3.4. Особливості підготовки і проведення окремих слідчих дій.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

Часто найбанальніший злочин виявляється найбільш загадковим, тому що в обставинах його немає ніяких особливостей... . Дивні подробиці зовсім не ускладнюють розслідування – навпаки, полегшують його.

А. Конан Дойл

Особливості підготовки і проведення окремих слідчих дій займають важливе місце в методиці розслідування злочинів окремого виду. Але науковцями-криміналістами по-різному вирішується питання про те, в якому структурному елементі методики повинні розглядатися ці питання. Аналіз підручників з криміналістики свідчить, що найчастіше особливості тактики проведення окремих слідчих дій не виділяються в окремий структурний елемент методики, а висвітлюються стосовно початкового і наступного етапів розслідування. В зв’язку з цим цілком справедливим є зауваження Р.С. Бєлкіна про те, що в більшості випадків йдеться не стільки про особливості тактики слідчих дій, скільки про загальні положення тактики і процесуальні процедури їх проведення.

На наш погляд, такі структурні елементи методики розслідування як початковий і наступний етап розслідування повинні бути повністю присвяченими розгляду типових слідчих ситуацій, обумовлених ними тактичних завдань розслідування і необхідних для їх вирішення комплексів слідчих дій та ОРЗ (черговості проведення слідчих дій та їх поєднання з ОРЗ). Характеристика слідчих дій на початковому і наступному етапах доцільна тільки як характеристика їх комплексів – тактичних операцій. Саме на цьому повинна акцентуватися увага. Аналіз же особливостей підготовки і проведення окремих слідчих дій перевантажував би ці елементи методики розслідування, порушував її структурну чіткість. Тому цілком обгрунтованим є виділення в структурі кожної методики розслідування особливостей тактики проведення окремих слідчих дій як її самостійного структурного елементу. Такий підхід цілком успішно був використаний авторським колективом українських криміналістів, який підготував спеціальний підручник з методики розслідування окремих видів злочинів.

В методиках розслідування розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва заслуговують окремого розгляду особливості підготовки і проведення наступних слідчих дій: допиту потерпілих і свідків; обшуку і виїмки; допиту підозрюваного (обвинуваченого); призначення експертиз.

Допит потерпілих і свідків. Показання потерпілих і свідків займають важливе місце в матеріалах кримінальних справ даної категорії. Їх повнота та правдивість залежать від вирішення наступних тактичних завдань, що повинно враховуватися слідчим:

- правильного визначення кола осіб, які володіють інформацією, що має значення для розслідування;

- визначення можливої зацікавленості свідків в тих або інших результатах розслідування чи залежності від осіб, які зацікавлені в цьому;

- нейтралізації факторів, які негативно впливають на поведінку під час допиту (відмова, ухилення від дачі показань, неправдиві показання);

- врахування соціальних та психологічних особливостей допитуваного;

- вжиття заходів, спрямованих на попередження подальшої відмови від даних правдивих показань.

Потерпілий, як правило, є потенційно одним з найбільш активних учасників розслідування і досягнення успіху в значній мірі залежить від того, наскільки вдається використати цей потенціал. Поведінка (позиція) потерпілого під час розслідування може проявлятися як в позитивному, так і в негативному аспектах. Багато в чому це обумовлюється статусом потерпілого, який він має в підприємницькій діяльності. Залежно від цього статусу потерпілих можна розподілити на дві групи, особливості яких повинні враховуватися при визначенні напрямків розслідування, тактики проведення окремих слідчих дій.

Першу групу складають звичайні громадяни – вкладники коштів (як правило, дрібні інвестори). Ця категорія потерпілих характерна для розкрадань, вчинених за схемою “Понці”. Безпосередньо вони не беруть активної участі в підприємницькій діяльності. Їх поведінка під час виявлення і розслідування злочину детермінована бажанням повернути втрачені гроші, або принаймні хоча б їх частину. Тому їх позиція спрямована, як правило, на надання всілякої допомоги слідству. Наприклад, під час розслідування розкрадань, вчинених в довірчих товариствах та страхових компаніях, потерпілі нерідко ще до порушення кримінальних справ створювали ініціативні групи (“комітети”), які починали проводити своє “розслідування”. Накопичені такими групами матеріали та свідчення мали велике значення для визначення напрямків розслідування, пошуку і використанню джерел інформації та доказуванню важливих обставин розкрадання коштів.

