§ 4. Суб'єкти цивільних правовідносин : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Суб'єкти цивільних правовідносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Рес публіка Крим та територіальні громади. В одних правовідно­синах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-про-дажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення паса­жирів). Поняття «фізичні особи» включає три категорії суб'єктів — це громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадян­ства.

У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Ук­раїнська Держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гаран­том по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи — міністерства, відомства тощо. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати Автономна Республіка Крим та територіальні громади, Ці суб'єкти є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями дер­жави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіаль­них громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником ци­вільних правовідносин.

У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони — уп-равомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і борж ником. Кредитор має певні права, в той час як боржник висту пає носієм певних обов'язків. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'яз­ки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов­'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі гро­шей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має пра во вимагати від продавця передачі речі.

Для визнання людини учасником цивільних правовідносин або суб'єктом цивільного права недостатньо мати здоровий глузд, здатність мислити та діяти. Для цього потрібна ще цивіль на правоздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і не­сти цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і ста­ну свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю. Отже, здатність громадянина мати права і нести обов'язки виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.

Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений в ній. Зміст цивільної правоздатності визначається законом.

Але наявність у громадянина лише одної правоздатності ще не робить його повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна ще цивільна дієздатність, тобто здатність гро мадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Іншими словами — це здатність гро­мадянина самому розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за свої дії. Цивільна дієздатність настає тоді, коли особа досягла певного віку і має відповідне психічне здоров'я. За своїм обсягом дієздатність поділяється: а) повну; б) часткову, в) неповну; г) обмежену; ґ) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У випадках одруження до досягнення повноліття повна дієздатність настає з моменту одруження. З настанням повноліття громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має пев­ний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. По­вна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також не­повнолітній особі, яка записана батьком чи матір'ю дитини. На­дання такої повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою особи та письмовою згодою батьків. Повна цивільна дієздатність може бути також надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємниць­кою діяльністю. У цьому разі, крім вищезазначеної згоди, вона повинна бути зареєстрована як підприємець.

Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до 18 років і має такий обсяг:

а)            право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипен­
дією або іншими доходами;

б)            самостійно здійснювати права на результати творчої, інте­
лектуальної діяльності, що охороняються законом;

в)             бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це
не заборонено законом або установчими документами юридич­
ної особи;

г)             право вносити вклади до кредитних установ і розпоряд­
жатися ними.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення непов­нолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає неповнолітній, необхідна згода органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (уси­новлювачів), піклувальника чи органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або по­збавити її цього права.

Часткова дієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років: а) право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди; б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Мало­літня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадя­нам, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій і ( або) керу­вати ними; а також які зловживають спиртними напоями, нар­котичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ста­вить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Об-межено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном лише за згодою піклувальника. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.

Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значен ня своїх дій та (або) керувати ними. Визнання громадянина не­дієздатним тягне за собою певні правові наслідки: над ним вста­новлюється опіка, він не може учиняти будь-які правочини. їх укладає замість нього та в його інтересах опікун.

Згідно з ЦК України кожен громадянин може займатися підприємницькою діяльністю і бути зареєстрованим як підприє­мець. Право на заняття підприємництвом має фізична особа з по вною дієздатністю. Законом може бути встановлений перелік по­сад, обіймання яких є перешкодою до заняття підприємництвом.

Суб'єктами цивільного права можуть бути не лише громадя­ни, а й господарські та інші структури, державні, кооперативні, громадські організації, господарські товариства, приватні, орендні й колективні підприємства, господарські об'єднання (асоціації, спілки тощо). Учасниками цих відносин можуть бути спільні підприємства за участю закордонних фірм, релігійні об'єднання тощо.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відок­ремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і осо­бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відпо­відачем в суді, господарському чи третейському суді. З цього ви­значення можна вивести правові ознаки юридичної особи:

а)            організаційна єдність. Юридична особа — це певним чи­
ном організований колектив трудящих, колективне утворення,
тобто організоване об'єднання трудящих.

б)            наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має
своє власне майно, що робить її економічно незалежною органі­
зацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших органі­
зацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи.

в)             у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого
власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування
(ім'я).

г)             вони здатні нести самостійну майнову відповідальність,
оскільки в них є своє власне майно.

Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна пра­воздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відпо­відно до установчих документів.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх ство­рення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Цивільне право розглядає правове регулювання лише юридичних осіб приватного права.

Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної осо­би є її установчі документи. Це комплект документів установ­леної законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права.

Для різних юридичних осіб — це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створен­ня юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішен ням про створення є засновницький договір. По-друге, це ста­тут юридичної особи. Безумовно, це локальні нормативні акти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству.

Засновницький договір — це цивільно-правовий договір, який регулює відносини між засновниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Він повинен укладатися в пись­мовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подан­ня для здійснення державної реєстрації.

Статут, на відміну від установчого договору, не укладаєть­ся засновниками, а затверджується ними. Але статут, так само як і установчий договір, визначає правове становище юридич­ної особи, найменування юридичної особи, її місцезнаходжен­ня, органи управління, їх компетенцію та регулює відносини між засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи. В момент реєст­рації юридична особа стає і дієздатною, тобто має можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними крите­ріями. Але в будь-якому випадку підстава класифікації повин­на мати юридичне значення, тобто відповідні організації—юри­дичні особи мають бути поділені на різні групи залежно від особ­ливостей їх правового становища. Юридичні особи за метою діяльності поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Перші переслідують основну мету — одержання прибутку і тому завжди фінансуються за свій рахунок, другі — безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення ними тих чи інших немайнових потреб і не переслідують мету одержання прибут­ку як основну.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Това­риство може бути створене однією особою, якщо інше не вста­новлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома осо­бами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Господарське товариство — це родове поняття, яке об'єднує з самостійних видів товариств: акціонерні, з обмеженою відпо­відальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки між учас­никами.

Акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій одної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнаєть­ся товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Учасники ТОВ несуть відпо­відальність у межах своїх вкладів до статутного фонду ТОВ.

Повним товариством визнається товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм нале­жить.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, по­в'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Філії та представництва — це відокремлені підрозділи юри дичних осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філія виконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва, то воно не може ви конувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (ук ладення договорів, прийняття товарів тощо). Філії та представ­ництва не є юридичними особами.


<