3.1. Поняття слідчої ситуації та етапу розслідування і їх роль в побудові окремої методики розслідування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

Розробити рекомендації по розслідування економічних злочинів з використанням підроблених документів та комп'ютерних технологій, пов'язаних з підприємницькою діяльністю...

Комплексна цільова програма боротьби зі

злочинністю на 1996-2000 роки

В пізнавальній діяльності істина може бути встановлена тільки в тому випадку, коли вибір і застосування засобів пізнання здійснюється з врахуванням реально існуючих умов, в яких протікає цей процес. Розслідування кожного злочину відбувається під впливом факторів місця, часу його проведення, поведінки осіб – учасників кримінального процесу, наявності у розпорядженні слідчого відповідних засобів вирішення завдань розслідування, протікання процесів суспільного життя, які тим чи іншим чином впливають на діяльність правоохоронних органів. Сукупність цих факторів утворює ту конкретну динамічну обстановку, в якій діють слідчий, оперативні працівники, в якій здійснюється конкретний акт розслідування. Враховуючи безумовний вплив цієї обстановки на процес розслідування за кримінальною справою, в криміналістиці їй приділяється значна увага і вона одержала назву слідчої ситуації. Криміналістична методика, вивчаючи такий об’єкт, як діяльність з розслідування злочинів і, базуючись на вищенаведеному посиланні, звертає увагу перш за все на залежності, пов’язані з виникненням слідчих ситуацій та їх детермінуючим впливом на черговість і особливості проведення слідчих і оперативно-розшукових дій.

Поняття слідчої ситуації відіграє важливу роль у формуванні наукових положень і практичних рекомендацій з розслідування злочинів. В криміналістичній літературі постійно зверталася увага на значення слідчих ситуацій для діяльності з розслідування злочинів, необхідність їх врахування під час застосування криміналістичних рекомендацій. Але аналіз літературних джерел свідчить, що в теорії фактично існує два підходи тлумачення поняття слідчої ситуації.

Перший підхід найбільш повно і послідовно знайшов відображення в роботах Р.С. Бєлкіна, в яких на основі історичного аналізу точок зору науковців, особистих досліджень автор дійшов висновку, що слідча ситуація – це сукупність умов, в яких в даний момент здійснюється розслідування. В структуру слідчої ситуації входить багато компонентів, які повинні враховуватися слідчим. На думку Р.С. Бєлкіна, вона складається з кількох груп компонентів (умов):

1) психологічного характеру: результату конфлікту між слідчим і особами, що протистоять йому; проявів психологічних властивостей слідчого та осіб, що проходять за кримінальною справою тощо;

2) інформаційного характеру: обізнаністю слідчого про обставини вчинення злочину; обізнаністю осіб, що проходять за кримінальною справою про стан розслідування та його можливості, наміри слідчого тощо;

3) процесуального і тактичного характеру: стану провадження за справою; можливості застосування запобіжного заходу; ізоляції один від одного осіб, що проходять за справою; можливості проведення конкретної слідчої дії тощо;

4) матеріального та організаційно-технічного характеру: наявністю зв’язку між черговою частиною та слідчо-оперативною групою; можливістю мобільного маневрування наявними силами і засобами тощо.

Відповідно до такого підходу слідча ситуація включає в себе велику кількість компонентів, які повинен враховувати слідчий, - їх навіть важко перелічити, а можна тільки згрупувати. Очевидно, що тут мається на увазі конкретна слідча ситуація. Поєднання і результати взаємодії названих компонентів, як відзначає Р.С. Бєлкін, обумовлюють індивідуальність слідчої ситуації, тобто конкретну сукупність умов, в яких випало чи належить діяти слідчому.

Безумовно, такий підхід відбиває, перш за все, практичний аспект проблеми, оскільки дає знання реальної структури конкретної слідчої ситуації за кримінальною справою. Він націлює слідчого на одержання інформації про складові елементи ситуації, що склалася, і прийняття відповідних заходів по створенню сприятливих умов розслідування. Але використовувати поняття слідчої ситуації з таким широким змістом в наукових дослідженнях, зокрема, в методиці розслідування злочинів дуже важко. Це пояснюється великою кількістю складових компонентів слідчої ситуації і обумовленою цією обставиною занадто складним завданням їх узагальнення і типізації.