Другу групу потерпілих складають власники (співвласники) підприємств. Ця категорія потерпілих, як правило, є одночасно і керівниками або іншими посадовими особами суб’єктів підприємницької діяльності. Тобто вони беруть безпосередню активну участь у забезпеченні ефективної роботи підприємства. Лінія поведінки таких осіб під час виявлення і розслідування розкрадань майна та інших пов’язаних з ними злочинів може формуватися під впливом двох факторів: а) бажання повернути втрачене майно; б) бажання уникнути виявлення правоохоронними органами фактів правопорушень з боку самого потерпілого. В окремих випадках підприємці-потерпілі навіть прагнуть зовсім уникнути втручання правоохоронних органів і намагаються повернути втрачене майно самостійно з використанням незаконних методів. У зв’язку з цим в Україні значне поширення отримали звернення підприємців до кримінальних структур для “вибивання” боргів, які зовні виглядали як вимагательство колективного майна (ст. 86-2 КК України). Враховуючи значне поширення спроб повернути борги з використанням насилля до Кримінального кодексу України в 1996 р. було внесено доповнення стосовно нового складу злочину “Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань” (ст. 198-2 КК).

Безумовно, така суперечливість в мотивах потерпілого суттєво впливає на вибір ним лінії поведінки під час допиту. Тому одним з тактичних завдань цієї слідчої дії є, з одного боку, посилення прагнення потерпілого до відшкодування заподіяних злочином збитків і надання в цьому допомоги слідчому, а з другого – нейтралізація побоювань відносно виявлення його негативної поведінки, правопорушень в підприємницькій діяльності.

Є тактичні особливості і в допиті свідків під час розслідування злочинів даної категорії. Перш за все вони визначаються ставленням свідка до підприємницької діяльності, їх залежністю від тих чи інших осіб. З цієї точки зору свідків можна розділити на кілька груп, врахування яких має тактичне значення.

1. Посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності (керівники підприємств, головні бухгалтери та ін.). Поведінка цієї категорії свідків багато в чому схожа з поведінкою потерпілих-підприємців під час розслідування. Їх позиція на допиті також визначається під впливом двох суперечливих мотивів. Але у всіх випадках дана категорія свідків має схильність замовчувати певні факти, що пов’язані з неправомірною поведінкою самого свідка при здійсненні господарчої діяльності.

2. Службовці суб’єктів підприємницької діяльності (рядові працівники бухгалтерій, секретарі-референти, продавці, водії тощо). Їх поведінка під час розслідування злочину багато в чому визначається залежністю від роботодавця та його посадових осіб. Тому вони можуть знаходитися під впливом позиції, вказівок своїх керівників. Але важливо враховувати і можливість існування у таких осіб і своїх інтересів, які можуть не співпадати з інтересами посадових осіб.

3. Посадові особи банківських установ, що обслуговують підприємницькі структури (керівники, головні бухгалтери, начальники відділів тощо). Ця категорія свідків займає таку позицію на допиті, яка залежить від ролі банку в механізмі вчинення розкрадання та інших злочинів. Тому вона може коливатися від позиції надання повної інформації з питань, що цікавлять слідство, до позиції утаювання певних фактів, які компрометують банк та його керівників.

4. Службовці банківських установ (працівники бухгалтерії, економісти, оператори ЕОМ та ін.). Їх поведінка під час розслідування злочину, як і службовців підприємницьких структур багато в чому визначається залежністю від роботодавця та його посадових осіб. Тому вони звичайно також знаходяться під впливом позиції, вказівок своїх керівників. Але їх негативна позиція може бути викликана і прагненням приховати і свої дії, які тим чи іншим чином сприяли здійсненню злочину.

5. Посадові особи і службовці органів державної влади, де реєструвалося підприємство, видавався патент, ліцензія тощо. Поведінка цієї категорії свідків залежить від того, чи були порушені ними певні правила при виконанні ними своїх службових обов’язків. За цим може критися зацікавленість у невстановленні певних фактів, що обумовлює відповідну позицію на допиті.

