§ 1. Основні закономірності виникнення держави і права : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Основні закономірності виникнення держави і права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Існує кілька поглядів на політичну організацію суспільства і на право в аспекті їх виникнення:

соціальний розвиток суспільства почався без політичної
організації та права;

соціальний розвиток не тільки почався, а й існуватиме за
комунізму без політичної організації та права;

політична організація та право виникли й розвивалися ра­
зом із виникненням і розвитком людського суспільства. Держа­
ву при цьому розглядають як частину політичної організації
суспільства.

Аби з'ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та відслідкувати, на якому саме етапі його розвитку вони з'являються.

Однією з теорій виникнення держави і права є їсторико-матеріалістична, прихильниками якої були Л. Г Морган, К. Маркс, Ф Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, роз­витку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти: а) підхід радянської науки, пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи; б) більш широкий погляд дослідників західної філософ­ської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структу­ри суспільства та суспільних відносин, виникненням «загаль­них справ» і необхідності вдосконалення управління суспіль­ством (теорія морганістів). Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права. Вони певним чином доповнюють один одного й розкривають об'єктивні за­кономірності виникнення держави і права.

Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уявлення про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, добували їжу, виготов­ляли одяг із шкур тварин, об'єднуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одо­машнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людь­ми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї. що спонукало до іншої форми об'єднання людей.

Первісне стадо поступається місцем досконалішому об'єд­нанню людей — первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступово здійснюється перехід від кровноспорідненої сім'ї до екзогамної (сім'ї паналуа). Це такий ступінь розвитку сім'ї, коли вступати у статеві стосунки не можуть не тільки батьки та діти, а й брати та сестри. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до актив­ного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економіч­ної, територіальної та шлюбної спільності.

Отже, уже в період первісного розвитку люди об'єднувалися у різні соціальні спільноти. Соціальною спільнотою називають реально існуючу сукупність індивідів, що характеризується відносною самостійністю та об'єднує людей за різними зовніш­німи і внутрішніми ознаками. Наприклад, за кровноспорідне-ними зв'язками: родина, рід, плем'я, фратрія - це внутрішні при­чини об'єднання людей. Серед зовнішніх причин такого об'єд­нання слід назвати виробничі, релігійні, політичні, культурні тощо. Інтеграція та об'єднання людей у різні соціальні спільно­ти приводить до виникнення первісного суспільства, суспіль­них відносин, первісної суспільної влади.

Влада - це здатність її носія підкоряти своїй волі інших, ви­значати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснен­ня такої поведінки. В етимологічному розумінні «влада» може розглядатися як притаманне суспільству вольове ставлення лю­дей до природи чи собі подібних1. Влада може бути людини над людиною (соціальна влада) і людини над природою (технічна влада). Соціальна влада — це притаманні суспільству вольові відносини між людьми в яких особи, що мають владу, викорис­товуючи певні засоби, прийоми і способи, формують програму поведінки підвладних осіб і домагаються її здійснення. Соціаль­на влада здійснюється у суспільних відносинах між людьми. Існують різні критерії для класифікації влади. Залежно від соці­ально-економічної формації розрізняють такі види соціальної влади: первісного суспільства; рабовласницька; феодальна; ка­піталістична; соціалістична; постсоціалістична чи демократич­на тощо. За змістом розрізняють такі види соціальної влади: суспільна; політична; економічна; державна тощо.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. В суспільстві вона здійснюється суспільними суб'єктами. Наприклад, у родовій общині управ­ління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені), де обирали старшин, вождів, керівників та ловчих. Ці особи були першими серед рівних, їхня влада базува­лася виключно на авторитеті. їх поважали всі члени роду, схи^ лялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Суспільна влада в первісному суспільстві:

а)            базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей
за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власни­
ком засобів виробництва, об'єднував членів роду для колектив­
ної праці, виступав господарським осередком для виробництва
матеріальних благ);

б)            у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною
(не існувало спеціального апарату управління та примусу);

