Захист прав і свобод громадян

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 

Мармазов В. (кандидат юридичних наук, доцент, заступник міністра юстиції України) Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод

Європейський Суд з прав людини (далі -Суд) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що цілі і завдання Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція) спрямовані перш за все на ефективне забезпечення індивідуальних прав. У цій статті ми маємо намір розглянути дії Суду, скеровані на визначення способу тлумачення, що якнайкраще відповідав би цілям та завданням Конвенції. У вітчизняній теоретико-правовій науці такий спосіб тлумачення юридичних норм має назву «телеологічний» або «цільо-вий»[1]. Слід зазначити, що проблематика телеологічного тлумачення норм права перебуває під увагою теоретиків права ще з радянських часів (див. праці П.Рабіновича, Т.Насирової, О.Чєрданцева тощо). Разом з тим є очевидним, що застосування цього способу тлумачення має свою специфіку при тлумаченні норм міжнародно-правових документів. Але сьогодні розробленню теми тлумачення норм міжнародного права присвячено лише декілька статей та всього дві монографії (праця І.Перетерського[2] і праця І.Лу-кашук та О.Лукашук[3]). Це, в свою чергу, обумовлює те, що проблематика телеологічного тлумачення норм Конвенції сьогодні практично не вивчається, що негативно позначається на практиці застосування Конвенції в Україні та на рівні захисту прав і свобод людини у вітчизняній правовій системі. Таким чином, цією публікацією ми, звичайно ж не претендуючи на вичерпність, спробуємо, використовуючи наробки європейських вчених, розглянути цю проблему.

Свого часу в окремій думці суддя Міжнародного Суду М.Анцілотті зазначив, що робити висновки про справжнє значення статті певної конвенції неможливо, доки не будуть визначені цілі та завданням цієї конвенції. Тому насамперед необхідно відповісти на запитання: якими є цілі та завдання конвенції, в котрій міститься дана стаття[4]. Більше тридцяти років потому Європейський Суд висловив у рішенні по справі Вемхоф (Wemhoff) проти Німмечини[5] ідентичну думку: він зазначив, що правовстановлюючій міжнародній угоді необхідно давати таке тлумачення, яке було б найбільш сприятливим для досягнення цілей та реалізації завдань такої угоди (§ 8). Таким чином, телеологічне тлумачення має на меті забезпечення загального визнання індивідуальних прав та ефективного дотримання державами-членами їхніх конвенційних зобов'язань. Щоб досягти такої мети, Суд при визначенні смислу тексту грунтується або на цілях та завданнях усієї Конвенції, або на цілях та завданнях одного з її положень.

Предмет та цілі міжнародної угоди, якщо вони не вказані прямо в її тексті, можна визначити виходячи із контексту або виходячи з духу такої угоди. Постійно звертаючись до Преамбули, Суд розглядає останню у всій її цілісності: кожне її положення має розглядатися як частина цілого та тлумачитися в контексті інших положень. Рішення по справі Абдулазіс, Кабалес та Балкандалі (Abdulazis Cabales et Balkandali) проти Об'єднаного Королівства]^] може бути прикладом такого підходу. Йдеться про закон, що забороняє іноземцям проживати на території Великобританії разом зі своїми дружинами, які є резидентами цієї держави. Заявники стверджують, що вживані органами державної влади у зв'язку з таким законом заходи порушують їх право на повагу до приватного та сімейного життя, закріпленого в ст. 8 Конвенції. Якщо б такі заходи розглядалися самостійно, Суд не визнав би їх такими, що суперечать Конвенції, адже вона не забороняє державам ре-

 

>>>27>>>

гулювати імміграційний процес відповідно до їх внутрішньої політики, яка визначається ними самостійно. Але Суд сприйняв цю справу в цілому. Жорсткий контроль за в'їздом іноземців у Великобританію, який може бути розцінено як такий, що не суперечить окремим положенням Конвенції, не виключає можливості, що застосовані у зв'язку з таким контролем заходи можуть спричинити порушення права на сімейне життя (§ 60). Поєднуючи статті 8 та 14, Суд дійшов висновку, що у даному випадку мала місце статева дискримінація по відношенню до заявників. Цільове застосування Конвенції та урахування її завдань дозволило у даному випадку ефективно забезпечити права особи.