6. Інші категорії свідків (члени сімей обвинувачених, їх знайомі, сусіди та ін.). Найчастіше показання цих свідків стосуються фактів перебування обвинуваченого в певному місці, способу життя, поведінки тощо. Найбільш впливовим фактором на їх позицію на допиті є стан їх взаємовідносин з обвинуваченим та особисті якості.

Суттєвим фактором, що впливає на тактику підготовки і проведення допитів потерпілих і свідків є така тенденція, як відмова від раніше даних показань на кінцевому етапі розслідування або в судовому засіданні. Як показували узагальнення слідчої і судової практики, проведені у 1988-1989 рр. з цього питання, кожний четвертий свідок і кожний шостий потерпілий в судовому засіданні змінювали свої показання. Ця обставина обумовлює необхідність врахування слідчим такої негативної перспективи і прийняття відповідних заходів щодо її попередження.

Найбільш ефективним засобом попередження подальшої відмови потерпілих і свідків від вже даних ними правдивих показань є ретельне проведення перших допитів з максимальною деталізацією показань і негайною їх перевіркою шляхом проведення інших слідчих дій. У зв’язку з цим виключно важливим є використання під час допитів як допоміжний засіб фіксації аудіо- і відеотехніки. Окрім цього, під час допитів свідки і потерпілі повинні усвідомлювати реальну можливість притягнення до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 178 КК) чи за пособництво розкраданню. З другого боку, вони повинні також відчувати і підтримку з боку правоохоронних органів в плані забезпечення їх безпеки відповідно до Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”

від 23.12.1993 р.

Виїмка і обшук. Виїмка і обшук є процесуальними засобами вилучення і збереження речових і письмових доказів. Враховуючи високу ймовірність протидії розслідуванню у вигляді переховування або знищення документів, речових доказів за кримінальними справами даної категорії, виїмка і обшук відносяться до невідкладних слідчих дій.

Проведення виїмки в підприємницьких структурах і банківських установах має своєю метою вилучення:

- документів, які визначають економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства та стан фінансового контролю (статут, заосновна угода, реєстр акціонерів, протоколи загальних зборів акціонерів, матеріали перевірок податковими, банківськими та інших контрольними органами);

- документів, що свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності (договори про укладання певних угод: купівлі-продажу, займу, про виконання певних робіт, надання послуг тощо, а також відповідні ліцензії, патенти);

- банківських документів (нормативні документи, що регулюють діяльність банківських установ; функціональні обов’язки працівників банку; документація, що відбиває рух грошових коштів на рахунках комерційних структур тощо);

- касових документів (журнали реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, використання грошових чеків, прибуткові касові ордери тощо);

- бухгалтерські документи (первинні облікові документи);

- підроблені (фальсифіковані) документи (заосновні, банківські, бухгалтерські тощо), що були використані під час вчинення злочину.

- магнітні носії інформації (диктофонні та відеозаписи нарад, зборів тощо),

- засоби комп’ютерної техніки та програмне забезпечення, а також документи, що відбивають режим їх експлуатації (функціональні обов’язки працівників відділів комп’ютеризації; “роздруковок” комп’ютерних текстів; журналів та інших документів, в яких фіксується робота операторів ЕОМ та технічний стан комп’ютерної системи, збійні ситуації тощо).

Враховуючи різноманітність документів, в яких знайшли відбиття ті чи інші обставини злочину, їх виїмку бажано проводити за участю відповідного спеціаліста в області бухгалтерського обліку, банківської справи чи комп’ютерної техніки.

Слід звернути увагу на те, що в процесі виїмки вилучаються не всі наведені документи (їх може бути величезна кількість), а, як правило, тільки ті, що мають ключове значення для доказування обставин вчинення розкрадання та інших злочинів. Тобто виїмка має вибірковий характер і спрямована перш за все на забезпечення збереження найбільш важливих документів для проведення ревізій, експертних досліджень, використання їх під час допитів тощо. Інші документи, які не відповідають таким вимогам, але мають бути піддані вивченню чи перевірці, можуть опечатуватися в місцях їх звичайного зберігання і здаватися під охорону.

