§ 1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Безпосереднім предметом регулювання господарського пра­ва є господарська діяльність, але це та діяльність, що зв'язана з виробництвом іреалізацією продукції, виконанням робіт і надан­ням послуг, а також із забезпеченням їхніх виробників необхід­ними ресурсами. Це визначення, відтворене протягом багатьох років із різними незначними модифікаціями у вітчизняній юри­дичній літературі, може бути прийняте за основу і в даний час.

Сутність господарського права визначається тими задачами, шо воно покликано вирішувати в суспільстві. Задача господарського права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забез­печення є однією з невід'ємних умов ефективного функціону­вання народного господарства країни, комерційного і некомер-ційного господарського обороту. Правове регулювання — одна з форм управління соціально-економічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в галузі еко­номічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання. Правове регу­лювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організо­ваності і порядку в народному господарстві.

Основним джерелом господарського права є Господарський кодекс, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 p., який вступив у дію з 1 січня 2004 р. поряд з Цивільним кодек­сом України. Відношення Цивільного кодексу до Господарсь­кого кодексу є відношенням загального до спеціального зако­нодавства. Господарський кодекс України встановлює відповід­но до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарю­вання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти гос­подарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетен­цією, а також громадяни, громадські та інші організації, які вис­тупають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконан­ня робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять гос­подарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо­господарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відноси­ни, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єк­тами організаційно-господарських повноважень у процесі уп­равління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськи­ми є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарюван­ня з його структурними підрозділами.

Не є предметом регулювання Господарського Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюють­
ся Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо
використання й охорони рослинного і тваринного світу, тери­
торій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного
повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання,
що виникають у процесі формування та контролю виконання
бюджетів усіх рівнів;

—            адміністративні та інші відносини управління за участі
суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або
місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарсь­
кою компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-
господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний за­
хист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених
законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території Ук­
раїни;

обмеження державного регулювання економічних процесів
у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості
економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, еколо
гічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­
дарські відносини.

Держава, органи державної влади та органи місцевого само­врядування не є суб'єктами господарювання. У сфері господа­рювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточ­ну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів госпо­дарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

державне замовлення, державне завдання;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та суб­
сидій.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на ос­нові загальнодержавних програм, що затверджуються Верхов­ною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єкта­ми господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досяг­ненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслі­док чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації то­вару на ринку.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематич­на, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнен­ня економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійсню­вати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємниц­тво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької
діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяль­
ності, вибору постачальників і споживачів продукції, що вироб­
ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших
видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, вста­
новлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у
підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів,
передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономіч­
ної діяльності, використання підприємцем належної йому част­
ки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких органі­заційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

З метою створення сприятливих організаційних та економі­чних умов для розвитку підприємництва органи влади на умо­вах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають держав­
не майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-техніч­
ного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяль­
ності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій
об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем
або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

 

стимулюють модернізацію технології, інноваційну
діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та
послуг;

надають підприємцям інші види допомоги.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематич­на господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомер-ційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами госпо­дарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до законодавства забороняється підприємництво, на основі рішення відповідно­го органу державної влади чи органу місцевого самоврядуван­ня. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники госпо­дарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, ре-алізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарю­вання є:

а)            господарські організації — юридичні особи, створені відпо­
відно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та
інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодек­
су, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську
діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

б)            громадяни України, іноземці та особи без громадянства,
які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо­
відно до закону як підприємці;

в)             філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос­
подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для
здійснення господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шля­хом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виді­лення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єк­тів) господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішен­ня про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарю­вання. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого май­на, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльні­стю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, по­рядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до за­кону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи уп­равління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта гос­подарювання, передбачені законодавством. Статут може місти­ти й інші відомості, що не суперечать законодавству

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводить­ся у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюєть­ся шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, пе­ретворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — зас­новників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом, — за рішен­ням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарю­вання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарю­вання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові пра­ва і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарю­вання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення од­ного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на ін­ший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався,
чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом,
крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках,
передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта госпо­дарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучен­ня його з державного реєстру.


<