§ 10. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Вік кримінальної відповідальності та злочини, за які встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 10. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Вік кримінальної відповідальності та злочини, за які встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Неповнолітні за кримінальним законом отримують особли­вий правовий статус. По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину випов­нилося шістнадцять років. По-друге, у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочини, а лише ті, які вчинили найне-безпечніші злочини. Законодавець при цьому виходить із мірку­вання, що неповнолітній вік накладає відбиток на особу право­порушника. Тому до молодих правопорушників не застосовуєть­ся кримінальна відповідальність за поширені, але не надто небезпечні злочини. Відповідальності підлягають особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за вчинення та­ких злочинів:

а) проти життя та здоров'я особи — умисне вбивство (статті 115—117), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122);

б)            проти- статевої свободи та статевої недоторканості особи —
зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої при­
страсті неприродним способом (ст. 153);

в)             проти основ національної безпеки, зокрема, посягання на
державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113);

г)             проти волі, честі та гідності особи. Наприклад захоплення
заручників (ст. 147);

ґ) проти власності — крадіжку (ст. 185); пограбування (ст. 186); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); умисне знищення або по­шкодження майна (ч. 2 ст. 194);

д)            проти громадської безпеки — бандитизм (ст. 257); терори­
стичний акт (ст. 258);

є) дії, передбачені частинами 1 та 3 ст. 262 з викрадення, при­власнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодін-ня ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим ста­новищем у складі організованої групи чи вимагання цих пред­метів поєднане з насильством, небезпечним для життя;

є) проти безпеки руху та експлуатації транспорту — пошкод­ження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і 3 ст. 289);

ж)            проти громадського порядку та моральності — хуліган­
ство (ст. 296);

з)             злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів — викрадення, привласнен­
ня, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або
їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зло­
вживання службовим становищем.

и) злочини проти авторитету органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян — пося­гання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовця (ст. 348); погрозу або насильство щодо працівни­ка правоохоронного органу, пов'язані із заподіянням йому або близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 345); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча, що призвело до спричинення йому тяжких тілесних ушкодь жень (ч. З ст. 346), небезпечні дії (підпал, вибух тощо), що спря­мовані на знищення або пошкодження майна працівника пра­воохоронного органу (ч. 2 ст. 347); захоплення представника вла­ди або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, тяжкого тілесного ушкоджен­ня службовій особі або громадянинові, який виконує громадсь­кий обв'язок, або їхнім близьким (частини 2 і 3 ст. 350); умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст. 252);

і) злочини проти правосуддя, зокрема, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, по­в'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової до­помоги (статті 379,400), погроза або насильство щодо судді, на­родного засідателя чи присяжного, захисника чи представника особи (частини 2 і 3 ст. 377; частини 2 і 3 ст. 398); умисне знищення шляхом підпалу, вибуху або іншім загальнонебезпечним способом майна судді, народного засідателя чи присяжного, захисника чи представника особи (ч. 2 ст. 378, частини 2 та 3 ст. 399);

ї) злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного пра­вопорядку — посягання на життя представника іноземної дер­жави (ст. 443).

Зазначені злочини становлять значну громадську небезпеку й належать до категорії середньої тяжкості, тяжких або особли­во тяжких за кримінально-правовою класифікацією.

Санкції за їх вчинення є досить диференційованими, зокре­ма серед злочинів, що належать до середньої тяжкості, санкції складають від 2 до 5 років, серед тяжких злочинів вони є досить великими і коливаються у межах від 5 до 10 років, особливо тяж­ких злочинів — від 10 років позбавлення волі.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Примусові заходи виховного характеру. Вчинення злочину у неповнолітньому віці є обставиною, що пом'якшує покарання.

Ця норма кримінального права свідчить про намір законо­давця пом'якшити відповідальність неповнолітніх порівняно з дорослими правопорушниками. До неповнолітніх, які вчинили злочин поряд із загальними підставами кримінальної відпові­дальності, передбачено певні особливості кримінальної відпові­дальності та покарання. Усі ці особливості вміщені в окремому розділі КК України і стосуються:

звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідаль­
ності (ст. 97, ч. 2 ст. 106);

видів і призначення покарання (статті 98—103);

звільнення від покарання та його відбування (статті 104—107);

погашення і зняття судимості (ст. 108).

Встановлюючи ці особливості, законодавець урахував недо­статній життєвий досвід неповнолітніх, їх спонтанні реагування на складнощі життя, нестійкість особистих психічних процесів і суперечності правової соціалізації молодої людини, можливі відхилення від встановлених суспільством норм1. Об'єктивно все це більш помітно у максималізмі молоді та неповнолітніх, неадек­ватній оцінці власних вчинків.

У КК України передбачено два види звільнення непов нолітніх від кримінальної відповідальності:

звільнення від кримінальної відповідальності із застосу­
ванням примусових заходів виховного характеру (ст 97);

звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із
закінченням строків давності (ст. 106).

Отже, неповнолітні при цьому звільняються від засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом. До них можуть бзастосовуватися заходи виховання, переконання, які спрямовані на забезпечення правослухняного формування особи­стості, виключення антисоціального оточення, попередження вчи­нення ними правопорушень. Оцінка поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин мають свідчити про невелику небезпечність особи правопорушника. Тому підставою звільнення із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання.