Треба зазначити, що при розслідуванні розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва слідчі нерідко стикаються з веденням у комерційних структурах спрощеного бухгалтерського обліку або з відсутністю документів взагалі. Такі ситуації характерні для розслідування шахрайств, вчинених в довірчих товариствах та інших компаніях. Для проведення ревізій, бухгалтерських експертиз в цій категорії справ як вихідні дані про одержання товариством коштів можуть братися за основу договори вкладників та їх свідчення про внесення грошей, а дані про видатки товариства – на підставі документів комерційного банку про виплати, проведені з рахунку товариства. Ці документи одержуються шляхом проведення виїмок у громадян та банківських установах.

Проведення обшуку за місцем проживання і роботи підозрюваного за даною категорією кримінальних справ також має певні особливості. Ці особливості пов’язані перш за все з завданнями, які вирішуються шляхом цієї слідчої дії та об’єктами пошуку і вилучення. Зокрема, обшук спрямовується на вирішення наступних завдань.

1. Одержання речових і документальних доказів вчинення розкрадання грошових коштів певним способом (з використанням комп’ютерної техніки; укладенням фіктивної угоди; обманного залучення коштів вкладників, клієнтів; використання підроблених банківських документів; обманного одержання і присвоєння кредиту).

Відповідно об’єктами пошуку і вилучення з врахуванням особливостей способу вчинення розкрадань та інших злочинів є:

- комп’ютерна система та машинні носії інформації (компакт-диски, дискети, магнітні стрічки ЕОМ), графічні “роздруковки” комп’ютерного тексту тощо;

- фінансові і бухгалтерські документи та їх фрагменти, бланки документів;

- штампи та печатки, друкарські та копіювальні технічні засоби;

- договори і контракти та їх проекти (фрагменти);

- транспортні документи на перевезення вантажів;

- автобусні, залізничні та авіаційні білети.

2. Одержання доказів наявності злочинних зв’язків з представниками інших комерційних структур (наявності організованої злочинної групи):

- квитанції про сплату телефонних переговорів;

- чорнові записи, зміст яких має значення для кримінальної справи (робочі зошити, календарі, записники тощо);

- фотографії, аудіо- і відеозаписи, що вказують на факти знайомства з певними особами чи перебування в певному місці;

- листи і телеграми.

3. Виявлення і вилучення цінностей, одержаних злочинним шляхом (готівки в національній та іноземній валюті, цінні папери, вироби з дорогоцінних металів та каменів тощо). У зв’язку з вирішенням проблеми забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна, обшук, як правило, поєднується з накладенням арешту на майно з складанням його опису.

Суттєву складність під час проведення виїмки та обшуку має вилучення комп’ютерної техніки та машинних носіїв інформації, яка має значення для розслідування розкрадань майна та інших злочинів. По-перше, ці дії рекомендується виконувати у формі “обшуку-огляду”, під час якого необхідно детально фіксувати не тільки факт вилучення того чи іншого об’єкта, але і детально описувати і фотографувати його місцезнаходження у взаємозв’язку з іншими виявленими на місці обшуку предметами. По-друге, треба вживати заходів щодо збереження виявлених джерел доказів. Хоча для проведення цих дій рекомендується залучення відповідного спеціаліста, але і сам слідчий повинен володіти мінімумом знань для розуміння роботи комп’ютера та збереження електронної інформації.

Так, треба передбачати можливі заходи, які могли бути вжиті злочинцем для знищення електронної інформації в критичних для нього ситуаціях. З цією метою в програмне забезпечення комп’ютера може бути закладена програма, яка періодично вимагає введення паролю і якщо протягом кількох секунд пароль не введено, то інформація в комп’ютері автоматично знищується. Крім цього, з такою ж метою злочинцями може використовуватися спеціальне обладнання для створення сильного магнітного поля, яке в певний момент може бути введено в дію для знищення комп’ютерної інформації.

