2.2. Оцінка первинного матеріалу про розкрадання майна, прийняття рішення про порушення кримінальної справи і організація розслідування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

Узагальнити досвід роботи міжвідомчих слідчо-оперативних груп з розслідування найбільш тяжких злочинів, опрацювати рекомендації щодо практики їх утворення та діяльності на відповідних етапах розслідування.

Комплексна цільова програма боротьби зі

злочинністю на 1996-2000 роки

Вчинення розкрадання майна особою (групою осіб) з використанням правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності обумовлює не тільки специфічний механізм цього виду злочинів, але і суттєві особливості порушення кримінальної справи та організації розслідування. За даними Головного слідчого управління (ГСУ) МВС України в зв’язку з низьким рівнем організації дослідчих перевірок на цій стадії допускається багато помилок, що веде до затягування слідства з усіма його негативними наслідками. Так, значний час слідчими витрачається на з’ясування питань, що повинні були вирішеними оперативними службами (наявність складу злочину в діях осіб, проведення документальних ревізій, збір експертних довідок, окремих даних тощо). Зволікання з розслідуванням справ допускається також у зв’язку з відсутністю належного оперативного супроводження розслідування кримінальних справ. Це робить неможливим своєчасне забезпечення достатності доказової бази у кримінальних справах.

Узагальнення слідчої практики свідчить про тенденцію збільшення кількості кримінальних справ, які повертаються судами на додаткове розслідування з-за не якісно проведеного слідства. Типовими є випадки, коли порушується кримінальна справа, утворюється слідча бригада (група), якою проводяться численні слідчі дії, пов’язані з виїздами у відрядження, витрачаються значні кошти на проведення експертиз тощо, а потім справа закривається. Однією з причин такого стану є недостатній рівень підготовки слідчих, зокрема, в області оцінки первинного матеріалу про економічні злочини на стадії порушення кримінальної справи. При вирішенні питання про порушення кримінальної справи необхідно враховувати особливий порядок цієї процедури обумовлений специфікою такої сфери діяльності, якою є підприємництво.

Слід зазначити, що організація розслідування розкрадань та інших господарчих злочинів і раніше, в дореформений період в умовах командно-адміністративної економіки відрізнялися складністю. За кожною кримінальною справою оперативні працівники і слідчі повинні були працювати в тісній взаємодії багато місяців. Для забезпечення судової перспективи кримінальної справи про розкрадання, вчинене матеріально-відповідальною чи посадовою особою, перед тим як її порушити потрібно було виконати колосальну перевірочну роботу.

Зокрема, якщо справа порушувалась на основі матеріалів ревізії, то вони відповідно до відомчих інструкцій, повинні були містити: а) лист про виявлені факти порушень, зловживань, підписаний керівником підприємства, організації, установи; б) акт документальної ревізії або акт звірки фактичних залишків матеріальних цінностей з документальними даними, підписаний ревізором (керівником ревізійної групи), керівником і головним бухгалтером підприємства, матеріально-відповідальними особами, чия діяльність ревізувалась; в) дійсні документи, які підтверджують факт виявленого зловживання; г) пояснення матеріально-відповідальних осіб, які відповідальні за виявлену нестачу чи надлишки матеріальних цінностей; д) висновки ревізора за поясненнями матеріально-відповідальних осіб; е) всі документи, які були пред’явлені матеріально-відповідальними особами для виправдання виявленої нестачі чи надлишків матеріальних цінностей, але не були прийняті бухгалтерією підприємства і пояснення працівників бухгалтерії, чому ці документи не були прийняті; є) документи, які визвали сумнів відносно своєї дійсності чи правильності відображених в них операцій з матеріальними цінностями.

Якщо матеріали ревізії, що надійшли в слідчий підрозділ, містили суттєві прогалини, слідчий не мав права порушувати кримінальну справу без попередньої перевірки цих матеріалів і усунення цих прогалин.