Другий підхід в тлумаченні поняття слідчої ситуації пов’язаний з тим, що її зміст розглядається лише як сукупність інформації (доказів та оперативно-розшукових відомостей) на певний момент розслідування. Таке визначення поняття значно звужує його, але на думку О.Г. Філіпова є вимушеним, оскільки узагальнити величезну кількість компонентів, які власне складають реальні умови розслідування, практично неможливо. Зведення змісту слідчої ситуації до одного (але найголовнішого) компоненту дає можливість типізувати ситуації, що складаються під час розслідування злочинів окремих видів, і з врахуванням цього формувати рекомендації в межах окремих методик розслідування. З цим важко не погодитися, беручи до уваги і те, що компоненти слідчої ситуації мають нерівнозначний вплив на процес розслідування і деякими з них можна знехтувати при розробці криміналістичних методик. Слід тільки зауважити, що при визначенні слідчої ситуації в цьому аспекті точніше вказувати не на певний момент розслідування (в криміналістичних науково-методичних дослідженнях використовується не будь-який момент), а певний етап розслідування. На наш погляд, саме звужене тлумачення поняття слідчої ситуації має ключове значення для конкретизації наукових досліджень в межах методик розслідування злочинів окремих видів.

З аналізу наведених двох підходів до тлумачення поняття слідчої ситуації неважко помітити, що вони відбивають взаємопов’язані, але все ж таки різні аспекти – практичний і теоретичний. Це дає підстави для висновку, що використовуване в криміналістиці поняття слідчої ситуації є узагальненим і фактично охоплює два поняття: 1) конкретної слідчої ситуації за кримінальною справою; 2) типової слідчої ситуації. З врахуванням вище розглянутих положень можна дати наступні їх визначення.

Конкретна слідча ситуація за кримінальною справою – це сукупність всіх умов, в яких здійснюється розслідування в певний його момент, і включає в себе компоненти інформаційного, процесуального, психологічного, тактичного та матеріально-технічного характеру.

Типова слідча ситуація – це сукупність інформації (доказів та оперативно-розшукових відомостей), яка найбільш характерна для певного етапу розслідування за кримінальними справами окремих категорій.

Наведені визначення відбивають практичний і суто теоретичний аспекти тлумачення поняття слідчої ситуації. Перше поняття може бути використане (і повинно використовуватися) для визначення структури конкретної слідчої ситуації і орієнтування зусиль слідчого на одержання інформації про її складові частини і прийняття відповідних заходів щодо створення сприятливих умов розслідування, зокрема при підготовці і проведенні окремих слідчих дій (сфера криміналістичної тактики). Друге ж поняття призначене для використання, перш за все, як інструмент наукових досліджень для побудови методик розслідування злочинів окремих видів (сфера криміналістичної методики).

Треба зазначити, що поняття типової слідчої ситуації з часом все частіше використовується для забезпечення чіткої структуризації окремих методик розслідування в тісному поєднанні з поняттям етапу розслідування, що підвищує практичну спрямованість наукових досліджень. Зокрема, в наукових дослідженнях з криміналістичної методики спостерігається закономірна тенденція відмови від описання слідчих дій та ОРЗ без орієнтування їх на ту чи іншу типову слідчу ситуацію. Наприклад, в підручнику з методики розслідування окремих видів злочинів, підготовленому колективом українських криміналістів, разом з категоріями початкового і наступного етапів розслідування, завдань розслідування використовується поняття типової слідчої ситуації для визначення більш чіткої послідовності слідчих дій та ОРЗ, особливостей їх проведення.

