2. Формування громадської думки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 

Соціальним психологом Хэдлі Кэнтріл у 1944 р. сформульовані деякі закони, що управляють формуванням громадської думки.

1. Думка людей чуттєва до важливих подій.

2. Незвичні події можуть тимчасово коливати ГД від однієї крайності до іншої. Думка не стабілізується, доки не буде видно перспективу подій.

3. На думку сильніше діють події, ніж слова, якщо самі слова не інтепретуються як події.

4. Словесні твердження і дії максимально значущі тоді, коли думка ще не сформувалася, або коли люди піддаються навіюванню і довіряють надійному джерелу.

5. У більшості випадків ГД не бере участі у перебігу подій – вона тільки реагує на них.

6. Психологічно думка визначається особистим інтересом. Події, слова або щось інше впливають на думку тільки тоді, коли є інтерес.

7. Збудження людей не може тривати довго, якщо люди не почувають особистого інтересу. Інтерес збуджується словами, а підтримується подіями.

8. Якщо є присутнім особистий інтерес, то думку змінити важко.

9. Коли є особистий інтерес, то ГД в умовах демократії може випереджати офіційну політику.

10. Коли думка належить незначній більшості або коли вона не структурована, то на її прийняття впливає зроблена дія.

11. У критичний час люди більш прислухаються до свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють більш ніж просту відповідальність, а якщо ні, то менш терпимі, ніж звичайно.

12. Люди менш критичні до свого лідера, якщо вони хоч якось брали участь у рішенні.

13. Люди краще сприймають і легше формують думку стосовно цілей, ніж до методів їхніх досягнень.

14. ГД так само, як і індивідуальна, відчуває на собі вплив інтересу, і коли вона базується на ньому, а не просто на інформації, то найбільш гостро реагує на події.

15. Важливими психологічними характеристиками думки є спрямованість, інтенсивність, широта і глибина

16. Критики говорять, що не можна говорити про закони стосовно до такого складного явища, як ГД, але існує п’ять основних ідей, що присутні у всіх дослідженнях ГД:

На думку найбільший вплив мають самі події.

Звичайна реакція на ГД – вимога щось робити.

Особистий інтерес має сильний вплив на думку людей.

Лідерство високо цінується, хоча не завжди об’єктивно і критично.

Важко оцінити достовірність ГД, правоту людей.

Можна виділити наступні стадії формування громадської думки як переконання

1. Поява інформації.

2. Увага.

3. Виникнення інтересу.

4. Розуміння.

6. Зміна позиції.

7. Збереження інформації в пам’яті.

8. Дослідження інформації і її відтворення.

9. Ухвалення рішення.

10. Поведінка відповідно до рішення.

11. Посилення бажаних дій.

12. Наступна консолідація.

Принципи переконання

1. Ідентифікація. Люди будуть виявляти цікавість до ідеї, думки або точки зору тільки тоді, коли вони бачать прямий зв’язок із їхніми особистими надіями, побоюваннями, бажаннями або прагненнями.

2. Вплив дії. Люди будуть підтримувати ідеї, тільки якщо вони супроводжуються можливими діями тих, хто їх висуває.

3. Близькість і довіра. Люди не люблять засвоювати ідеї з джерел (плітки, організації, газети), яким вони не довіряють.

4. Ясність. Суть думки повинна бути ясною, незважаючи на те, що це: подія, ситуація або повідомлення

Шляхи формування громадської думки

Є три шляхи впливу на людей: влада, заступництво і переконання.

1) Влада тримається на авторитеті. Одне джерело влади – закони. Інший – вплив друзів, їхні прохання і т.п.

2) Патронаж може включати плату комусь заради реклами або внесок у який-небудь проект.

3) ПР найбільше тісно пов’язані з переконанням. Приклад – рекламні кампанії. Вирішальний чинник у переконанні – це інформація або її нестача, а також засіб, яким вона подана або прихована. Спеціалісти ПР поширюють її серед людей, попередньо ведучи її добір.

