2. Правові підстави здійснення адміністративного затримання та його терміни

1 2 3 4 5 6 7 8 9 
РЕКЛАМА
<

Заходи адміністративного примусу застосовуються міліцією, виклю­чно у вкладках, зазначених у законі. Стаття 260 КУАП вказує, що тіль­ки з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичер­пано інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці скоєння правопорушення, якщо складання протоколу є обо­в'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.

Для виконання покладених на міліцію обов'язків ст. 11 п. 5 Закону України "Про міліцію" надає їй право здійснювати адміністративне за­тримання:

1) осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу, або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бу­ти вирішені на місці, - на строк до 3-х годин, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;

2) неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опіки, - на строк до передачі законним представникам або до влаштування в уста­новленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільне небезпечні діяння і не досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передавання їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але не більш як на 8 годин;

3) осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, -до розгляду справи судом (суддею);

4) осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп'яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися, чи могли завдати шкоди оточуючим чи собі, - до передавання їх у спеціальні медичні заклади або для доставляння до місця проживання, а за відсутності таких - до їх витвереження;

5) осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, - на строк до 30 діб із санкції прокурора;

6) осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму, - на строк до 3 діб;

7) військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, - до передавання їх військовим патрулям, представникам військової комендатури, військових частин, або військових комісаріатів;

8) осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створю­ють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до пере­давання їх у лікувальні заклади, але не більше як на 24 години.

Про адміністративне затримання обов'язково складається протокол, у якому зазначаються: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу за­триманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

На прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного пра­вопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміні­страція за місцем роботи або навчання. Про затримання неповнолітнього обов'язково повідомляють його батьків або осіб, які їх замінюють.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, мають право здійснювати лише спеціально уповно­важені на це законодавством України посадові особи:

1) органів внутрішніх справ;

2) прикордонних військ;

3) посадовою особою воєнізованої охорони, яка є старшою у місці розташування охоронюваного об'єкта;

4) посадовими особами військової автомобільної інспекції. Органа­ми внутрішніх справ, згідно зі ст. 262 КУАП, адміністративне затри­мання провадиться:

- при вчиненні дрібного хуліганства (ст. 173 КУАП);

- при порушенні порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185і КУАП);

- при поширюванні неправдивих чуток (ст. 173і КУАП);

- при вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члену громадського формування з охорони громадсь­кого порядку, а також військовослужбовця (ст. 185 КУАП). публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції (ст. 187 КУАП);

- при прояві неповаги до суду (ст. 1853 КУАП);

- при порушенні правил про валютні операції, правил обігу наркоти­чних засобів або психотропних речовин (ст. 44 КУАП);

- при незаконній торгівельній діяльності (ст. 1602 КУАП);

- при дрібній спекуляції (ст. 197 КУАП), торгівлі з рук у невстановлених місцях (ст. 160 КУАП);

- при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і суспільну мораль (ст. 178 КУАП);

- у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається прости­туцією (ст. 181і КУАП);

- при порушенні правил дорожнього руху (ст. 120-127, 130 КУАП};

- при порушенні правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушеннях законодавства про охорону і використан­ня тваринного світу (ст. 85 КУАП);

- в інших випадках, прямо передбачених законодавчими актами України.

Терміни адміністративного затримання

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, - говориться у ст. 263 КУАП, - може тривати не більше трьох годин. Але у зв'язку з особливою потребою законодавчи­ми актами України може бути встановлено інші строки адміністратив­ного затримання.

Про адміністративне затримання складається протокол, вимоги яко­го закріплені у ст. 261 КУАП.

Закон України "Про міліцію" надає працівникам міліції право затри­мувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях не­повнолітніх тільки за наявності чітко визначених підстав.

Обов’язки щодо вирішення питань, пов’язаних із затриманням неповнолітніх, покладені на кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (ст. 5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"). Згідно з законом, затримани­ми можуть бути неповнолітні, які залишилися без опікування законних представників (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників) і не досягли 16-річного віку.