Формування переліку типових слідчих ситуацій для кожного етапу розслідування робить більш чіткою структуру відповідної методики розслідування. Але звертає на себе увагу те, що в окремих навчальних виданнях останнього часу зберігається «традиційний» підхід до описання слідчих дій та ОРЗ в окремих методиках розслідування без їх систематизації за типовими слідчими ситуаціями. Ця обставина значно зменшує практичну цінність таких робіт. Саме формування комплексів слідчих дій та ОРЗ, характерних для типових ситуацій, що складаються на початковому та наступному етапах розслідування злочинів окремих видів, є перспективним шляхом підвищення ефективності методичних рекомендацій.

Разом з тим помилковим, на наш погляд, є намагання дати перелік типових слідчих ситуацій, «характерних» для розслідування зразу кількох видів злочинів, і визначити загальні напрямки їх розслідування. Так, в одному з останніх російських видань підручника з криміналістики з цією метою визначаються чотири типові слідчі ситуації. Відносно однієї з них виглядає це так : «1. Имеются сведения о событии преступления и о якобы виновном в нем лице (главным образом от потерпевших), но еще не ясно, действительно ли было это событие, имело ли оно преступный характер и причастно ли к нему указанное лицо (изнасилование, грабеж, разбой, дача и получение взятки и т.д.). Направление расследования – установление действительности события, его конкретных обстоятельств, причастности к нему заподозренного лица».

У зв’язку з цим виникають питання, по-перше, про практичну цінність такого орієнтування в напрямках розслідування, яке зводиться до переліку невідомих обставин злочинів без вказівки на те, за допомогою яких слідчих дій та ОРЗ їх необхідно встановлювати. По-друге, незрозуміло, що було обрано за основу для об’єднання в одну групу таких різних злочинів, як згвалтування і хабарництво.

Аналіз робіт з методик розслідування злочинів окремих видів показує, що типові слідчі ситуації використовуються в межах початкового і наступного етапів розслідування. Але тут є складнощі, які обумовлюються тим, що визначення суттєвості етапів розслідування та їх меж на даний час є спірним. І це не відірвана від реалій теоретична полеміка, а принципова проблема, від вирішення якої залежить вирішення багатьох інших питань криміналістичної методики, що мають як теоретичне, так і практичне значення.

Найбільш відоме визначення поняття етапів розслідування дав І.М.Лузгін, який вважав, що етап розслідування – це такий його елемент, який являє собою певну систему дій, об’єднаних єдністю завдань, умовами розслідування, специфікою криміналістичних прийомів. Таке визначення певною мірою вплинуло на те, що окремими вченими-криміналістами в методиках розслідування злочинів не тільки називається різна кількість етапів, але і по-різному трактується їх зміст.

У зв’язку з цим треба звернути увагу на те, що з етимологічної точки зору поняття «етап» (від франц. etape – перехід, перегін) означає місце зупинки (етапний пункт). Кримінально-проце­суальний закон в структурі попереднього розслідування злочину не виділяє будь-яких етапів. Акцент робиться на процесуальних рішеннях (порушенні кримінальної справи, вибір запобіжного заходу, притягнення особи як обвинуваченого та тощо). Але в криміналістичній методиці процес розслідування злочину розглядається перш за все як система внутрішньо взаємопов’язаних та скоординованих процесуальних дій, спрямованих на виявлення, фіксацію, вилучення та використання доказів. На певних проміжках розслідування за кримінальною справою в залежності від умов і тактичних завдань, що вирішуються, можуть бути виділені підсистеми дій слідчого, органу дізнання. Саме для цього в криміналістичній методиці використовується періодизація процесу попереднього розслідування з виділенням певних етапів. Однак етапи розслідування, на наш погляд, не можуть розглядатися відокремлено від процесуальних рішень щодо кримінальної справи.

Перші спроби періодизації розслідування в радянській криміналістиці очевидно пов’язані з використанням понять невідкладних і початкових («первоначальных») слідчих дій, що зустрічаються в роботах С.О.Голунського. Ці терміни він використовував як синоніми і вважав, що з проведення початкових (невідкладних) слідчих дій починається розслідування. Означена термінологія одержала підтримку серед науковців і стала використовуватись в криміналістичній літературі. Поява поняття початкових (невідкладних) слідчих дій знаменувало фактичне розподілення розслідування на два самостійні етапи: початковий і наступний («последующий»).

