§ 3. «Золотий вік» російської культури : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

§ 3. «Золотий вік» російської культури

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

Вищі досягнення художньої культури Росії першої половини XIX століття, представлені творчістю О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.В. Гоголя, цілої плеяди талановитих письменників і художників романтичного і реалістичного напрямку, музичними добутками М.І. Глінки,  далють привід вважати, що тоді почалося справді "золоте століття" російської культури. Традиції цього етапу культури, засновані на ідеях патріотизму, громадянськості, сумління, морального вдосконалювання, одержали подальший розвиток у другій половині XIX століття.

Особливості російської культури другої половини XIX століття визначаються новою суспільною-політичною ситуацією, зв'язаною зі скасуванням кріпосного права і початком радикальних перетворень. Ведучим напрямком цього періоду культури є реалізм, який вступає в стадію зрілості і визначає підйом  літератури, образотворчого мистецтва,  театру, музичної творчості. Архітектура цього періоду розвивається спочатку під знаком своєрідного, еклектичного "російського стилю", пізніше знаходить свою цілісність у формах модерну.

Як і раніше, в просторі культури провідне положення зберігає література, авторитет якої визначається гуманістичними поглядами і талантом письменників  Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського, М.Є. Салтикова-Щедрина, А.П. Чехова. Помітним явищем став рух передвижництва, що вивело образотворче мистецтво в епіцентр культурних процесів. На рідкість насиченим, різноманітним було музичне життя Петербурга і Москви.

Глибокі зрушення в житті післяреформеної Росії одержують безпосереднє відображення в художній культурі, розвиток якої визначається переважно принципами реалізму. На новому етапі реалізм приймає форму критичного осмислення дійсності, зацікавленому не тільки в правдивому відображенні життя, але й у  глибокому аналізі причин соціальних конфліктів.

Творчість Л.М. Толстого і Ф.М. Достоєвського вивела російську культуру за рамки суто національного явища. Їхні ідеї одержали живий відгук і на Заході, і на Сході. Особлива роль цих письменників визначалася тим, що вони були не просто літературними діячами. Толстой по праву називав себе "адвокатом стомільйонного землеробського населення Росії". Анатоль Франс говорив про нього: "Як епічний письменник Толстой – наш спільний учитель". Епічний склад таланта Толстого, в основі якого стояв метод широкого, панорамного опису історично значимих процесів і подій, був невіддільний від детальної уваги до характеру, психологічним особливостям кожної окремої людини.

Ф.М. Достоєвський увійшов у світову культуру як письменник трагічного складу. В молоді роки він віддав данину революційним захопленням, пізніше свідомо встав на шлях релігійної проповіді. Суперечливість власної долі й ідейних метань визначили пафос його найбільш відомих добутків "Біси" і "Брати Карамазови". Як оцінку морального стану своїх персонажів Достоєвський уводить поняття "широкости" їхньої натури, вважаючи, що порятунком від всеїдного і нерозбірливого аморализма повинне стати "звуження" людини на основі добровільної релігійної смиренності. 

Відчутний поштовх до змін у сфері образотворчого мистецтва дав так називаний "Бунт чотирнадцяти", розпочатий у стінах Академії мистецтв групою студентів-дипломників, що відмовилися приймати дипломне завдання на відвернений псевдоісторичний сюжет "Бенкет у Валгалле". Ця подія вийшла за рамки приватного конфлікту і поклала початок послідовній критиці консерватизму академічної школи і наступному рішучому переходові до принципів критичного реалізму в живописі. Художники-реалісти на чолі з І. Крамським організували Товариство пересувних виставок, основною метою якого стає всебічна пропаганда досягнень нового, реалістичного мистецтва в самих віддалених куточках Росії. Період злету в російського живопису відбили твори багатьох відомих художників, що стали класичними зразками реалізму  (В. Перов "Портрет Ф. Достоєвського", "Трійка", "Проведення небіжчика", "Мисливці на привалі"; І. Крамськой "Портрет Л. Толстого", "Христос у пустелі", "Портрет незнайомки", "Нерозважне горе",        В. Максимов "Усе в минулому", К. Савицький "Зустріч ікони", М. Ярошенко "Усюди життя", А. Куїнджи "Березовий гай", О. Саврасов "Граки прилетіли",          І. Шишкін "Дубовий гай", В. Полєнов "Московський дворик", М. Ге "Цар Петро і царевич Олексій", І. Рєпін "Бурлаки на Волзі", "Не чекали", "Хресний хід у Курській губернії", "Запорожці",  І. Левітан "Березень", "Над вічним спокоєм", В. Суріков "Ранок стрілецької страти", "Бояриня Морозова"). Відповідно до "задач часу" передвижники вивели образотворче мистецтво на високий рівень громадянськості.

