§ 4. Поняття форми держави : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Поняття форми держави

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму держав­ного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління — це організація верховної державної вла­ди, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв'я­зок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія — це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що нале­жить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія — це форма правління, за якої верховна влада зосеред­жена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної монархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і су­дова) належить монарху; б) в державі, як правило, відсутні орга­ни політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха; в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної мо­нархії можуть бути різні режими; ґ) для абсолютної монархії при­таманний лозунг «Держава — це Я» (тобто монарх).

Серед різновидів абсолютної монархії можна виділити: дес­потію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія існує в Катарі, Омані, Са­удівській Аравії. Світова теорія держави знає такі основні форми абсолютизму: а) класичний - характерний для Франції у Європі та Японії у Азії; б) князівський - мав місце у Німеччині періоду феодальної роздробленості; в) військово-кріпосницький -характерний для Прусії та Росії; г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо).

За обмеженої монархії законодавча влада належить парла­менту, виконавча — монарху (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються, або обмежується ін­шим шляхом. Існують різні види обмеженої монархії: а) кон­ституційна; б) виборна; в) теократична; г) традиціоналістська тощо. Конституційна монархія - це форма правління, при якій в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки: а) монарх є гла­вою держави і має переважно представницькі повноваження; б) представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо; в) в конституції закріплюються повноваження монарха; г) уряд фор­мується або лише парламентом, або парламентом і монархом. Вирізняють два різновиди конституційної монархії: парламен­тарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише м держави, він царствує, але не править. Реально краї­ною керує парламент, який утворює уряд. Управління в країні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі пар-іштії ні монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Ііитг Норвегії. Швеції тощо. В дуалістичній монархії парла­мент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повнова­ження монарха обмежені у сфері законодавчої влади і достат­ньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право дост­роково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламен­том. Монарх призначає членів уряду і в будь-який час може зня­ти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо.

Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монар­хія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одер­жує реальну владу не шляхом наслідування престолу, а шляхом його виборів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостері­гаємо певні випадки виборних монархів за різних причин. На­приклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюри-ковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоро­вича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна назвати Об'єднані Арабські Емірати (ОАР), де з монархів-князів терміном на два роки обирають «старшого монарха», який, по суті, і є монархом ОАР.

Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, в якій глава держави (мо­нарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких краї­нах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна дер­жава існує з VIII ст.

Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістська монар­хія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі держави існують нині на Африканському континенті.

Республіка — це така форма правління, де верховна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані су­дом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, пе­редбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках.

а)            президент обирається парламентом і йому підзвітний;

б)            президент має право достроково припиняти повноважен­
ня парламенту;

в)             уряд формується з представників партій, що мають
більшість у парламенті;

г)             уряд підзвітний парламенту;

ґ) парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за со­бою його відставку.

Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Італія, ФРН тощо.

У президентській республіці:         ..■■..;

а)            президент обирається всенародно або за особливою про­
цедурою;

б)            президент є главою держави і главою виконавчу владу;

в)             президент формує уряд одноособово чи при певному пар­
ламентському контролі і ним керує;

г)             за свою діяльність уряд несе відповідальність перед пре­
зидентом;

ґ) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту);

д)            президент має право вето на закони парламенту (може не
підписати закон і повернути його до парламенту).

У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки мо­жуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламен­тсько-президентські. Ознаками змішаної республіки є:

а)            президент і парламент обираються громадянами країни;

б)            президент і парламент ділять свої повноваження з конт­
ролю та відповідальності щодо уряду;

в)             кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає
уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення
членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра);

г)             уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише
загальне керівництво урядом;

г)             уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і
підконтрольний парламентові;

д)            за певних обставин, передбачених законом, президент має
право достроково припинити повноваження парламенту, а пар­
ламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі
види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Ук­
раїні, Франції тощо.

Форма державного устрою — це територіальна організація держави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з дер­жавою в цілому має складний характер.

Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів з державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо).

Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користують­ся певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законо­давства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загаль­нодержавної символіки тощо.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твер­дженням деяких авторів, ще й імперія.

Федерація — суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має в своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законо­давство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добро­вільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо).

Конфедерація — це добровільне об'єднання самостійних дер­жав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоюван­ня одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існува­ла така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних за­сад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

а)            проведення виборів державних органів у центрі та на
місцях і органів місцевого самоврядування;

б)            плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та
духовній сферах життєдіяльності людей;

в)             рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав,
виконання їхніх обов'язків;

г)             демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання
перед методами примусу тощо.

Демократичні режими класифікуються на демократично-дюерадьний, демократично-радикальний, демократично-кон­сервативний тощо.

чократично-ліберальний режим характеризується лібера­лізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама лю­дина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінніс­тю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпе­чення реалізації прав і свобод людини та громадянина.

При демократично-радикальному режимі основна увага спря­мована на радикальні перетворення в країні, на здійснення ре­форм, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспіль­ства і держави.

Демократично-консервативний режим характеризується пев­ним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, спо­собів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечу­ють сталість і незмінюваність існуючого суспільного і держав­ного ладу та звичних порядків.

Отже, демократичний правовий режим — це здійснення дер­жавної влади на засадах чинного права з використанням демок­ратичних форм народного представництва, виконавчо-розпоряд­чої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авто­ритарні.

Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами з правлячої верхівки, не контро­люється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямо­го насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втру­чання в особисте життя людини і громадянина.

Авторитарний режим — це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в ру­ках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі орга­ни чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, дик­татуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо.

Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком дер­жави з особою і громадянським суспільством.