§ 1. Поняття держави та її ознаки : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття держави та її ознаки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Нині в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб вироб­ництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є його реальним еконо­мічним базисом, а політичні, ідеологічні та юридичні явища — надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за роз­витком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє та захищає існуючий пра­вопорядок.

Проте держава не завжди автоматично йде за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базису. Значною мірою це залежить від впливу на державу різних чинників, що характеризуються співвідношенням різних соціальних прошар­ків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності тру­дових колективів тощо. Тож, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.

Термін «держава» в юридичній та іншій науковій літературі тл умачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава — це організоване в певні корпорації населення, що функціонує у просторі й часі.

В атрибутивному значенні — це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформ­лення.

В інституційному значенні — це апарат публічної влади, дер­жавно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, держава — це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і при­мусу, здатна з допомогою права робити свої веління загально-ховими для населення всієї країни, а також здійснювати > та управління загальносуспільними справами.

До ознак держави відносять:

б)            територіальне розселення населення країни;

в)             наявність апарату управління та примусу;

г)             здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;

г)             здатність збирати податки, робити позики і давати кре­
дити;

д)            спроможність виражати й захищати інтереси певної час­
тини населення.

Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повно­та, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Держава має спеціальний аппарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служ­би національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності).

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населен­ня правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утриман­ня організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади орга­нізаційно відокремлені від громадянського суспільства.

Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової дум­ки зумовлюються тим, що вони повинні бути неодмінною скла­довою світогляду студентів. Адже сьогодні у світі не існує жод­ного суспільства, в якому не було б держави і права1.

Розуміння держави в історії державно-правової думки мож­на пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арісто-теля, Ціцерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші (Протагор, Горгій, Гіппій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).

Наприклад, Протагор вважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути спра­ведливими, розсудливими та благочестивими.

Фрасимах першим сформулював три дуже важливих виснов­ки: про роль насилля в діяльності держави; стосовно авторитарного характеру політики і законів; щодо того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від мораль­них засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитив­не право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керува­ти суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати моральні засади сутності держави.

Платон, Арістотель і Ціцерон обстоювали правову держав­ність1.

Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки й погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виник­нення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які ук­лали угоду заради додержання права та загальної користі; впер­ше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основних напрями пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш. Л. Мон-тесх"і. Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. М. Радищева, Б. Констана, ін.

Представником буржуазного лібералізму в поглядах на дер­жав* 6r»/. Kmam. Його вчення зводиться до таких постулатів:

-               дияина ас абсолютна цінність;

—            право має гарантувати соціальний простір моралі, бути
загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.

Походження держави філософ виводив із суспільного дого­вору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, су­дову) і три форми правління (автократію або абсолютизм, арис­тократію, демократію); виступав проти повстання й застосуван­ня сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Німецький мислитель-діалектик Г. В. Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава по­винна мати ідеальний суверенітет.

Отже, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.