Подібний підхід до тлумачення має досить велике значення у багатьох справах, що розглядаються Судом. Як приклад можна навести рішення по справі Об'єднаної Комуністичної партії Туреччини[7]. В даному випадку йдеться про тлумачення статті 11. Перед Судом постали два головних запитання. Перше запитання — щодо меж застосування цієї статті. Туреччина вважає, що право свободи людини вступати в об'єднання не стосується політичних партій, тому що автори Конвенції, зазначаючи в цій статті право створювати професійні спілки, нібито виключають політичні партії зі сфери застосування статті 11. Такий аргумент, можливо, був би прийнятий Судом у разі, якщо тлумачення здійснювалося б на основі буквального розуміння статті 11. Однак Суд був переконаний в необхідності тлумачення цієї статті відповідно до предмета та цілей Конвенції загалом. На думку Суду, якщо в статті 11 зазначено, що «свобода об'єднань, в тому числі право створювати професійні спілки», сполучник «в тому числі» ясно доводить, що це лише один з прикладів форм, які можуть користуватися правом на свободу асоціацій (§ 24). Суд зазначає, що політичні партії — це форма об'єднання, життєво необхідного для функціонування демократії, та з огляду на важливе значення демократії в системі Конвенції не може бути сумніву, що політичні партії підпадають під дію цієї статті (§ 25). Ця думка підтверджується також посиланням на Преамбулу та статтю 1 Конвенції.

Друге запитання полягає в тому, чи може застосування статті 11 запобігти розпуску об'єднання громадян. Туреччина вважає, що ця стаття не забороняє такий розпуск. У вирішенні цього запитання Суд основується на тому, що мета Конвенції — захищати конкретні права людини. Якщо б право, закріплене в цій статті, стосувалося лише створення об'єднань, воно б виявилося теоретичним та ілюзорним (§ 33). З цієї точки зору, застосування статті 11 повинно поширюватися на всі види організацій та на весь строк їх існування. Більше того, сама думка про те, що діяльність будь-якої політичної партії може бути зупиненою на тій підставі, що її цілі не подобаються урядові, є неприйнятною: одне із завдань такої партії саме і полягає в тому, щоб бути виразником ідей, альтернативних ідеям уряду. Підвалини демократії становить можливість вільного висловлення різних ідей (§ 57). В цьому рішенні принцип ефективності було реалізовано шляхом поєднання духу демократії та духу Конвенції.

Оскільки дух Конвенції виявляється в кожному з її положень, Суд визначає зміст тексту Конвенції, враховуючи цілі та завдання кожного положення, незалежно від того, скільки в ньому абзаців, — один або декілька. Спочатку розглянемо положення Конвенції, які складаються з одного абзаца. Тут проблема тлумачення може виникнути в тих випадках, коли існує різниця між французьким та англійським варіантами текстів Конвенції. На відміну від практики міжнародного публічного права, у разі розбіжностей між цими двома текстами Суд розглядає предмет та мету положення з метою вирішення, якій версії надати перевагу. Намагаючись узгодити обидві версії, Суд визначає спосіб тлумачення, який би якнайкраще сприяв досягненню цілей та реалізації завдань даного положення

Наприклад, значення слова «promptly» в статті 5 § 3 в англійському тексті ширше, ніж значення його еквівалента «aussitot» у французькому тексті. Суд вважає, що значення французького слова краще відповідає цілям та завданням цієї статті, в якій йдеться про права осіб, що були затримані або заарештовані^]. У випадку зі статтею 6 § 3-е, яка гарантує три права особі, обвинуваченій у вчиненні кримінального злочину, Суд, стосовно вживання розділового сполучника «or» (ан.) та сурядного сполучника «et» (фр.), зазначає, що при тлумаченні даної статті у французькому варіанті більш повно враховуються «предмет та мета положення, яке має ефективно забезпечити дотримання права на за-хист»[9].

