§ 11. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 11. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Законність — явище багатогранне. її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності тощо.

Передусім спинімося на законності як режимі точного вико­нання чинного закону, оскільки закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він виконується.

Тобто, законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості та правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей;ре­жим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Основними засадами законності вважають:

а)            верховенство закону в системі нормативних актів;

б)            єдиність вимог щодо дотримання виконання законів;

в)             незаперечність закону в соціальній практиці;

г)             реальний характер законності;
ґ) забезпечення прав людини;

д)            невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо.

В Україні діє принцип верховенства права (правового зако­ну). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та правовими актами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Щодо громадян діє принцип: «Дозволено все, що не заборо­нено законом». Державні органи, органи місцевого самовряду­вання, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що визначено законом»

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці характеризуєть­ся тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв.

Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.

Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і гро­мадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує пра­ва людини в усіх сферах її життєдіяльності.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кож­не скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.

Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони та на їхній основі підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянсько­го суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захи­щати інтереси тільки якоїсь певної партії, класу чи групи лю­дей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв'язок законності та культурності. За відсутності єдиної законності немає й культурності. Ці два поняття взаємо-умовлювані. Якщо немає достатньої культурності, то немає й достатньої законності.

Взаємозв'язок законності та справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в по­всякденне життя мають спиратися на справедливість.

Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грецької — «народовладдя») означає:

а)            широку участь громадськості в управлінні справами дер­
жави й суспільства;

б)            підвищення активності політичних партій і громадських
організацій, інших громадських об'єднань;

в)             зміцнення правової основи державного та суспільного
життя;

г)             утвердження прав і свобод громадян і людини;

ґ) свободу інформації та постійне врахування громадської думки;

д)            вдосконалення системи державних органів і органів
місцевого самоврядування.

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, її нор­ми прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи мають діяти в межах їхньої компетенції.

Результатом законності визнають певний її стан - правопо­рядок. Це реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, в яких діяльність суб'єктів права є правомірною.

Правопорядку притаманні наступні риси: непорушення за-гальноправових заборон; безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об'єднань; реалізація учасниками правовід­носин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків; невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як суспільний і громадський порядок, дисципліна.

Суспільний порядок — реальна узгодженість суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й соціаль­ним принципам, суспільній моралі.

Громадський порядок — порядок у громадських місцях.

Дисципліна — своєчасне і точне виконання вимог, що випли­вають з нормативних та індивідуально-правових актів, техноло-гічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм. Розрізняють такі її види: державна, фінансо­ва, бюджетна, виробнича, трудова, військова, навчальна, еколо­гічна тощо.

Отже, законність як режим відповідності суспільних відносин чинним законам (іншим нормативно-правовим актам), що утворюється завдяки їх здійсненню суб'єктами права, харак теризується правопорядком.

Дисципліна як режим відповідності суспільних відносин на­явним соціальним нормам, що утворюється завдяки їх здійснен­ню всіма соціальними суб'єктами, характеризується громадсь­ким порядком.

Гарантії законності — це засоби та умови, з допомогою яких держава забезпечує повне й послідовне здійснення її вимог Розрізняють загальні та спеціальні гарантії

Загальні гарантії — це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії — це спеціальні юридичні засоби та умо­ви, що реально забезпечують вимоги законності. До них нале­жать: виявлення правопорушень; запобігання правопорушен­ням; припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися, засоби захисту від правопорушень; засоби відтворення поруше-законності; юридична відповідальність.

До юридичних умов слід віднести: вдосконалення правової системи, повноту, відсутність суперечності, рівень розвитку чин­ного законодавства, правосвідомості та правової культури; ефек­тивну систему контролю й нагляду за законністю; якісну та ефек­ті вну роботу юридичних органів; високоефективний держав­ний примус тощо.

Отже, законність забезпечується системою гарантій.

Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності. Згідно з чинною Конституцією України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права включає: гарантовану можливість на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини; можливість звер­татися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних су­дових установ чи до відповідних органів міжнародних органі­зацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь.

Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Криміналь­не законодавство забезпечує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти жит­тя; проти здоров'я; статевих; що створюють небезпеку для жит­тя і здоров'я людини; що посягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.

Особисте майно також захищається кримінальним законо­давством (наприклад, злочини проти особистої власності гро­мадян і кримінальна відповідальність за них).

Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридич­ною допомогою адвоката (ст 268 КпАП України).

Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільному процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомос­тей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (статті 297, 299 ЦК України). Захист цивільних майнових і пов'яза­них з ними особистих немайнових прав здійснюється в уста­новленому порядку загальним або третейським судом. Захист названих прав громадян може здійснюватися профспілковими та іншими громадськими організаціями, а також в порядку звернення до державних органів, оскарження дій адміністра­тивних актів тощо.

Отже, чинне законодавство України передбачає право грома­дянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особи­стої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у су­довому, адміністративному та іншому порядку.

Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу Згідно з чинним законодавством, можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна не­законними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конститу­ційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності посадових осіб. До суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. пе­редбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнарод­ними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.

Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:

між громадянином України, незалежно від місця його пе­
ребування, та органами державної влади, органами місцевого
самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

між іноземцем чи особою без громадянства, які перебува­
ють на території України, та органами державної влади, органа­
ми місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими
особами.

Мета парламентського контролю за додержанням конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, полягає у захисті прав і свобод людини і громадянина, проголоше­
них Конституцією України, законами України та міжнародними
договорами України;

додержанні та повазі до прав і свобод людини і громадяни­
на всіма органами державної влади та місцевого самоврядуван­
ня, їх посадовими особами;

запобіганні порушенням прав і свобод людини і громадя­
нина або сприянні їх поновленню;

сприянні приведенню законодавства України про права і
свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції
України, міжнародних стандартів у цій галузі;

поліпшенні і подальшому розвиткові міжнародного співро­
бітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

запобіганні будь-яким формам дискримінації щодо
реалізації людиною своїх прав і свобод;

сприянні правовій інформованості населення та захист
конфіденційної інформації про особу1.

Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захисту суб'єктивних прав з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має змогу звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна. До таких механізмів належать:

Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА
ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав люди­
ни. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет з
деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеці­
альний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права
населення окупованих територій, та Комітет із здійснення
невід'ємних прав палестинського народу.

Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях,
пов'язаних з порушенням прав людини.

Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд
комітетів і комісій, а саме: Комітет з прав людини; Комісію зі
статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію із
запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом
ООН, що опікується правами людини; Підкомісія з питань
запобігання дискримінації та захисту меншин, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.

5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верхов­ний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захисту суб'єктивних прав людини й грома­дянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з до­помогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами.

Висновки

Право та держава мають розглядатися в постійній взаємодії,
взаєморозвитку, взаємофункціонуванні.

Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції,
форму і середовище здійснення.

Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регуля
тивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, форму
ють навички його практичного застосування.

Вміння користуватися правом допоможе активно здійсню­
вати, охороняти і захищати права людини в громадянському
суспільстві.

Запитання та завдання

для самостійної перевірки знань

* /. Розкрийте визначення загально-соціального та юридичного права шляхом відмежування у таблиці їх загальних і відмінних ознак.

 

Ознаки

Загально-соціальне право

Юридичне право

Загальні

 

 

Відмінні

 

 

2. Які загально-соціальні та юридичні функції права вам відомі?

* *3. Розкрийте значення загальнолюдських принципів права з на­веденням, за можливості, конкретних прикладів, заповнивши таб­лицю:

 


Принцип

Зміст принципу за Вашим розумінням

Юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах

 

Взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків

 

Право є мірою свободи людини

 

Регулювання поведінки людей загальнодозволеним типом праворегуляції

 

Регулювання поведінки службових осіб у спосіб, визначений законом

 

Юридична відповідальність настає лише за винну і протиправну поведінку

 

*4. Охарактеризуйте джерела права, заповнивши відповідну таблицю:

 

Джерело права

Характеристика джерел права

Правовий звичай

 

Правовий прецедент

 

Нормативний договір

 

Нормативно-правовий акт

 

**5. Покажіть на прикладах за власною участю співвідношення законності, правовопорядку, суспільного порядку і праводисципліни.

Знайдіть у Конституції України статті, що характеризують
право громадян на захист.

Дайте визначення поняття «правовідносини».

*8. Наведіть приклад конкретних правовідносин і вкажіть їх об'єкт, суб'єкти та інші елементи.

*9. Порівняйте норми права та норми релігії.

*10. Порівняйте правовий звичай та правовий прецедент.

*11. Порівняйте нормативний договір та нормативно-правовий акт.

*12. Порівняйте кодифікацію та інкорпорацію.

* * 13. Розкрийте зміст принципу верховенства права і поясніть, в чому полягає його відмінність від принципу верховенства закону