Формуючи громадську думку, використовують різні методи. Не всі з них є чесними. Є багато шляхів для обману, відомих як пропаганда.

1. Наклеювання ярликів. Воно може бути позитивним і негативним. Когось можна назвати мудрим, а когось – брехливим.

2. Звучні вирази. Є багато туманних слів типу "ентузіазм мас" або "юрба вітаючих".

3. Перенесення. Передача під час політичної або рекламної кампанії "аури" відомої людини менш відомій.

4. Свідчення. Фаховий спортсмен і інші відомі особи говорять у рекламних цілях, що вони чимось користуються..

5. Простота. "Я такий же людина, як і ви" – незважаючи на високий статус.

6. Примикайте до більшості. Опрацювання тих, хто вагаються, так, щоб вони пішли за більшістю.

7. Підтасування. Одностороння подача фактів.

8. Емоційні стереотипи. Використання уяв усіх видів (добра людина, гарна домогосподарка, багатий іноземець і т.д.)

9. Умовчування. Це прийоми "тонкої" пропаганди, такі як натяки, обмова й ін.

10. Знищення за допомогою риторики. Дискредитація мотивів особистості для знецінення ідеї. Приміром, можна заявити, що голова адміністрації хоче побудувати міст через ріку, тому що на іншій стороні розташована його дача.

3. Громадська думка щодо органів внутрішніх справ

Урахування громадської думки в Україні позитивно впливає на процес відновлення органів внутрішніх справ, процес державотворення у цілому. Створення нових демократичних засад суспільства потребує змін критеріїв оцінки ефективності правоохоронної діяльності, яка відображається громадською думкою.

Громадська думка висвітлює емоційне та раціональне ставлення населення до правоохоронців і їх діяльності, до можливостей взаємодії населення та правоохоронців при забезпеченні порядку у суспільстві. Орієнтація правоохоронної системи лише на статистичні показники більш не задовольняє суспільство, підриває довіру населення до дій правоохоронців.

Вивчення громадської думки про діяльність органів внутрішніх справ і стан криміногенної обстановки є одним із критеріїв оцінки діяльності органів внутрішніх справ на місцях, тому досить важливим є питання, якою мірою ця громадська думка є компетентною для прийняття відповідальних управлінських рішень.

Вважається, що компетентність громадської думки визначається такими чинниками: ступенем персоналізації як об’єкта вивчення громадської думки, так і його виразника – суб’єкта громадської думки; тим, які джерела інформації були використані при формуванні громадської думки; як була організована вибірка і з’ясуванням абсолютно точно, що вона репрезентує; визначенням меж інтерпретації тієї або іншої громадської думки як явища соціально випадкового, стійкого, що переходить у масове.

Таким чином, чим менше життєвого досвіду лежить в основі громадської думки і чим більше на неї впливають засоби масової комунікації, тим більшою мірою вона піддається маніпулюванню й менше заслуговує на довіру. Це безпосередньо стосується думки населення про діяльність органів внутрішніх справ і інших правоохоронних структур. У реальному житті не більш 10% населення безпосередньо зіштовхувалося з роботою міліції щодо забезпеченню правопорядку. На сьогодні думка населення про роботу міліції достатньо негативна, і в цьому пряма «заслуга» діяльності засобів масової інформації і породжуваних ними чуток. Тут відкриваються широкі можливості для роботи служб громадських зв’язків правоохоронних органів, і зокрема органів внутрішніх справ. Саме в результаті не завжди задовільного стану їхньої роботи, а іноді відсутності належного професіоналізму, уміння активно протистояти опозиційним засобам масової інформації в населення і склалася ця негативна громадська думка й у багато разів перебільшена оцінка кримінальної небезпеки.