Найбільш визначено і послідовно сформулював свою позицію відносно змісту етапів розслідування Р.С. Бєлкін в 1959 р., що було результатом узагальненого осмислення проблеми на той час. На його думку, на початковому етапі розслідування, шляхом проведення слідчих дій та оперативних заходів, вирішуються наступні завдання:

1) орієнтування особи, що веде розслідування, в обставинах події, яку належить розслідувати; визначення фактів, що належить дослідити по справі; одержання вихідних даних для розгорнутого планування розслідування;

2) збирання та фіксація всіх можливих доказів, які в протилежному випадку з часом можуть бути втрачені;

3) встановлення, розшук та затримання «по гарячих слідах».

Зміст наступного етапу розслідування був визначений Р.С. Бєлкіним лише в загальному вигляді – як етап, на котрому вирішується проблема подальшого збирання доказів, їх перевірки та оцінки. Це завдання вирішується з допомогою інших, окрім початкових, слідчих дій та оперативних заходів. Звертає на себе увагу те, що згаданий автор також використовував поняття початкових і невідкладних слідчих дій як синоніми. Суттєвість такого підходу в періодизації розслідування збереглася в наступних роботах Р.С. Бєлкіна, де він підкреслює невідкладний характер дій, що виконуються на початковому етапі розслідування. Закінчення початкового етапу розслідування він пов’язує з виконанням всіх дій, необхідність яких диктувалася конкретними умовами. При цьому, початковий етап розслідування вважається закінченим незалежно від того, чи вдалося вирішити всі завдання даного етапу, чи ні. Це тягне за собою логічний висновок про те, що наступний етап розслідування може розпочатися в умовах двох слідчих ситуацій: 1) коли злочин розкрито (встановлена особа, що скоїла злочин); 2) коли злочин не розкрито. Зміст відповідної ситуації визначає шляхи подальшого розслідування.

Така концепція етапів розслідування стала, якщо не панівною в радянській криміналістиці, то без сумніву, найбільш поширеною серед науковців. Таке становище, на нашу думку, зберігається і зараз. В одному з останніх видань підручника з криміналістики в Російській Федерації ситуаційна суттєвість етапів розслідування розглядається в окремому параграфі.

Разом з тим в криміналістичній літературі висловлювалась думка, що межею, яка б відокремлювала початковий етап розслідування від інших, могло б слугувати притягнення особи як обвинуваченї і пред’явлення їй обвинувачення у вчиненні злочину. В цьому випадку автори мали на увазі зв’язок періодизації розслідування з окремими процесуальними рішеннями за кримінальною справою. В такому підході є сенс, бо найважливіші процесуальні рішення в значній мірі відбивають якісний стан розслідування, є його певними рубежами. З врахуванням цього, а також ситуаційного трактування початкового етапу розслідування, що історично склався в криміналістиці, Н.К. Кузьменко запропонував виділяти окремо етап невідкладних слідчих дій як такий, що передує початковому етапу розслідування. На думку автора, межами початкового етапу доцільно вважати, з одного боку, момент закінчення всіх невідкладних слідчих дій, а з другого, – постанову про притягнення особи як обвинуваченї. Приймаючи до уваги конструктивну спрямованість такої пропозиції, треба зауважити, що невідкладні слідчі дії, які проводяться при порушенні кримінальної справи, є в той же час і початковими. Тобто поняття «невідкладний» і «початковий» в загальному контексті є різними тільки за обсягом, тому, якщо рахуватися з законами формальної логіки, вони не можуть використовуватися на одному рівні для періодизації розслідування. Очевидно з цієї причини пропозиція Н.К. Кузьменко не знайшла підтримки.