Розквітові передвижництва багато в чому сприяла діяльність колекціонера і мецената Павла Михайловича Третьякова. Цей великий російський купець і промисловець значну частину своїх коштів віддавав на придбання кращих добутків реалістичного живопису. Приватні збори Третьякова постійно поповнювалися і згодом представили досить повну картину розвитку передвижництва.

Одним з яскравих проявом російської демократичної культури стала діяльність Московського художнього театру, відкритого в 1898 році групою талановитих молодих акторів на чолі з В.І. Немировичем-Данченко і                    К.С. Станіславським. На його сцені з успіхом йшли п'єси "Чайка" А. Чехова, "Ганна Кареніна" Л. Толстого. По спогадах Станіславського, ідея створення нового театру була обумовлена протестом "проти старої манери гри, і проти помилкового пафосу, декламації, і проти акторського наспіву, і проти дурних умовностей постановки, декорацій...". У цьому театрі була розроблена передова система розвитку акторської майстерності, що зробила самий широкий вплив на театральне мистецтво ХХ століття. 

Культурний розквіт "золотого століття" проявився повною мірою також у російській музиці. Російські композитори другої половини XIX століття створили яскраві зразки оперного мистецтва, симфонічної музики. Пушкінські твори лягли в основу опер О.С. Даргомижського "Русалка", !Кам'яний гість", М.П. Мусоргського "Борис Годунов", П.І. Чайковського "Євген Онєгін", "Пікова дама",                     М.О. Римського-Корсакова "Казка про царя Салтана", "Казка про золотого півника". За мотивами повістей М.В. Гоголя створені опери Н.А. Римського-Корсакова "Травнева ніч", "Ніч перед Різдвом", М.П. Мусоргського "Сорочинський ярмарок", П.І. Чайковського "Коваль Вакула". На основі шедевра давньоруської літератури "Слово о полку Ігореве" написано лібрето опери О. Бородіна "Князь Ігор". Значення цих видатних добутків музикальної творчості далеко переступило за рамки XIX століття. Особливе місце в російській музичній культурі цього періоду належить П.І. Чайковському, що був новатором в області симфонічної і камерної музики. Лірико-драматичні опери цього композитора складають золотий фонд російської класичної музики. До його заслуг відноситься також те, що йому удалося вперше наповнити музику балету глибоким художнім змістом ("Лебедине озеро", "Спляча красуня", "Лускунчик").

В останнє десятиліття XIX століття на розвиток художньої культури Росії сильний вплив роблять антикапіталістичні настрої, з одного боку, а з іншого – осмислення складних, неоднозначних зв'язків людини і світу, що постійно змінюється. Нове світовідчуття народжується в атмосфері томливих очікувань, передчуття великих змін, віри в можливість духовного перетворення життя й особливу роль мистецтва в цьому процесі. Подібні представлення визначають стилістику модерну, що розвивається під знаком утопічних ідей. 

На закінчення відзначимо, що підйом культури Росії XIX століття обумовлений ростом національної самосвідомості. На тлі найчастіше суперечливих тенденцій культури цього періоду як визначальний початок затверджується наполегливий пошук змісту буття на основі гуманізму, принципів свободи, істини і совісті. XIX століття ввійшло в історію культури Росії як століття велике і трагічне. 

   


<