, скажімо, стосовно вільного обігу капіталу та послуг, чи домовленості щодо боротьби із шахрайством у міжнародному бізнесі.

Організація представлена групою індустріальних країн із розви­нутою ринковою економікою, демократією та визнанням прав люди­ни. Країнам — членам ОЕСР належать дві третини світового вироб­ництва товарів та послуг, вони є джерелом понад 80 % обсягу прямих іноземних інвестицій світу. Спершу до складу організації входили лише країни Північної Америки та ЄС, згодом до них приєдналися

250

 

Японія, Австралія, Нова Зеландія, Фінляндія, Мексика, Південна Корея, а також Чехія, Угорщина, Польща та Словакія.

Організація не є "закритим клубом". Через Центр ОЕСР із спів­праці з країнами, які не є членами організації, налагоджене активне співробітництво з рештою держав світу через програми ОЕСР, зок­рема у країнах Центральної та Східної Європи, Азії та Латинської Америки. На поточний момент ОЕСР здійснює політику співро­бітництва з багатьма країнами світу, що не є членами організації. Програми Центру із співпраці з не членами ОЕСР створюють так звані "платформи" для обміну думками і досвідом у багатьох галу­зях, у тому числі міжнародного інвестування, які виходять за межі постійних організацій.

Зважаючи на те, що більшість членів ОЕСР є країнами з розви­нутою економікою, розвитку міжнародного ринку цінних паперів та уніфікації регулювання даного сектору приділяється значна увага організації. Зокрема, нею розроблено загальні принципи акціонер­ного законодавства для країн з перехідною економікою, які дають чітке розмежування регулятивної діяльності у країнах із розвине­ним ринком та в країнах з економікою, що розвивається, а також, не визначаючи якоїсь універсальної моделі розвитку ринку, містять загальні принципи акціонерного законодавства із різно­манітних аспектів діяльності компаній на різних етапах розвитку економіки.

Наступним етапом уніфікації регулятивної діяльності у сфері ринку цінних паперів стало розроблення "Принципів корпоративно­го управління ОЕСР". Так, 1998 р. Рада ОЕСР закликала ор­ганізацію розробити стандарти та норми корпоративного управління у співробітництві з урядами країн, іншими заінтересованими міжна­родними організаціями та приватним сектором, які б базувалися на досвіді країн-членів, що вдавалися до таких спроб у національному масштабі, а також на результатах попередньої роботи ОЕСР, у тому числі роботи Рекомендаційної групи з корпоративного управління в бізнес-секторі.

У розроблених принципах відображено першу ініціативу ор­ганізації створити основні елементи режиму ефективного корпора­тивного управління. На думку розробників принципів, вони можуть використовуватися урядами як орієнтир для оцінки й удосконалення законодавчої та регулятивної бази, а також учасниками приватного

251

 

сектору, які беруть участь у розробленні систем і вдосконаленні практики корпоративного управління.

Документ містить чітке твердження про те, що наразі не існує єдиної моделі найкращого корпоративного управління. Наявність різних правових систем, інституційних баз та традицій означає, що у світі існують різні підходи до цього питання. Характерною озна­кою всіх режимів ефективного корпоративного управління є пріоритет інтересів акціонерів, які довіряють товариствам доцільно та ефективно використовувати їхні кошти. Хоча принципи не мають обов'язкового характеру, в кінцевому підсумку оцінка корпоратив­них режимів та серйозне ставлення до них — в інтересах самих країн.

Принципи ОЕСР з корпоративного управління є складовою широкої міжнародної діяльності, спрямованої на стимулювання прозорості, цілісності та верховенства закону. Серед інших ініціатив ОЕСР щодо цієї діяльності варто згадати Конвенцію про боротьбу з хабарництвом у міжнародних господарських операціях; рекомендації для транснаціональних підприємств; документи спрямовані на боротьбу з недобросовісною податковою конку­ренцією та великими картелями; рекомендації стосовно етичної по­ведінки в галузі надання громадських послуг; результати діяль­ності Робочої групи з розроблення фінансових заходів проти відмивання грошей та ін.

