Розділ 6. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА : ОХОРОНА ПРАЦІ - О.М. Бандурка, І.К. Шаша, І.В. Власенко, П.М. Бортнічук : Книги по праву, правоведение

Розділ 6. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 
РЕКЛАМА
<

Пожежі, техногенні катастрофи, стихійні лиха є чинником підвищеного ризику для людей. На жаль, щорічно на пожежах гинуть люди (у світі гине в середньому 65-75 тис. осіб при 6-7 млн пожеж щорічно). В Україні протягом 1999 р. загинуло 2086 осіб і 1239 одержало травми, серед загиблих і травмованих діти (за минулий рік загинуло 123 дитини). У середньому в Україні гине щорічно 47 осіб на один мільйон населення. В екстремаль­них ситуаціях страждають і вогнеборці: у 1999 р. загинуло вісім осіб, 43 пожежника одержали травми.

Згубна сила пожежі полягає в її непередбачуваності та мож­ливості завдання суспільству великих людських втрат і матеріа­льних збитків. Наприклад, 14 травня 1996 р. на залізничному роз'їзді Мислець (республіка Чувашія Російської Федерації) у результаті перекидання 23 вагонів і цистерн із фенолом і дизе­льним паливом виникла пожежа на площі 9000 м2, в результаті цього інциденту близько 100 пожежних і працівників міліції за­знали важких форм отруєння продуктами горіння і фенолом.

Для зменшення кількості потерпілих від продуктів горіння при пожежах евакуюється населення з досить великих терито­рій. Так, при вибуху на заводі у фліксборо (Великобританія) у 1974 р. людей евакуювали на відстані 25 км від заводу за на­прямком вітру.

Суха статистика не відбиває впливу пожеж на ступінь без­пеки людей. У середньому кількість загиблих і травмованих що­року залишається приблизно однаковою. Наприклад, у 1997 р. від пожеж в Україні загинуло 2346 осіб. На території України пролягає 6000 км нафтопроводів і 6700 км газопроводів, що ха­рактеризує можливі масштаби лиха від вогню.

Прикладом смертоносності пожеж є події в м. Гамбурзі в 1943 p., що стали наслідком бомбардувань союзними військами німецької території, де вперше спостерігалося "усмоктування" людей у вогонь під час потужних міських пожеж (вогняний шторм). За один день загинуло близько 40 000 осіб.

157

 

Пожежі виникають і на об'єктах МВС. Наприклад, 12 жовтня 2001 р. в м. Харкові, в адміністративній будівлі ГУМВС, у примі­щенні експериментально-криміналістичної лабораторії виникла пожежа під час досліджень бойових припасів, загиблих немає.

Згідно із Законом України «Про пожежну безпеку», гаранту­вання пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної ді­яльності по охороні життя і здоров'я людей, національного ба­гатства і навколишнього природного середовища.

6.1. Основні терміни і поняття

З метою більш якісного освоєння матеріалу необхідно ознайомитися з основними поняттями і термінами пожежної безпеки.

Пожежа — це горіння, яке вийшло з-під контролю людини, унаслідок якого знищуються чи пошкоджуються матеріальні цінності, створюється небезпека для життя і здоров'я людей.

Горіння — це хімічна реакція окислювання, що супрово­джується виділенням продуктів згоряння, тепла і випроміню­ванням світла. Процес виникнення горіння поділяють на кілька видів: спалах, загоряння, запалення, самозаймання, самозапа­лювання, вибух.

Пожежна безпека об'єкта — стан об'єкта, при якому ви­ключається можливість виникнення пожежі, а у випадку її вини­кнення мінімізується вплив на людей небезпечних факторів по­жежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.

Протипожежний режим — це комплекс установлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об'єкта, спрямованих на гарантування пожежної безпеки.

Система пожежного захисту — комплекс організаційних і тех­нічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей не­безпечних факторів пожежі й обмеження матеріальних збитків.

Процес горіння є неможливим без трьох складових:

наявність окислювача;

наявності пальної речовини;

наявність джерела запалювання.

158

 

Екстремальні ситуації під час пожеж характеризуються на­бором небезпечних факторів, відповідно до ГОСТ 12.1.004 - 91 «Пожежна безпека. Основні терміни і поняття»:

відкритий вогонь, підвищена температура;

теплове випромінювання;

дим;

знижена концентрація кисню;

небезпека вибухів і обвалення.

Дим має наступні основні види небезпеки:

токсична дія;

підвищена оптична щільність.

Підвищена оптична щільність диму становить собою погір­шення видимості внаслідок забарвлення диму продуктами го­ріння. Як правило, дим при пожежі має чорний колір, і на від­стані 1 м видимість практично дорівнює 0, що перешкоджає га­сінню та евакуації.

