§ 1. Філософсько-культурологічне осмислення явища культури : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

§ 1. Філософсько-культурологічне осмислення явища культури

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

Дослідження культури має дуже глибоке коріння і викликає інтерес представників різних наук – філософії, історії, соціології, психології, археології, етнографії. В середині ХХ ст. починається реалізація потреби і можливості спеціального міжпредметного дослідження культури – формується культурологія як самостійна наукова дисципліна. Основні напрями культурологічних досліджень визначаються можливостями культурології в художньо-естетичному впливі на особистість, а значний аксіологічний пласт, що містить в собі наука про культуру, дозволяє їй бути фундаментом гуманітарізації вищої освіти. Культурологія як наукова дисципліна вивчає культуру у всій повноті її проявів і включає розгляд культурологічних теорій, історію світової та вітчизняної культури.

Основною категорією культурології є поняття культура. Термін "культура" походить від латинського слова "cultura", що означає оброблення. У більшості лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм походженням слово "культура" зобов'язане латинським словам colo, colere – зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством. Класична латина свідчить саме про таке первісне вживання цього слова. Однак даний термін уже в римській античності мав й інше значення, наповнене антропологічним змістом – виховання і навчання самої людини, "оброблення людської душі". Культура в сучасному світі має багато смислових відтінків. В буденній свідомості культура виступає як оціночне поняття і відноситься до рис особистості (культурність), але також звикло вживаються словосполучення "культура праці", "культура поведінки", "фізична культура". В науці звично говориться про "культурні риси", "культурні системи", про розвиток, розквіт та занепад культур.

Саме визначення цієї категорії теж досить різнопланові: від простого протиставлення культури природі до дефініції культури як історично визначеного рівня розвитку суспільства і людини, або як сукупність матеріальних і духовних надбань людства. Культура трактується і як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей, і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук змісту буття. У названих значеннях завжди простежується зв'язок з людиною, акцентується діяльне начало як людське зусилля творити себе й навколишній світ. Таким чином, "культура" передбачає наявність та співвідношення з іншим поняттям – "натура" (natura – лат. природа). Поняття природа – одне з найширших. Передовсім природа обіймає все те, що виникло та існує само по собі, незалежно від волі та бажання людини. Культура виступає продовженням і перетворенням того, що дано людині від природи. Якщо простежити взаємозв'язок понять "природа" і "культура", можна вживати їхню відмінність: під культурою розуміють щось створене людиною, і в цьому значенні – штучне; під природою – все те натуральне, що існує за незалежними від людини законами. Але ж в дійсному існуванні природа, культура і людське суспільство являють собою нерозривну єдність, цілісність. Насправді культура не лише відрізняється від природи, а й передбачає її наявність як попередню, постійну і необхідну умову свого існування. Це, в першу чергу, об'єктивні природні умови як загальний предмет людської праці, завдяки чому здійснюється саме людське життя. По-друге, це об'єктивне матеріальне начало в самій людині. таким чином, можливості буття культури задаються природою, а сама культура передбачає наявність природи і людини.

Отже, культура – специфічний спосіб існування людини в природі – не лише не усуває значення останньої в людському бутті, а сама є засадою людської єдності з природою. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом "вписування" людини в природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Для існування змісту поняття культура важливо враховувати динаміку становлення в історії філософсько-культурологічної думки.

Грецька античність знаменує початок європейської культурної традиції. Саме тоді відбувається усвідомлення специфіки культури, вводяться поняття і категорії для її позначення. Давньогрецькі філософи створили вчення про Космос як про світовий порядок речей. Його обов'язковими складовими були природа, боги, людина. Тоді ж формуються перші культурфілософські поняття: природа, настановлення, справедливість, необхідність, свобода і базисне для античного розуміння культури поняття "пайдея". Давньогрецький термін "пайдея" (pais – дитина) містить як безпосередньо виховання, навчання, так і в більш широкому смислі – освіту, освіченість, просвітництво, культуру. Греки утворили систему освіти, яка формує не професіонала окремої галузі, а людину як особистість, з певними ціннісними орієнтаціями. саме ця спрямованість до людини і складає головну гуманістичну цінність античного розуміння культури, основою якої являється ідеал людини, що саме і є метою культурного розвитку. Невід'ємною частиною Космосу була природа. Антична людина пишалась своєю силою, розумом і здатністю жити "по природі". Тобто природний порядок був гарантом стабільності, а життя "по природі" перетворювалось в етичний ідеал освіти та культури. Однак філософи стародавньої Греції, навіть найвидатніші з них – Платон і Аристотель, ще не узагальнюють культуротворчу діяльність людей в понятті "культура".