Участь України в діяльності ОЕСР здійснюється через Директо­рат співробітництва з країнами — не членами організації, який ініціює періодичні міжнародні заходи з метою вироблення конкрет­них рекомендацій щодо регулювання певної сфери економіки. Зок­рема, у 1999 р. Організацією було ініційовано проведення низки міжнародних "круглих столів" з різних проблемних аспектів корпо­ративного управління. У 1999 та 2001 роках зазначені "круглі столи" відбувалися у Києві, що свідчить про активну участь та інтерес Ук­раїни у відпрацюванні міжнародних стандартів у сфері корпоратив­ного управління.

У межах ініціативи було здійснено оцінку відповідності корпора­тивного сектору країн Центральної та Східної Європи принципам корпоративного управління OECP, затвердженим у квітні 1998 р. З метою забезпечення відповідності цим принципам в Україні за підтримки міжнародних донорських організацій ініційовано розроб-

252

 

лення Національних принципів (кодексу) корпоративного уп­равління. На урядовому рівні розроблення зазначеного кодексу рег­ламентовано Указом Президента України від 2001 р. "Про розвиток корпоративного управління".

СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ

РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СПІВТОВАРИСТВІ

У Є С сформувався третій за обсягами капіталізації ринок цінних паперів у світі (після Сполучених Штатів Америки та Японії), центри якого зосереджено у Лондоні, Франкфурті, Мадриді, Лісабоні та Стокгольмі.

Упродовж існування ЄС та відповідно до ст. 3 Договору про створення ЄС Співтовариство взяло на себе зобов'язання щодо "зближення законодавства країн-членів такою мірою, щоб функціонував спільний ринок". Таким чином, аналогічно іншим сферам економічної та соціально-правової діяльності ЄС, ринок цінних паперів у своєму функціонуванні керується єдиними прин­ципами та стандартами, запровадженими в межах території спільно­го ринку. Регулювання діяльності на ринку цінних паперів здійснюється двома генеральними директоратами: Генеральним ди­ректоратом з питань вільного руху капіталів та Генеральним дирек­торатом з питань регулювання внутрішнього ринку. Законодавчі повноваження інститутів ЄС визначено ст. 180 Договору про ство­рення ЄС: "З метою виконання своїх обов'язків Рада та Комісія відповідно до положень цього Договору можуть ухвалювати регла­менти, директиви і рішення, надавати рекомендації та робити вис­новки".

З наведених вище видів нормативно-правових актів ЄС регла­мент має загальний характер, обов'язкову силу і застосовується без­посередньо у всіх країнах ЄС; директива має обов'язкову силу для країни ЄС, якій вона адресована, проте національні інстанції вільні обирати форми і засоби її виконання; рішення є індивідуальним ак­том, адресованим конкретній особі або кільком особам; рекомендації та висновки обов'язкової сили не мають.

253

 

Провідною формою врегулювання відносин на ринку цінних па­перів країн Є С є директива. Директиви щодо ринку цінних паперів стосуються допуску їх на фондову біржу, випуску проспекту емісії, а також регулярного надання докладної інформації про себе ком­паніями, які працюють на цьому ринку. Директиви ЄС, призначені для створення єдиного ринку цінних паперів щодо питань випуску (емісії) цінних паперів та їх обігу, як зазначалося вище, належать пе­реважно до компетенції Генерального директорату з питань внут­рішнього ринку. Ці директиви стосуються функціонування як пер­винного ринку цінних паперів, так і вторинного.

На рівні права ЄС, зокрема, регулюються:

діяльність на фондовому ринку;

умови започаткування та здійснення діяльності осіб, які надають

послуги на цьому ринку;

умови функціонування інвестиційних фондів;

спрощення процедури розміщення сертифікатів інвестиційних

фондів на території всього Співтовариства;

вимоги щодо пропонування цінних паперів невизначеному колу

осіб (відкритий продаж);

встановлення мінімальних вимог щодо інформації, яку має бути

розкрито невизначеному колу осіб;

спрощення процедури транскордонного випуску цінних паперів

таін.

Основними актами права ЄС, що врегульовують функціонування фондового ринку є:

Директива Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 р. щодо інвес­

тиційних послуг у сфері цінних паперів;

Директива Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 р. щодо уз­

годження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосу­

ються інститутів спільного інвестування у цінні папери.