Аналогічні по суті вимоги пред’являлися і до первинних матеріалів про розкрадання чи інший господарчий злочин, які були отримані в результаті оперативно-розшукової перевірки. Перед тим як порушити кримінальну справу, затримати підозрюваних і пред’явити їм обвинувачення кожна їх протиправна дія повинна була бути задукоментованою в процесі оперативної розробки. Практикою було вироблено певні вимоги до таких матеріалів. Зокрема, для порушення кримінальної справи про розкрадання на основі даних оперативної перевірки необхідно було, щоб в цих матеріалах був розкритим хоча б один епізод злочину. Це означало, що в первинному матеріалі повинно бути встановлено: 1) ким вчинено розкрадання; 2) місце і час вчинення розкрадання; 3) спосіб вчинення і джерела розкрадання; 4) розмір шкоди; 5) де знаходиться вкрадене майно; 6) документи, в яких відобразилися ознаки розкрадання; 7) свідки протиправних дій.

В результаті того, що показники ефективності діяльності оперативно-розшукових і слідчих підрозділів у боротьбі зі злочинністю не співпадали, на практиці виникали проблеми взаємодії цих підрозділів на стадії порушення кримінальної справи і під час попереднього розслідування. Проблеми взаємодії і шляхи їх вирішення знаходили відображення в відомчих нормативних актах, зокрема, в наказі Генерального прокурора СРСР № 47 від 22.07.1983 р. “Про підвищення ефективності діяльності слідчого апарату, прокурорського нагляду за виконанням законів органами попереднього слідства і дізнання”, а також Інструкцією щодо організації взаємодії слідчих апаратів з оперативними і експертно-криміналістичними службами ОВС при розкритті і розслідування злочинів (затв. наказом МВС СРСР № 116 від 26.06.1989р.).

В нормативних актах МВС визначався порядок, відповідно до якого кримінальні справи про розкрадання, виявлені в процесі оперативно-розшукової діяльності, повинні були порушуватись, як правило, слідчими органами внутрішніх справ. Порушення таких справ оперативно-розшуковими підрозділами допускалося в виняткових випадках, коли мало місце затримання розкрадачів на гарячому, або в випадках необхідності проведення невідкладних слідчих дій при відсутності у слідчого можливості негайно включитися в процес розслідування. Але і в такій ситуації дуже важливе значення приділялось проведенню ревізії як засобу документального підтвердження фактів встановлених в процесі оперативної перевірки.

Після розпаду Радянського Союзу відпрацьований порядок взаємодії між слідчими та іншими підрозділами ОВС, податковими, ревізійними службами під час розкриття і розслідування злочинів, в цілому, знайшов відображення в законодавстві і відомчих нормативних актах України.

Так, відповідно до чинних нормативних актів, оперативної та слідчої практики, що склалася, ініціатива в реалізації матеріалів про розкрадання, які є результатом оперативної перевірки, належить оперативному підрозділу. Зібрані під час оперативної перевірки (оперативно-розшукової діяльності) відомості про злочин і причетних до нього осіб з докладним рапортом (доповідною запискою) оперативного працівника подаються начальнику оперативного підрозділу. Начальник перевіряє їх достовірність, повноту, об’єктивність і достатність для реалізації шляхом порушення кримінальної справи і провадження попереднього розслідування.

Якщо зібрані матеріали до реалізації не готові, тобто порушення кримінальної справи є передчасним, то вони повертаються оперативному працівнику для доопрацювання з відповідними вказівками. При наявності сумнівів відносно готовності до реалізації це питання може бути вирішеним спільно з начальником слідчого підрозділу. Для такого попереднього обговорення матеріалів про розкрадання практикується запрошення слідчого, якому планується доручити кримінально-процесуальну реалізацію зібраних оперативним шляхом матеріалів.

