3.3. Слідчі ситуації і відповідні комплекси процесуальних та інших дій, типові для наступного етапу розслідування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

Інформаційно-пошукова робота щодо виявлення корупційних проявів не спрямована на сфери найбільшого їх поширення та найвищі управлінські структури.

Концепція боротьби з корупцією в Україні на 1998 - 2005 роки

Закінчення початкового етапу розслідування, на нашу думку, доцільно пов’язувати з вирішенням його основних тактичних завдань, зокрема, з встановленням факту вчинення розкрадання, його обставин та розміру заподіяної шкоди, підозрюваної особи та доказів, що вказують на вчинення злочину саме цією особою. Обсяг зібраних доказів повинен бути достатнім для прийняття рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченої і пред’явлення їй обвинувачення хоча б за одним епізодом розкрадання. Це рішення фактично означає, що обгрунтовано була порушена кримінальна справа, вирішені питання організації розслідування, ефективно проведені невідкладі слідчі дії та ОРЗ. Притягнення особи як обвинуваченої є ознакою початку наступного етапу розслідування.

Пред’явлення особі обвинувачення навіть за одним епізодом розкрадання знаменує собою новий якісний стан розслідування, який характеризується більш сприятливими умовами (наявність доказів вчинення розкрадання, тримання обвинуваченого під вартою, накладення арешту на його майно тощо). Позитивним для розслідування є і те, що стає відомим такий важливий ситуативний фактор, як позиція особи відносно пред’явленого обвинувачення, її психологічні та інші особливості, поведінка. Дана обставина дає змогу в значній мірі передбачати форми та способи протидії розслідуванню і завчасно приймати відповідні заходи щодо їх попередження чи подолання.

Названі умови дають можливість слідчому розпочати розгорнуте планування і здійснення розслідування в повному обсязі – виявлення нових епізодів розкрадання, обставин їх вчинення, встановлення всіх співучасників, перевірки зібраних доказів та формування їх системи за кримінальною справою, що завершується складанням обвинувального висновку.          

Враховуючи наведені міркування, можна дати визначення наступного етапу розслідування як проміжку розслідування злочину, який охоплює слідчі дії та ОРЗ, що проводяться після пред’явлення особі обвинувачення до складання обвинувального висновку.

Наступний етап розслідування розкрадань майна охоплює вирішення таких загальних завдань:

1) формування системи доказів щодо обвинувачення особи в повному обсязі у вчиненні розкрадання майна та інших пов’язаних з ним злочинів;

2) встановлення всіх співучасників розкрадання та інших злочинів, збір доказів для їх обвинувачення;

3) встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і прийняття заходів щодо їх усунення;

4) забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних розкраданням, та можливої конфіскації майна (якщо це завдання не було повністю вирішено на початковому етапі);

5) збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідної для винесення судом обгрунтованого і справедливого вироку.

Наступний етап розслідування відіграє важливу роль в структуризації кожної окремої методики, дозволяє сформулювати рекомендації, орієнтовані на типові слідчі ситуації, які характерні саме для цього проміжку розслідування за кримінальною справою. Але на відміну від початкового етапу розслідування, де типові слідчі ситуації можуть визначатися (і визначаються) на основі характеру і ступеню повноти первинного матеріалу про злочин, вирішити цю наукову проблему відносно наступного етапу значно складніше. На наш погляд, виділення типових слідчих ситуацій, які б не просто повторювали ситуації початкового етапу, можливе лише тоді, коли за основу типізації береться рубіж пред’явлення обвинувачення, наявність доказів про вчинення одного злочину або кількох, а також реагування особи на пред’явлене обвинувачення і її позиція відносно участі в проведенні слідчих дій. Виходячи з типових слідчих ситуацій, побудованих на такій основі, мається можливість чітко визначити обумовлені певною ситуацією тактичні завдання наступного етапу розслідування і необхідні для їх вирішення слідчі дії та ОРЗ, особливості їх планування і проведення.