Умовами застосування таких заходів є: по-перше, вчинення злочину вперше; по-друге, злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12).

До примусових заходів виховного характеру належать:

а)            застереження;

б)            обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до
поведінки неповнолітнього;

в)             передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх
замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу
за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г)             покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку
і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування за­
подіяних майнових збитків;

ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Відповідно до ч. З ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосу­вати до нього одночасно кілька примусових заходів виховного характеру. Поряд із цими заходами кримінальний закон (ч. 4 ст. 105) надає право суду, якщо він вважає це необхідним, при­значити неповнолітньому вихователя.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від за­стосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до криміналь­ної відповідальності.

Наприклад, Н. був звільнений від кримінальної відповідаль­ності за вчинення крадіжки із квартири пенсіонера П. із переда­чею. Н. під нагляд одного із батьків та педагогічного колективу. Проте протягом року він неодноразово втікав із дому, вчиняв дрібні крадіжки, не ходив до школи. Тому суд визнав за доціль­не застосувати до Н. реальну міру покарання за ч. 2 ст. 125 — три роки позбавлення волі.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідаль­ності у зв 'язку із закінченням строків давності. Стаття 106 КК України передбачає особливості звільнення неповнолітніх

від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кри­мінальної відповідальності передбачені в ст. 49 (закінчення пе­редбачених законом строків після вчинення злочинів і до на­брання вироком законної сили, невчинення під час цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства або суду).

Застосовуючи давність, суд повинен врахувати всі особли­вості щодо неповнолітніх. У КК України (ч. 2 ст. 106) передба­чено такі строки давності:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

сім років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Покарання, які застосовуються до неповнолітнього. У

КК України наведений вичерпний перелік тих покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього, а саме:

а)            штраф (ст. 99) — встановлюється в межах до 500 неопо­
датковуваних мінімумів доходів громадян і застосовується лише
до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або
майно, на яке може бути звернене стягнення;

б)            громадські роботи (ч. 1 ст. 100) — на строк від 11 до 20
годин, полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи
основної роботи час тривалістю не більше двох годин на день;

в)             виправні роботи (ч. 2 ст. 100) — на строк від двох місяців
до одного року з відрахуванням у дохід держави в межах від п'яти
до десяти відсотків заробітку;

г)             арешт (ст. 101) — тримання в умовах ізоляції на строк від
15 до 45 діб;

ґ) позбавлення волі на певний строк (ст. 102) — призначаєть­ся на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин — на строк до 15 років. При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин не­великої тяжкості.

Залежно від тяжкості злочину, за який засуджено неповно­літнього, позбавлення волі може бути призначене (ч. З ст. 102):

а) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

б)            за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чоти­
рьох років;

в)             за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

г)             за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти
років;

ґ) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбав­ленням життя людини, — на строк до 15 років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально для них пристосованих.

Особливим є порядок призначення покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен врахо­вувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Судова практика йде частіше шляхом застосування до непов­нолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 69).

Запитання та завдання

для самостійної перевірки знань

1 Дайте загальну характеристику кримінального права та його джерел.

**2. У чому полягає основна відмінність кримінального права від інших галузей права ? Визначте місце кримінального права у системі права України.

З- Які основні функції виконує кримінальне право ?

Які принципи кримінального права Вам відомі?

Охарактеризуйте кримінально-правові норми.

Дайте визначення злочину і охарактеризуйте його ознаки.

Які стадії вчинення злочину передбачені Кримінальним кодек­
сом України?

**8. Порівняйте ознаки злочину та ознаки складу злочину. 9. Що таке співучасть?Які види співучасті Вам відомі? * 10. У чому полягають особливості кримінальної відповідальності при співучасті?

Які види злочинних груп розрізняють у кримінальному праві?

Що таке добровільна відмова від доведення злочину до кінця ?

13. Чи передбачена кримінальна відповідальність при доб­ровільній відмові від вчинення злочиу?

**14. Чи не вбачаєте Ви суперечності у понятті «кара» і «гу­манізм кримінального покарання»?

15. Які види кримінальних покарань передбачені кримінальним кодексом України?

*16. Порівняйте громадські роботи та виправні роботи.

*17. Які з наведених нижче покарань можуть застосовуватися до неповнолітніх: штраф; громадські роботи; виправні роботи; по­збавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю; конфіскація майна; арешт; позбавлення волі на певний строк; обмеження волі?

**18. Порівняйте примусові заходи виховного характеру та за­ходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх в адміністратив­ному праві.

*19. Порівняйте позбавлення волі і обмеження волі.

*20. Порівняйте арешт і обмеження волі.

*21. У чому полягають особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх?

*22. Які з наведених нижче примусових заходів виховного харак­теру можуть бути застосовані до неповнолітніх: застереження; виселення із займаного приміщення; обмеження дозвілля і встанов­лення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи; поз­бавлення неповнолітнього заробітної плати або стипендії з метою відшкодування заподіяних збитків.


<