Затримані неповнолітні, які залишились без опікування, передаються законним представникам або влаштовуються в дитячі будинки, школи-інтернати, інші державні навчально-виховні, лікувально-профілактичні чи оздоровчі заклади. Неповнолітні, які залишилися без батьківського піклування, можуть передаватися іншим родичам у разі, якщо останні є їх законними представниками і призначені у встановленому порядку.

Підставою для затримання неповнолітніх є також вчинення ними суспільно небезпечних дій до досягнення віку кримінальної відповідаль­ності. Суспільна небезпека є ознакою будь-якого правопорушення, найнебезпечнішими з яких є кримінальні. Суспільна небезпека зумов­люється важливістю і значенням злочину, здійсненням злочину у най­більш небезпечній для правопорядку формі, умовами місця і часу його скоєння, поширеністю даного виду злочинів, характером об'єктивних і суб'єктивних властивостей злочинного діяння, індивідуальними властивостями мотивів і цілей вчинення злочину тощо. До кримінальної відповідальності згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу (КК) України притягаються тільки осудні особи, які досягли 16 років, а в особливих випадках, - 14 років. Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України пе­редбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, необ­хідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора, за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб.

Затримані неповнолітні, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідаль­ності, передаються законним представникам або у приймальник-розподільник для неповнолітніх. У даному випадку законними пред­ставниками неповнолітніх визначаються батьки, близькі родичі, опіку­ни, піклувальники, представники навчально-виховних закладів тощо. Такі неповнолітні можуть бути направлені до приймальників-розподільників за умови, якщо немає потреби їхньої негайної Ізоляції і якщо тримати їх у приміщенні органу міліції немає можливості.

Посадові особи приймальника-розподільника у такому випадку зо­бов'язані прийняти на утримання неповнолітніх та на строк до 8 годин і без наявності постанови слідчого чи органу дізнання.

Адміністративне затримання осіб, які порушили прикордонний ре­жим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, згідно зі ст. 263 КУАП може бути здійснене на строк до 3-х годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання або на строк до 10 діб із санкції прокурора, якщо правопорушники не ма­ють документів, що посвідчують їх особу.

Особи, які вчинили дрібне хуліганство (ст. 173 КУАП), злісну непо­кору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадянського порядку або вій­ськовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку (ст. 185 КУАП), публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст. 1857 КУАП), можуть бути затримані до розгляду справи су­ддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185і КУАП), проявили неповагу до суду (ст. 1853 КУАП) чи торгували з рук у невстановлених місцях (ст. 160 КУАП). Адміністративне затримання осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речових, може бути здійснене на строк до 3-х годин для складання протокол)', а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування об­ставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних ре­човин та їх дослідження - до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання, або на строк до 10-ти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають доку­ментів, що посвідчують їх особу.

Адміністративна відповідальність за порушення правил обігу нарко­тичних засобів і психотропних речовин передбачена ст. 44 КУАП. Вона настає за незаконні вироблення, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмі­рах. Невеликі розміри встановлює комітет, який здійснює контроль за наркотиками. Цей комітет рекомендує відносити до невеликих розмірів такі об'єми наркотичних засобів або психотропних речовин: марихуана – 5 г; гашиш, анаша – 1 г; гашишна олія - 0,5 г; опій - 0,5 г; солома ма­кова, кокнар - 10 г; промедол - 0,03 г (3 ампули 1% розчину); омнопон - 0,03 г (3 ампули 1% розчину).

Відповідальність особи за появу в громадських місцях у п'яному ви­гляді, якщо її вигляд ображає людську гідність і суспільну мораль, пе­редбачена ст. 178 КУАП. Але працівникам міліції слід чітко уявити, що тільки сама поява в громадському місці особи в стані сп'яніння за від­сутністю інших ознак, перерахованих у ст. 178 КУАП, не є правопору­шенням і не дає підстав для адміністративного затримання особи.