Узагальнення кримінальних справ про розкрадання, вчинені з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності, дає підстави для висновку про те, що найбільш характерною ситуацією для наступного етапу розслідування є наявність доказів про вчинення особою кількох різних економічних злочинів. Як правило, такими злочинами, окрім розкрадання, бувають: порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК України); ухилення від сплати податків (ст. 148-2 КК України); фіктивне підприємництво (ст. 148-4 КК); вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 148-5 КК України); порушення правил випуску цінних паперів (ст. 148-8 КК України); зловживання владою або службовим станом (ст. 165 КК України) ; підробка і використання підроблених документів (ст. 194 КК України); посадовий підлог (ст. 172 КК України) та деякі інші. Врахування цієї обставини важливо не тільки з точки зору забезпечення повноти розслідування, правильної кримінально-правової кваліфікації, але і з процесуальних та тактичних позицій.

Наявність доказів у вчиненні особою кількох економічних злочинів надає слідчому додаткових можливостей (підстав) для затримання підозрюваного, обшуку, проведення багатьох інших слідчих дій і, відповідно, пред’явлення обвинувачень. Але разом з тим треба відзначити, що дана обставина в той же час ускладнює розслідування, оскільки вимагає розосередження уваги слідчого по багатьох епізодах злочинної діяльності. Тому проведення одних і тих же слідчих дій в таких випадках спрямовується одночасно на встановлення обставин, що відносяться до різних складів злочинів. Так, предмет допиту обвинуваченого можуть складати питання про обставини вчинення розкрадання, підробки документів, фіктивного підприємництва та інших злочинів. І достатність (чи не достатність) доказів відносно кожного з названих злочинів буде суттєво впливати на ситуацію допиту, вибір і застосування слідчим тактичних прийомів.

Наступний етап розслідування характеризується і таким фактором, як активна участь у справі адвоката обвинуваченого. Участь захисника в розслідуванні з моменту затримання підозрюваного дає йому можливість одержувати інформацію про докази, якими володіє слідчий, в тому числі про ті, що можливо не до кінця ще обмірковані ним. Ця обставина надає адвокату додаткові потенції не тільки для захисту свого клієнта від необгрунтованого звинувачення, а і для здійснення протидії розслідуванню за відповідну винагороду.

Далеко не всі захисники обирають законні шляхи в своїй діяльності. Організовані злочинні групи, що займаються вчиненням економічних злочинів з використанням можливостей, які надає статус суб’єкта підприємницької діяльності, нерідко утримують своїх добре оплачуваних кваліфікованих адвокатів. Їх консультаціями за великі гонорари користуються при підготовці до вчинення злочинів і намагаються зразу “підключити” до розслідування під час порушення кримінальної справи і затримання когось з членів злочинної групи. В обов’язки такого “захисника” входить не тільки надання юридичної допомоги обвинуваченому, але і виконання ролі “зв’язківця” для обміну інформацією між членами злочинної групи, які не були затримані, і обвинуваченим. Маючи завдання врятувати обвинуваченого (підозрюваного) від суворого покарання, такий адвокат починає “обробляти” його з метою переконати відмовитися від раніше даних правдивих свідчень, вживає заходів щодо впливу на свідків і потерпілих, приховування або знищення документальних і речових доказів. Крім того, з боку адвоката або родичів обвинуваченого починають регулярно подаватися різного роду клопотання та скарги на дії слідчого (про незаконність арешту, застосування незаконних прийомів і заходів, необхідність направлення обвинуваченого до лікарні тощо), метою яких є затягування та дискредитація слідства. Можливі і провокації підкупу слідчого в присутності “свідків”.

Для попередження можливої протидії з боку адвоката ще на початковому етапі слідства рекомендується тактично правильно використовувати фактор раптовості затримання підозрюваного, одержання від нього правдивих відомостей про механізм вчинення розкрадання, інших злочинів та невідкладну їх перевірку. Для нейтралізації скарг на “незаконні” методи слідства необхідно під час розслідування використовувати як додатковий засіб фіксації процесу і результатів слідчих дій аудіо- і відеозапис, регулярні освідування обвинуваченого.

