§ 3. Права та форми власності на землю : Правознавство - Копейчиков В. В. - Колодій А. М. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Права та форми власності на землю

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 
РЕКЛАМА
<

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єкти права власності на землю:

а)            громадяни та юридичні особи — на землі приватної влас­
ності;

б)            територіальні громади, які реалізують це право безпосе­
редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі
комунальної власності;

в)             держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­
жавної влади, на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

безоплатної передачі із земель державної та комунальної
власності;

приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юри­дичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а)            придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б)            внесення земельних ділянок її засновниками до статутно­
го фонду;

в)             прийняття спадщини;

г)             виникнення інших підстав, передбачених законом.
Територіальні громади набувають землю у комунальну

власність у разі:

а)            передачі їм земель державної власності;

б)            примусового відчуження земельних ділянок у власників
із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в)             прийняття спадщини;

г)             придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Держава набуває права власності на землю у разі:

а)            відчуження земельних ділянок у власників з мотивів сус­
пільної необхідності та для суспільних потреб;

б)            придбання за договорами купівлі-продажу, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в)             прийняття спадщини;

г)             передачі у власність державі земельних ділянок комуналь­
ної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до держав­ної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки — відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, во­доймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована зе­мельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передба­чено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний викори­стовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та ви­мок земельного законодавства. Договір оренди землі укладаєть­ся у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі виз­начається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов'язковій державній реєстрації.

За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розу­міють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користу­вання земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися у грошовій, нату­ральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням
згідно з договором оренди;

дотримання екологічної безпеки землекористування та
збереження родючості ґрунтів, додержання державних стан
дартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

—            своєчасного внесення орендної плати тощо.
Орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов
договору оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установлено­
му законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові
та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи і т.д.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розір­ваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір орен­ди може бути достроково розірваний за рішенням суду в поряд­ку, встановленому законом.

Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Право земельного сервітуту — це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоп­латне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:

право проходу та проїзду на велосипеді;

право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,
зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.


<