§ 1. Предмет і система трудового права : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Предмет і система трудового права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Трудове право — провідна галузь українського права, яка є системою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників1 із роботодавцями, а також інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними і вста­новлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та відпо­відальність у разі їх порушення.

Предмет трудового права — це основа, база, з огляду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із робото­давцями з приводу праці, причому не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її суспільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є голов­ними. Інакше кажучи, предмет трудового права відповідає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значення, роль і місце трудово­го права в загальній системі національного права України.

Особливість сучасного розвитку суспільно-трудових відно­син як основи предмета трудового права полягає в тому, що мо­нополія державних підприємств як роботодавців втрачає уста­лені позиції, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. законодавчо закріпила існування трьох форм власності: держав­ної, комунальної та приватної (статті 13, 14, 41, 142 і 143). Це змінює трудові відносини працівників.

До методів правового регулювання праці — невід'ємної дру­гої складової трудового права як самостійної галузі у складі цілісної системи національного права України — належать до­говірний порядок виникнення трудових відносин; рівно­правність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін тру­дового договору як органом трудового колективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом); участь пра­цівників у правовому регулюванні праці через своїх представни­ків, профспілок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законо­давства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній галузі пра­ва, є її система, а точніше — правильне розташування тісно взаємопов'язаних частин, їх структурний ряд. Трудове право поділяється на дві групи. Перша — загальна частина, до якої входять такі інститути:


а)            поняття та предмет трудового права;

б)            основні принципи трудового права;

в)             джерела трудового права;

г)             суб'єкти трудового права;
ґ) трудові правовідносини;

д)            колективний договір;

є) правова організація працевлаштування працівників.

Основна риса зазначених інститутів загальної частини тру­дового права полягає в тому, що вони поширюються на всі тру­дові відносини.

Друга група самостійних інститутів1 трудового права утворює особливу частину трудового права, до якої входять:

а)            трудовий договір;

б)            робочий час і час відпочинку;

в)             оплата праці;

г)             трудова дисципліна;

ґ) матеріальна відповідальність;

д)            охорона праці;

є) поєднання роботи з навчанням;

є) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;

ж) трудові спори.

Трудове право як самостійна галузь права у складі загальної системи права України має відповідні особливості щодо відме­жування його від інших галузей права, зокрема: цивільного, ад­міністративного та інших.

Головне в цьому відмежуванні полягає в тому, що предме­том цивільного права є конкретна річ, тобто уречевлений резуль­тат праці, і громадянин виконує певну роботу за власними пра­вилами, у той час, як предметом трудового договору є сам про­цес праці робітника й службовця за певною спеціальністю чи кваліфікацією та з обов'язковим підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Суттєву відмінність трудове право має і від адміністратив­ного (останнім регулюється праця співробітників МВС Украї­ни, Служби безпеки України, військовослужбовців Збройних Сил України тощо). Вона полягає в тому, що основним методом адміністративного права є виключно владні повноваження одного суб'єкта правовідносин і підлеглість йому другого суб'єк­та цих самих правовідносин.

Демократизація трудового законодавства, розширення сфе­ри його дії, закріплення норм міжнародно-правового регулюван­ня праці, поглиблення диференціації правового регулювання праці (підтвердженням чого є норми права про державних служ­бовців — Закон і Положення), а також розширення розвитку соціально-партнерських відносин у галузі праці, посилення за­хисту трудових прав працівників у індивідуально-договірному і колективно-договірному порядку стосуються тих гарантій, які стверджують, що сторони договору мають право поліпшувати умови праці й не мають права погіршувати їх.


<