Взаємодія слідчого з адвокатом повинна будуватися виключно на офіційній процесуальній основі. Зустрічі з адвокатом, коли це диктується необхідністю, повинні проводитися без сторонніх осіб, присутність яких може бути використана для здійснення провокацій. Всі заяви та клопотання адвоката повинні прийматися в офіційній письмовій формі з визначенням дати і часу одержання. При відповіді на них треба мати на увазі, що вони можуть мати розвідувальний характер і бути спрямованими на встановлення інформованості слідства про ті чи інші факти, наявність доказів, наміри тощо.

Названі фактори відіграють важливу роль у формуванні слідчих ситуацій наступного етапу розслідування і, безумовно, повинні враховуватися в розробці рекомендацій відносно проведення окремих слідчих дій і тактичних операцій. Але найбільше значення для побудови структури наступного етапу розслідування, на наш погляд, має позиція обвинуваченого, його ставлення відносно пред’явленого обвинувачення у скоєнні розкрадання чи іншого злочину. Це звичайно з’ясовується на початку допиту (ст. 143 КПК України). Позиція обвинуваченого легко піддається типізації і дозволяє в залежності від її особливостей визначити тактичні завдання розслідування і необхідні для цього слідчі дії та ОРЗ. З урахуванням ставлення обвинуваченого до пред’явленого йому обвинувачення на наступному етапі розслідування розкрадань майна і пов’язаних з ними злочинів можуть бути виділені такі типові слідчі ситуації:

1) обвинувачений визнає себе винним у повному обсязі пред’явленого обвинувачення у скоєнні розкрадання майна та інших пов’язаних з ним злочинів;

2) обвинувачений визнає себе винним в частині пред’явленого йому обвинувачення;

3) обвинувачений не визнає себе винним у повному обсязі пред’явленого обвинувачення.

Кожна з названих типових слідчих ситуацій має свою специфіку і заслуговує окремого детального розгляду.

Ситуація 1. Обвинувачений визнає себе винним у повному обсязі пред’явленого обвинувачення у скоєнні розкрадання майна та інших пов’язаних з ним злочинів. Така ситуація на практиці є рідкісною для наступного етапу розслідування розкрадань майна і пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва. Це може пояснюватися різними причинами, але головна полягає в тому, що наступний етап розслідування за даною категорією кримінальних справ, як правило, характеризується активною “роботою” адвоката, спрямованою на переконання обвинуваченого відмовитися від визнання вини в скоєнні злочину (злочинів), якщо це було зроблено ним раніше, наприклад, зразу після затримання.

Однак така ситуація може передувати притягненню особи як обвинуваченої і вже цим фактом впливати на майбутню обстановку розслідування. Крім того, треба відзначити, що, не дивлячись на зусилля адвоката, вона потенційно може скластися під час допиту під впливом певних міркувань обвинуваченого або як результат ефективної тактики слідчого. З врахуванням саме цих обставин вона заслуговує розгляду як типова для наступного етапу розслідування.

Для даної ситуації характерне висунення і перевірка версій: 1) про щире розкаяння обвинуваченого у вчиненні злочину і намагання спокутувати свою вину; 2) про намагання обвинуваченого визнавши вину за один злочин, уникнути відповідальності за інший більш тяжкий злочин, який ще не виявлено; 3) про взяття обвинуваченим всієї вини за вчинені злочини на себе з метою виведення з-під “удару” інших членів злочинної групи.