Другий підхід в трактуванні початкового етапу розслідування (умовно його можна назвати процесуальним) в криміналістичній літературі, на жаль, не знайшов концептуального оформлення. Однак аналіз робіт, присвячених методикам розслідування злочинів окремих видів, показує, що значна кількість науковців-криміналістів вважають, що межею початкового етапу розслідування є не момент закінчення всіх невідкладних дій, а процесуальне рішення про пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Безумовно, існування двох різних підходів до періодизації розслідування суттєво впливає (і не в кращій бік), як на наукові дослідження, так і на викладання криміналістики як навчальної дисципліни, зокрема її останнього розділу. Складається ситуація, коли на сторінках одного підручника, підготовленого колективом авторів, при викладенні матеріалу окремих методик розслідування, використовуються різні підходи, що породжує суттєві суперечливості. Так, аналіз з цієї точки зору вже згаданого підручника з методики розслідування, підготовленого колективом українських криміналістів, дає підстави для висновку про те, що автори використовували різні концепції змісту початкового і наступного етапів розслідування. А саме:

1) початковий етап розслідування закінчується і розпочинається наступний тоді, коли проведені всі слідчі дії, необхідність яких обумовлювалась ситуацією, що склалася на момент порушення кримінальної справи (Гончаренко В.І. - гл. Х; Коновалова В.О. - гл. ХІІІ; Лисицин В.П. - гл. ІІІ; Салтєвський М.В. - гл. ІХ; Стринжа В.К. - гл. ХІІІ);

2) початковий етап розслідування закінчується, коли прийнято рішення про притягнення особи як обвинуваченої і їй пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину (Кліменко М.Т. - гл. VІІІ; Лисиченко В.К. - гл. ІV; Матусовський Г.А. - гл. ХІV; Митрохіна З.І. - гл. V; Сенчик Н.А. - гл. ХІ; Фокіна А.А. - гл. VІІ).

На наш погляд, існування такої суперечливості не є випадковим. Відмінність в підходах до змісту етапів розслідування спостерігається і в останніх наукових дослідженнях з криміналістики і навчальних виданнях. Вона свідчить про існування в криміналістичній методиці серйозної теоретичної проблеми, яка повинна, на наш погляд, знайти однозначне вирішення. Чітке визначення змісту поняття «етап розслідування» не менш важливе, ніж визначення таких категорій методики, як «криміналістична характеристика злочинів» та «слідча ситуація».

Ситуаційний підхід до трактування змісту початкового і наступного етапів розслідування має солідний історичний «стаж», але його використання в окремих методиках породжує незручності, а в окремих випадках і протиріччя.

По-перше, за його логікою одні і ті ж слідчі дії можуть розглядатися як початковими, так і наступними, в залежності від слідчої ситуації. Наприклад, якщо особу, що вчинила злочин, було встановлено зразу після порушення кримінальної справи, то така слідча дія, як допит підозрюваного вважається початковою. Якщо ж в результаті невідкладних слідчих дій особу, що вчинила злочин, не встановлено, а це зроблено значно пізніше, то допит підозрюваного є вже дією, що виконується на наступному етапі розслідування. Таким чином нівелюються змістовні відмінності етапів між собою.

По-друге, з-за того, що початковий етап розслідування обмежується формальним проведенням невідкладних слідчих дій, незалежно від їхнього результату, виникає таке положення, коли в окремій методиці одна і та ж слідча ситуація розглядається як на початковому, так і на наступному етапах розслідування. Наприклад, в методиці розслідування розкрадань державного або колективного майна на початковому етапі як типова розглядається ситуація, коли виявлено необлікований надлишок майна у матеріально-відповідальної особи, але залишаються невідомими способи його утворення. І в той же час ця ж ситуація визначається як типова для наступного етапу розслідування. Виникає питання, якщо дії слідчого і оперативних працівників не дали результату на початковому етапі, то чи є сенс переносити аналіз цієї ситуації на наступний етап розслідування і вважати її типовою для цього етапу? При застосуванні ситуативного підходу до етапів розслідування подібна картина складається і в інших окремих методиках, наприклад, в методиці розслідування хуліганства.