Визнавши матеріали підготовленими до реалізації, керівник оперативного підрозділу направляє несекретні документи, які містять приводи і підстави порушення кримінальної справи, до чергової частини ОВС для реєстрації, а відтіля до слідчого підрозділу. Якщо надходять несекретні оперативно-розшукові матеріали до слідчого підрозділу, то вони розглядаються його начальником, після чого передаються слідчому.

Слідчий вивчає представлені матеріали оперативної перевірки з точки зору наявності в них ознак розкрадання, достатності їх для порушення кримінальної справи і забезпечення перспективи попереднього розслідування та судового розгляду. Якщо слідчий в представлених матеріалах не зміг встановити достатніх даних для порушення кримінальної справи, то він повертає їх начальнику оперативно-розшукового підрозділу з письмовими пропозиціями для доопрацювання матеріалів шляхом продовження оперативної перевірки.

Для попередження непорозумінь на цій стадії передбачена така форма вирішення проблем, пов’язаних з забезпеченням перспективи попереднього розслідування та судового розгляду, як сумісний аналіз матеріалів про розкрадання слідчим і оперативним працівником за участю керівників відповідних підрозділів. При цьому оперативний працівник може з дозволу начальника оперативно-розшукового підрозділу знайомити слідчого з матеріалами оперативної перевірки, які стосуються даного злочину і осіб, які підозрюються у його вчиненні або причетні до нього. В результаті досягнення узгодженого рішення про порушення кримінальної справи складається план оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, який затверджується, як правило, керівником ОВС.

При порушенні кримінальної справи про розкрадання за матеріалами оперативної перевірки і складанні узгодженого плану оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, як правило, начальником ОВС приймається управлінське рішення про утворення слідчо-оперативної групи (СОГ). Необхідність такого рішення викликається тим, що по даній категорії справ потребується проведення великої кількості оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, іноді з виїздом в різні регіони країни, а інколи і в зарубіжні відрядження. До складу СОГ включається слідчий в якості керівника реалізації матеріалів оперативно-розшукової перевірки і необхідна кількість оперативних працівників ОВС. Якщо до складу СОГ, що утворюється, включається слідчий прокуратури, то відповідне рішення приймається у вигляді сумісного наказу прокурора і керівника ОВС. Відповідно до Указу Президента України “Питання посилення боротьби з корупцією та іншими злочинами у сфері економіки» від 27.09.1994 р. №484/94 Генеральною Прокуратурою, МВС та Службою безпеки України можуть утворюватися спільні слідчо-опера­тивні групи для розслідування особливо складних злочинів, пов’язаних з фактами корупції в органах державної влади, організованої злочинної діяльності у сфері економіки.

При надходженні до слідчого оперативно-розшукових матеріалів з ознаками розкрадання майна з підрозділу податкової служби сумісним управлінським рішенням начальника ОВС і начальника податкової міліції утворюється міжвідомча слідчо-оперативна група. В цьому випадку до складу СОГ включаються оперативні працівники ОВС і податкової міліції, а також спеціалісти банківської справи, фінансів, економіки, технології виробництва та інші спеціалісти, з урахуванням особливостей майбутнього розслідування. Але аналіз стану взаємодії між ОВС та підрозділами податкової міліції свідчить, що співпраця у сфері боротьби з організованою економічною злочинністю є недостатньо ефективною, майже кожний десятий матеріал, переданий в слідчі підрозділи, повертається податковій міліції на доопрацювання через неякісну дослідчу перевірку.

Запорукою успішної діяльності СОГ (в її склад може входити велика кількість слідчих і оперативних працівників) щодо розкриття і розслідування розкрадань майна є оптимальне розподілення обов’язків між її членами, узгоджене планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, взаємний обмін інформацією на проміжних нарадах під керівництвом слідчого, своєчасне внесення корективів до плану роботи СОГ. Не формальне виконання своїх обов’язків працівниками дізнання і слідства, а утворення атмосфери співробітництва на основі оптимального поєднання оперативно-розшукових і процесуальних засобів і взаємному обміні інформацією є необхідною умовою ефективності дій СОГ.