З врахуванням особливостей такого об’єкту вилучення, як комп’ютерна техніка та накопиченого слідчого досвіду, в тому числі зарубіжного, рекомендується наступний порядок дій на місці обшуку (виїмки):

1) відсторонити від комп’ютера осіб, що працюють за ним чи знаходяться біля нього, і не приймати від них допомоги в його огляді і вилученні;

2) зафіксувати місцезнаходження комп’ютера, його обладнання і не проводити будь-яких маніпуляцій з ними, якщо їх результат заздалегідь невідомий;

3) у разі наявності у приміщенні вибухових, їдких та токсичних речовин (матеріалів), вжити заходів щодо їх видалення з приміщення;

4) якщо комп’ютер включений – прийняти заходи, щоб ніхто не виключив електропостачання і зафіксувати, яка програма працює;

5) за допомогою спеціаліста виключити комп’ютер і відключити від нього периферійні пристрої, попередньо зафіксувавши порядок їх з’єднання;

6) упакувати окремо кожний пристрій і з’єднувальні кабелі для безпечного транспортування.

В протоколі обшуку таким чином повинні знайти відображення наступні відомості: місцезнаходження комп’ютера та його стан (включений-виключений) з фіксацією інформації, виведеної на монітор; елементи комп’ютерної системи та порядок їх з’єднання а також описання кожного пристрою з вказівкою на розміри, найменування фірми-виробника та ідентифікаційного номеру. Треба мати на увазі, що такі джерела доказової інформації як ЕОМ та її пристрої і компоненти вимагають обережного транспортування і зберігання. Зокрема, їм протипоказані кидки, удари, а також зберігання в приміщеннях з високою температурою (вище кімнатної), підвищеною вологістю тощо. Ці зовнішні несприятливі фактори можуть призвести до втрати інформації та властивостей апаратури.

Допит підозрюваного (обвинуваченого). Показання особи, що вчинила розкрадання або була його співучасником, потенційно є найбільш інформативними, бо ніхто інший не знає краще за неї як з’явився задум на злочин і як він був здійснений. Тому одержання правдивих і повних показань від підозрюваного чи обвинуваченого є важливим тактичним завданням на всіх етапах розслідування. Її успішне вирішення пов’язано з переконанням цієї особи в необхідності (і вигідності для неї) розкаяння у вчиненні злочину, дачі правдивих свідчень і добровільному відшкодуванні, заподіяних матеріальних збитків, що враховується судом при винесенні вироку. Для цього потрібне тактично грамотне використання зібраних за кримінальною справою доказів, знання психології та уміння застосовувати методи психологічного впливу.

Розкрадання майна та інші пов’язані з ними злочини у сфері підприємництва вчиняються, як правило, організованими злочинними групами підприємців, працівників банків, спеціалістів та інших осіб, які виконують різні ролі. При затриманні кількох співучасників злочину виникає питання про найбільш ефективну послідовність їх допиту. Аналіз кримінальних справ даної категорії показує, що організатори розкрадань на першому і наступних допитах схильні заперечувати свою вину, давати неправдиві показання, наводячи різноманітні пояснення своїх неправомірних дій. Така схильність менш характерна для співучасників, які відіграли у розкраданні другорядну роль, були втягнуті у злочинну групу (наприклад, шляхом шантажу, обману) або знаходяться в неприязних відносинах з іншими членами ОЗГ. Тому в першу чергу доцільно допитувати саме таких співучасників розкрадань і на основі їх свідчень визначати черговість допиту інших підозрюваних, використовуючи вже встановлені факти.

Для проведення успішного допиту необхідна, перш за все, ретельна підготовка, яка за даною категорією кримінальних справ, зокрема, полягає:

1) у вивченні законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність суб’єктів підприємництва та окремі його види (наприклад, Законів України “Про підприємства в Україні”, “ Про господарські товариства”, “Про страхування”, “ Про цінні папери і фондову біржу”, “Про банки і банківську діяльність”, а також відповідних нормативних актів Президента України, Кабінету міністрів України, Національного банку України);

2) в ознайомленні з профілем діяльності підприємства, яке очолює або в якому працює підозрюваний, його організаційною структурою шляхом вивчення заосновних документів, статуту тощо;

3) в ознайомленні з функціональними обов'язками підозрюваного;

4) в складанні плану допиту з фіксацією питань до підозрюваного та доказів, нормативних актів, іншої інформації, що можуть бути використані.

