§ 1. Культура давніх  цивілізацій Сходу : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

§ 1. Культура давніх  цивілізацій Сходу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

Історія давніх східних цивілізацій починається з III тис. до н. е., а закінчується І ст. н. е. Вони народжувалися й досить швидко розвивалися там, де існували найбільш оптимальні природно-кліматичні умови для землеробської праці: теплий і м'який клімат, родючий ґрунт, основою якого був мул, що утворювався завдяки регулярному або спорадичному розливу річок. Висока продуктивність землеробства забезпечувалася ще й побудовою поливної системи, основою якої було будівництво іригаційних споруд. Східні цивілізації та їх культури у зв'язку з цим отримали назву "іригаційні" або "річкові".

Людина почала відчувати себе не тільки частиною природи, а й такою, що може приборкати її сили, навіть створити "іншу природу". Зведення іригаційних систем, обробка металу, мандри, медичні, математичні знання та інше надали їй більшої впевненості, щоб уважати себе більш значною, аніж природні сили. Однак вона лишається залежною від багатьох природних стихій, її єдність з природним світом збереглася.

Істотним моментом в житті людини була втрата синкретизму. Проте важливо зазначити, що давні східні цивілізації ще продовжували жити в умовах, коли окремий вид життєдіяльності залежав від інших і сам впливав на їх ефективність. Поза єдністю діяльності не мислили будь-якого життєвого процесу. Наявність синкретичних начал й водночас втрата їх в культурах давніх східних цивілізацій безпосередньо пов'язані з процесами втрати гомогенності культури. Настав час, коли розвиток культури як єдиного потоку не міг продовжуватися. Вона розподіляється на окремі культурні системи, створені народностями, котрі саме тоді активно формуються. Разом з колективним суб'єктом культури стає можливим бути її творцем окремому індивіду. Шлях в цьому напрямку був повільним і досить складним: людина була не здатна відчувати себе повністю незалежною від колективу.

У давніх східних культурах пріоритетним був розвиток її письмового типу. Письмові пам'ятки були зразками повсякденного життя, а також настановами для майбутніх поколінь. Східна культура характеризується й тим, що була пов'язана з жорсткою соціальною диференціацією. Остання поливним землеробством, яке результативним могло бути у разі чіткої організації та розподілу праці, непорушної дисципліни, безперечному виконанні обов'язків тощо. Абсолютне підпорядкування владі, непорушна соціальна ієрархія, фундаментом якої була спадкоємна належність, обумовили ієрархічність культури.

Культура давніх східних цивілізацій мала войовничий характер. Кожна з держав повинна була мати сильну армію, вимагала жорсткої дисципліни й підпорядкування. Основоположним для усіх культурних процесів були регламентованість, канонічна підпорядкованість, суворе дотримання усталених ритуалів. Водночас постійні військові сутички, небезпека обумовили прагнення людей до стабільності, непорушності, могутності. Монументалізм став однією з ознак культури.

Обмежена територія проживання, постійний процес зростання компактності населення стали основою формування в людей так званої вертикальної свідомості, яка націлювала людину на рух догори: у релігії це спрямування до верховного божества, у соціальній системі – пересування по ієрархічних сходах, в моралі –шлях до світла та добра. На шляху вгору для людини не існує меж: вони відсутні на шляху досконалості. Провідна роль у цьому процесі належить особі вчителя – тому, хто веде за собою, надає знання. Учитель є своєрідним поводирем людей, посередником між ними та таємними вічними законами Всесвіту, залучає людей до них, до життя згідно з моральними нормами. Повага та шанування вчителя, а також налаштованість на традиціоналізм і непохитність є невід'ємними прикметами культури давніх східних цивілізацій.

Перенаселення територій, висока скупченість людей, війни змушували людей бути економними в усіх своїх проявах – від емоційно-почуттєвих до суто фізичних. У зв'язку з цим вони розробляли та впроваджували в повсякденне життя складні системи правил та норм спілкування, в тому числі й обмежувальні (між окремими людьми, між людьми та богами, між людьми та правителями тощо), затверджували численні ритуали. І ритуальні дії, і норми спілкування базувалися на чисельних багатозначних, різноманітних символах, характеризувалися стриманістю, сукупністю виражальних засобів, умовністю. Саме висока економність, символізм, умовність й схематизм визначають риси культури.

Зазначені ознаки давніх східних культур закріплювалися тим, що життєдіяльність людей була несумісна з динамікою, орієнтувалася на постійну повторність. Чуйне, уважне ставлення до всіх змін у навколишньому світі, в тому числі й тих, які відбувалися в ній самій, формувало в людині такі якості, як старанність, ретельність, сумлінність.