При вивченні громадської думки щодо органів внутрішніх справ треба приділяти увагу таким питанням:

- оцінці ефективності діяльності міліції;

- причинам, з яких населення уникає контактів з працівниками міліції;

- інформації про діяльність міліції, якою володіє населення;

- основним каналам надходження цієї інформації;

- оцінці населенням і працівниками міліції характеру висвітлення її діяльності засобами масової інформації;

- рівню довіри населення до правоохоронних органів;

- формам впливу громадськості на діяльність міліції;

- формам участі населення в забезпеченні правопорядку і боротьбі зі злочинністю;

- формам участі громадян в профілактиці злочинів;

- відношенням працівників міліції до контактів з населенням;

- основним потребам населення в правоохоронній сфері.

Вивчення даних аспектів дозволить оцінити шляхи формування громадської думки щодо діяльності органів внутрішніх справ як критерію оцінки її ефективності, намітити шляхи створення сприятливого образу правоохоронної системи в суспільстві.

За результатами досліджень, наведених А. Г. Кулік (опитування 1997-1998 рр.,) та науково-дослідною лабораторією “Соці­альна та психологічна робота в ОВС’ Університету внутрішніх справ серед різних соціально-демографічних груп населення явно переважає низька оцінка ефективності діяльності міліції, що носить не випадковий характер і значною мірою є результатом загальної кризи довіри до всіх інститутів влади, в тому числі і до міліції. Так, 2/3 опитаних громадян не вірять у наявність у міліції можливості відновити справедливість і порядок у суспільстві і більш половини опитаних працівників міліції згодні з тим, що серед населення розповсюджена ця точка зору. Кожний третій з опитаних громадян відзначив, що не хоче зіштовхуватися в міліції через достатньо розповсюджені негативні явища – відверте небажання допомогти, грубість, вимагання. В той же час лише 7% опитаних працівників ОВС визнають негативні явища в роботі міліції, що вказує на низьку критичність при оцінці ефективності власної роботи.

В даних дослідженнях констатовані істотні відмінності і навіть суперечливість оцінки представниками двох груп опитаних (громадян і працівників міліції) з приводу причин небажання населення контактувати з міліцією. Громадяни вказують на недоліки в діяльності міліції, а працівники міліції – на небажання громадян співробітничати із-за незручності, можливих неприємностей і навіть загрози життю і здоров’ю, що слідують з контактів з міліцією. Обидві сторони схильні недооцінювати чинники, що висуваються на перше місце іншою стороною, що свідчить про відчуженість і тенденцію до непорозуміння сторонами одне одного. Емоційно-негативна оцінка громадянами ефективності діяльності міліції не є цілком об’єктивною, але оскільки вона притаманна більшості населення, а також самих працівників міліції, з нею необхідно рахуватися. Крім того, важливо усвідомити, що така думка – потужний негативний чинник, що ускладнить роботу міліції, і як наслідок, треба прийняти завдання зміни цієї думки щодо ефективності діяльності міліції. В цьому зв’язку необхідно вивчати досвід інших держав, де склалася сприятлива громадська думка щодо діяльності правоохоронної сфери. Наприклад, в Германії біля 2/3 населення схвально висловлюється про роботу поліції і довіряє їй більше, ніж церкві, бундесверу, адміністрації, газетам і іншим державним і громадським інститутам.

На наш погляд, позитивна оцінка населенням ефективності діяльності правоохоронної сфери повинна спиратися на потужну інформаційну систему, що формує довіра до органів правопорядку.

В різноманітних дослідженнях були отримані дані про те, що населення часто не має об’єктивної інформації про різні сторони діяльності міліції, її права відносно мір примушення. В цивілізованому суспільстві кожна доросла людина повинна знати основні завдання міліції (поліції), порядок звернення в правоохоронні органи, права і обов’язки означених органів. Працівники міліції часто недооцінюють важливість систематичного інформування населення про свою повсякденну діяльність, реальні успіхи. Однак саме така інформація, яка відбиває реальну діяльність органів внутрішніх справ, створює сприятливу основу для зміни громадської думки щодо ефективності роботи міліції, спрямовує громадян до довіри. Таким чином, однім з важливих напрямків по створенню демократичної основи взаємодії населення з міліцією є робота по цілеспрямованому інформуванню населення в даному напрямку.

