§ 7. Правотворення як процес самоорганізації права : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 7. Правотворення як процес самоорганізації права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як «правотворення», «правотворчість» і «нормо-творчість». Усі ці види діяльності здійснюються з метою покра­щення соціального регулювання та охорони суспільних відносин'

Соціальне регулювання — це процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покла­дання обов'язків, установлення заборон, застосування заохочен­ня та примусу.

Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспільства практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється з допомогою соціальної влади

Розрізняють два види соціального регулювання: державне й недержавне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивідуальним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації об'єднання людей, що спільно реалізують певні про­грами, завдання, цілі та працюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими соціальними організаціями, наприк-д, є держава, партії, різні громадські об'єднання, які, своєю чергою, можуть складатися з інших соціальних організацій.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів,

 У соціології права існує поняття ефективності законодавства, тобто рівень реалізації його регулюючої приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяль­ність має дві основні стадії: усвідомлення необхідності право­вого врегулювання суспільних відносин і правотворча діяль­ність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, які повинні стати за­гальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в пев­ному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.

Правотворчість — це діяльність державних органів і посадо­вих осіб, громадських організацій, уповноважених на те держа­вою, а також усього народу країни, що спрямовується на утво­рення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах -основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується право­творчість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання націо­нального та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості — це сукупність засобів і способів вия­ву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з до­помогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотвор­чості, як безпосередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; весь народ країни на випадок референдуму.

Правотворча діяльність характеризується певним юридич­ним процесом, що має три етапи.

На підготовчому етапі готують проект нормативно-правово­го акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосе­реднє готування названого проекту; обговорення тексту проек­ту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і служ­бовими особами; доопрацювання проекту.

Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії: внесення проекту нормативно-правового акта на обговорення правотворчого органу (посадової особи); обгово­рення проекту, можливість кількох читань; прийняття норма­тивно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап — це набрання нормативно-правовим актом чинності через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.

Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотвор-чість. Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотвор-чу діяльність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготування, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер.

Відмінності правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб'єкт; незбіжність етапів і стадій; різна юридична сила норма­тивних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок вве­дення в дію і припинення дії актів тощо.

Отже, процес утворення права будується за певними принци­пами, має свої стадії, етапи, суб'єкти та поділяється нарізні види Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб'єктами.