Крім цих небезпечних чинників, від яких гинуть люди, є ще два фактори, які спричиняють загибель людей на пожежах:

паніка;

вогняний шторм.

Вогняний шторм — небезпечне явище під час великих по­жеж, що супроводжується всмоктуванням у полум'я всього, що знаходиться поруч, у тому числі людей. Під час горіння різних речовин обов'язково спалюється кисень, який поповнюється з навколишнього середовища, в результаті створюється повітря­ний напір (вітер) у бік пожежі. Чим потужнішою є пожежа, тим сильнішим є повітряний напір у бік осередку пожежі.

Під час згаданого бомбардування союзними військами Гам­бурга в місті виникло багато осередків пожежі. На відстані 3,3 км від Гамбурга спостерігався зусібіч спрямований на пожежі вітер швидкістю 15 м/с. 80% загального збитку від бомбардувань при-йшлися на пожежі, внаслідок яких загинули 40 000 осіб. Масова пожежа в Дрездені в 1945 р. призвела до загибелі 100 000 осіб.

Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходи­тись пальні речовини, як у нормальних умовах, так і при мож­ливих надзвичайних ситуаціях.

159

 

6.2. Характерні причини виникнення пожеж і пожежонебезпечні властивості речовин

За впливом на людину небезпечні фактори можна класифіку­вати як фактори, що можуть призвести до ядухи, опіків і травм. Аналізуючи загибель на пожежах, установлено, що приблизно 59% жертв гине від ядухи, 30% — від опіків і 11% — від травм.

Як уже згадувалося, у результаті пожежі в будинку обласно­го управління внутрішніх справ міста Самари (Російська феде­рація) 10 лютого 1999 р. постраждали 107 осіб, з них 57 загину­ли, 33 особи одержали серйозні каліцтва різного ступеня тяж­кості й були госпіталізовані. Фінал був настільки жалюгідним, що люди навіть з першого поверху не могли вийти на вулицю через вікна з ґратами, не оперативно було проведено евакуацію й оповіщення про виникнення пожежі.

Температура на пожежі залежить від багатьох факторів: виду пальних речовин, кількості цих речовин, кількості кисню, типу приміщення і т.д. У середньому температура на пожежі становить 800-1000°С в житлових приміщеннях, у підвалах — 700-800°С. Предмети на пожежі можуть нагріватися до більш високих температур. За зовнішнім виглядом (кольором) нагрі­того металу можна робити висновки про його температуру. Те­мно-червоний колір — 700°С, вишнево-червоний колір — 900°С, яскраво-вишнево-червоний колір — 1000°С, світло-жовтогаря­чий — 1200°С, білий колір — 1300°С, яскраво-білий — 1400°С, сліпучо-білий — 1500°С. Існує ще один простий спосіб визна­чення температури нагрітих матеріалів: якщо доторкнутися до нагрітого предмета сірником і він запалиться, тоді предмет на­грітий до температури понад 300°С.

Для підвищення безпеки людини під час пожежі й ефектив­ного захисту відстанню від підвищеної температури і теплового випромінювання рекомендується розраховувати безпечну від­стань від людини до полум'я, що обчислюється за формулою:

R  = 1,6    Я  ,   (14)

де Я— середня висота полум'я, м.

160

 

Практика свідчить, що тривалість пожеж може коливатися в широких часових межах, але в більшості випадків вона не пере­вищує 2 год. Температура різко підвищується в перші півгодини пожежі, до значення приблизно 700-800°С. Чим раніше люди помічають загрозу, тим більше шансів врятуватися від впливу високої температури.

На людину небезпечно впливають набагато менші значення температури. Уже при температурі 40°С людина може зазнати теплового удару, температурний поріг життєздатності тканин лежить не перевищує 42-46°С, а при температурі понад 60°С в організмі людини відбуваються фізіологічно необоротні зміни. Найбільшу небезпеку цей фактор становить для слизових обо­лонок і верхніх дихальних шляхів.

Найбільш частою причиною загибелі людей на пожежах є ядуха, що виникає внаслідок зменшення концентрації кисню в середовищі, і впливу продуктів горіння (чадний газ (СО), ціанис­тий водень (HCN), фосген (СОСІ2), диціан (С2ІМ2), оксиди сірки (SO2, SO3) і азоту (NO, N20, N2O5, N02), діоксим (С12Н16О2СІ4) то­що). При концентрації в атмосфері чадного газу понад 1% лю­дина протягом 5 хв. може знепритомніти, що в підсумку часто тягне за собою її загибель. Чадний газ блокує гемоглобін у кро­ві, що відповідає за транспортування кисню по кровоносній сис­темі, і, як наслідок, настає кисневе голодування. Концентрація вуглекислого газу (С02) в межах 3-4,5% стає небезпечною для дихання протягом півгодини, а концентрація 8-10% призводить до швидкої втрати свідомості й летального результату. При по­жежі вже протягом перших 20-60 с утворюються небезпечні концентрації шкідливих речовин.

