§ 2. Початкові форми художнього бачення світу : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

Популярное за неделю

nailexpert.by
На сайте staleplast.ru стальные бочки.
staleplast.ru
adhdportal.com

§ 2. Початкові форми художнього бачення світу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

Формою буття мистецтва були ритуали та обряди, які синкретично поєднували у собі вербальне, музичне, образотворче, пластичне, декоративно-ужиткове начала.

За визначеннями науковців, джерела відносно самостійного художнього бачення світу відносяться до доби палеоліту. Найбільш ранні з відомих людству зразків первісного образотворчого мистецтва (при всій умовності цього визначення щодо цієї доби) датуються 40 – 30 тис. рр. тому. Це живописне зображення двох ланей у печері Шаффо у Франції. Велику кількість первісних малюнків було знайдено у печерах Ла Мадлен, Гурдан, Лорте, Лурд – понад 100 предметів із зображенням оленів, сарн, коней, а також людини. Своєрідну "художню галерею" було знайдено у печері Альтаміра в Іспанії. Настінні зображення та гравірування тварин покривають печери Ла Мутт, Марсула та Ласко.

Багатство та різноманітність малюнків, єднання в них символіки та реалізму – свідоцтва прояву власне людського мислення, формування здатності до узагальнення. Це і свідоцтва того, що людина прагнула підкорити собі світ, який її оточував. У багатьох випадках на малюнках є символічні зображення ран, що нанесені саме людиною. У зв'язку з цим варто ще раз згадати про синкретичну сутність первісного мистецтва, про те, що малюнок був складовою частиною ритуалу, що передував охоті. Тобто рани на малюнку для людини були передбаченням – пророкуванням того, що має дійсно трапитися, були певною запорукою успішності майбутніх дій. Більшість наскельних зображень доводять, що виконано їх було за допомогою поміжних засобів – різця або гострої палиці. Тобто людина у процесі художньої діяльності починає перетворювати саму природу, починає процес створення власного рукотворного світу.

Мистецтво палеоліту було здебільшого орієнтовано на те, що мало найважливіше значення для людини – зображення тварин-об'єктів полювання. Але вже у той час людина починає зображувати себе, що є свідоцтвом самих початків процесу усвідомлення власне людської сутності, осягнення розбіжностей між людиною та природою. Доба матріархату та домінування потреби виживання визначали й таку тематику малюнків як родючість, плідність, жіноче начало, у зображенні якого на перший план виходить головним чином перебільшення ознак статі (при практичній відсутності рис обличчя).

Своєрідною спробою усвідомлення зв'язку дій та наслідків, як і своєрідною спробою залишити свій слід, науковці називають відбитки рук (чорною або червоною фарбою) і так звані "макарони" (пучки паралельних хвилястих ліній, що накреслені рукою або тонкою палицею). Синкретичність мислення доби обумовила й потяг до створення фантастичних зображень, що нерідко поєднували риси звіра та людини, або декількох тварин. Можна припустити, що у такий специфічний спосіб людина намагалася усвідомити зв'язки всього існуючого у світі.

За ствердженням дослідників, 35 / 30 – 17 тис. рр. тому були етапом, коли починає вдосконалюватися техніка фарбованого малюнка. Він остаточно стає поліхромним, закріплюється традиція зображення фігур у просторі (тіло – у профіль, копита, роги, інколи голова – у фас).

Період близько 17 – 15 тис. рр. тому (солютрейський) позначений великими зрушеннями у практиці художнього бачення та відображення світу. Образи закарбовуються у русі та у різних позах. Досягнення того часу полягає у тому, що людина починає відтворювати світ у дії, у процесі (а не у сталих формах) і за допомогою світлотіні, штрихування намагається відтворити об’єм.

У період близько 15 – 10 тис. рр. тому (період Мадлен) малюнки стають детально проробленими, фігури зображуються вже у різних типах руху та різноманітних зв'язках між собою, відтворюючись у гігантські ансамблі. Враховуючи те, що первісний "живопис" не створювався з натури, це є безумовним свідоцтвом і розвинутої пам'яті, і розвиненої людської уяви.

Наприкінці палеоліту – початку неоліту починається розвиток гончарства. Самою практикою людської діяльності гончарству судилося стали не тільки утилітарною, а й високохудожньою сферою виробництва, певним чином закарбуванням уявлень людини про світ.