Безумовно, не дивлячись на багаторічний досвід взаємодії слідчих і оперативно-розшукових підрозділів у розкритті і розслідуванні розкрадань майна, відпрацьовані ними правила та вимоги і раніше виникали проблеми в цьому питанні. Так, мали місце випадки, коли кримінальні справи, порушені на підставі матеріалів ревізії чи на основі матеріалів оперативної перевірки, припинялися, бо такі справи не мали судової перспективи з-за недоліків допущених саме на цій стадії. А за окремими з них, якщо вони і доходили до суду, обвинувачені одержували мінімальне покарання. Однак принципова схема взаємодії слідчого і оперативних працівників на стадії попередньої перевірки матеріалів і порушення кримінальної справи більш-менш успішно все ж таки функціонувала.

Аналіз сучасної практики порушення кримінальних справ про розкрадання, які було вчинено з використанням правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності, дозволяє визначити певну, загалом негативну тенденцію. Вона полягає в тому, що в значній кількості кримінальних справ цієї категорії підозрювані спочатку затримувались на основі, як правило, незначної кількості даних про злочинну діяльність, а потім вже починався систематичний збір оперативної інформації і доказів. Це породжувало суттєві труднощі під час попереднього розслідування. В цьому плані показовими є кримінальні справи про розкрадання грошових коштів, вчинених з використанням фіктивних банківських документів (авізо), а також розкрадань, вчинених у сфері залучення приватних інвестицій (довірчих товариств, пенсійних фондів тощо).

Перші виявлення розкрадань грошей з використанням фальшивих авізо в країнах СНД було, загалом, випадковими. Наприклад, типовою була ситуація, коли працівниками міліції при перевірці автомобіля, що перевозив певний вантаж виявлялися величезні суми грошей готівкою. Оперативна перевірка показувала, що гроші були одержані в банку і були перераховані від імені підприємства, якого фактично не існувало (тобто за фіктивними документами). На підставі цього порушувалася кримінальна справа, в ході розслідування за якою виявлялися інші численні епізоди розкрадань. Шляхом перевірки документів в банках встановлювалися особи, які були причетні до їх оформлення. В результаті проведених обшуків у підозрюваних були виявлені значні суми грошей, а головне, документи – не до кінця оформлені платіжні доручення, видаткові касові ордери, бланки запитів в банк та інші незаповнені документи з підписами посадових осіб. Підозрюваних заарештовували, але справа ускладнювалася тим, що кожний з підозрюваних окремо, виконуючи свою частку злочину, порушував закон, але це правопорушення було не настільки серйозним, щоб за це довго тримати під вартою. Їх винність у вчиненні тяжкого злочину ставала очевидною тільки в тому випадку, коли вдавалося скласти з окремих шматочків всю картину злочину, починаючи зі змови про шахрайство і закінчуючи одержанням грошей. Але такої інформації слідчі і оперативні працівники на початковому етапі розслідування, як правило, не мали.

Узагальнення практики розкриття і розслідування злочинів даної категорії, дає підстави для висновку про значне погіршення якості підготовки первинних матеріалів і, як наслідок, погіршення якості попереднього розслідування. Типовими недоліками в справах даної категорії є неповне з’ясування події і обставин злочину, пов’язане, зокрема, з упущеннями при проведенні ревізій фінансової діяльності комерційних структур, несвоєчасним проведенням окремих оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Суттєвими недоліками є несвоєчасне, або помилкове накладення арешту на майно, рахунки підприємств з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна. Як наслідок, значна частина кримінальних справ, направлених до суду повертається на додаткове розслідування. В результаті строки попереднього розслідування розтягаються на два і більше років.

