§ 5. Приватизація землі : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 5. Приватизація землі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гаран­тується. Це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою виключно відповідно до закону

 (ст. 14 Конституції України). Одним із способів набуття права приватної власності на землю є її приватизація. Приватизація землі в Україні регулюється нормативно-правовими актами Ук­раїни, до яких належить Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. та введений в дію з 1 січня 2002 p., інші закони, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» та деякі інші нор­мативно-правові документи. Відповідно до норм Земельного ко­дексу України громадяни України (статті 25,32—42) мають пра­во на одержання у власність земельних ділянок для:

ведення селянського (фермерського) господарства;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо­
дарських будівель (присадибна ділянка);

садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а)            придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б)            безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;

в)             приватизації земельних ділянок, що були раніше надані
їм у користування;

г)             прийняття спадщини;

г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян провадиться у разі:

а)            приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис­
туванні громадян;

б)            одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­
жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств,
установ та організацій;

в)             одержання земельних ділянок із земель державної і кому­
нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Приватизація земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій здійснюється

працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з числа таких працівників. Кожному з суб'єктів, які приватизують названі земельні ділянки, визначаються їх зе­мельні частки (паї). Рішення про це приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, за клопотанням працівників цих підпри­ємств, установ та організацій. Землі таким суб'єктам у приват­ну власність передаються безоплатно. Площа земель, що при­ватизується, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий, водний, резервний фонди). За бажанням особи, що приватизує ділянку, земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості). При обчисленні розміру земельної частки (паю) вра­ховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ і організацій, за винятком зе­мель, що залишаються у державній і комунальній власності. За­гальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогос­подарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств і пенсіонерів з їх числа. Вартість і розміри земель­них часток (паїв) працівників і пенсіонерів в умовних кадаст­рових гектарах є рівними.

У власність громадян сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, можуть бути передані внутрішньогоспо­дарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми та інші землі. Органи виконавчої влади або органи місцевого са­моврядування у процесі приватизації можуть створювати ре­зервний фонд земель за погодженням його місця розташуван­ня з працівниками (пенсіонерами) цих підприємств, установ і організацій у розмірі до 15 відсотків площі всіх сільськогоспо­дарських угідь, які були у постійному користуванні відповід­них підприємств, установ і організацій. Такий фонд перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призна­ченням.

Членам фермерських господарств (громадянам України) мо­жуть передаватися безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. На громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) це правило не поширюється.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землеко­ристувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах. Іноземним гро­мадянам (підданим) та особам без громадянства земельні ділян­ки у власність не передаються.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності в таких розмірах:

а)            для ведення фермерського господарства — в розмірі зе­
мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар­
ських підприємств, розташованих на території сільської, селищ­
ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Як­
що на території сільської, селищної, міської ради розташовано
кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної
частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У
разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території
відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається
як середній по району;

б)            для ведення особистого селянського господарства — не
більше 2,0 га;

в)             для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

г)             для будівництва і обслуговування жилого будинку, господар­
ських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше
0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;

д)            для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, мо­же бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) зе­мельної частки (паю).

На період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподар­ського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'яз­кового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Передача громадянам України безоплатно у приватну влас­ність земельних ділянок провадиться один раз по кожному ви­ду використання, про що обов'язково робиться відмітка у пас­порті або документі, який його замінює.

Громадяни України мають право продавати або іншими спо­собами відчужувати земельні ділянки без зміни їх цільового при­значення. Земельні ділянки для ведення сільськогосподарсько­го (фермерського) господарства не можуть продаватися грома­дянами (власниками) до 1 січня 2005 р.

Договір купівлі-продажу або інші способи відчужування зе­мельної ділянки посвідчуються у нотаріальному порядку та реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Продаж земельної ділянки провадиться за ціною, встанов­леною угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нор­мативну ціну землі. Ціна земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита, а та­кож для розрахунків при заставі земельної ділянки.

Відповідно до Земельного кодексу України право на землю мають і приватні несільськогосподарські підприємства, устано­ви та організації. Вони можуть набувати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жило­го будинку, господарських будівель і гаражного будівництва мо­жуть передаватися у власність громадянам України за рішен­ням органів виконавчої влади або органів місцевого самовряду­вання в межах визначених норм. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділян­ки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і га­ражного будівництва передаються безоплатно у власність у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої місто­будівної документації. Вони також можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися без­оплатно у власність об'єднанню власників.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розта­шовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Земельним кодексом України встановлюється певний поря­док приватизації земельних ділянок. Так, громадянин, зацікав­лений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його ко­ристуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділян­ки. При цьому рішення органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок прий­мається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і доку­ментів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни — працівники державних і комунальних сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному ко­ристуванні цих підприємств, установ і організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сіль­ської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севас­топольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місяч­ний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам і організаціям на розробку проекту приватизації зе­мель. Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам (пенсіонерам) державних і комунальних сільсько­господарських підприємств, установ та організацій провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому законом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної влас­ності подають заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, се­лищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищ­на, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділян­ки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

У разі відмови органом виконавчої влади чи органом місце­вого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судо­вому порядку.

Підсумовуючи, слід зробити деякі висновки і дати рекомен­дації. Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації ре­гулюється чинним законодавством.

Існує ряд прогалин у чинному приватизаційному законо­давстві, які слід усувати шляхом здійснення правотворчої діяль­ності держави та її органів. У зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України необхідно прийняти низку законів щодо вста новлення механізму реалізації основних положень Кодексу Удосконалення законодавства і практики приватизаційних відносин сприятиме утвердженню права приватної власності та створенню ефективної структури громадянського суспільства і розвинутих ринкових відносин.


<