Точно таким же чином Суд надав тлумачення слову «domicile» у справі про обшук в кабінеті адвоката! 10]. Чи можна розцінювати такий кабінет як «domicile» (житло) відносно статті 8 Конвенції? На думку Суду, значення

 

>>>28>>>

слова «home» (домівка, оселя) в англійському тексті не поширюється на робочі місця, тоді як смислові відтінки слова «domicile» у французькому варіанті дозволяють припустити, що робочий кабінет представника вільної професії також може бути розцінено як житло («domicile»). Коли б ці поняття використовувались у вузькому розумінні, то тлумачення поняття «приватне життя» («vie privee») було б також неадекватним його змістові (§ 30). При здійсненні тлумачення в поняття «приватне життя» («vie privee») та «житло» («domicile») необхідно включати певні місця, де здійснюється професійна та комерційна діяльність. Тільки подібне тлумачення «відповідатиме основним цілям та завданням статті 8: захисту приватного життя особи від втручання з боку органів державної влади» (§ 31). Обшук, необхідність якого викликає сумніви в даній справі, розцінюється, таким чином, як порушення права на недоторканність житла[11]. Таке тлумачення означає бажання Суду якнайкраще забезпечити захист прав, закріплених у статті 8; коли б представники влади могли вільно проникати в приміщення, подібні до того, що згадується в наведеній вище справі, реалізація мети цієї статті була б неможливою.

Коли йдеться про положення, що складається з декількох абзаців, Суд тлумачить такі абзаци відповідно до предмета та мети усього положення в цілому.

Рішення у справі Броган (Brogan) та ін. проти Сполученого Королівства[12] ілюструє застосування такої техніки. При розгляді цієї справи необхідно було визначити, чи є порушенням статті 5 п. З утримання під вартою осіб, які підозрюються у причетності до терористичних актів, протягом семи днів без передачі до суду. В цій статті обмежується строк тримання під вартою шляхом надання права затриманим бути негайно доставленими до судді або до іншої особи, уповноваженої законом здійснювати судові функції. Великобританія стверджує, що подовження строку затримання було необхідним заходом, запобіжним небезпеці тероризму. Необхідно було, таким чином, визначити зміст поняття «негайно». Відповідно до думки Суду, тривалість процедури потрібно уточнити в світлі предмета та мети статті 5: забезпечення захисту свободи осіб від незаконних посягань з боку держави. Надання особливостям даної справи значення, яке виправдовувало б тривалий строк затримання без припровадження до судді, було б занадто широким тлумаченням поняття «негайно». Подібне тлумачення значно послабило б процесуальні гарантії статті 5 п. З на шкоду окремої особи та призвело б до наслідків, що підривають саму сутність суб'єктивного права, закріпленого в цій статті. Суд визнав, що строк затримання в даній справі виходить за рамки строку, встановленого статтею 5 в понятті «негайно» («aussitot»), незважаючи на переконливі докази обгрунтування необхідності такого строку затримання.

В цій справі Суд також відхиляє тлумачення статті 5 п. 5, запропоноване урядом Сполученого Королівства, згідно з яким даний пункт статті надає право на компенсацію лише тим особам, які потерпіли від «незаконного» арешту або затримання (detention). Уряд стверджує, що утримання було законним щодо внутрішнього права Великобританії: поняття «законний» повинно тлумачитися як таке, що розуміється переважно до внутрішнього права. Суд вважає, що подібне тлумачення є несумісним з формулюванням статті 5 (§ 67). Дана стаття має тлумачитися як в світлі предмета та мети кожного її пункту, так і відповідно до предмета та цілі цієї статті в цілому. Отже, затримання були законними відповідно до норм внутрішнього права, але з порушенням статті 5 Конвенції.

