§ 3. Функції і принципи права : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Функції і принципи права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Право має певні напрями впливу і будується на конкретних правових і демократичних засадах (принципах).

Функції права — це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначи-

ти активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. Розглянемо функції права, що належать до загально-соціальних.

Гуманістична функція характеризується тим, що право охо­роняє та захищає права і свободи людства, народу, людини. На­приклад, Конституція України в ст. 27 закріплює право людини і громадянина на життя. Держава забезпечує реалізацію люди­ною названого права, створюючи належні умови для недопущен­ня свавільного позбавлення життя конкретної людини. В Ук­раїні з 5 квітня 2001 р. смертна кара замінена довічним позбав­ленням волі, що свідчить про гуманізм українського права.

Організаторсько-управлінська — право суб'єктів на вирішен­ня певних економічних і соціальних проблем. За допомогою права регулюються питання економічного і соціального життя в Україні (див. глави 9,12,13,14).

Інформаційна (комунікативна) — право інформує людей про волю законодавця. Наприклад, Закон України «Про інформа­цію» від 2 жовтня 1992 р. встановлює правові основи щодо поширення і використання інформації в Україні.

Оцінно-оріентувальна — поведінка людей оцінюється з ог­ляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в ме­жах правомірної поведінки. Наприклад, Цивільний кодекс Ук­раїни передбачає право людини і громадянина на одержання спадщини. Особи, що одержують спадщину за заповітом, сліду­ють останній волі померлого і успадковують його майно в тих межах, в яких це визначено заповітом.

Ідеологічно-виховна — право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки. Наприк­лад, людина слідує нормам кримінального права, не порушує заборон та діє в межах визначених обов'язків і тим самим реалі­зує норми права в межах правомірної поведінки. Достатньо того, що людина знає межі своїх можливостей, не порушує ви­мог права, самовиховується на правових моделях позитивної поведінки.

Гносеологічна (пізнавальна) - право само виступає як джере­ло знань. Наприклад, вивчаючи норми права, суб'єкт права має можливість одержати знання про обсяг пільг, допустимі норми шкідливих викидів у атмосферу, про свої права і обов'язки тощо.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регуля­тивну (статичну і динамічну) та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспіль­них відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або інших галузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функ­ція — це вплив права на суспільні відносини, що закріплює і регулює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; регулятивно-динамічна — такий вплив права на суспільні відносини, що забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. Правовий вплив (статич­ний і динамічний) здійснюється таким чином, що, наприклад, Верховна Рада України виключно законами регулює права ко­рінних народів і національних меншин (це регулятивно-статич­на функція права). Або шляхом прийняття Державного бюдже­ту України створюються передумови для будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби (регулятивна динаміка).

Охоронна функція спрямована на охорону відповідної систе­ми суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, змен­шення або усунення їх із повсякденного життя.

Видання службовою особою нормативно-правових або роз­порядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупе­реч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, — карається позбав­ленням волі до чотирьох років (ст. 211 КК України). Це один із прикладів із реалізації охоронної функції права.

Принципи права — це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демок­ратизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та прин­ципи інститутів права.

Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають норматив­ний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомір­ну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та прин­ципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвіт­нього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогре­сивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

а)            закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення
її основних прав;

б)            юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовід­
носинах;

в)             верховенство закону як акта нормативного волевиявлен­
ня вищого представницького органу держави;

г)             взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

д)            діяльність органів і посадових осіб за принципом: «дозво­
лено тільки те, що прямо передбачено законом»;

є) чітке закріплення правовими нормами процедурно-про­цесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав лю­дини і здійснення нею своїх обов'язків;

є) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини;

ж)            юридична відповідальність людини за свою винну проти­
правну поведінку;

з)             обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи
в суспільстві.

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Приміром, рабовласницькому типу права були притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права, невизнан­ня рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий харак­тер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі пока­рання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.

Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосу­вання сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юри­дичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.

Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у ре­альних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму, принцип законності, принцип гуманіз­му, принцип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності, принцип індиві­дуального покарання чи стягнення тощо.

Принципи інститутів права — це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип несприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарак­теризовані як здатність служити засобом і метою для задово­лення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами:

а)            право визначається як міра свободи й недоторканності
людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення
із соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня;

б)            право об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних
відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узго­
дження їхніх специфічних інтересів.

в)             цінність і призначення права полягає в тому, що воно є
виразником соціальної справедливості, виступає критерієм пра­
вильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності
та правового статусу людини в суспільстві;

г)             право являє собою джерело оновлення суспільства, ви­
ступає в демократичному громадянському суспільстві як чин­
ник прогресивного соціального розвитку;

ґ) як явище культури та цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення.

Відповідно, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найважливіших потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і у взаємовідносинах усьо­го світового співтовариства.