Головною причиною подібних суперечностей є те, що при використанні ситуаційного підходу не звертається увага на те, чи були вирішені завдання початкового етапу розслідування, чи ні. Виходить так, що припускається можливість і того, і іншого результату. Але ж завдання розслідування можуть бути не вирішені не тільки з об’єктивних причин, але і з суб’єктивних, наприклад, з-за недостатньої кваліфікації слідчого, оперативних працівників. В такому випадку виникає потреба в повторному проведенні слідчих дій, ОРЗ, які були проведені не якісно, неповно. В такому випадку очевидно, що немає ніяких підстав вважати їх проведення наступним етапом розслідування.

Проблема періодизації розслідування в криміналістичній методиці – це перш за все теоретична проблема. Її вирішення пов’язане з розробкою більш чіткої структури методики розслідування злочинів окремих видів, що має як науково-дослідне, так і дидактичне значення. Разом з тим ця проблема має і достатньо виразний практичний аспект. Етапи розслідування в окремій методиці повинні реально відбивати змістовні особливості роботи слідчого (органу дізнання) за кримінальною справою на певних її проміжках. А це неможливо без врахування процесуальних рішень, що приймаються за кримінальною справою, бо вони є ознаками вирішення (чи не вирішення) певних завдань розслідування.

Виходячи з цього положення, автором було проведено опитування слідчих різної спеціалізації зі стажем слідчої роботи більше 5 років. Метою неформалізованих інтерв’ю було визначення поглядів практичних працівників відносно етапів роботи за кримінальною справою, що сформувалися внаслідок багаторічної слідчої діяльності. В результаті було встановлено, що переважна кількість респондентів (близько 92%) виділяє (або згодна виділяти) наступні етапи розслідування за кримінальною справою:

1) початковий етап (вбирає в себе всі дії органу дізнання і слідчого до моменту прийняття рішення про вибір запобіжного заходу або пред’явлення особі обвинувачення хоча б по одному епізоду злочинної діяльності);

2) наступний етап (його зміст складають: слідчі дії та ОРЗ, спрямовані на збирання достатніх для пред’явлення обвинувачення особі в повному обсязі її злочинної діяльності; слідчі дії та ОРЗ, які необхідно провести в зв’язку з реагуванням особи на обвинувачення та перевіркою зібраних доказів);

3) етап підготовки до закінчення розслідування (прийняття слідчим процесуальних рішень за окремими фактами і особами, що проходять за кримінальною справою – винесення постанов про порушення кримінальних справ і виділення їх в окремі провадження, постанов про відмову в порушенні справ за окремими фактам тощо);

4) заключний етап (виконання слідчим вимог ст. ст. 217 - 222 КПК України і складання обвинувального висновку).

Приведені етапи за своєю суттю є структурними елементами роботи слідчого за кримінальною справою в цілому і відбивають її процесуальні, криміналістичні і чисто організаційні аспекти. Але саме врахування багатоаспектності, на наш погляд, є необхідною умовою для ефективного вирішення проблеми, що розглядається. З точки зору періодизації розслідування в криміналістичній методиці її мета полягає в виділенні «криміналістичного змісту» діяльності слідчого і його структуризації. Але зробити це необхідно так, щоб простежувався і передбачався його зв’язок з іншими аспектами цієї діяльності.

Беручи до уваги тільки дії, що спрямовані на збирання доказів (криміналістичний аспект), можна виділити два етапи розслідування – початковий і наступний. Вважаємо, що їх розмежування повинно базуватися на такій ознаці (факторі), яка легко піддається визначенню і є стійкою. Момент закінчення всіх невідкладних дій як рубіж початкового і наступного етапу розслідування, безумовно, не має таких рис. Невідкладні слідчі дії непостійні ні за кількістю, ні за видами і визначаються конкретними ситуаційними обставинами розслідування. Тому момент їх закінчення можна визначити тільки умовно, виходячи з аналізу конкретної слідчої ситуації. На наш погляд, для розмежування початкового і наступного етапів розслідування як основу доцільно використовувати перелік завдань, характерних для того чи іншого етапу та ступінь їх вирішення. Вони піддаються чіткому визначенню виходячи з предмету доказування (обставин, що підлягають встановленню), який є важливим фактором розслідування. Треба зауважити, що в перелік завдань певного етапу необхідно включати тільки ті, що повинні бути остаточно вирішені в межах цього етапу.