Ці нормативні акти мають різні сфери застосування та є взаємо­доповнюваними. Зокрема, Директива 93/22 застосовується до:

безпосередньо суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестиційних

компаній);

кредитних установ, що надають інвестиційні послуги (на підставі

відповідної ліцензії).

У свою чергу, Директива 85/611 застосовується виключно до інститутів спільного інвестування у цінні папери.

254

 

До інструментів фондового ринку в Є С належать:

цінні папери, що перебувають у вільному обігу;

інструменти грошового ринку;

похідні цінні папери (у тому числі опціони, ф'ючерсні угоди та

форварди).

Опціон (лат. option — вільний вибір) — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту (Закон України "Про оподаткування прибутку підпри-ємств" від 28 грудня 2004 p.).

Ф'ючерсна угода (англ. future — майбутнє) згідно з цивільно-правовою практикою західних держав — спеціальна строкова уго­да з приводу купівлі (продажу) цінних паперів (товарів, валют­них цінностей) за фіксованою на момент укладання угоди ціною і виконанням операції через певний період (здебільшого 2-3 роки). До закінчення терміну угоди вноситься невелика сума, яка пев­ною мірою гарантує її виконання. В цих угодах третім учасником є біржа, розрахункова палата як посередник між продавцем і по­купцем.

Форвард (англ. forward — вперед) — форма термінових швид­ких розрахунків, що здійснюються не пізніше, ніж через 2-3 дні після укладання угоди, банками, промисловими фірмами з метою уникнення можливих збитків від коливань зміни цін, курсу валют. За форвардною угодою продавець і покупець погоджуються на купівлю (продаж) цінних паперів (товарів, валютних цінностей) на певну дату. Ціна реалізації визначається в момент укладання угоди.

У біржовій практиці України ф'ючерсні та форвардні угоди мають дещо інше значення.

Суб'єктами ринку цінних паперів ЄС, відповідно до Директиви 93/22, є будь-які юридичні особи, основний вид діяльності яких — надання інвестиційних послуг для третіх осіб на професійній основі. За законодавством ЄС держави-члени можуть прирівняти до інвес­тиційних компаній ті суб'єкти, які не мають статуту юридичної осо­би, за умови, що:

•               їхній юридичний статус гарантує рівень захисту інтересів третіх

осіб, еквівалентний тому, що забезпечує статус юридичної особи;

255

 

•               вони підлягають відповідному нагляду з боку регулятивного ор­

гану, відповідно до їх організаційно-правової форми.

Таким чином, у законодавстві ЄС немає прямої заборони щодо поширення державами-членами поняття "суб'єкт інвестиційної діяльності" також на відповідних фізичних осіб. Проте, якщо такі фізичні особи надають інвестиційні послуги із зберігання цінних па­перів чи коштів третіх осіб, це дозволяється лише за дотримання певних умов:

право власності третіх осіб на такі цінні папери та кошти повинні

бути захищені, зокрема від претензій кредиторів (щодо стягнення на

майно, відшкодування збитків та претензії іншого характеру), заявле­

них до суб'єкта інвестиційної діяльності (в даному випадку — сукуп­

ності фізичних осіб) або до його власників, так само, як і у разі непла­

тоспроможності суб'єкта інвестиційної діяльності чи його власників;

на суб'єкта інвестиційної діяльності, так само, як і на його

власників, повинні поширюватися відповідні норми щодо критеріїв

платоспроможності;

річна звітність суб'єкта інвестиційної діяльності має пе­

ревірятися аудитором, кваліфікація якого визнається за національ­

ним правом;

якщо власником суб'єкта інвестиційної діяльності є одна

особа, вона має вжити відповідних заходів з тим, щоб забезпечити

захист інтересів інвесторів на випадок припинення діяльності

суб'єкта з причини смерті, втрати дієздатності та в інших подібних

випадках.

