§ 11. Господарські зобов'язання : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 11. Господарські зобов'язання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єк­том господарювання та іншим учасником (учасниками) відно­син у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єк­та (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобо­в'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правово­
го акта, що регулює господарську діяльність;

з акта управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених
законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які
йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом госпо­
дарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єк­
том господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те
підстав;

—            у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності
та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон
пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єк­тами господарювання або між суб'єктами господарювання і не-господарюючими суб'єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язан­нями.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, вико­нання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випад­ках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть ви­значати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого­
джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не супере­
чать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управлін­
ня суб'єктам господарювання для використання при укладенні
ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою
змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або
доповнювати його зміст;

 

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів
України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом
державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту
типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною
для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в
договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпле­ного печатками. Допускається укладення господарських дого­ворів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шля­хом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо

законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та поряд­ку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один при­мірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання до­говору.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належ­ним чином відповідно до закону, інших правових актів, догово­ру, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'я­зання — відповідно до вимог, що за певних умов звичайно став­ляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуван­ням особливостей, передбачених господарським кодексом.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, про­веденим належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управне-ної та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання при­пиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам зако­ну, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам дер­жави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської ком­петенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визна­но судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язан­ня, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'я­зання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання пе-

територіальною громадою або державою інакше як ч^рез відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) визнається неспроможним. Нездатність борж­ника відновити свою платоспроможність та задовольнити ви­знані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрут­ством. Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути виз­нані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, наділені господарською компетенцією, у межах своїх пов­новажень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобі­гання його банкрутству. Власники майна державного (комуналь­ного) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо за­побігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлен­ня платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація). По­дання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'я­зок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, в порядку, встановленому законом.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється Зако­ном «Про Державний бюджет України».

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспромож­ного боржника застосовуються такі процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодав­ства.


<