Низька якість попереднього розслідування по справах даної категорії викликана, на наш погляд, не однією якоюсь причиною, а їх комплексом. Ці причини можна розділити на кілька груп.

1. Причини, що криються в самому механізмі вчинення розкрадань з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності і в існуючих сприятливих для них економічних умовах.

2. Причини, обумовлені недостатністю криміналістичної та іншої підготовки працівників правоохоронних органів (в галузі знань способів вчинення злочинів, особливостей їх розслідування, а також знань ринкової економіки та особливостей її регулювання).

3. Причини, обумовлені незавершеністю формування структури державних органів управління економікою, контролюючих та правоохоронних органів та відсутністю ефективної взаємодії між ними у боротьбі з економічною злочинністю.

4. Причини, обумовлені недосконалістю чинного законодавства, зокрема, яким регулюється підприємницька діяльність, а також кримінального та кримінально-процесуального.

Значною мірою недоліки в розкритті і розслідуванні розкрадань викликані загальною економічною ситуацією в країні. Причини і характер цієї детермінації в певній мірі можна визначити на основі порівняльного аналізу економічних умов, що впливають на розслідування господарчих злочинів, які існували, з одного боку, в командно-адміністративній економіці, а з другого – в період переходу до ринкової економіки.

Так, в умовах панування державної власності в сферах виробництва, торгівлі, надання послуг та інших мала місце тенденція до тотального регламентування відносин юридичних і фізичних осіб, а також діяльності службовців. Таке прагнення до детальної регламентації економічних відносин було обумовлене самою природою державної власності. Вважалося, що тільки таким чином можна забезпечити ефективність економіки, управління і контроль. Величезна кількість господарчих законів, підзаконних нормативних актів, відомчих інструкцій, різноманітних положень було спрямовано на виконання цього завдання. Надмірна регламентація, звичайно, гасила економічну активність, самостійність, не стимулювала пошук нових можливостей і рішень. Але, разом з тим, треба відзначити, у разі вчинення таких злочинів, як розкрадання майна та інших господарчих злочинів, умови для їх виявлення і розслідування були в цілому сприятливими.

За часів функціонування командно-адміністративної економіки суб’єкт господарювання підпорядковувався міністерству, відомству. Організація, яка була на вищому рівні управління, відповідала за діяльність установ на нижчому рівні. За таких обставин факт вчинення злочину і винних осіб відносно легко було встановити. Оперативні працівники і слідчі в своїй діяльності спиралися на відповідне законодавство, нормативні акти, якими регламентувалася діяльність посадових та матеріально-відповідальних осіб, а також на документи бухгалтерського обліку. Звичайно, мали місце і певні проблеми, але вони в умовах існуючої системи звітності і контролю в цілому позитивно вирішувались. Був накопичений значний досвід виявлення і розслідування злочинів даної категорії, який спирався на відповідні наукові розробки. Все це знаходило відображення в навчальних планах підготовки кадрів для правоохоронних органів у вищих юридичних учбових закладах, в програмах викладання таких дисциплін, як криміналістика та теорія оперативно-розшукової діяльності.

Ситуація докорінно змінилася з відмовою від командно-адміністративних методів управління економікою і недостатньо продуманим і спланованим переходом до ринкової економіки, розвитком підприємницької діяльності. Велика кількість нормативних актів втратили чинність, а нові або не були прийняті зовсім, або якщо і були прийняті, то були недосконалими, а інколи суперечливими, що викликало необхідність їх постійного корегування. Контроль за виконанням багатьох з них фактично був відсутній. Це утворило сприятливі умови для різкого зростання економічної злочинності, появи нових способів вчинення найбільш небезпечних злочинів, зокрема, з використанням правового статусу суб’єктів підприємницької діяльності. Значно погіршилися і умови для їх своєчасного виявлення і розслідування цих злочинів.