в)             мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробіт­
ництво (члени роду виконували свої функції на засадах переко­
нання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль гро­
мадського виховання. Винятковою формою примусу було ви­
гнання з роду. Сторони, які не могли порозумітися, зверталися
до вибраної ними ж авторитетної особи чи ради старійшин і, як
правило, добровільно виконували їх рішення. Рід також захи­
щав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використову­
валася військова сила чи помста родичів);

г)             здійснювалася рядовими та виборними членами роду
добровільно, без спеціального апарату управління. Військо фор­
мувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

Отже, суспільна влада має свої історичні корені і вже у пер­вісному суспільстві слугувала вольовим відносинам між влад-номожними і підвладними для здійснення програми певної по­ведінки, яку особи, що мають владу, примушували здійснювати підвладних, вступаючи з ними у різноманітні відносини.

Первісне суспільство, як і будь-яке інше суспільство, має свою систему і структуру. Найчастіше виокремлюють такі струк­турні елементи суспільства:

а)            діяльність людей, що спрямована на задоволення певних
суспільних потреб;

б)            суспільні відносини, в які вступають люди в процесі діяль­
ності із задоволення потреб;

в)             соціальні суб'єкти, тобто люди та їх об'єднання.

Діяльність людей — це умова існування суспільства. Вона є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтере­сах людей. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Це органічна єдність теоретичного (пізнання явищ, предметів) і матеріально-практичного (використання явищ, предметів в інтересах людей) процесів.

Кожна зі сфер суспільного життя охоплює різні галузеві види діяльності. Наприклад, економіка — це діяльність у промисло­вості, сільському господарстві, діяльність на транспорті тощо.

У процесі діяльності люди та їх групи вступають між со­бою в суспільні відносини, тобто такі, що виникають між соці­альними суб'єктами в усіх сферах суспільного життя: еко­номічній, політичній, соціальній, духовній. У суспільних відносинах розрізняють первісні — матеріальні, базисні — ви­робничі відносини і вторинні — ідеологічні, надбудовні відно­сини (політичні, правові, моральні, релігійні тощо). Однак не­обхідно зважити на те, що надбудовні відносини чинять зво­ротний вплив на базисні, в деяких випадках цей вплив є вирішальним.

Соціальні суб'єкти як структурний елемент суспільства неод­накові за кількістю людей, що їх становлять, призначенням, місцем у суспільстві, організації, функціями.

Елементарним соціальним суб'єктом і первісним елементом суспільства є особа — це людина в аспекті біологічних і соціаль­них якостей, які формуються в процесі історично-конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Точніше, особа — це ди­намічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, со­ціально-культурних і морально-вольових якостей, які втілюють­ся в індивідуальних особливостях свідомості та діяльності лю­дини.

Поняття «особа» треба відрізняти від поняття «людина» (біо-соціальна істота, яка виділилася з інших форм земного життя завдяки можливості виробляти знаряддя праці, наділена члено­роздільною мовою, мисленням і свідомістю), «індивід» (одиноч­ний представник людського роду), «громадянин» (член держав­ного суспільства).

Наступний вид соціальних суб'єктів — соціальні групи, які є соціально стійкою сукупністю людей (осіб), що мають загальні інтереси, цінності та норми поведінки, сформовані в межах істо­ричного певного суспільства.

Розрізняють великі соціальні групи: групи за віком, соціальні прошарки, групи за професією. До середніх соціальних груп можна віднести працівників одного підприємства, жителів ок­ремої території. До малих соціальних груп, специфічна ознака яких — безпосередній контакт її членів, належать, наприклад, сім'я, група слухачів тощо.