Визначна роль  у житті людини того часу релігійних уявлень, бачення в усіх подіях прояв впливу надприродних сил відбилися у прикрашенні виробів гончарства орнаментом символічного значення. Водночас поява знаків – символів була й ознакою того, що людина прагнула відтворити не сам предмет, намалювати його подобу, а відобразити його внутрішню сутність, його глибинний зміст. Орнамент мав надвелике значення для людини ще й тому, що практично вперше було осягнуто симетрію та композицію візерунку. Якщо наскельний малюнок створювався по пам'яті як закарбування дійсного або припущеного, прогнозованого, то у випадку з орнаментом такої реальної бази не було. Тому орнамент можна вважати полем власне творчої уяви та фантазії, яке вже потребувало й певного композиційного оформлення, детермінованого формою предмета. У сфері орнаменту людина також накопичувала досвід зображення геометричних фігур та малих за масштабом зображень

Ще однією зі спроб відтворити значущі для людини об'єкти в об'ємній, наочній формі, максимально наближеній до реальності, була первісна скульптура. У контексті тієї доби скульптура стає також показником опанування людиною природних матеріалів, показником її все більш зростаючих сил у підкоренні природи. Увага людини до себе, до питань походження саме людської спільноти, до питання місця людини в природі відбилися у невеликих статуетках тварин – як реальних, так і фантастичних, та особливо у так званих "палеолітичних венерах" з каменю, кістки, глини. Самий факт їх надзвичайного поширення свідчить про велике значення образу Матері, образу плідності та життєдайності. У цих первісних скульптурах збільшення ознак жіночої статі, практична відсутність кінцівок, рис обличчя (а інколи й голови) є не свідченням відсутності навичок роботи з матеріалом, а наданням цим фігурам символічного змісту та значення.

Накопичений досвід образного, символічного і, власне, художнього бачення світу, абстрактні поняття, що вже були осягнуті людською спільнотою, згодом потребували й більш конкретних та інформативних форм закріплення не тільки на вербальному. а й і на писемному рівні. Першою формою "праписемності" стала піктографія, де предмети та явища зображувалися схематичними малюнками. Але таким чином можна було передати дуже обмежену інформацію і фактично неможливо – абстрактні поняття, які набували все більшого значення у житті людини. Поступова еволюція писемності привела до виникнення ідеографії, орієнтованої на зображення знаків слів та понять. Знак лише натякає на означуване, він не пов'язаний з  ним безпосередньо і його значення стає відомим спільноті за попередньою домовленістю. Виникнення ідеографії означало, що спільнота вже була спроможна виділити з себе тих її представників, які були б носіями та передавачами цього сакрального знання. Тому ідеографію з певним припущенням можна розцінювати і як початок процесу освіти.

З переходом до осілого способу життя та з розвитком релігійних уявлень починає свою еволюцію архітектура. Політеїстичні, анімістичні вірування одушевляли увесь світ, тому в первісної людини не було потреби будувати великі "житла" для духів та богів, відділяючи простір їх буття від власного. Але були місця, де людям було зручніше спілкуватися із іншим світом, де духи та душі більш охоче "звернуті" до людей. Такі окремі ділянки простору – капища – наділялися сакральним, священним значенням як місця спілкування людей та духів. Капища мали гігантські форми, що специфічним чином відбивало надвелике значення, що надавалося культам померлих, релігійним обрядам та церемоніям.

Високого розвитку первісна архітектура набула у часи бронзового віку. За звичай її визначають як мегалітичну архітектуру (від мега – великий, літос – камінь). До наших часів збереглося декілька типів мегалітичних споруд – менгіри, дольмени та кромлехи.

Менгіри (від бретонського men – камінь та hir – довгий) – вертикально поставлені довгі та вузькі камені розміром від 1 до 20 метрів, вагою до 20 тон, інколи на них є сліди грубої обробки. Відомі менгіри у Західній Європі, Північній Африці, Індії, у Сибіру та на Кавказі. Найбільший такий первісний архітектурний пам'ятник розташований у Бретані. Іноді менгіри зібрані у групи, найбільша група менгірів (довжиною близько 4 км) також знаходиться у Бретані. Дольмени (від бретонського стіл та камінь) – поховальні будинки з кам'яних плит із плескатим дахом. Як і менгіри, вони були безпосередньо пов'язані із культом померлих. Дольмени, що збереглися до нашого часу – Нью-Грендж в Ірландії, споруджений близько IV тис. до н. е., та розташовані неподалік такі ж масштабні могильні пагорби Кноут та Доут. Кромлех (від бретонського круг та камінь) – кругові гігантські огорожі з каменів, на яких лежать кам'яні плити. Один з найцікавіших зразків таких споруд – Стоун-хендж в Англії (Висячі камені), який, за ствердженням науковців, неодноразово добудовувався і свій остаточний вигляд набув близько 1800 р. до н. е. Саме розташування каменів (кільце, усередині якого – своєрідна підкова, складена кам'яними глибами більшого розміру, згрупованими по 2 і перекритими плитами) доводить, що первісні будівничі мали уявлення про перспективу та обчислювальні дії. За припущенням науковців, Стоун-хендж, був астрономічною обсерваторією  і слугував для передвіщання місячних затемнень. Ще один зразок кромлехів – велике кам'яне коло Евербі неподалік від Стоун-хенджа, створене близько 2600 р. до н. е. (хоча його камені мають відбитки більш ранніх культових дій).

 


<