§ 1. Поняття і види правосвідомості та правової культури : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття і види правосвідомості та правової культури

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всьо­го населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів фор­мування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідо­мості, системою відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, місце та роль права у забезпеченні свободи особи, інших загально­людських цінностей. Це особливий елемент дійсності. Головна риса, притаманна правосвідомості та ставить її на особливе місце серед всіх явищ правової дійсності, передбачає те, що вона, так би мовити, «чиста», хоча й специфічна (за предметом і деякими іншими особливостями) форма суспільної свідомості. Перебу ває вона в одному ряду, в прямій взаємодії з іншими формами суспільної свідомості, такими як мораль, політична, філософська та інші форми свідомості і наділена усіма якостями та характе­ристиками, властивими суспільній свідомості взагалі.

Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності людини та відображається в ній. Тому функції або призначення право­свідомості можуть бути зрозумілими лише в контексті резуль­татів діяльності її суб'єктів. Згідно з теоретичною концепцією, яку поділяє більшість авторів, основними функціями правосвідо­мості є пізнавальна, оцінна та регулятивна. Всі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогно­стична тощо.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що включає сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які ха­рактеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Характерні ознаки правосвідомості:

а)            правосвідомість є однією з форм суспільної свідомості та
вкупі з політичною, моральною, філософською, іншими форма­
ми свідомості відображає суспільне буття;

б)            правосвідомість містить поняття, уявлення, судження,
почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

в)             правосвідомість обумовлена соціально-економічним уст­
роєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної
культури;

г)             ідеологічні елементи правосвідомості виступають голов­
ними елементами правової культури та правового виховання.

Отже, існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права.

Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не тільки сприймати справедливість правових приписів, а й пере­конуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і правил, в яких формулюється обсяг певної поведінки. Право-розуміння особи підкреслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпечен ня жодна програма не може бути реалізована у повному обсязі.

В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень засвоєння таких знань визначає ступінь розвитку правової ідеології та правової культури людини1. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правова ідеологія формується як процес виявлення теоретич­ного усвідомлення, координації та узгодження різних суспіль­них інтересів через досягнення соціального компромісу В цьо­му випадку правова ідеологія буде містити великий моральний потенціал, під яким розуміють пріоритет прав і свобод особис­тості, розподіл влади, політичний плюралізм, високу роль суду як політичного антиподу командно-бюрократичного управлін­ня. Все це властиве ідеологічно та економічно здоровому суспільству з розвинутою загальною і правовою культурою. Пра­вова ідеологія обґрунтовує й оцінює існуючі та виникаючі пра­вові відносини, законність і правопорядок. Правопорядок скла­дається з того, що кожний з нас визнається живим духовним центром, особистістю, котра має вільну правосвідомість і покли­кана зберігати, виховувати та зміцнювати в собі цю право­свідомість і цю свободу. В основі будь-якого права та правопо­рядку і будь-якої прийнятної державної форми покладено ду­ховне начало: людина покликана до самостійного вибору тих предметів, яким вона служить. Правова ідеологія є найбільш безпосереднім відображенням життєвих стосунків членів суспільства, що складають нації, народності та різні групи та вер­стви населення.

Поняття «правова психологія» з'явилося в літературі як яви­ще, що відрізняється від правової ідеології. Вона виступає як компонент суспільної свідомості і формується стихійно на ос­нові емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної дум­ки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і має певну структуру

У структурі правової психології слід виділяти:

а)            сталі елементи і динамічні складові (правові звичаї, тра­
диції, звички, настрої, почуття, переживання);

б)            пізнавальні та емоційні складові (правові знання, уявлен­
ня, погляди, правові емоції, почуття, настрої);

в)             регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї).

Правова психологія є практичною правосвідомістю, яка за­снована на правових почуттях індивіда, суспільної групи і сус­пільства в цілому і пов'язана з елементарним знанням правових фактів, явищ, їх оцінок, що виражені в правових почуттях, пра­вових навичках і звичках.

Відомі різні види правосвідомості. За суб'єктами право­свідомість поділяється на індивідуальну, групову та суспільну (масову). Індивідуальна і групова правосвідомість має суспіль­ний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальною. З точки зору глибини відобра­ження правової діяльності виділяють три рівні правосвідомості: повсякденна (емпірична), наукова (теоретична) та професійна.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно під впли­вом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, яка доступна населенню. її ще називають бу­денною. Це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного та бажаного пра­ва і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як сукупність юри­дичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності і навчан­ню. Це, як правило, правосвідомість юриста. Залежно від предме­та відображення в правосвідомості юриста утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, банківським, цивільно-правовим тощо). Сутність і особливості правосвідомості юристів конкре­тизуються в системі правових уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, що належать до певної професійної групи.

Наукова правосвідомість — це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства. Вона на відміну від повсякденної формується на основі широких і глибоких правових узагальнень, на знанні за­кономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Точніше, наукова правосвідомість повинна бути без­посереднім джерелом правотворчості, служити вдосконаленню юридичної практики, бо немає нічого більш практичного, ніж докладна теорія.

Суспільна (масова) правосвідомість — це знання і ставлення до діючого чи бажаного права, що характеризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість характеризує правову ідеологію та пра­вову психологію, що властиві певній групі населення країни (лікарям, вчителям, військовослужбовцям, юристам тощо).

Індивідуальна свідомість — це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта щодо чинного чи бажа­ного права.

Правова культура — це глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня пра­вової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації пра­ва; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, пев­ний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що харак­теризує моральний зміст нормативного характеру правил по­ведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених дер­жавою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, держа­вою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова осо­ба, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадя­нин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характе­ризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення.

Правова культура має певну структуру, що охоплює право­ву психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття щодо права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії, правові поняття й категорії, правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конк­ретних норм права; про державний устрій, про призначення дер­жави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопоряд­ку; форми та методи правового регулювання, якість роботи пра­воохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

У сучасних умовах у нашому суспільстві, включаючи і юрис­тів, поширеним явищем є правовий нігілізм — напрям суспіль­но-політичної думки, націлений на девальвацію права і закон­ності, на відверту недооцінку соціальної і особистої цінності права. Прихильники цього вважають право найменш доскона­лим способом регулювання суспільних відносин. Правовий нігілізм існує у різних формах: а) байдуже ставлення до ролі і значення права; б) скептичне ставлення до потенційних мож­ливостей права; в) ігнорування правових приписів більш висо­кої юридичної сили; г) повна недовіра до приписів права; г) не­гативне ставлення до права в цілому

Основи правосвідомості... та правового виховання                157

Для зниження впливу правового нігілізму необхідні: а) за­безпечення високої якості законів, що приймаються; б) зміцнен­ня законності; в) підвищення ролі судів і прокуратури; г) підви­щення ролі правового виховання; г) підвищення правової куль­тури українського суспільства і професійної правової культури.


<