В зв’язку з цим постає питання про канали отримання інформації населенням. На сьогодні громадська думка формується, головним чином, під впливом ЗМІ: телебачення, газет, журналів, радіо. Значно менший вплив мають такі канали, як спілкування з друзями, знайомими, випадкові розмови в транспорті, громадських місцях, особисті зустрічі з представниками ОВС. Розмови з працівниками міліції не відіграють майже жодної ролі в формуванні громадських стереотипів стосовно діяльності міліції. Звідси слідує, що резервом направленого формування думки населення щодо діяльності правоохоронної системи можуть бути нові шляхи в вигляді регулярного спілкування міліції з населенням, що б забезпечило вільне звернення громадян до працівників міліції за необхідною інформацією в даній сфері.

Однім із напрямків даної роботи є взаємодія міліції з громадськістю у вигляді створення за місцем проживання в мікрорайонах громадських організацій по охороні громадського порядку. Такий напрямок роботи з населенням вимагає великої роз’яснювальної роботи з боку міліції, оскільки населення часто виявляє пасивність, не бажає активно сприяти правоохоронній діяльності. Часто громадяни готові лише викликати міліцію при порушенні громадського порядку, але виступати в якості свідка, або в якості понятого, або повідомляти про підготовку злочину не збираються.

Громадяни вважають, що забезпечення громадського порядку – передусім справа міліції. Цей розповсюджений громадський стереотип не враховує тієї обставини, що в демократичному суспільстві всі процеси судочинства насичені активною участю громадян, що є гарантією ефективної діяльності по розкриттю злочинів і в той же час – гарантією дотримання прав людини. Отже необхідна цілеспрямована робота по формуванню відповідних уявлень у населення про власну активну роль в попередженні і розкритті злочинів. Відповідна роз’яснювальна робота може спиратися на досвід розвинених країн, в яких інформування про правопорушення і осіб, що їх вчинили, є для громадян природною справою.

Ми можемо констатувати, що не тільки населення зазнає впливу різноманітних негативних стереотипів, але ними також заражені і працівники міліції, які часто не готові до застосування нових основ взаємодії з населенням.

В дослідженнях «Проблеми взаємозв’язку дільничних інспекторів міліції з населенням Харківської області», проведеному в 1997-98 рр. науково-дослідною лабораторією «Соціальна і психологічна робота в органах внутрішніх справ» (Університет внутрішніх справ) та “Взаємодія ОВС з населенням’, проведеного у 1999-2000 рр. виявлено ряд проблем в галузі взаємодії міліції з населенням і оцінки ними ефективності цієї взаємодії, головні з яких викладені нижче:

Громадяни оцінюють роботу досить низько, недовіряють ОВС

Респонденти, що мали безпосередній контакт з міліцією, оцінюють якості її працівників значно нижче, у порівнянні з іншими респондентами.

Респонденти нижче оцінюють ті якості міліціонера взагалі і дільничного інспектора безпосередньо, що характеризують його як помічника, консультанта, громадянина (захист, культура, обізнаність, дисципліна, сміливість).

Значна кількість респондентів хотіла б отримати консультативну допомогу з різних питань особистої безпеки і безпеки своєї родини.

Значна кількість дільничних інспекторів висловила, з різних причин, неготовність допомагати усім, хто звертається за допомогою.

Як наслідок, значна частина дільничних інспекторів не задоволена відношенням населення до їхньої роботи.

Громадяни часто не мають реалістичних уявлень про обов’язки і права міліції.

Всі ці проблеми зумовлюють необхідність не тільки постійного вивчення громадської думки щодо ОВС України, але й її формування та коригування.