Існує і такий вид соціальних суб'єктів, як соціальна органі­зація, що є об'єднанням людей, які разом реалізують певну про­граму і діють на основі певних правил і процедур, наприклад, держава, партія.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки пев­ного суб'єкта. У суспільстві з часу його виникнення існують дві протилежні тенденції — організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упоряд­кованості суспільства можливе шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, органі­зованості суспільства. Об'єктивна необхідність соціального ре­гулювання випливає з самої суті людського суспільства, що скла­дається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує по­требу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя. Регулювати (в соціальному житті) — означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціаль­ного регулювання — приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об'єктивної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між дія­ми суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці зако­ни так чи інакше об'єктивуються. Кожній суспільно-економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. На­приклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерни­ми були процеси саморегулювання, а з виникненням держави і права місце саморегулювання посідають процеси державно-пра­вового регулювання.

Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб'єкта­ми здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки лю­дей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або за­бороняється, чи 3) визначення суб'єктів, на які за цих умов по­ширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою. Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених у конк­ретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, атому пов'язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу).

Норми первісної моралі — це правила поведінки різних про­шарків родоплемінної організації суспільства, що характеризу­вали ставлення первісної людини до добра чи зла, правди чи не­справедливості, культу поваги до пращурів, до слабших, хворих та знедолених.

Первісні звичаї — правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.

Первісні традиції — це різновид звичаїв, що характеризува­лися певною програмою дій Наприклад, традиційні види діяль­ності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеці­ального одягу, виголошення присяг) тощо.

Релігійні норми — це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога (наприклад, віра у за­гробне життя, ритуали захоронения померлих тощо).

Первісні заборони (табу) — це такі правила поведінки лю­дей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, за­борони вступати у статеві зносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами тощо.

Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу. Додержан­ня звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

а)            праця людей базувалася на примітивних засобах вироб­
ництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх по­
треб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до ви­
добування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, ви­
готовлення деяких знарядь праці тощо;

б)            роди і племена активно не спілкувалися між собою, не на­
лагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто при­
зводило до збройних сутичок і навіть війн;

в)             численні забобони, відсутність освіти та писемності по
роджували жорстокість людей у ставленні одне до одного;

г)             відсутність нормальних умов життя робила людину безза­
хисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало
тривалість її життя.

Необхідними були подальший розвиток суспільного вироб­ництва, пошук способів удосконалення знарядь виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рос-

линного світу, рибальстві, поступово почали переходити до ви­робництва. Розвивалися (або виокремлювалися) скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.

Загальними причинами виникнення держави і права за істо-рико-матеріалістичною теорією стали економічні, соціальні та політичні передумови.

До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а) вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ре­месла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) ви­никнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) по­ява: а) надлишкового продукту, б) приватної власності; в) май­нової нерівності; г) бідних і багатих.

До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім'ї: а) об'єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина і діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.

Політичні передумови: 1) неспроможність здійснювати публі­чну владу застарілими формами і методами в нових умовах госпо­дарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із проти­лежними інтересами; 3) виникнення міжкласових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегульо­вувати класові суперечності та конфлікти; 5) виникнення полі­тичної і правової систем та державної влади.

Отже, проаналізовані передумови співвідносяться як скла­дові історико-матеріалістичної теорії виникнення держави і права. Розрізняють два погляди щодо цієї теорії: морганістів і марксистів. Прихильники теорії Моргана вважають, що держав­но-правові інститути з'явилися в результаті розпаду первісного ладу, ще до утворення класів. Вони не відкидають економічних і соціальних передумов. Причиною виникнення держави і пра­ва, на їх думку, були нові суспільні відносини між людьми, які виникли в результаті переходу від привласнювальної до вироб­ничої економіки. Саме в нових умовах не могла бути реалізова­на стара форма організації і здійснення первісної суспільної вла­ди. Марксисти ж вважають, що держава і право виникли як ре­зультат поділу суспільства на класи - великі групи людей з різними інтересами і потребами. Саме це, на їх думку, призвело до неспроможності первісної суспільної влади урегулювати ви­никаючі між класами конфлікти. Обидва різновиди названої теорії однаковою мірою можна вважати науковими1.

Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури сус­пільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управля­ти соціальними процесами. В юридичній літературі є різні по­гляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:

право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об'єднань та інших соціальних груп, права людства;

право юридичне, що встановлюється чи санкціонується дер­жавою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосують­ся й виникнення права.

Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.

Отже, юридичне право — це задекларовані державою правила поведінки суб'єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.

Право виникає внаслідок:

переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій,
моралі) в юридичні норми;

правотворчої діяльності компетентних державних органів
чи посадових осіб;

перетворення рішень судових органів щодо конкретних
справ на загальну норму, що є обов'язковою для вирішення
аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв'язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий харак­тер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосову­ються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом держав­ного примусу і є засобом підпорядкування населення волі економічно й політично панівного класу.

Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.

Судові органи в авторитарних державах захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали б інтереси всіх або змінювали б їхній зміст, вводячи нові правила. Судові функції часто виконували церковні служителі, правителі чи інші посадові особи державних органів. Захищаючи інтереси панівних класів, судові органи створюва­ли судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набувало властивостей загальної норми.

З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших держав­них законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць Ману, «Руська правда», «Польська правда» тощо. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилону, діяли у XVIII ст. до н. є., скла­далися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини. Майже в кожній нормі відбивалася класова нерів­ність. Візьмемо хоча б правило про те, що лікар, вилікувавши знатну людину, мав одержати 10 сиклей срібла, якщо хворий був мушкенум — 5 сиклей, а якщо раб, то рабовласник повинен був віддати лікареві тільки 2 сиклеї срібла.

Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лише матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ використовувались ордалії (випробування вог­нем, водою тощо), поєдинок, присяга, відкуп. Тому багаті завж­ди мали змогу відкупитись.

Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі створенням
держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку
державності мало класовий характер і захищало інтереси
економічно й політично панівного класу. Водночас юридичне право
є явищем культури та цивілізації, оскільки несе в собі інформацію
про минулі й нині існуючі суспільні відносини між людьми нарізних
етапах розвитку політичної організації суспільства.             -

Держава і право на відміну від первісної організації публіч­ної влади та первісних соціальних норм, що регулювали суспільні відносини у первісному суспільстві, мають певні особ­ливості. Такі особливості можна спостерігати при характерис­тиці певних рис, що відрізняють державну організацію від орга­нізації влади первісного суспільства. Держава як особлива організація політичної влади відрізняється від родоплемінної організації тим, що:

замість кровноспоріднених зв'язків, які існували в
первісному суспільстві, виникає розподіл за територіальною оз­
накою (селища, села, міста, району, округу, області та інших
територіальних одиниць);

держава має свій суверенітет, уособлюючи суверенітет на­
роду й національний суверенітет;

для держави характерна особлива публічна влада, відокрем­
лена від основної маси населення (особливий механізм управ­
ління людьми);

утримання такої влади потребує значних витрат і здійсню­
ється за кошти, що надходять від збору податків;

головним знаряддям держави для управління людьми є за­
кон — нормативний акт, установлений чи санкціонований дер­
жавою (або інше джерело права).

Отже, держава на відміну від публічної влади у первісному суспільстві має: свій суверенітет, що є уособленням сувереніте­ту народу й національного суверенітету; свою форму (владно-управлінську та територіальну організацію); свій державний механізм (апарат, підприємства та установи); свої фінансову та правову системи, чого ми не знаходимо при аналізі публічної влади первісного суспільства.

Даний аналіз не буде повним, якщо не розглянути характер­них рис, що відрізняють право від соціальних норм первісного суспільства. У первісному соціально однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси й волю всіх членів роду і племені, виникали у свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов'язками (себто право та обов'язок не розмежовувалися), забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.

На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств. Вони зовнішньо об'єктивовані, загально­обов'язкові та формально визначені в нормативних актах, пра­вових звичаях, нормативних договорах, судових і адміністра­тивних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами). У нормах права чітко розмежовуються права та обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право од­ного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання та держав­ного примусу.

Отже, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності є засобом, що його держава використовує для управління населенням. Вони виража­ють волю економічно та політично панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб'єк­тивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридично­го права забезпечує держава.


<