Під час опрацювання цих питань бажано звернутись за консультаціями до спеціалістів в тій чи іншій області підприємницької діяльності (страхуванні, банківській справі, застосуванні комп’ю­терних технологій тощо), а іноді залучати відповідного фахівця до участі в допиті.

Тактика проведення допиту визначається, насамперед, позицією підозрюваного. У зв’язку з цим в криміналістичній тактиці розрізняється ведення допиту в ситуаціях, які умовно розподіляються на безконфліктні і конфліктні. Характер названих ситуацій є достатньо зручним для систематизації тактичних прийомів допиту. Така класифікація є зручною і для розгляду особливостей допиту під час розслідування злочинів окремих видів.

Безконфліктна ситуація має місце тоді, коли підозрюваний бажає говорити правду про вчинений злочин. Основними тактичними завданнями в цій ситуації є:

- збереження установки допитуваного на дачу правдивих і повних показань;

- встановлення і фіксування показань підозрюваного в повному обсязі його обізнаності про механізм вчинення розкрадання та інших злочинів;

- створення сприятливих умов для активізації пам’яті підозрюваного;

- деталізація показань настільки, щоб кожна обставина могла бути перевірена і підтверджена або спростована іншими доказами.

Безконфліктна ситуація є сприятливою для ведення допиту але і в ній можливі труднощі, зокрема, забування підозрюваним окремих обставин вчинення розкрадання (дат зустрічей і укладання угод, складання документів, перерахування грошей тощо). Їх подолання можливе шляхом пред’явлення підозрюваному відповідних документів (договорів, платіжних доручень тощо).

Конфліктна ситуація складається тоді, коли підозрюваний дає неправдиві показання в повному обсязі чи в якійсь їх частині. В теорії криміналістичної тактики прийнято вважати конфліктною і ситуацію, коли підозрюваний (обвинувачений) відмовляється давати показання, хоча це є його правом, закріпленим законом (ст., ст. 43, 43-1 КПК України). У зв’язку з цим треба зазначити, що визначення ситуації “конфліктною” є умовним і не означає обов’язкової конфліктності відносин учасників допиту з усіма їх характерними проявами. Це поняття використовується лише для констатації факту – людина не бажає говорити правду. Конфліктність тут означає необхідність для слідчого імітації і врахування міркувань (рефлексії) підозрюваного в прагненні уникнення відповідальності. І це є однією з закономірностей діяльності слідчого на шляху вирішення завдань кримінального судочинства.

Окрім застосування загальних рекомендацій з тактики ведення допиту в конфліктній ситуації, при розслідуванні розкрадань та інших злочинів у сфері підприємництва важливо враховувати специфічні прояви протидії з боку підозрюваних. Узагальнення практики розслідування за кримінальними справами даної категорії свідчить, що типовою лінією поведінки підприємців в даній ситуації є заперечення вини у вчиненні розкрадання з посиланням на:

а) форсмажорні обставини, які нібито перешкодили виконанню умов укладеної угоди;

б) розкрадання, вчинене співробітником підприємства, який переховується від слідства;

в) вчинення крадіжки (грабежу, розбою) матеріальних цінностей, грошей з приміщення підприємства незнайомими особами.

Посилання на форсмажорні обставини. Така аргументація обвинуваченого часто обумовлена прагненням уникнути відповідальності за розкрадання коштів, одержаних в результаті укладення певної угоди з іншими підприємцями або громадянами-вкладниками. Виникненням форсмажорних обставин може пояснюватись неспроможність виконання умов угоди – здійснення певних дій з боку обвинуваченого підприємця (поставки товару, за який вже одержано гроші на умовах попередньої оплати), або виконання фінансових зобов’язань (повернення грошових вкладів і процентів за ними).

Таким чином, обвинувачений може намагатися звести вчинений ним злочин до невиконання цивільно-правових зобов’язань, тобто перевести кримінальну справу в площину цивільно-правових відносин. При цьому обвинувачений відверто може розраховувати на необізнаність слідчого у законодавчому регулюванні ситуацій, пов’язаних з виникненням “форс-мажору”.