Так, в умовах слабкого контролю, а іноді і повної його відсутності, в підприємницьких структурах масовими стали випадки ведення спрощеного бухгалтерського обліку, фальсифікації документів. Нерідко правоохоронні органи за порушеними кримінальними справами виявляють випадки, коли на підприємствах протягом значного часу зовсім не ведеться ніякої документації, а посади головного чи старшого бухгалтера, не кажучи вже про рядові посади, займають особи, які не мають ні відповідної освіти, ні досвіду роботи. Все це надзвичайно ускладнює встановлення обставин вчинення злочинів, процес здобування доказів.

Треба звернути увагу, що чинними нормативними актами оперативним підрозділам надаються певні можливості своєчасного виявлення злочинів, забезпечення збереження доказової бази для подальшого їх розслідування і судового розгляду. З цією метою вони мають право проводити оперативно-розшукові заходи, перелік яких міститься в ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Крім того, відповідно до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” працівники спеціальних підрозділів ОВС і СБУ мають право, зокрема, за постановою та із санкції відповідного прокурора, а у невідкладних випадках - з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних й юридичних осіб, вилучати предмети і документи із складанням відповідного акта (ст. 12, п.4 “б”). Ці та інші повноваження надають можливість підготовки якісних первинних матеріалів про економічні злочини.

Аналіз матеріалів порушених кримінальних справ про розкрадання, які було вчиненно з використанням правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності, дозволяє визначити перелік документів, що повинні складати первинний матеріал про злочин. Для забезпечення наявності приводу та підстав для порушення кримінальної справи та перспективи попереднього розслідування і судового розгляду первинний матеріал про злочини даної категорії повинні складати наступні документи.

1. Рапорт працівника оперативного підрозділу. В ньому повинна бути дана розгорнута характеристика виявленого розкрадання майна або іншого злочину, який був вчинений в процесі підприємницької діяльності. По суті це повинен бути узагальнюючий письмовий висновок проведеної оперативно-розшукової роботи щодо виявлення і документування злочину. Зокрема, в рапорті хоча б відносно окремого епізоду злочину повинно бути чітко визначено: 1) підприємство, в процесі діяльності якого було вчинено злочин (його назва, організаційно-правова форма, засновники і керівники, точна адреса місцезнаходження, вид підприємницької діяльності); 2) в чому полягає злочин; 3) місце і час його вчинення; 4) ким його вчинено і хто цьому сприяв; 5) спосіб вчинення злочину і використані при цьому засоби; 6) розмір збитків; 7) де знаходиться, або як було використане майно, одержане в результаті вчинення злочину; 8) в яких документах та інших джерелах відобразилися ознаки злочину; 9) свідки вчинення протиправних дій.

2. Заява потерпілої особи про факт вчинення протиправних дій відносно неї чи її підприємства. Заява повинна бути написана на ім’я керівника правоохоронного органу (начальника ОВС, начальника підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю, начальника податкової міліції) з викладенням суті вчинених протиправних дій.

3. Докладне письмове пояснення потерпілої особи (осіб) про обставини вчинення відносно неї протиправних дій. Воно може бути написане потерпілим власноручно, але можливий і варіант, коли оперативним працівником складається протокол одержання пояснення від потерпілого. В обох варіантах його зміст повинен бути орієнтованим на встановлення обставин злочину, перелічених в першому документі первинного матеріалу (рапорті працівника оперативного підрозділу).

4. Докладні письмові пояснення свідків протиправних дій. Це можуть бути пояснення робітників як тих комерційних структур, де працює чи якими керує потерпілий, так і тих, де працює запідозрений у вчиненні злочину.

5. Документи (чи їх копії), які визначають організаційно-правовий статус підприємства, з використанням якого було вчинено злочин. До цих документів, зокрема, належать: 1) свідоцтво (копія) про реєстрацію підприємства; 2) статут підприємства; 3) заосновна угода; 4) реєстр акціонерів. Документів цього виду може бути і більше. Наприклад, в первинному матеріалі про злочин бажано представити протоколи загальних зборів акціонерів, протоколи засідань ревізійної комісії, матеріали перевірок підприємства контрольними органами та деякі інші.