Зміст культурних цінностей Давнього Сходу визначала міфологія. Вона являла собою розгалужену, складну систему, що орієнтувала людину в життєвому просторі, пояснювала Всесвіт, розкривала місце людини в ньому, забезпечувала стабільність духовних спрямувань. Давньосхідні міфи зберігали в собі принципи анімізму, тотемізму, фетишизму, магії, продовжували притаманне первісній культурі об'єднання людини з природою та Всесвітом. У той же час важливе місце в них належало людині-герою.

Характер культури давніх східних цивілізацій визначає уявлення про Всесвіт як про бінарне (подвійне) явище, так й амбівалентне (двоєдине) за своєю природою (водночас воно є й світлим і темним, рухливим і непорушним тощо). Рух у світі здійснюється одночасно дискретно й безперервно, в прямому та зворотному порядку, він послідовний і непослідовний, виключає спокій та органічно продовжує його, повертається до нього. У зв'язку з цим життя неможливе без смерті, симетрія без асиметрії, праве без лівого, верх без низу. Спілкування в отакому світі, його пізнання ґрунтується на єдності раціонального і чуттєвого, неможливе без образного мислення. При всій значущості прагматично-раціонального в давньосхідних культурних системах вони відрізняються емоційно-чуттєвою насиченістю, яка панує над раціо.

У східній культурі Всесвіт постає перед людиною як тотожність протилежностей, в ньому множинність і одиничність не заперечують один одного, а макро- та мікрокосмос злиті воєдино. Відмінності, що існують у світі, відносні, в ньому все підпорядковане ідеї водночас існуючого мінливого та незмінного, одиничного і спільного, перервного й безперервного. Інакше кажучи, визначальним у культурі давніх східних цивілізацій є недуальний принцип мислення – такий, що виключає розділення, протиставлення одного іншому (наприклад, досконалого – недосконалому). Всесвіт видається одвічно досконалим, його головною відмінністю є гармонія. Йому не потрібні зміни, він не потребує втручання, самостійно затверджує себе в гармонії. Тільки невігластво позбавляє людину можливості усвідомити гармонію Всесвіту, відчути досконалість всього сущого.

Східна культура не передбачає активної діяльної основи. Головним для людини є принцип бездіяльності, завдяки якому вона входить до космічного ритму, пристосовується до нього. Творчість – приналежність Неба, воно творець всього. Людину повинна визначати природність, прагнення пристосуватися до природного ритму, завдяки якому відновлюється, з'являє себе первісна природа, й можливим стає досягнення просвітління, затверджується стан спокою. Прагнення спокою як несуперечливого існування є однією з суттєвих прикмет східної культури. Коли людина досягає спокою, вона зливається з вищим началом, уподібнюється космосу, тобто повертається до власного джерела. Умовою цього є ненасильство, забування власної вторинності заради дійсного “Я”.

Людина відмовляється від діяльності, яка не відповідає законам природи. Вона налаштована на двосторонній зв'язок з Космосом, у якому Космос надсилає їй творчий імпульс, а сам створюється упорядкованою, звільненою свідомістю, й в ньому з'являє себе постійна маніфестація дій (моральних та аморальних) всіх живих істот.

Своєрідним у східній культурі є уявлення про характер зв'язків, котрі існують у Світі. У ньому все існує в первісному Небутті, звідти на якийсь час воно виникає. У виявленому світі речі поєднуються між собою завдяки безпосередньому відгуку однієї на іншу, внаслідок обопільного тяжіння, припливу-відливу, подібно до того, як це притаманне місяцю або резонансу. На підставі цього визнається неповторність, важливість будь-якої речі в світі, котра визначається як відображення найвищої основи. Для всього в світі характерні взаємозв'язок й взаємопроникнення. Образно це можна зобразити у вигляді умовного кола, кожен елемент якого обумовлює існування іншого та, у свою чергу, сам обумовлений цим іншим елементом. У будь-якому елементі, речі, моменті тощо одночасно присутні всі явища світу, вони знаходяться разом у довічному потоці життя від народження до смерті, об'єднані один з одним на підставі взаємного відгуку, приливу-відливу, місяця. Один з цих елементів може стати переважаючим, і тоді йому буде належати вирішальна роль.