Для початкового етапу розслідування можна визначити перелік таких завдань:

1) встановлення місця, часу та інших обставин скоєння злочину, його суті, а також виявлення, фіксація та вилучення його слідів, які з часом під впливом несприятливих умов можуть зникнути або бути знищеними;

2) встановлення, розшук і затримання особи (або вибір запобіжного заходу), підозрюваної у вчиненні злочину;

3) збирання доказів, достатніх для пред’явлення обвинувачення особі, хоча б за одним епізодом злочинної діяльності.

Крім названих завдань, на даному етапі розслідування починається вирішення і таких проблем, як, наприклад, встановлення причин і умов, що сприяли злочину, забезпечення відшкодування заподіяних збитків та деяких інших. Але, враховуючи те, що їх остаточне вирішення може закінчуватися пізніше, вони мають розглядатися як завдання наступного етапу розслідування.

Таким чином, закінчення початкового етапу пов’язується з встановленням особи, що вчинила злочин і збиранням доказів, достатніх для пред’явлення їй обвинувачення, хоча б за одним епізодом злочинної діяльності. Треба звернути увагу на те, що при такому підході початковий етап розслідування за конкретною кримінальною справою може тривати від кількох днів до кількох тижнів або навіть місяців. У зв’язку з цим у змісті цього етапу розслідування доцільно виділяти окремі комплекси слідчих дій та ОРЗ: а) невідкладні слідчі дії та ОРЗ (проводяться на відносно короткому проміжку часу); б) слідчі дії та ОРЗ, що не мають ознак невідкладних.

На наступному етапі розслідування як основні завдання можуть бути визначені такі:

1) формування системи доказів щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину (встановлення злочинної діяльності в повному обсязі);

2) встановлення всіх співучасників злочину і збір доказів для їх обвинувачення;

3) встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину і прийняття заходів щодо їх усунення;

4) забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином, та можливої конфіскації майна;

5) збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідної для винесення обгрунтованого і справедливого вироку.

Закінчення наступного етапу розслідування пов’язано з вирішенням вищеназваних завдань, формальною ознакою чого є виконання слідчим вимог ст. ст. 217 - 222 КПК України і складання обвинувального висновку.

Такий підхід до визначення змісту етапів розслідування, як уявляється, дає можливість встановити достатньо чіткі межі початкового і наступного етапів з типовими для них слідчими ситуаціями і відповідними методичними рекомендаціями.

Базуючись на вищерозглянутих положеннях, можна дати таке визначення загального поняття етапу розслідування. Етап розслідування - це певний проміжний пункт в процесі розслідування злочину, який характеризує стан слідства з точки зору повноти вирішення його завдань і визначається прийнятими процесуальними рішеннями за кримінальною справою.

В літературі з криміналістики є пропозиції про виділення в процесі розслідування не двох, а більшої кількості етапів (п’яти-шести). Не вдаючись в детальний аналіз точок зору (які іноді зовсім не аргументуються), треба відзначити, що тактичні завдання розслідування, які розглядаються окремими авторами на більш численних етапах розслідування, цілком укладаються в двохетапну структуру. А вона є найбільш зручною для застосування в криміналістичній методиці. Про це свідчать більшість підручників з криміналістики, в тому числі видані за останні роки, де традиційно використовуються поняття двох етапів: початкового і наступного.

