Глава 3. Культура давніх цивілізацій : Українська та зарубіжна культура – ред. В.О. Лозового : Книги по праву, правоведение

Глава 3. Культура давніх цивілізацій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 
РЕКЛАМА
<

Підвищення ефективності сільського господарства, збільшення додаткового продукту, виникнення міст, постійна централізована влада, яка визначала соціальні відносини, фіксована територія проживання вважаються базовими прикметами перших цивілізацій.

Перехід до цивілізаційного життя супроводжувався спеціалізацією діяльності членів суспільства, ускладненням його соціальної структури, соціальною та майновою диференціацією населення, затвердженням та закріпленням соціальної нерівності. Сформувався інститут спадкоємності влади, до складу якого входили правителі та жерці.

Процеси виникнення цивілізацій були досить різними. Раніше всього вони сформувалися в землях з найбільш сприятливими природно-географічними умовами. Народження їх пов'язано з сухим кліматом, високими температурами повітря й одночасно з невеликою кількістю опадів та наявністю річок. Там, де розвивалося штучне зрошення, ці процеси відбувалися набагато швидше. Сталість у забезпеченні продуктами харчування, підвищення добробуту людей, поліпшення побутових умов сприяли збільшенню кількості населення.

Вдосконалення землеробства вимагало селекційної роботи, проводення астрономічних спостережень, котрі дозволяли б передбачити природні явища, ситуації, що сприяли чи були б несприятливими для отримання врожаю. Суспільство в цілому орієнтувалося на традиційне життя, не прагнуло активних життєвих змін. Але надзвичайно важливим було і вдосконалення знарядь праці, технології виробництва. Це спонукало до пошуку нових знань, технічних розробок, отже, було стимулом наукової творчості. Ті, хто цим займався, посідали в суспільстві поважне місце, їх вважали обраними, від них залежало вирішення майже всіх значних проблем. Як правило, такими людьми були жерці. Саме вони займалися астрономією, медициною, математикою, фармакологією, психологією тощо. Знання забезпечували їх владу, дозволяли розробляти ідеологічні настанови.

Провідне місце жерців у давніх цивілізаціях, їх керівна, правляча роль пов'язані не тільки з тим, що вони були інтелектуальною елітою суспільства. Вони поєднували ці знання з релігійно-міфологічною свідомістю, були вчителями, посередниками між людьми та богами, вважалися найбільш наближеними до богів, знали їх волю і передавали її людям, пояснювали, налаштовували на беззаперечне виконання. Вони стояли у витоків розробки та впровадження в повсякденне життя моральних норм, правил взаємодії в певних соціальних колах, зразків поведінки, життєвих канонів.

Потреба у фіксуванні набутих знань з метою їх збереження та передачі майбутнім поколінням, закарбування норм взаємовідносин у суспільстві обумовило розвиток писемності та орієнтацію людини на беззаперечне виконання всього того, що затверджено в письмовому вигляді. Писемні тексти фіксували ті ідеальні положення, за якими повинні були будуватися державне та індивідуальне життя, в них підкреслювалася перевага консервативних начал. Атмосферу давніх цивілізацій визначала канонічність, присутня і в спілкуванні людей, і в їх стосунках з богами, природою тощо.

Усвідомлення цінності людини, значущості її дій і збереження природних основ життя, його природного виміру обумовили затвердження в релігійних віруваннях зооантропоморфних та антропоморфних начал – боги в давніх цивілізаціях являли собою істот, що об'єднують природне (тваринне) й людське.

Саме від богів, відповідно до віри, залежало чим люди мали право володіли і займатися на землі. Вони керували всіма діями людини, давали знання, визначали порядок і норми життєдіяльності, стояли біля джерел створення міст, держав, вирішували питання життя та смерті тощо. Політеїзм був основою релігії того часу. Поступово, через диференціювання людьми природних явищ за їх впливом на соціальне життя, виникла ієрархія богів, був сформований пантеон богів. Цьому сприяло те, що боги вважалися творцями і покровителями держав, важливою умовою виживання яких був порядок, підпорядкованість, ієрархія. Ієрархія богів збігалася з фундаментальним розмежуванням та підпорядкованістю в соціальному житті. Не випадково найбільш наближеними до богів були ті, хто перебував на більш вищому щаблі суспільства – царі та фараони, які обожнювалися, жерці, герої – ті, хто втілював державний порядок.

У давніх цивілізаціях помітною стає прагматична раціональність. Її вимагав увесь спосіб життя, починаючи від організації землеробської праці й закінчуючи державним управлінням. Але раціональне начало тоді органічно поєдналася з образно-почуттєвим. Тогочасній людині притаманна міфологічна свідомість, в основі якої образно-чуттєве світосприйняття. Саме тоді міфи набувають найбільшого поширення.

Давні цивілізації виникали та розвивалися шляхом підкорення одних народів іншими і базувалися на рабовласницьких відносинах. Необхідність постійного піклування про захист власної території, потреба в розширенні державної межі надали їм войовничого характеру. Численні війни примушували застосовувати монументальні начала в усіх життєвих сферах, завдяки яким забезпечувалося збереження досягнутого, підкреслювалася могутність та силу держави.

Отже, культура давніх цивілізацій формувалася як землеробська культура, прикметами якої були традиційність, релігійно-міфологічне підґрунтя, втрата синкретизму, ієрархічність, канонічність, орієнтація на консервативність, войовничий характер, невіддільність від писемного типу. Їй притаманні прагматично-раціональне начало, помітне виокремлення людини від природи та усвідомлення власної значущості.

Виникнення давніх цивілізацій пов'язують з III тис. до н. е., а останні часи існування – з V ст. н. е. Часовий простір життя давніх цивілізацій достатньо умовний, тому що цивілізаційний рух відрізнявся розмаїттям, виникав та закінчувався в різному часовому відрізку. Регіональні особливості формування й еволюції давніх цивілізацій дозволяють говорити про такі їх різновиди: єгипетська, месопотамська, іранська, малоазійська, скіфська, японська, китайська, індійська, грецька, римська та ін. Узагальнення процесів культурного життя, його орієнтирів та спрямувань стало основою виокремлення в культурі її східного типу, фундаментом якого вважаються культури Давнього Єгипту, Месопотамії, Давнього Китаю, Давньої Індії, Японії, Ірану. Дослідження феномену культури Давньої Греції, елліністичної цивілізації, Давнього Риму стало підставою об'єднання їх в єдине явище, що дістало назву "антична культура" – саме її вважають початком західного типу культури.