Ідеальним для людини було звільнення від зовнішнього світу, від жодної прихильності до нього. Вона прагнула вирватися хоча б на мить у світ невиявлений, у Небуття або хоча б наблизитися до нього. У цьому Небутті відсутній розподіл на просте та складне, тут все існує в одному, а одне в усьому, тут кожна частинка, кожен елемент містить в собі всі інші, самі ж приєднані до найвищої основи. Будь-яка крихта поєднана з Абсолютом, будь-яка крапка є центром всього.

Отже, на Сході визнається, що центр Всесвіту скрізь, він з'являє себе будь-де й в чому завгодно, в будь-якій точці. Світ створює кожна істота, кожна людина. Більш того, вони створюють один одного, й при цьому кожен з них виступає як центр Всесвіту1. Завдяки такому розумінню світу східна людина завжди готова відмовитися від власного благополуччя, вона не налаштована на його досягнення, якщо це суперечить благополуччю суспільства. Існує впевненість: істинно справжнє (суще) з'являє себе у вигляді миттєвих вибухів. Все єдине у своїй основі, але кожна мить неповторна, феноменальна. Нічого не може повторитися в одвічному потоці змін, кожне явище тут підпорядковане загальному закону й водночас має власний закон, який його визначає. Мисленню властиві такі риси: нелінійність; паралелізм; одночасність; відсутність причинно-наслідкового зв'язку; заглибленість у внутрішній світ – інтровертність, що надає кожному можливість займати відносно вільне становище в загальному житті; взаємозв'язок усіх явищ відповідно до принципу "все в одному й одне в усьому". Люди відчувають свою єдність, у них до мінімуму зведений індивідуалізм й одночасно вони відчувають в собі центр Всесвіту. Водночас людина незалежна, вільна, самостійна й поєднана зі Всесвітом, є його складовою частиною.

У системі східної культури держава, побут, стосунки тощо вважалися аналогічними живим організмам, зміни, що відбувалися в них, ототожнювалися з процесами змін в рослинно-тваринному світі. Це наповнювало культуру символічними началами, знаками, які удавали інший світ. Творець Всесвіту або природа стояли біля витоків всього, що було здобуто, й разом з вірою в їх творчу силу, котра надає людям знання, існувала віра в споконвічний, об'єктивний порядок, якому повинно було бути підпорядковане життя людини.

Культура характеризується бажанням здобути знання про природу та надприродні явища, прагненням вдосконалення системи соціального управління, що підвищувало значення писемності, завдяки їй забезпечувалася не тільки передача інформації, а й відповідальність за виконання її змісту та настанов.

Надзвичайно важливу роль у давньосхідному суспільстві відігравали жерці і тодішня бюрократія. Діяльність жерців і бюрократії породжувала інститути священної монархії, зміцнювала владу царя. Жерці і віщуни мали владу над людьми тому, що володіли знаннями, вміли передбачити такі явища, як місячне й сонячне затемнення, тлумачили появу комет, політ птахів, внутрішню будову жертовних тварин тощо. Завдяки жерцям та бюрократії влада царя уподібнювалася владі Сонця, його сила й могутність діяли не тільки в межах видимого й відчутого, але поза досяжним. Відбулося ототожнення особистості та влади. Тільки влада в особі царя (імператора, фараона тощо) може ухвалювати рішення, визначати зміст і спрямованість життя людини, суспільства та претендували на безсмертя. Влада та її носії сприймались як явища, що виходять за межі звичайного людського розуміння, а сама культура характеризувалася безмежною вірою в ідеального правителя, цілковитим підпорядкуванням йому.

Отже, східній культурі притаманні такі найбільш суттєві ознаки: органічний зв’язок з природою, нероздільність з нею й перші кроки на шляху панування над нею; її фундаментом виступає зооантропоморфна політеїстична релігійно-міфологічна система; у ній простежується збереження й водночас втрата синкретизму; вона виключає однобічність бачення життя, розділ його явищ на протилежні, ізольовані один від одного; для неї характерна єдність всього, відчуття болю та страждання кожної його частини, відповідь на цей біль власним стражданням; поєднання прагматично-раціонального та ірраціонального начал, логіки науки і чуттєвого досвіду мистецтва, при перевазі чуттєвого; характерним є бачення в кожній миттєвості часу минулого, сучасного та майбутнього. Мить – це стиснена Вічність, а крапка – нерозгорнутий Всесвіт, по суті, все це одне й те ж, тільки перебуває в різному стані: з'явленому й нез'явленому світі; за своєю суттю вона традиційна та монументальна, консервативна і канонічна; людина водночас є і глядачем і дійовою особою великої драми свого існування; економність та умовність, пронизаність символами; поєднання усного та письмового типів.

 


<