Зі сказаного вище можна зробити висновок, що ідея захисту осіб проти незаконних посягань на їх свободу та особисту недоторканність становить основу статті 5. Зокрема, процесуальні гарантії пункту 3 даної статті дозволяють ефективно забезпечити захист прав особи від такого типу посягань. Таким чином, рішення Суду протиставляються нормам національного права окремих держав, які передбачають різний строк тривалості затримання особи без втручання суду. Виходячи з принципу верховенства права, така тривалість затримання може бути подовжена лише в порушення положень статті 5 п. 3. Європейський Суд приділив особливу увагу рішенню цієї справи, тому що воно дозволяє уникнути свавілля з боку влади.

В свою чергу Суд дає широке тлумачення поняття «позбавлення волі» з метою забезпечити дотримання положення, що ніхто не може бути незаконно позбавлений фізичної свободи. В справі Гуззарді (Guzzardi) проти ІталЩІЗ] Суд мав визначити, чи може розцінюватися попереднє ув'язнення заявника на острові як позбавлення волі в світлі статті 5 або йдеться лише про обмеження свободи пересування та вибору місця проживання, яка закріплюється в статті 2 протоколу № 4

 

>>>29>>>

до Конвенції. Щоб уникнути негативних для себе наслідків, уряд Італії підтримує останню думку, аргументуючи свою позицію тим, що на момент судового розгляду Італія ще не ратифікувала даного протоколу. Строго кажучи, між поняттями «ув'язнення» та «позбавлення волі» існує різниця лише в ступені або інтенсивності санкції. Перш ніж віднести попереднє ув'язнення до тієї чи іншої категорії, необхідно дати йому відповідну оцінку. Посилаючись на мету статті 5, Суд вважає, що в обставинах даної справи попереднє ув'язнення на острові більше схоже на утримання у «відкритій в'язниці» (§ 95). Суд, таким чином, відхилив тлумачення, що було дане італійським урядом з метою уникнення відповідальності. Важливість цього рішення полягає в тому, що в ньому було чітко визначено поняття «свободи особистості»: таке поняття має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.

Таким чином, урахування мети Конвенції відіграє суттєву роль при тлумаченні її положень Судом.

Використана література:

1.   Докладніше з цього приводу див.: Насырова Т.Я. Телеологическое (целевое) толкование советского закона. Теория  и  практика.  --  Казань:  Изд-во  Казанского ун-та, 1988. - 144 с.

2.  Перетерский И.С. Толкование международных договоров. — М.: Госюриздат, 1959. - 182 с.

3.  Лукашук И.И., Л у к а ш у к О.И. Толкование норм международного права. — М.: NOTA BENE, 2002. - 160 с.

4.  Окрема думка судді Анцілотті до консультативного висновку від 15 листопада 1932 р. стосовно   Тлумачення   Конвенції   від   1919   p.   про   роботу  в   нічний  час  жінок  //  Cour Permanente de Justice Internationale. Серія А/В. — № 50. — P. 383.

5.  Рішення Wemhoff проти Німеччини. — 1968. — 27 черв. — Серія А. — Т. 7.

6.  Рішення Abdulaziz. Cabales et Balkandadi проти Об'єднаного Королівства. — 1985. — 28 квіт. — Серія А. — Т. 248.

7.   Рішення Об'єднана Комуністична Партія Туреччини проти Туреччини. — 1998. — 30 січ. — Rec. 1998-1.

8.  Рішення Brogan та інші проти Об'єднаного Королівства. — 1988. — 28 листоп. — § 59.

9.  Рішення Pakelli проти Німеччини. — 1983. — 25 квіт. — § 31. — Серія А. — Т. 64.

10.  Рішення Niemietz проти Німеччини. — 1992. — 16 груд. — Серія А. — Т. 251.

11.  Ця практика була підтверджена рішенням Miailhe проти Франції від 25 лютого 1993. -Серія А.  - - Т. 277.  Несанкціоновані обшуки, що проводились в приміщеннях товариств, керівником яких був заявник, були розцінені як порушення права заявника на повагу до його житла, гарантованого статтею 8 Конвенції.

12.  Рішення Brogan та інші проти Об'єднаного Королівства. — 1988. — 29 листоп. — Серія А. - Т. 145.

13.  Рішення Guzzardi проти Італії. — 1980. — 6 листоп. — Серія А. — Т. 39.