Діяльність на ринку цінних паперів Є С здійснюється його учас­никами на підставі отримання відповідної ліцензії, порядок надання якої також встановлено відповідно до Директиви 93/22:

прийняття та розміщення від імені клієнта замовлень стосовно

одного або кількох інструментів фондового ринку;

виконання наведених вище замовлень за рахунок третіх осіб;

укладання угод з одним чи кількома інструментами фондового

ринку від свого імені й власним коштом;

управління інвестиційними портфелями за дорученням інвесторів,

на власних розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо такі

портфелі містять один або кілька інструментів фондового ринку;

андеррайтинг інструментів фондового ринку та їх розміщення в

процесі емісії.

256

 

Андеррайтинг (англ. unerwritting — підписання, купівля) — купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх пере­продажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним пе­репродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зо­бов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

Крім наведених вище послуг, для здійснення яких передбачено спеціальний режим правового регулювання, існують також інші послуги, яким приділяється особлива увага на рівні європейсько­го права. Йдеться про так звані додаткові послуги, які учасники фондового ринку можуть надавати разом з основними. Проте на­дання окремо додаткових послуг, без надання основних, не допус­кається.

Відповідно до Директиви 93/22, додатковими послугами на ринку цінних паперів Є С є:

послуги відповідального зберігання (обслуговування депозитних

скриньок);

надання кредитів та позик інвестору для забезпечення йому

можливості виконати операцію з одними або кількома інстру­

ментами ринку цінних паперів, якщо її учасником виступає по­

зикодавець;

консультації підприємствам з питань структури активів, стратегії

виробництва та пов'язаних з цим питань, а також консультації та

послуги, пов'язані із злиттям та придбанням підприємств;

послуги, пов'язані з андеррайтингом;

консультації щодо інвестицій в один чи декілька інструментів

фондового ринку;

•               послуги з обміну валют, якщо вони пов'язані з наданням інвестицій.

Крім положень національного права, якими має бути визначено мо­

ву виданої ліцензії, існують також окремі умови, що висуваються до

суб'єктів на рівні права ЄС. Так, Директива Ради ЄС 93/22 вимагає,

щоб учасники фондового ринку відповідали вимогам про достатність

капіталу, належне керівництво. Окрема увага також приділяється

обов'язковості представлення компетентному органу програми діяль­

ності, де, зокрема, повинні чітко зазначатися види операцій, які має на

меті здійснювати суб'єкт, та структура його організації.

257

 

Обсяг та зміст інформації, що підлягає розкриттю, регулюється положеннями Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 р. про вимо­ги стосовно встановлення, впорядкування та розповсюдження прос­пекту емісії, що буде виданий за пропозиції цінних паперів, які підля­гають обігу. Директива 89/298 має на меті захист інвесторів від ри­зиків, пов'язаних з інвестиціями в цінні папери, а також підвищення довіри до цінних паперів, що перебувають в обігу.

Таким чином, на рівні права Є С визначено умови започаткуван-ня та здійснення діяльності особами, які є учасниками ринку цінних паперів, умови функціонування інвестиційних фондів та випуску цінних паперів.

Умови започаткування та здійснення діяльності учасниками рин­ку цінних паперів Є С мають багато спільного з відповідними умова­ми щодо банків. Тому спостерігається певна зона перетину діяль­ності небанківських інвестиційних компаній та банків, що надають інвестиційні послуги.

Умови діяльності інвестиційних фондів мають на меті спрощення процедури розміщення сертифікатів інвестиційних фондів на тери­торії всього співтовариства. Починаючи із 70-х років, за зростаючої капіталізації ринків та глобалізації фінансових потоків у полі уваги Ради Європи опинилися проблеми, пов'язані з обігом цінних паперів та інсайдерською інформацією.

1970 р. у Гаазі було укладено Конвенцію про вето на цінні папе­ри на пред'явника у міжнародному обігу № 72 (Конвенція щодо цінних паперів). З урахуванням того, що міжнародний обіг цінних паперів постійно зростає, а захист прав їх законних тримачів відповідно ускладнюється, Конвенція запровадила процедуру, згідно з якою особа, яку було незаконно позбавлено цінних паперів, одержала можливість розміщувати вето на їх обіг на території усіх держав — учасниць Конвенції. Вето занотовується у міжнародному бюлетені, який друкується в усіх інших договірних державах. Відповідно до цих даних професійним посередникам на ринку цінних паперів надається право відмовитися від участі в операціях купівлі-продажу зазначених у бюлетені цінних паперів. Вони не­суть ризики та відповідальність, пов'язані з участю у таких опе­раціях.

