§ 5. Склад правопорушення та його ознаки : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

Популярное за неделю

загрузка...
Прогнозы на спорт бесплатно на сегодня. Спорт прогноз футбольных матчей бесплатно .
sport-prognoz.su

§ 5. Склад правопорушення та його ознаки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Склад правопорушення — це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнаєть­ся конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктив­ний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини, які охо­роняються нормами права і на які посягає правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкт.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охо­роняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, способи, засоби, обставини та ситуацію скоєння пра­вопорушення.

Суб'єкт правопорушення — це індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досяг­ла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Існують також поняття «приватна особа», «посадова особа», «службова особа» тощо.

Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридич­на особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознака­ми суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небез­печних наслідків у формі наміру та необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяль­ності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права розрізняють наміри: завчасно обдуманий; такий, що виник рап­тово; неконкретизований.

Прямий намір має місце тоді, коли особа усвідомлює суспіль­но небезпечний характер своєї діяльності, передбачає настання суспільно небезпечного результату і бажає його настання.

Непрямий намір характеризується тільки вольовим кри­терієм, тобто особа усвідомлює суспільно небезпечний харак­тер своєї діяльності, передбачає настання суспільно небезпеч­ного результату і не бажає, а свідомо допускає його настання.

Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа щодо суспільно небез­печного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків — необережність.

Казус має місце тоді, коли особа не передбачала і не могла пе­редбачити суспільно небезпечних наслідків своєї діяльності. На­приклад, тракторист їхав у полі з ближнім світлом фар, не поба­чив п'яного чоловіка, що спав у бур'яні, переїхав його переднім правим колесом, і останній від одержаних ушкоджень помер.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мо­тив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.