В такій ситуації вирішуються наступні тактичні завдання:

- встановлення за допомогою показань обвинуваченого детального механізму вчинення розкрадання та інших злочинів, всіх співучасників та їх ролі у злочині, місцезнаходження вкраденого майна, документальних і речових доказів, свідків та інших обставин, що входять в предмет доказування;

- встановлення інших, окрім показань обвинуваченого, джерел відомостей про обставини вчинення злочинів;

- перевірка показань обвинуваченого шляхом одержання інформації з інших джерел;

- встановлення інших, ще невідомих правоохоронним органам, злочинів, вчинених обвинуваченим та його співучасниками;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для тактики ведення слідства (перевірки висунутих версій), а також для винесення судом обгрунтованого і справедливого вироку;

- пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності відповідно до вимог ст. 141 КПК України.

Визначені основні тактичні завдання розслідування вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій та ОРЗ.

1. Допит обвинуваченого (деталізований з використанням аудіо- і відеозапису).

2. Проведення ОРЗ, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його соціальних зв’язків.

3. Допит осіб, на яких вказав обвинувачений і які ще не були допитані.

4. Проведення очних ставок між обвинуваченим і співучасниками злочинів, вчинених ними (при наявності протиріч в їх свідченнях) та іншими учасниками кримінального процесу.

5. Виїмка предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи, місцезнаходження яких вказав обвинувачений.

6. Огляд вилучених предметів і документів та визначення напрямку їх використання.

7. Призначення експертиз (в необхідних випадках) для вивчення вилучених предметів і документів.

8. Відтворення обстановки і окремих обставин вчинення розкрадання та інших пов’язаних з ним злочинів з метою перевірки показань обвинуваченого і виявлення його злочинної обізнаності.

9. Пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності і повторний допит обвинуваченого.

Наведені слідчі дії та ОРЗ спрямовані на перевірку показань обвинуваченого (в ракурсі висунутих версій), одержання нових доказів. Враховуючи ту обставину, що позиція обвинуваченого кожного моменту може змінитися на протилежну з відмовою від раніше даних їм показань, слідчі дії за його участю повинні проводитися в максимально стислі строки. Паралельно повинні прийматися заходи відносно захисту обвинуваченого від негативного впливу співучасників злочинів, які можливо залишилися невстановленими і незатриманими, та інших зацікавлених у справі осіб.

Ситуація 2. Обвинувачений визнає себе винним в частині пред’явленого обвинувачення. Така ситуація на практиці є найбільш поширеною на наступному етапі розслідування розкрадань майна і пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва. Вона означає, що обвинувачений погоджується тільки з частиною обвинувачення. Це може проявлятися, наприклад, у визнанні вини у розкраданні майна, але в меншому обсязі, або в визнанні вини у скоєнні тільки окремих злочинів з тієї сукупності, що складає обвинувачення. Саме останній варіант найчастіше зустрічається при розслідування за кримінальними справами названої категорії.

Для даної ситуації характерне висунення і перевірка версій: 1) про відповідність позиції обвинуваченого реальним подіям, що мали місце; 2) про намагання обвинуваченого шляхом визнання вини за один злочин, яка носить очевидний характер, уникнути відповідальності за інший, більш тяжкий злочин.

Перша версія націлює слідчого на врахування можливої щирості в позиції обвинуваченого, коли окремі злочини дійсно були вчинені не ним, а іншими особами; або розкрадання було вчинене ним, але в меншому обсязі. Друга версія пояснює позицію обвинуваченого, яка може бути продиктована прагненням уникнути відповідальності за найбільш тяжкий злочин. Ця позиція звичайно грунтується на врахуванні наявних доказів відносно кожного з вчинених злочинів, що і обумовлює вибір обвинуваченого: визнати себе винним у злочині, який є очевидним і в розпорядженні слідства відносно цього достатньо доказів, і не визнавати вини там, де нема прямих доказів. При такій позиції обвинувачений не буде проявляти активності в наданні слідчому допомоги в виявленні нових джерел доказів. Найчастіше така позиція обумовлена активною участю адвоката в кримінальній справі. Наприклад, типовою є позиція обвинуваченого, коли він визнає себе винним у посадовому підлозі (ст. 172 КК України) і заперечує вину у скоєнні розкрадання в особливо великому розмірі (ст. 86-1 КК України).