Ознаками і діями, що ображають людську гідність і суспільну мо­раль у поведінці особи, яка перебуває в стані сп'яніння, можуть бути:

- брутальні викрики, надокучливі приставання до громадян і т. ін., що явно порушують прийняті норми поведінки;

- неприємний зовнішній вигляд, який викликає бридливість і огиду;

- повністю або частково втрачене орієнтування, порушена коорди­нація рухів, що викликає невпевнену ходу;

- повністю непритомний стан;

- можливе створення аварійної ситуації на проїжджій частині доро­ги;

- втрата здатності самостійно пересуватися тощо.

У зв'язку з ліквідацією медичних витверезників, особи, які перебу­вають у громадських місцях у стані сп'яніння, повинні бути доставлені працівниками міліції до громадського пункту охорони порядку або до чергової частини РВВС для складання протоколу про адміністративне

правопорушення. Строк адміністративного затримання в даному ви­падку, з урахуванням загальних правил, не може перевищувати 3-х го­дин з часу витвереження правопорушника. Ці особи також можуть бути доставлені в медичні установи, якщо необхідна лікарська допомога, або до місця проживання. Протокол про адміністративне правопорушення в цьому випадку також може складатися уповноваженими особами мілі­ції.

Міліція має право затримувати осіб, запідозрених у бродяжництві. Таких осіб тримають у приймальниках-розподільниках, спеціально створених для них при органах внутрішніх справ рішеннями Ради Мі­ністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севасто­польської міських рад. Положення про ці установи органів внутрішніх справ затверджено наказом МВС України № 553 від 18 вересня 1992 р.

Осіб, запідозрених у бродяжництві, міліція тримає протягом часу, необхідного для встановлення її особи, вирішення питання про праце­влаштування чи направлення до будинку-інтернату для престарілих та Інвалідів, встановлення над ними опіки або притягнення до відпові­дальності згідно з законом, але не більше 30-ти діб із санкції прокуро­ра.

При затриманні особи, запідозреної у бродяжництві, співробітник міліції складає про це рапорт за встановленою Положенням про приймальник-розподільник формою. Від громадян, що затримали запідозрену у бродяжництві особу, приймається письмова чи усна заява. Усна заява заноситься в протокол, який підписують заявник та співробітник міліції, який прийняв заяву. Начальник органу внутрішніх справ або приймальника-розподільника (їхні заступники) протягом 3-х годин по­винні прийняти рішення про затримання доставленої особи для по­дальшої її перевірки або її звільнення.

Рішення про затримання особи за заняття бродяжництвом оформлю­ється мотивованою постановою, яка затверджується начальником орга­ну внутрішніх справ, його заступником чи начальником приймальника-розподільника. Протягом 24 годин з моменту затримання постанова про затримання з наявними матеріалами подається прокурору для сан­кціонування. Після одержання санкції прокурора постанова під розпис­ку негайно оголошується затриманому.

У період перебування затриманих у приймальнику-розподільнику посадові особи міліції здійснюють перевірку, головними завданнями якої є:

1) встановлення особи затриманого;

2) причетність до скоєних правопорушень.

Перевірки    здійснюються    за    адресними    бюро,    оперативно-розшуковими обліками карного розшуку, картотеками та ін.

Для встановлення систематичності заняття бродяжництвом, одер­жання даних про судимість, притягнення до кримінальної відповідаль­ності затримані перевіряються за оперативно-довідковими обліками Головного інформаційного бюро МВС України та іншими інформацій­ними підрозділами органів внутрішніх справ за місцем затримання і попереднім місцем проживання.

Співробітники міліції при затриманні особи, підозрюваної у бродя­жництві, повинні пам'ятати, що вони мають справу, як правило, не з порушником закону, а з людиною, яка потрапила в біду, і мета затри­мання полягає не в покаранні, а в наданні їй соціальної допомоги.