6. Документи (чи їх копії), які свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності. До цих документів належать відповідні ліцензії на право займатися певним видом підприємницької діяльності, договори про укладання угод (купівлі-продажу, позики, про виконання робіт чи надання послуг тощо). Окремі з цих документів можуть бути представлені потерпілим від злочину, окремі вилучені в процесі проведення перевірок, або одержані оперативним працівником в процесі проведення оперативно-розшукових заходів.

7. Підроблені (фальсифіковані) документи, що були використані як засоби вчинення злочину. Це можуть бути заосновні, банківські, бухгалтерські та інші документи, що були використані злочинцем для обману потерпілого і одержання за ними грошей чи матеріальних цінностей, маскування злочину тощо. Окремі з них також можуть бути представлені потерпілим від злочину, вилучені в процесі проведення перевірок, або одержані оперативним працівником в процесі проведення оперативно-розшукових заходів. Наявність таких документів в первинному матеріалі про злочин має велике значення як для прийняття рішення про порушення кримінальної справи, так і для встановлення в подальшому обставин його вчинення.

8. Дійсні бухгалтерські, банківські та інші документи (їх копії), що відображають окремі бухгалтерські, розрахункові операції. Відомості, які містяться в цих документах можуть мати важливе значення для прийняття рішення про порушення кримінальної справи і забезпечення перспективи попереднього розслідування.

9. Докладне письмове пояснення особи (осіб), запідозреної у вчиненні злочину, про факти вчинення протиправних дій. Такий документ є необхідним в первинних матеріалах, на основі яких приймається рішення про порушення кримінальної справи за ознаками розкрадання, вчиненого в процесі підприємницької діяльності. Це пояснюється тим, що підприємництво є надзвичайно складним видом діяльності, яка здійснюється під впливом великої кількості факторів, і супроводжується нерідко різними правопорушеннями. Правопорушення можуть носити як злочинний, так і цивільно-правовий або адміністративно-правовий характер. Тому для об’єктивної оцінки встановлених в процесі перевірки фактів слід враховувати пояснення запідозреної особи.

10. Документи, які містять відомості, що спростовують пояснення запідозреної особи і вказують на вчинення нею злочинних дій. Це можуть бути вже згадані бухгалтерські, банківські документи, пояснення службових осіб інших комерційних структур тощо. Але особливе місце серед них займають матеріали ревізії фінансово-господарчої діяльності суб’єкта підприємницької діяльності.

Враховуючи ту обставину, що ревізія як метод фінансового контролю відіграє виключно важливу роль в виявленні розкрадань майна та інших господарських злочинів і її матеріали можуть мати самостійне значення для порушення кримінальної справи, питання їх оцінки заслуговують окремого розгляду.

Відповідно до ст.14 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”(введений в дію постановою Верховної Ради України від 26.01.1993 р.) і п. 3.13 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні (затверджена наказом ГоловКРУ України від 03.10.1997 р.) підрозділи контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та перевірки суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності в двох випадках: 1) за постановою прокурора, слідчого або органу дізнання, винесеною під час розслідування кримінальної справи; 2) за письмовими зверненнями керівників правоохоронних органів у зв’язку з виявленими фактами зловживань та інших порушень у фінансово-господарській діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які одержували кошти з бюджету. Порядок звернень до підрозділів контрольно-ревізійної служби регулюється Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів, затвердженою наказом ГоловКРУ України № 107 від 26.11.1999 р.