Наприклад, президент СП «Енграм-Харків» Щ., обвинувачений у заволодінні шахрайським шляхом понад 400 тис. грн. громадян, винним себе не визнав і пояснив, що мало місце не розкрадання, а невиконання фінансових зобов’язань, викликане тимчасовим тяжким фінансовим станом підприємства. Тяжке фінансове становище СП «Енграм-Харків», на думку Щ., виникло з-за наступних обставин:

1) перекриттям вулиці у зв’язку з ремонтними роботами, на якій знаходились магазини СП, що суттєво зменшило кількість покупців і, відповідно, торговельний оборот магазинів;

2) збільшенням розміру державного мита на імпортні товари;

3) затриманням на митниці партії товару СП «Енграм-Харків» (продуктів харчування з Австрії);

4) необхідністю повернення вкладів та здійснення виплат дивідендів утримувачам облігацій, за якими наступив строк виконання зобов’язань.

У зв’язку з виникненням подібних ситуацій під час допиту обвинуваченого, треба мати на увазі, що обставини, які визначаються як форсмажорні, повинні бути, по-перше, поза сферою контролю невиконуючої сторони (у наведеному прикладі п. 4 явно не відповідає цій вимозі). По-друге, це повинні бути такі обставини, які дійсно могли вплинути і вплинули на умови виконання зобов’язань (з цієї точки зору викликає сумнів п.1 в аргументації обвинуваченого у наведеному прикладі). По-третє, сторона, що знаходилася під впливом “форс-мажору”, повинна повідомити про це іншу сторону і вжити заходів щодо усунення цих обставин. При цьому "форс-мажор" автоматично подовжує термін виконання зобов'язань на весь період його дії та ліквідації наслідків (ст.13 додатку 1 Iнструкції НБУ N 7 “ Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”).

Враховуючи ці положення, необхідно під час допиту підозрюваного детально встановити:

- час появи форсмажорних обставин;

- як конкретно вони вплинули на умови виконання угоди;

- які заходи було вжито щодо їх усунення тощо.

Якщо під час допиту слідчий не володіє даними для спростування посилань обвинуваченого, необхідно встановити факти існування форсмажорних обставин шляхом проведення відповідних слідчих дій. Встановлення цих обставин повинно матися на увазі, зокрема, під час підготовки і призначення ревізій, судово-бухгалтерських та фінансово-економічних експертиз.

Посилання на розкрадання, вчинене співробітником підприємства, який переховується від слідства. Така позиція обвинуваченого є типовою під час розслідування розкрадань, вчинених організованою групою осіб, частина яких не була затримана і переховується від слідства. В такій ситуації можливі три версії, кожна з яких повинна ретельно перевірятися: 1) розкрадання майна вчинене в повному обсязі співробітником підприємства, що переховується від слідства; 2) розкрадання вчинене обвинуваченим спільно з співробітником; 3) вчинено два окремих розкрадання обвинуваченим і співробітником.

Під час допиту обвинуваченого треба детально встановити його аргументацію і провести ретельну перевірку названих версій, результати якої повинні знайти відображення у відповідних матеріалах кримінальної справи. Одержані докази вчинення розкрадання іншими співробітниками, посадовими особами, що переховуються є основою для прийняття рішення про порушення кримінальних справ, їх об’єднання чи виділення в окреме провадження тощо.

Ігнорування аргументації обвинуваченого призводить до неповноти слідства і є підставою для повернення кримінальної справи за рішенням суду на додаткове розслідування. Так, у кримінальній справі відносно генерального директора довірчого товариства «Левіта» (м. Київ) Т. не були перевірені його доводи про те, що співробітник товариства О. викрав кошти в сумі близько 1 млн доларів США, які здали вкладники. За ствердженням Т., саме це було причиною припинення виплати дивідендів вкладникам. Доводи обвинуваченого не було прийнято до уваги і не перевірено, що стало підставою для повернення цієї справи Київським міським судом на додаткове розслідування.