На початковому етапі типові слідчі ситуації визначаються в залежності від характеру і повноти первинного матеріалу про злочин, на основі якого приймається рішення про порушення кримінальної справи. Саме сукупність вихідної інформації, яка містить ознаки злочину того чи іншого виду, в значній мірі обумовлює ті завдання, що повинен вирішувати слідчий з самого початку розслідування, і відповідні їм слідчі дії та ОРЗ. Тому не можна погодитися з Р.С.Бєлкіним, що на основі вихідних даних про злочин не можуть бути дані рекомендації відносно того, як повинен діяти слідчий, оскільки для цього обов’язково потребується аналіз всіх компонентів ситуації. Цей висновок згаданого автора логічно витікає з його концепції однозначного тлумачення поняття слідчої ситуації.

У зв’язку з цим слід відзначити ту обставину, що на початку розслідування окрім інформаційного компоненту інші можуть просто ще не існувати (наприклад, психологічний компонент як результат конфлікту між слідчим і підозрюваним) або не мати істотного значення. Крім того, доречно звернути увагу і на те, що порядок і особливості слідчих дій та ОРЗ визначаються не тільки зовнішніми ситуаційними факторами, але, перш за все, особливостями самих злочинів, відомості про які на початку розслідування мають найбільше значення в цьому плані. Визначення типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування на основі характеру і повноти первинного матеріалу про злочин дає можливість, керуючись предметом доказування за кримінальними справами даної категорії та криміналістичною характеристикою даного виду злочину, сформулювати тактичні завдання розслідування, визначити необхідні для цього слідчі дії, ОРЗ та порядок їх проведення.

Якщо типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування визначаються відносно не складно (виходячи з характеру і ступеню повноти первинного матеріалу про злочин), то цього не можна сказати про наступний етап розслідування. Вирішення цього наукового завдання залежить від того, коли вважається закінченим початковий етап і розпочинається наступний етап розслідування. На наш погляд, виділення типових слідчих ситуацій, які б не повторювали ситуації початкового етапу, можливе лише тоді, коли наступний етап розслідування пов’язується з вирішенням основних тактичних завдань початкового етапу. Тобто початок наступного етапу розслідування у кримінальній справі означає, що встановлена особа, яка вчинила злочин і зібрані докази, достатні для притягнення її як обвинувачену, хоча б по одному епізоду злочинної діяльності. При такому підході є можливість типізувати слідчі ситуації за обсягом наявних доказів, що слугують основою для обвинувачення (наприклад, за одним злочином чи кількома), а також реагуванням особи на пред’явлене обвинувачення (не визнає себе винним і дає пояснення; не визнає себе винним, але відмовляється давати показання і т.ін.).

Виходячи з типових слідчих ситуацій, побудованих на такій основі, мається можливість чітко визначити тактичні завдання наступного етапу розслідування і необхідні для їх вирішення слідчі дії та ОРЗ.

Таким чином, поняття типової слідчої ситуації як сукупності інформації про злочин, на основі якої порушується кримінальна справа і починається розслідування (початковий етап), або пред’являється обвинувачення особі і організується дослідження всіх обставин вчинення злочину (подальший етап розслідування) виконує важливу роль в науково–методичних дослідженнях. Ця роль полягає в забезпеченні зв’язку між окремими положеннями і рекомендаціями методики розслідування злочинів у логічному ланцюжку: “криміналістична характеристика злочинів” – “типові слідчі ситуації” – “тактичні завдання розслідування” – “рекомен­дації відносно проведення слідчих дій та ОРЗ”. В наведеній логічній схемі криміналістична характеристика злочинів є системою накопичених знань про механізм вчинення злочинів певного виду; типова слідча ситуація – сукупністю відомостей про злочини даного виду, на основі яких найчастіше починається розслідування; тактичні завдання розслідування – необхідність встановлення невідомих обставин злочину (визначаються на основі предмету доказування і врахування криміналістичної характеристики злочинів) і, нарешті, рекомендації відносно проведення слідчих дій та ОРЗ, спрямовані на вирішення проблем розслідування.

Розглянуті положення, як уявляється, є зручною вихідною теоретичною основою для формування окремих методик розслідування, забезпечення чіткості їх структури, а в кінцевому підсумку і їх ефективності.