Таким чином оперативна перевірка діяльності комерційних структур до порушення кримінальної справи можлива тільки у випадку використання ними бюджетних коштів. В цьому випадку письмове звернення до контрольно-ревізійної служби повинно бути підписане керівником правоохоронного органу або його заступником. У зверненні наводиться обгрунтування для проведення ревізії (перевірки) і формулюються конкретні питання ревізору. Для забезпечення якісного проведення ревізії необхідна тісна взаємодія працівників контрольно-ревізійної служби і правоохоронних органів, яка полягає, зокрема, в сумісному обговоренні плану проведення ревізії, складу ревізійної групи, проведенні спільних дій та заходів щодо утворення сприятливих для ревізії умов.

Після закінчення ревізії її матеріали згідно з описом передаються правоохоронним органам. Зокрема, вони повинні містити:

а) лист (у якому має бути викладено, в чому полягає суть порушень, зловживань, які закони порушені, розмір заподіяних збитків, названі винні особи);

б) акт ревізії (перший примірник), підписаний керівником ревізійної групи, керівником та головним (старшим) бухгалтером підприємства, що ревізувалося;

в) оригінали документів або їх копії, які підтверджують факти виявлених зловживань, якщо рішення про вилучення оригіналів документів після закінчення ревізії не прийнято правоохоронними органами;

г) документи з ознаками підробки, якщо рішення про вилучення цих документів після закінчення ревізії не прийнято правоохоронними органами;

д) пояснення осіб, діяльність яких перевірена, а також інших осіб, які мають значення для перевірки обставин скоєння зловживань;

е) висновки ревізуючих за поясненнями посадових осіб при наявності їх заперечень, що стосується акта.

Слідчі підрозділи при оцінці зібраних матеріалів про розкрадання особливу увагу повинні приділяти наявності акта документальної ревізії фінансово-господарчої діяльності. У разі відсутності цього документа справу можна порушуватися тільки у виняткових випадках, коли є реальні передумови того, що злочинець може сховатись від слідства, перешкодити його веденню, знищити сліди злочину (Див.: Наказ МВС України № 504 від 13.09.1994 р. п.3.4 «Про заходи щодо вдосконалення організації роботи ОВС у розкритті і розслідуванні злочинів у сфері економіки»).

Але проблеми підготовки якісних первинних матеріалів про розкрадання майна та інші економічні злочини, що вчиняються у сфері підприємництва, проблеми взаємодії між оперативними і слідчими підрозділами у боротьбі з організованою економічною злочинністю залишаються досить гострими. Значна кількість матеріалів про вказані злочини, які були передані в слідчі підрозділи, повертається на доопрацювання через неякісну їх підготовку. Через вказані недоліки та упущення в організації розслідування значною залишається і кількість кримінальних справ, що закриваються, у тому числі за відсутністю події та складу злочину. В дійсний час для перевірки інформації про вчинення розкрадання майна, інших злочинів необхідно швидко і вчасно отримати інформацію з різних джерел про реєстрацію підприємств, наявність ліцензії на право займатися певним видом підприємницької діяльності, про фінансовий стан підприємства, наявність матеріалу про правопорушення, що мали місце в діяльності даного підприємства і т. ін. Перевірка згідно з існуючими правилами займає багато часу, внаслідок чого особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, може зникнути з поля зору правоохоронних органів. Тобто, існуючі методи оперативної і слідчої роботи не відповідають швидким змінам господарчого життя, сучасним вимогам якісного розслідування. За умов несистемності в отриманні інформації, дуже копіткого процесу здобуття доказів, робота працівників правоохоронних органів стає надзвичайно складною.

Нові економічні умови і породжувані ними негативні тенденції в динаміці і структурі економічної злочинності потребують відповідного корегування діяльності контролюючих та правоохоронних органів, зокрема формування системи державного контролю за діяльністю підприємницьких структур. На наш погляд, для інформаційного забезпечення процесів розкриття і розслідування економічних злочинів необхідно створити міжвідомчий автоматизований банк даних про підприємницькі структури та їх засновників і керівників, в діяльності яких мали місце суттєві правопорушення, в тому числі злочинні.