§ 4. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Система адміністративного права — це його внутрішня фор­ма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню по­будову. Структура системи адміністративного права включає в себе адміністративно-правові норми та адміністративно-право­ві інститути.

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як за­гальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки лю­дини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і за­безпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовим нормам притаманні як загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна від­нести такі:

закріплюють владні (керівні) та внутрішньоорганізаційні
відносини;

метод впливу на суспільні відносини є державно-владним
(імперативним);

гарантування державного переконання та примусу при їх
реалізації;

— органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміністративно-правові норми мають логічну структуру (гі­потеза, диспозиція, санкція) і можуть за різними критеріями гру­пуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різ­ними критеріями і створювати адміністративно-правові інсти­тути (наприклад, загальні, особливі та спеціальні).

Адміністративно-правовий інститут — це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, ви­дову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.

Об'єднуючись, норми й інститути утворюють загальну, особ­ливу та спеціальну частини адміністративного права України.

Загальна частина об'єднує адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регу­люють основні принципи управління, правовий статус суб'єк­тів управління, форми та методи їхньої діяльності, функціону­вання адміністративного процесу та гарантії і способи забезпе­чення законності в державному управлінні.

Особлива частина включає в себе адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють управління в різних сферах суспільного життя, а саме: в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній, державно-правовій тощо.

Спеціальна частина охоплює адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що регулюють адмініст­ративно-правову діяльність конкретних органів (наприклад, внут­рішніх справ, митної служби, податкової адміністрації тощо).

Названі три види інститутів слід розглядати як загальні. Сво­єю чергою, вони поділяються на головні та початкові.

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права називають пра­вові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністра­тивно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є норматив­но-правові акти — письмові документи державних органів та ін­ших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установле­ному порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують

різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що яв­ляють собою джерела адміністративного права. За юридичною си­лою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні. На­приклад, Конституція України закріплює, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користу­ються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Серед законів, що є джерелами адміністративного права, мож­на виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих законів відносять, наприклад, Кодекс України про адміністра­тивні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний ко­декс України та деякі інші. Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних зако­нів як джерел адміністративного права можна віднести закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p., «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р., «Про Служ­бу безпеки України» від 25 березня 1992 р., «Про державну конт­рольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 p., «Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р., «Про держав­ну податкову службу» від 4 грудня 1990 р., «Про державну служ­бу» від 16 грудня 1993 р. тощо. До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять закони України «Про підпри­ємництво» від 7 лютого 1991 р., «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р., «Про державний кордон України» від 4 лис­топада 1991 р., «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., «Про адміністратив­ний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р., «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. тощо.

Названі джерела адміністративного права — це джерела ви­щої юридичної сили. Норми Конституції України, що закріп­люють права людини й громадянина, мають пряму дію.

Певна частина адміністративно-правових норм може бути за­кріплена у постановах Верховної Ради України. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбов­ців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Вер­ховної Ради України від 23 червня 1995 p., або Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвер­джене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.

Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нор­мативних актів Президента України та Кабінету Міністрів Ук­раїни, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, за­тверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 р.

Джерелами адміністративного права можуть бути також нор­мативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації на­селення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окре­мі норми чи інститути законів, розглядаються деякими автора­ми як правові акти державного управління. На думку В. К. Кол-пакова, акти управління характеризуються за двома особливос­тями — як правові і як управлінські джерела. Вони мають між собою діалектичний зв'язок. їх визначають з трьох найпошире­ніших позицій: а) як форми управлінської діяльності держави; б) як документи, що походять від компетентних органів; в) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів1.

Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороня­ють матеріальні і процесуальні суспільні відносини у сфері ад­міністративних правопорушень і адміністративної відповідаль­ності. У загальних положеннях закріплюються завдання та сис­тема законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місце­вого самоврядування щодо вирішення питань про адміністра­тивні правопорушення, запобігання їм, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодав­ства та забезпечення режиму законності при провадженні у спра­вах про адміністративні правопорушення.

Матеріальне право про адміністративні правопорушення і ад­міністративну відповідальність складається із загальної та особливої частин. У загальній частині закріплюються поняття адміністра­тивного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктив­них ознак складу адміністративного проступку, поняття і види ад­міністративних стягнень і загальні правила їх накладання.

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях, а саме:

а)            охорони праці та здоров'я населення;

б)            ті, що посягають на власність;

в)             охорони природи, використання природних ресурсів, охо­
рони пам'яток історії та культури;

г)             в промисловості, будівництві та в галузі використання
електричної і теплової енергії; у сільському господарстві;

ґ) при порушенні ветеринарно-санітарних правил;

д)            на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;
є) у сільському господарстві;

є) житлових прав громадян, житлово-комунального госпо­дарства та благоустрою;

ж)            торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів;

з)             стандартизації, якості продукції та метрології;

и) ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

і) ті, що посягають на встановлений порядок управління1.

У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопо­рушення, справи, що підвідомчі їм, а також їхня компетенція що­до розгляду цих справ.

Окремий розділ присвячений регулюванню порядку прова­дження у справах про адміністративні правопорушення. У ньо­му закріплені завдання і принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоко­лів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд ре­чей і вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне пра­вопорушення, порядок винесення на розгляд справ, оскаржен­ня і опротестування постанов відносно справи про адміністра­тивне правопорушення.

Окремим розділом регулюється порядок виконання поста­нов про накладення адміністративних стягнень. У ньому закріплюються основні положення та порядок провадження з ви­конання постанови про:

а)            винесення попередження;

б)            накладення штрафу;

в)             оплатне вилучення предмета;

г)             конфіскацію предмета, грошей;
ґ) позбавлення спеціального права;

д)            застосування виправних робіт;

є) застосування адміністративного арешту;

є) відшкодування майнової шкоди.

Отже, чинний кодекс України про адміністративні правопо­рушення врегульовує матеріально-правові та процесуальні ад­міністративні деліктні правовідносини.


<