Посилання на вчинення крадіжки (грабежу, розбою) матеріальних цінностей, грошей з приміщення підприємства незнайомими особами. Така позиція обвинуваченого теж нерідко зустрічається і її також можна вважати типовою для розслідування за кримінальними справами даної категорії. Аргумент обвинуваченого досить простий, оскільки кошти (матеріальні цінності) підприємства було викрадено, то воно і не змогло виконати свої зобов’язання.

В такій ситуації можливі три версії, кожна з яких повинна ретельно перевірятися: 1) крадіжка дійсно мала місце і вплинула на фінансове становище підприємства; 2) крадіжка дійсно мала місце, але була незначною і не могла вплинути на фінансовий стан підприємства; 3) крадіжка була інсценована з метою маскування розкрадання, вчиненого посадовими особами підприємства; 4) крадіжки не було, заява обвинуваченого є надуманою з метою ухилення від відповідальності за розкрадання.

Так, за кримінальною справою щодо обвинувачення директора товариства “Рант'є” Д. та інших, зокрема, у шахрайстві відносно громадян – вкладників (ч.2 ст. 143 КК України) на допиті обвинувачений вини своєї не визнав. При цьому він пояснив, що одержані від громадян гроші були забрані з сейфу товариства незнайомими йому молодими чоловіками, які одного разу прийшли до його кабінету і стали вимагати платню за зайняття підприємницькою діяльністю. Коли він відмовився, то йому стали погрожувати розправою з сім’єю, а потім взяли ключі від сейфу, забрали звідти гроші і зникли. Побоюючись розправи, він потім довгий час не з’являвся на підприємстві, а потім і зовсім поїхав з м. Харкова (Д. довгий час переховувався від вкладників, а потім і від органів слідства). Оскільки кошти вкладників були вкрадені, займатися підприємницькою діяльністю він не міг, тому і не виконав своїх зобов’язань.

За такої ситуації розслідування повинно бути спрямоване на перевірку заяви обвинуваченого про вчинення злочину. Тому обвинувачений повинен бути детально допитаний:

а) про обставини вчинення злочину (час, кількість злочинців, їх прикмети, порядок дій кожного з співучасників, сума забраних грошей тощо);

б) хто з співробітників товариства був свідком злочину і хто з них знав (узнав) про це;

в) які заходи вживалися у зв’язку з вчиненням злочину і ким;

г) чи подавалася заява до правоохоронних органів тощо.

Вже під час допиту при правильній тактиці його проведення неправдивість заяви обвинуваченого може бути встановлена. В подальшому показання обвинуваченого перевіряються шляхом проведення інших слідчих дій, що обов’язково повинно знайти відбиття в матеріалах кримінальної справи.

Призначення експертиз. При розслідуванні розкрадань майна та інших економічних злочинів, вчинених в процесі підприємницької діяльності, слідчий постійно стикається з необхідністю встановлення обставин, які потребують застосування різноманітних спеціальних знань. Застосування спеціальних знань може мати непроцесуальну і процесуальну форми. З них найбільш досконалою і відпрацьованою є призначення експертизи.

Перш за все, при розслідуванні вказаних злочинів виникає потреба в вирішенні питань, які відносяться до предмету судово-економічних експертиз. Як клас судово-економічні експертизи мають своїм предметом стан і результати економічної діяльності суб’єктів економічних відносин, а об’єктом їх дослідження є показники цієї діяльності. Як свідчить слідча практика, для даної категорії кримінальних справ характерне призначення, зокрема, судово-бухгалтерських і фінансово-економічних експертиз.

Крім того, в залежності від способу вчинення розкрадання та його приховування, нерідко виникає потреба в призначенні криміналістичної експертизи документів, яка зараз у результаті застосування злочинцями новітніх знарядь і способів підробки документів має нові напрямки досліджень. Все частіше у зв’язку з використанням злочинцями комп’ютерної техніки для здійснення розкрадань грошових коштів виникає потреба призначення за кримінальними справами про розкрадання експертизи засобів електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення, підготовка і проведення якої має специфічні особливості.

Враховуючи ту обставину, що підготовка і призначення названих експертиз тісно пов’язані з іншими формами використанням спеціальних знань протягом розслідування за кримінальними справами вказаної категорії, ці питання разом з призначенням ревізій детально розглядаються в окремому розділі нашого дослідження.