Загальною позитивною рисою обох можливих варіантів в поведінці обвинуваченого є його спрямованість (може вважатися найбільш вірогідною) на активну участь в проведенні слідчих дій. В такій ситуації вирішуються наступні тактичні завдання:

- встановлення за допомогою показань обвинуваченого детального механізму вчинення того злочину, вина в якому ним визнається, і його аргументів (міркувань) відносно інших злочинів, що вказують на його думку, на непричетність до них;

- встановлення інших, окрім показань обвинуваченого, джерел відомостей про обставини вчинення злочинів та перевірка показань обвинуваченого шляхом одержання інформації з них;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для тактики ведення слідства (перевірки висунутих версій), а також для винесення судом обгрунтованого і справедливого вироку;

- встановлення всіх співучасників злочинів та їх ролей у вчиненні кожного з них з орієнтуванням на вже одержані показання обвинуваченого та виявлення протиріч;

- усунення протиріч між показаннями обвинуваченого та інших співучасників злочинів, потерпілих, свідків;

- викриття обвинуваченого в дачі неправдивих показань в певній частині обвинувачення (скоєнні того чи іншого злочину), коли зібрані достатні для цього докази;

- встановлення інших, ще невідомих правоохоронним органам, злочинів, вчинених обвинуваченим та його співучасниками;

- пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (із змінами і доповненнями).

Визначені основні тактичні завдання розслідування в даній ситуації вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій та ОРЗ.

1. Допит обвинуваченого.

2. Допит осіб, на котрих вказав обвинувачений як на тих, що могли вчинити злочин, в якому він не визнав себе винним.

3. Проведення ОРЗ, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його громадських зв’язків.

4. Проведення очних ставок між обвинуваченим і співучасниками злочинів, вчинених ними (при наявності протиріч в їх свідченнях) та іншими учасниками кримінального процесу.

5. Призначення експертиз відносно обставин, які заперечуються обвинуваченим (почеркознавчої, судово-бухгалтерської, експертизи комп’ютерної техніки та програмного забезпечення тощо).

6. Проведення ОРЗ, спрямованих на встановлення незнайомих обвинуваченому осіб, на яких він посилається у своїх свідченнях.

7. Пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (в необхідних випадках із змінами і доповненнями) та повторний допит обвинуваченого.

В даній ситуації в проведенні вказаного комплексу слідчих дій та ОРЗ є певні спільні риси з попередньою ситуацією. Це пояснюється наявністю елементу визнання вини з боку обвинуваченого як в першому, так і в другому випадках. Але є і суттєва різниця, яка обумовлює відмінності в спрямованості і тактиці проведення слідчих дій та ОРЗ – наявність заперечення вчинення певних злочинів чи окремих їх обставин. Це важливий фактор, який впливає на обстановку розслідування і, відповідно, повинен враховуватися слідчим при визначенні порядку його дій.

Ситуація 3. Обвинувачений не визнає себе винним у повному обсязі пред’явленого обвинувачення. Ця ситуація на практиці є достатньо поширеною і найскладнішою на наступному етапі розслідування розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва. Найчастіше невизнання вини ні в одному із злочинів, що складають обвинувачення, поєднується з відмовою давати свідчення і брати участь в проведенні інших слідчих дій. Таку позицію обвинувачений нерідко займає після притягнення його до кримінальної відповідальності в цій якості, не дивлячись на те, що на початковому етапі розслідування він давав показання і визнавав свою вину повністю або частково. Вже дані ним і зафіксовані показання обвинувачений заперечує, відмовляється від них і пояснює їх походження як результат погроз, обману, шантажу та інших незаконних методів слідства, які нібито застосовували оперативні працівники і слідчий. Це знаходить відбиття у численних скаргах, заявах, клопотаннях самого обвинуваченого, його захисника та родичів, що подаються в прокуратуру, органи влади і нерідко проявляються у вигляді публікацій в засобах масової інформації.

