§ 3. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функцій) держави : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функцій) держави

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

«Функція» в перекладі з латини означає: виконання, звершен­ня. У широкому розумінні — це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут, чи процес стосовно цілого, характеристика напряму чи аспекту діяльності тощо. Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи тривалу перспективу.

Звідси випливає, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести такі, що безпосередньо відобра­жають чи конкретизують сутність держави; через які реалізу­ються основні завдання держави; здійснення яких веде до до­сягнення державою поставленої мети на певному історичному відрізку часу; що їх слід розглядати як напрями та аспекти діяльності держави.

Отже, функції держави — це основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета дер­жави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.

Поряд з функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-нагля­дових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

а)            зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства й ке­
руватися цими законами у повсякденній діяльності;

б)            стимулювати соціальну активність людини і громадяни­
на, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-куль­
турне самовизначення особистості;

в)             брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних
спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей,
визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;

г)             підпорядковувати всю свою діяльність служінню грома­
дянському суспільству, не втручатись у приватні справи люди­
ни і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного
регулювання суспільних відносин.

Так, у Конституції України записано: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. 23).

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, пра­воохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.

Для характеристики напрямів діяльності держави та ЇЇ органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце виводиться питанню відповідних меж державного втручання у діяльність суб'єктів громадянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

можливості державного управління небезмежні, а надмірне
перевантаження держави невиправдано великою кількістю заведе до зниження ефективності їх виконання;

превалювання державного управління «пригноблює»
самоуправління і самоврядну діяльність суб'єктів громадянсь-

сусшльства і є неприпустимим у демократичній правовій

Одним із напрямів вирішення цієї проблеми на користь гро-

игаського суспільства є розширення місцевого самоврядуван-г. 140 Конституції України записано: «Місцеве самовря-алйснюеться територіальною громадою в порядку, ілеяомт законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад».

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначає місцеве самоврядування як гаранто­ване державою право та реальну здатність територіальної гро­мади жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функцій як державними організаціями, так і самоврядними структурами на місцях.

Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:

групування державних функцій за соціальним значенням
діяльності держави здійснюється з огляду на основні та
неосновні функції.

залежно від територіальної спрямованості розрізняють
внутрішні та зовнішні функції.

за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові.

за сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні,
економічні, політичні тощо.

Основні функції— це найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо.

Неосновні функції — це напрями діяльності держави із здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспіль­ного життя. До них належать: управління персоналом; матеріаль­но-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; право­суддя і юридичні функції; пошук, збирання і поширення необхідної для управління інтелектуальної інформації тощо.

Внутрішні функції — це такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх відносять функції: економічну, культурно-виховну, охорони та захисту всіх форм власності, соціального обслуговування населення, екологічну, охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Зовнішні функції — це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому Зовнішніми функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверені­тету, підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне співісну­вання держав різної орієнтації.

Постійні функції — це напрями діяльності держави, що иійснюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції — це напрями діяльності держави, що

мовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції — це напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя.

Економічні функції — це напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки й по­дальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку, добросовісної конкуренції, обмежен­ня монополії.

Політичні функції — це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування лишайної влади на засадах демократії.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають відпо­відні внутрішні напрями (функції) своєї діяльності.

У гуманітарній сфері це: забезпечення прав людини і грома-жшатл, охорона навколишнього природного середовища; забез-агчеявя охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забез-япевавш нормальних уыов існування людини; організація освіти, виховання, розвиток мистецтва та культури тощо.

В економічній сфері такими функціями є: господарсько-стимуляційна (виробнича); господарсько-організаторська (про­грамування та організація виробничої діяльності); науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); економічно-регулювальна (регулювання та охорона праці, забезпечення мінімального рівня споживання), економічно-фінансова тощо.

У політичній сфері до таких функцій належать: забезпечен­ня (створення і збереження умов) національної самобутності всіх корінних народів і національних меншин; організаційна (створення умов для реалізації народом своєї влади), охоронна (охорона конституційного ладу, правопорядку і дисципліни, всіх форм власності, прав, свобод і законних інтересів людини та гро­мадянина) та деякі інші.

Зовнішні функції держави досліджуються:

у гуманітарній сфері - міжнародне забезпечення прав люди­
ни і громадянина; допомога народам інших країн у разі стихійного
лиха та інших кризових ситуацій; забезпечення чистоти, ефектив­
ного використання та відтворення земного природного середови­
ща, що оточує людину; міжнародне культурно-виховне співробіт­
ництво між країнами; участь у забезпеченні розробок та безпосе­
редній охороні здоров'я людей у всьому світі тощо;

в економічній сфері — участь у створенні на основі між­
народної кооперації та інтеграції виробництва і праці світової
економічної системи; вирішення глобальних господарських про­
блем і наукове їх обгрунтування (енергетика, космос, освоєння
полюсів, Світового океану) тощо;

у політичній сфері - розвиток міждержавних договірних
відносин; забезпечення суверенітету й обороноздатності краї­
ни; участь у ненасильницькому забезпеченні миру в усьому світі;
участь у боротьбі з міжнародними правопорушеннями та осо­
бами, винними в їх вчиненні; поступова консолідація здорових
сил світу на забезпечення подальшого вирішення глобальних
проблем всесвітнього значення.

Отже, групування державних функцій залежить від багатьох підстав (ознак) іможе здійснюватися за різними напрямами дер­жавної діяльності.

Форми здійснення функцій держави — це спеціальні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові та неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки. Існують різні види правових форм здійснення функцій держави: правотворча, управлінська (ви­конавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна тощо.

Правотворча форма відображається в діяльності держави з підготовки та прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права.

Управлінська форма характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування, виконання, використан­ня й дотримання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій.

Правоохоронна форма виявляється в організації охорони пра­вових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку.

Правозастосовна форма — це застосування правових норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми здійснення функцій держави — це специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків.

Розрізняють регламентуючу, економічну, контрольну, вихов­ну та інші види організаційних форм.

Організаційно-регламентуюча форма — це добір, розстанов-лення. виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій.

Організаційно-економічна форма — це організація матеріаль­но-технічного забезпечення здійснення державних функцій.

Організаційно-контрольна форма — це організація недержав­ного контролю у сфері здійснення державних функцій.

Організаційно-виховна форма — це організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення вихов­ного впливу на населення у сфері здійснення державних

Мпшоды здійснення функцій держави — це засоби і способи, з допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності дер­жави з реалізації її функцій.

Держава здійснює правотворчу, управлінську, виконавчо-розпорядчу, правоохоронну та організаційну діяльність.

Методами правотворчої діяльності держави є засоби і спо­соби підготовлення, прийняття і оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення дер­жавних функцій.

Управлінськими методами є засоби і способи здійснення ви­конавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій дер­жави.

Правоохоронними методами є засоби і способи правоохорон­ної діяльності відповідних державних органів.

Організаційними методами є засоби і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації дер­жавних функцій.

До них відносять: програмування, прогнозування, дослі­дження, здійснення оперативного аналізу тощо.

Отже, функції держави та методи їх здійснення характери­зують сутність, соціальне призначення і роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми.


<