Чабаненко М. (Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого) Про метод в аграрному праві

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 

Складовою економічних перетворень, пов'язаних з розвитком ринкових відносин в Україні, є аграрна і земельна реформи. Реалізація завдань аграрної реформи покладається певною мірою і на науку аграрного права. Для вирішення нею завдань необхідно дослідити теоретичне питання щодо способів регулювання аграрним правом аграрних відносин. Ця проблема сьогодні залишається дискусійною, через що очікує, що представники аграрно-правової науки висловляться з проблем теоретичного і практично-прикладного характеру.

У правовій науці уявлення про метод правового регулювання суспільних відносин складалися в процесі дискусії, яка розгорнулась з підстав виникнення системи права як структурованої єдності. Метод правового регулювання розглядався як системоутворюючий фактор (ознака) самостійності галузі права в системі права поряд з іншими ознаками, а саме: особливим предметом правового регулювання, специфічними цілями, завданнями правового регулювання відповідних суспільних відносин, а також понятійним апаратом галузі права. Такий підхід до визначення методу правового регулювання суспільних відносин в цілому зберігається в правовій науці і сьогодні. Так, професор С.Алексєєв вважає, що в системі права методи слугують саме тим поєднуючим початком, що компонує правову тканину в головні структурні підрозділи — у галузі права[1].

Зазначимо, що дослідження питання про метод правового регулювання суспільних відносин здійснювалося у науці за двома напрямами. У свій час, розглядаючи право як систему і визначаючи систему радянського права як продукт діяльності держави, професор В.Сорокін дійшов висновку, що системний підхід дає підставу визнати наявність єдиного предмета правового регулювання і, отже, «єдиного методу правового впливу на соціально-правове середовище» [2]. Специфіка єдиного методу правового регулювання відповідно до концепції, розробленої В.Сорокіним, полягає в тому,

що цей метод поєднує три способи юридичного впливу на поведінку людей: дозвіл, заборона і припис[3].

Разом з тим не можна не погодитись з думкою Ю.Полетаева, який вказує, що В.Сорокін обмежив розуміння правового методу сферою регулювання відносин держави з суб'єктами правовідносин і залишив осторонь регулювання відносин між суб'єктами правовідносин [4].

Створюючи протягом багатьох десятиліть з численних галузей права розгалужену систему, право зберегло визначену кількість способів впливу на волю і свідомість людей. Змінилися лише можливості, характер й умови їх застосування, особливо в сучасний по-реформений період розвитку нашої держави. Правильніше було б говорити не про три типи правового регулювання, властиві тій чи іншій галузі права, а про три випадки найбільш яскравого прояву елементів методу правового регулювання, обумовлених особливостями суспільних відносин — предметом правового регулювання. Саме характер суспільних відносин, а також мета і завдання, що визначаються державою, використовуючи сполучення тих чи інших прийомів правового впливу в умовах конкретного історичного періоду, обумовлює особливе поєднання елементів єдиного методу, що впливає на зазначену групу суспільних відносин.

Такі вчені, як С.Алексєєв, В.Лазарєв, А.Піголкін та інші, думку яких ми поділяємо, додержують позиції, що метод правового регулювання є правовим явищем і має галузевий характер[5]. Разом з тим, розглядаючи методи правового регулювання як реальні юридичні явища, що втілюються в межах галузей права, ці вчені вказують на ряд первинних, вихідних методів, що являють собою виокремлені логічним шляхом найпростіші прийоми регулювання, котрі визначають головне в правовому статусі суб'єктів, у їх вихідних юридичних позиціях. Це:

— централізоване, імперативне регулювання (метод субординації), при якому регулювання від верху до низу здійснюється на владно-імперативних засадах;

 

>>>123>>>

— децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації), при якому правове регулювання визначається знизу, а на його рухомий процес впливає активність учасників суспільних відносин, котрі регулюються.

Розглянувши ряд поглядів на метод правового регулювання, висловлений у загальнотеоретичній правовій науці, слушно зазначити, що поняття, запропоноване професором А.Піголкіним, найбільш точно відбиває сутність цього правового явища[6]. Зокрема, він вказує, що галузь права містить вичерпний набір юридичних засобів, методів правового впливу, використовуваних державою в процесі регулювання відносин відповідної сфери. Цілком слушною є те, що саме держава у особі органів державної влади, за допомогою нормативного закріплення встановлює способи (прийоми) правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин, котрі становлять предмет правового регулювання окремої галузі права. У межах галузі, наголошує А.Піголкін, визначається також своєрідний юридичний режим, який регламентує правове становище суб'єктів права, встановлює законні способи реалізації прав, виконання юридичних обов'язків, державно-правові наміри, змістом яких є неухильна реалізація правових норм в конкретних відносинах. Галузь права містить повний набір юридичних засобів, покликаних забезпечити ефективну дію як галузі в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів й конкретних норм права. При цьому для кожної галузі права характерним є специфічний, лише їй властивий набір юридичних способів правового регулювання, що дозволяє не лише об'єднати норми права в єдине ціле, надати їм упорядкований, системний характер, а й відрізняти одну галузь права від іншої.