Для цього щодо затриманих осіб вживаються відповідні заходи що­до їх побутового і трудового влаштування. Працездатні особи від 18 до 60 років (жінки до 55 років) влаштовуються на роботу за допомогою центрів по працевлаштуванню, але на даний час економічні умови України ставлять перешкод при реалізації такого положення.

Непрацездатні особи, затримані за підозрою в бродяжництві, а та­кож чоловіки старше 60 років (жінки - 55 років), підлягають передаван­ню родичам або піклувальникам, направленню за місцем проживання, а хворі - влаштуванню через місцеві органи охорони здоров'я на лікуван­ня. Престарілі особи та інваліди, які не мають піклувальників, за рі­шенням органу соціального забезпечення влаштовуються в будинки-інтернати для інвалідів і престарілих.

Особі, яка була затримана і не має паспорта, цей документ видається за місцем розташування приймальника-розподільника на підставі постанови про звільнення їх з цієї установи.

Після набуття рішенням районного (міського) суду законної сили, особа, щодо якої винесено постанову про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму, доставляється органами внутрішніх справ до лікувально-трудового профілакторію (ЛТП).

Якщо особа ухиляється від виконання постанови суду про направ­лення в ЛТП на примусове лікування від хронічного алкоголізму, то вона затримується органом внутрішніх справ і доставляється до ізоля­тору тимчасового утримання (ІТУ), де може утримуватися згідно з За­коном "Про міліцію" не більше 3-х діб.

На прохання затриманої особи, про місце її перебування повідомля­ються її родичі, адміністрація за місцем роботи, або навчання (ст. 261 КУАІ1).

Розміщення хронічних алкоголіків в ІТУ здійснюється в установле­ному порядку, окремо від інших затриманих. У разі втечі такої особи вогнепальна зброя може застосовуватися у випадках, зазначених у ст. 15 і 15і Закону України "Про міліцію".

Протокол про затримання особи обов'язково додається до особової справи, том)" що час складання такого протоколу є моментом відраху­вання строку, визначеного судом на примусове лікування від хронічно­го алкоголізму.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за скоєння адміністративних правопорушень згідно зі ст. 15 КУАП несуть відповідальність за дисциплінарними статутами. Але за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорож­нього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь, неправомірне викорис­тання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді щодо подолання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора і за контрабанду ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Зазна­чені особи, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, утримуються в органі внутрішніх справ до передавання їх військовим патрулям, представникам військо­вої комендатури, військових частин або військових комісаріатів. Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставляння порушника для складання протоколу7, а особа, яка була у стані сп'яніння - з часу її витвереження (ст. 263 КУАП).

Міліція також має право затримувати в приміщенні органу внутріш­ніх справ осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і ство­рюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до пе­редавання їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години. Треба зауважити, що особи, які скоїли суспільне небезпечні злочини або ад­міністративні правопорушення у стані неосудності не піддягають ні кримінальній, ні адміністративній відповідальності.

Не підлягає адміністративній відповідальності, - говориться у ст. 20 КУАП, - особа, яка під час вчинення протиправної дії чи без діяльності, була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або ке­рувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового роз­ладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Співробітники міліції, згідно зі ст. 11 п. 5 Закону України "Про мі­ліцію", мають право затримувати осіб, які скоюють суспільне небезпе­чне діяння в стані неосудності, а також осіб, які можуть завдати шкоди своєму життю або здоров'ю. При цьому посадові особи міліції повинні знати, що невідкладену госпіталізацію здійснюють працівники психіат­ричної служби.

Наряд міліції допомагає вжити заходів щодо припинення дій психічно хворого, які загрожують життю та здоров'ю медичних працівників, намагань зникнути, опору з боку рідних, піклувальників та інших осіб, а також заходів, що виключають завдання тілесних ушкоджень або ін­шої шкоди стороннім громадянам.

Дуже важливо пам'ятати співробітникам міліції про особисту безпе­ку та безпеку інших осіб при затриманні хворих і в обов'язковому по­рядку при першій можливості проводити особистий огляд хворого для вилучення предметів, що можуть бути використані останнім як знаряд­дя нападу.