Таку позицію обвинувачений займає в результаті ретельного аналізу стану розслідування, наявності доказів у слідства та можливостей їх одержання, проведеного за участю кваліфікованого адвоката. Головна мета цього полягає в тому, щоб затягнути слідство наскільки можливо, виграти час для організації протидії з використанням різноманітних засобів і підвести слідство до кардинальної зміни юридичної формули обвинувачення в бік його пом’якшення або виключення кримінальної відповідальності взагалі.

За своєю суттю ця позиція обвинуваченого є однією з ознак активної протидії розслідуванню. Тому при її наявності треба виходити з того, що зацікавлені в справі особи (наприклад, члени організованої злочинної групи, що залишилися на свободі) будуть робити все можливе, щоб загальмувати процес слідства. Виходячи з цього, повинні прийматися заходи, спрямовані на попередження і нейтралізацію можливих форм протидії.

З врахуванням визначених особливостей даної слідчої ситуації під час розслідування вирішуються наступні тактичні завдання:

- втягнення обвинуваченого в неформальне спілкування з метою встановлення мотивів вибору такої позиції, відповідної аргументації, його цілей тощо;

- переконання обвинуваченого в невигідності для нього відмови від очевидного (і доказаного) вчинення злочинів, затягуванні слідства та іншої йому протидії;

- встановлення нових (ще невідомих) епізодів розкрадання, інших злочинів та їх співучасників;

- забезпечення збереження джерел доказів вчинення виявлених епізодів злочинної діяльності;

- попередження можливої відмови потерпілих і свідків від раніше даних свідчень під впливом зацікавлених осіб;

- використання засобів масової інформації для нейтралізації можливих намагань з боку зацікавлених осіб ввести громадськість в оману;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для тактики ведення слідства (перевірки висунутих версій), а також для винесення судом обгрунтованого і справедливого вироку;

- пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (із змінами і доповненнями).

Визначені основні тактичні завдання розслідування в даній ситуації вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів.

1. Допит обвинуваченого.

2. Проведення ОРЗ, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його злочинних та інших громадських зв’язків.

3. Проведення слідчих дій та ОРЗ, спрямованих на одержання інформації про нові (ще невідомі) епізоди розкрадання, інші злочини та їх співучасників;

4. Призначення експертиз відносно обставин, які можуть заперечуватися обвинуваченим (судово-бухгалтерської, експертизи комп’ютерної техніки та програмного забезпечення тощо).

5. Прийняття заходів по ізоляції від впливу ОЗГ потерпілих та свідків, чиї показання мають ключове значення в кримінальній справі.

6. Організація публікації інформаційних повідомлень у засобах масової інформації про стан розслідування за кримінальною справою, яка має велике суспільно-політичне значення.

7. Пред’явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (в необхідних випадках із змінами і доповненнями) і повторний допит обвинуваченого.

Особливістю названих слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів, що їх відрізняє від однойменних дій в інших ситуаціях, є те, що вони проводяться в атмосфері явно вираженої активної протидії розслідуванню. Це характерно для розслідування економічних злочинів, які було вчинено ОЗГ. Чисельний склад таких груп, до яких, як правило, входять підприємці, керівники і спеціалісти комерційних банків, працівники державних владних структур, а також наявність в їх розпорядженні великих коштів надають їм значних можливостей у створенні різноманітних перешкод слідству у справі притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних. Дана обставина накладає своєрідний відбиток як на планування і організацію розслідування в цілому, так і на тактику підготовки і проведення окремих слідчих дій.

Підсумовуючи вищевикладене, треба відзначити, що особливості ситуацій, які складаються на наступному етапі розслідування, в значній мірі визначаються позицією обвинуваченого щодо пред’явленого обвинувачення. Позиція обвинуваченого певним чином висвітлює і наявність (достатність чи не достатність) доказів в кримінальній справі на даному етапі. Саме на цій основі, на наш погляд, повинна проводитися типізація слідчих ситуацій наступного етапу розслідування при розробці окремих методик, що дозволить сформувати чітку їх структуру.