§ 1. Духовні процеси : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

§ 1. Духовні процеси

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

У російській культурі XIX століття чітко простежуються два великих періоди, що відбивають соціально-економічну динаміку і духовний стан Росії, що вступила на шлях капіталістичного розвитку.

Перший період – це перша половина XIX століття. Особливості культури цього періоду обумовлені процесом поступового визрівання капіталістичних відносин у Росії. Під впливом ідей Французької буржуазної революції в духовній сфері на перший план висуваються проблеми розкріпачення особистості і  відновлення суспільства на умовах досягнення рівності і волі для представників різних станів. У дворянському середовищі, що зіграло в цей період роль каталізатора соціального прогресу, назріває передчуття змін, обговорюються питання вибору шляхів розвитку Росії. Гострі ідейні розбіжності з приводу рішення цієї проблеми одержали відображення не тільки  в науково-філософській думці, але й у різних напрямках художньої культури. Представники прогресивної російської інтелігенції, натхненні ідеями вільнолюбства, затверджують свої погляди в гострій боротьбі з діячами культури реакційно-монархічного і буржуазно-ліберального напрямку. Незвичайний розмах і інтенсивність культурних процесів цього періоду приводять до того, що різні художні плини, що формувалися в Західній Європі протягом тривалого часу,  на російському ґрунті розвиваються в напруженому темпі і майже одночасно, постійно взаємодіючи один з одним. Класицизм, що одержав зріле вираження в російському театрі, архітектурі й образотворчому мистецтві початку XIX століття, розвивається паралельно з романтизмом. Разом із тим, вже в 20-ті роки в Росії зароджується реалізм, що став провідниим напрямком у художній культурі XIX століття. Різновидом раннього реалізму стала література “натуральної школи”, що звернулася до теми безправної “маленької людини”, дрібного чиновника, міського бідняка.

Другий період – друга половина XIX століття (приблизно з кінця 50-х і до середини 90-х років). Це час твердження капіталізму в Росії як основної суспільно-економічної формації, коли перед творчою інтелігенцією у всій гостроті виникає проблема соціальних протиріч, що породжують масу “принижених і ображених” представників роду людського. Крім того, на рівні повсякденних, приватних відносин ще зберігаються пережитки феодально-кріпосницької психології, стереотипи якої сковують особистісний розвиток. Разом із тим, це період рішучих буржуазно-демократичних перетворень, що потягли за собою помітні зміни в соціальній структурі. В результаті на авансцену культури виходять представники нового стану – різночинці, соціальне процвітання яких  обумовлено лише їх талантом, власною працею і життєвою енергією. Інтелігенція нового типу натхненна ідеєю служіння народу, суспільству. Ведучим напрямком художньої культури цього періоду є критичний реалізм, що виконував одночасно і викривальні, і просвітницькі функції. В останній чверті XIX століття процес інтенсивного розвитку економіки, науки, нових технологій створює передумови для переходу до нового етапу розвитку культури, специфіка якого чітко обозначиласьуже в окремих проявах модерну, що веде напряму до першої чверті ХХ століття.

Особливість культури Росії першої половини XIX століття неможливо зрозуміти без урахування тієї спадщини, яку залишило попереднє століття. По-перше, варто мати на увазі величезний вплив ідей Французької буржуазної революції, а також власних просвітительських традицій, що склалися завдяки працям О.М. Радищева. М.І. Новикова, Г.С. Сковороди. Висловлені ними думки про природне право й особистий інтерес, засновані на вільній власності, про розумні і справедливі закони, як джерела прогресу і загального благополуччя, звучать особливо актуально на тлі кризи російської державності, що поглиблюється. Могутній підйом патріотичних настроїв, викликаних перемогою у Вітчизняній війні 1812 року, ще більш оголив протиріччя російської дійсності, викликані відсталістю в сфері економіки і суспільних відносин, що підтримувало постійний інтерес до просвітительських теорій.

З іншого боку, у першій половині XIX століття  продовжується процес формування російської нації і, відповідно, російської національної культури. Цьому процесові передували такі фактори, що розпочалися в XVIII столітті: секуляризація системи влади і освіти, що вийшли з-під влади церкви, а також зміцнення економічних зв'язків між різними областями Росії. У XVIII столітті були закладені основи нової, світської  художньої культури, йшов процес перетворення комплексу середньовічної мудрості в систему наукового знання, широко освоювалися нові досягнення західноєвропейської культури і науки. Особливу роль у процесі формування загальросійської літературної мови зіграли твори М.В. Ломоносова, Д.І. Фонвізіна, М.І. Новикова, Г.Р. Державіна, О.М. Радіщева.  Духовні пошуки видатних представників російської культури першої половини XIX століття виникали не на порожнім місці, представляючи собою збагачення  попередніх тенденцій, пов'язаних з розвитком національної культури, а також з поширенням освіти і вільнодумства.      

Об'єктивні передумови для могутнього підйому російської культури першої половини XIX століття були обумовлені специфікою політичних і суспільних процесів. Перше десятиліття цього століття, що пройшло під знаком  лібералізації й ослаблення деспотичної форми правління, освячено оптимістичними ілюзіями. На суспільні настрої сильний вплив робили заяви самодержавної влади про необхідність установлення таких юридичних норм, при яких закони не можуть бути порушені "по першому русі примхи або самовластя". Безпосереднім вираженням ліберальних прагнень стала діяльність М.М. Сперанського, що був якийсь час найближчим співробітником імператора і натхненником плану рішучих державних реформ. Зміст їх полягав у тому, "щоб за допомогою законів і встановлень затвердити владу уряду на засадах постійних і тим самим надати дії цієї влади більш правильності". Зміна існуючої необмеженої форми правління на інший, представницький, тобто більш правильний спосіб правління повинний був, на думку Сперанского, сприяти реальному забезпеченню прав кожної окремої людини, що в тих історичних умовах означало  обмеження будь-якої сваволі стосовно більшого і "полезнейшей частини населення". Хоча ідеї                       М.М. Сперанського  піддалися сеьезной критиці письменника й історика            М.М. Карамзина і не одержали очікуваного їм практичного перетворення в життя, проте вони відповідали очікуванням  освіченої частини російського суспільства щодо рішучих змін. Характер суспільних настроїв першого десятиліття               XIX століття О.С. Пушкін узагальнив в поетичному рядку – "Дней Александровых прекрасное начало ...".

При всій непослідовності реформ, розпочатих з ініціативи верховної влади, вони все-таки створюють визначне позитивне тло для культурного життя Росії, у якій бурхливо протікають процеси, що є відгомоном загальних ліберальних установок.

 


<