Підбиваючи підсумок викладеному, слід додати, що в загальнотеоретичній правовій науці існує значна кількість наукових підходів щодо дослідження проблеми методу правового регулювання суспільних відносин. Разом з тим незважаючи на різноманітність з цього питання наукових точок зору, спробуємо зробити деякі висновки загальнотеоретичного характеру й визначити метод аграрного права.

Метод правового регулювання суспільних відносин поряд з предметом правового регулювання є ознакою, наявністю якої обумовлюється самостійність галузі права у системі права. Сучасна правова наука, будучи орієнтованою на комплексний підхід при виріз-ненні галузі права в системі права, дозволяє враховувати у сукупності не тільки основні критерії предмета і метода правового регулювання суспільних відносин, а й важливу роль основних принципів правового регулювання, особливості правового становища учасників суспільних відносин, мету та завдання галузі права.

Не заперечуючи проти наявності комплексу відносин (членських, трудових, майнових, управлінських), які є предметом аграрного права, необхідно зауважити, що метод правового регулювання в аграрному праві являє встановлені державою доцільні способи правового регулювання суспільних відносин, а поєднання методів правового регулювання, що використовуються в галузі аграрного права, пов'язане з особливостями предмета галузі права, тобто сукупності суспільних відносин, на які спрямований правовий вплив.

Особливості методу правового регулювання аграрних відносин виявляються у регламентації специфічних ознак цієї галузі права, а саме: основ виникнення, зміни і припинення правовідносин; загального правового становища суб'єктів права в аграрних відносинах; способів забезпечення реалізації прав і виконання обов'язків в аграрних відносинах, котрі регулюються.

Зазначені елементи становлять зміст методу правового регулювання аграрних відносин. Разом з тим, останній не можна зводити лише до одного способу регулювання, він являє собою сукупність правових способів та прийомів впливу на суспільні відносини, що характеризують стадію нормотворення і стадію застосування норм права.

Метод правового регулювання галузі аграрного права реалізується через характер правових норм. Вони можуть бути імперативними, тобто вимагають від сторін правовідносин належної поведінки (норми-припи-си), або можуть забороняти діяти певним чином (норми-заборони). Норми аграрного права можуть мати й диспозитивний характер, тобто надавати суб'єктам правовідносин повну волю дій з встановлення взаємних прав і обов'язків (дозволяючі норми) або пропонувати кілька альтернативних варіантів поведінки (рекомендаційні норми). Наприклад, в аграрному праві при регулюванні відносин, які виникають при укладанні договору між аграрними товаровиробниками й іншими господарюючими суб'єктами, діє диспозитивний метод (тобто рівноправність

 

>>>124>>>

сторін). А в іншому випадку, коли сільськогосподарське підприємство застосовує пестициди, діє імперативний метод, який визначає дозацію, види дозволених пестицидів тощо. Щодо питань охорони праці в сільському господарстві, то переважним у механізмі правового регулювання є метод централізованого регулювання, що реалізується здебільшого імперативними нормами, які встановлюють обов'язкові варіанти поведінки.

Загальні методи правового регулювання суспільних відносин дозволяють визначити головне у правовому статусі суб'єктів аграрних відносин, у їх вихідних юридичних позиціях. Основні методи правового регулювання під впливом особливостей аграрних відносин та інших соціальних факторів, які поєднують мету і завдання правового регулювання в конкретному історичному періоді, мають різні варіації і отримують галузеву особливість. Елементи, що становлять зміст основних методів (способів, прийомів) правового регулювання аграрних відносин, в цій галузі

права відбиваються по-своєму, створюючи особливий, галузевий режим правового регулювання, котрий може існувати тільки в цьому конкретному нормативному матеріалі й бути міцно взаємопов'язаним з відповідною групою суспільних відносин - - предметом правового регулювання. Саме галузеві особливості і становлять сутність методу правового регулювання галузі аграрного права.

До цього слід додати, що витоки способів регулювання відносин що є предметом аграрного права, беруть свій початок з цивільних і адміністративних правовідносин і, по суті, є акумуляцією нормативно-правового волевиявлення держави, яка регулює суспільні відносини двома основними методами: цивільно-правовим (диспозитивним) і адміністративно-правовим методом (імперативним). Отже, можна твердити, що аграрне право як самостійна галузь права має свій метод правового регулювання аграрних правовідносин, який можна визначити як синтезований.

Використана література:

1.  Алексеев С.С. Теория права. — М., 1994. — С. 156—157.

2.  Сорокин В.Д. Вопросы теории советского административно-процессуального права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. — Л., 1968. — С. 28—30.

3.  Сорокин В.Д. Метод правового регулирования. — М., 1976. — С. 115—117.

4.  Полетаев Ю.Н. Правопорядок и ответственность в трудовом праве. — М., 2001. -С. 50-51.

5.   Алексеев С.С. Общая теория права. — Свердловск,  1963. — С. 216; Теория государства и права. — Л., 1973. — С. 281 та ін.

6.  Пиголкин А.С. Общая теория права. — М., 1997. — С. 97.