До розроблення і підписання 1989 р. у Страсбурзі Конвенції про інсайдерську торгівлю № 130 держави спонукала постійно зроста-

258

 

юча кількість інсайдерських операцій, здійснюваних нерезидентами. Небезпека інсаидерських операцій полягає у тому, що вони підрива­ють принципи, на яких будується ринок цінних паперів, — однаковий доступ до інформації усіх ринкових операторів; належна якість інфор­мації, що надається інвесторам, здійснення посередницьких операцій в інтересах клієнта.

Існуючі на час прийняття Конвенції механізми правового спів­робітництва виявилися не дуже пристосованими для обміну цією до­сить специфічною інформацією. З урахуванням цього Конвенцією було запроваджено гнучкий механізм міжнародного співробітництва у формі прямого обміну інформацією про інсайдерські операції між компетентними органами держав.

Істотним внеском у гармонізацію права держав стало вироблен­ня та закріплення у Конвенції загальноєвропейського визначення інсайдерських операцій. До них віднесено операції, здійснювані особою, яка є головою, президентом, членом Ради директорів, ін­шого адміністративного чи наглядового органу, уповноваженим агентом або найманим службовцем емітента і свідомо використо­вує з метою створення переваг для себе або третьої сторони відому їй за посадою нерозкриту інформацію, оприлюднення якої має істотний вплив на ринку цінних паперів. До інсаидерських нале­жать операції за участю інших осіб, які одержали відповідну інфор­мацію внаслідок виконання службових обов'язків або від якоїсь із зазначених вище осіб.

АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

Регулювання фондового ринку є державною політикою, тому його слід розглядати в аспекті ролі держави у сфері випуску й обігу цінних паперів. Цю роль можна тлумачити як функції управління, участі, впливу або регулювання. Стосовно фондового ринку держава виконує кожну з цих функцій, але пріоритет, безперечно, належить функції регулювання. Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Тому головними прин-

259

 

ципами державного регулювання фондового ринку є орієнтація на загальнонаціональні інтереси та міжнародні принципи і стандарти стимулювання інвестиційної діяльності. Реалізація цього принципу пов'язана з вирішенням двох завдань:

сприяння активній інвестиційній діяльності та інноваційному

процесу на засадах розвитку наукомістких виробництв;

підтримка процесу приватизації через розвиток вторинного

ринку цінних паперів і на цій основі сприяння реалізації радикальної

економічної реформи;

Розв'язання цих завдань неможливе без регулювання фондового ринку державою. Ця обставина додатково посилюється тим, що фон­довому ринкові притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різноманітних видів цінних паперів та їх похідних, що зале­жать від законодавчої бази і системи правовідносин власності. Не випадково, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, фондо­вий ринок є одним з найбільш регламентованих і "регульованих" на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків.

Міжнародне співробітництво України з питань приведення національної нормативно-правової бази держави у відповідність з міжнародними принципами та стандартами здійснюється на трьох рівнях:

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

міжвідомчими робочими групами, які створюються відпо­

відно до постанов та рішень уряду з метою узгодження дій щодо ви­

роблення регулятивної політики у певних сферах;

урядом України шляхом приєднання до міжнародних кон­

венцій, які встановлюють стандарти регулювання ринку цінних па­

перів, підписання міжнародних меморандумів тощо.

Безпосередню відповідальність за адаптацію міжнародних прин­ципів та стандартів у сфері регулювання ринку цінних паперів покла­дено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку1 , яку було створено згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 р. як центральний орган виконавчої влади, відповідальний за розроблення політики на ринку цінних паперів, ліцензування та ре­гулювання діяльності його професійних учасників.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів", 1999 р.

260

 

За вісім років своєї діяльності Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку налагодила ефективне співробітництво з усіма міжнародними установами, які розробляють стандарти та принципи регулювання міжнародного ринку цінних паперів.


<