Процеси синергізму сприяють збільшенню небезпеки середо­вища. Синергізм — небезпечне явище, при якому сумарна небез­пека декількох небезпечних чинників підвищується не пропорцій­но. Наприклад, при температурі 43°С, концентрації кисню 17% та концентрації чадного газу 0,01% умови стають смертельно загроз­ливими з появою навіть дуже малих концентрацій одного з трьох газів — SO2, NO2, HCN, — при цьому спільний вплив перевищує суму впливів кожного з небезпечних компонентів у 10-30 разів.

161

 

Виділення шкідливих речовин може відбуватися не тільки в результаті пожежі. У деяких випадках досить підвищеної темпе­ратури, щоб у повітря почали надходити шкідливі речовини. У цьому випадку їх небезпечність зростає, тому що при пожежі люди очікують появи шкідливих речовин, а після пожежі їх мало хто очікує. Наприклад, досить відкритого вогню чи нагрітого металу, щоб хлороформ, чотирихлористий вуглець, трихлоре-тилен почали розкладатися з виділенням фосгену. Хлороформ застосовують у хімічній промисловості як протравлення, чоти­рихлористий вуглець і трихлоретилен використовують як роз­чинники. При розкладанні трихлоретилена, крім фосгену, утво­рюються соляна кислота і чадний газ, що вимагає підвищеної обережності при роботі з цими речовинами.

Велику небезпеку для людей становлять продукти горіння пластмас. Наприклад, при горінні 1 кг пінополіуретану в 1 м3 утворюється концентрація ціанистого водню (HCN), яка у 10 ра­зів перевищує смертельну дозу.

При пожежах утворюються конвективні стовпи, які створюють тягу, при якій продукти горіння потрапляють у верхні шари тропос­фери, наприклад, при згорянні 70 т гасу за 1 год. висота підйому про­дуктів горіння складе до 2 км у нормальних атмосферних умовах.

При найбільш потужних лісових пожежах збільшення площі пожежі може досягати 5-11 тис. гектарів за добу. При таких по­жежах стовп диму сягає висоти 1,5-2,5 км, у випадках динаміч­них пожеж — до 6 км. У 1943 р. при бомбардуванні Гамбурга була зафіксована висота підйому диму до рівня 7,2 км, а висота підйому конвективного стовпа сягала 9-12 км.

При лісових пожежах відбувається інтенсивне утворення високодисперсних часток. При згорянні 1 т деревини утворю­ється приблизно 75 кг сажі. Щільність пального завантаження в лісах складає 1,7-3 г/см2.

Серед причин виникнення пожеж основними є:

порушення техніки безпеки (пристрій і обслуговування сис­тем опалення, вентиляції; правила збереження і використання пожежонебезпечних речовин і матеріалів; невиконання проти­пожежних норм і заходів; паління);

162

 

неправильне поводження з вогнем (смолоскипи, паяльні лампи, свічки, паління);

несправність електромережі (коротке замикання; переван­таження електромережі; порушення правил використання елек­троустаткування і приладів);

підпали.

Однією з головних і розповсюджених причин пожеж є під­пали. Працівники карного розшуку разом з пожежними прово­дять роботи щодо запобігання і розслідування підпалів, у РВВС чітко відпрацьовується взаємодія з пожежними у випадку вияв­лення підпалу. Як профілактичний захід дільничні інспектори під особливим контролем тримають неблагополучні родини, а та­кож наркоманів, алкоголіків, бомжів.

Загибель людей обумовлена не тільки небезпечними фак­торами пожежі, але і психологічним впливом на людину. Часто під час пожежі виникають почуття страху і паніки, що приводить до ще більших жертв. Крім психологічного навантаження на людину з боку небезпеки, що насувається, існує ще один пара­метр, який підсилює негативні емоції. Йдеться про вплив на лю­дину продуктів горіння, що можуть викликати підвищене почут­тя паніки, наприклад, ціанистий водень.

Дим являє собою дисперсну систему, що складається з дрі­бних твердих часточок (сажі) і газоподібних речовин. Поняття «дим» містить у собі ще один небезпечний параметр — підви­щену оптичну щільність. Кіптява, сажа, чорні клуби диму викли­кають у людей, що опинилися в зоні пожежі, жах. Цей фактор заважає швидко й ефективно здійснювати гасіння пожежі, ряту­вати людей, є причиною підвищеного травматизму.

Існують умови, за яких небезпека виникнення пожеж та їх кількість зростають:

1. За порами року. Найчастіше пожежі відбуваються в зи­мовий період, внаслідок використання в цей час електронагрі­вальних приладів. Ледь менше пожеж виникає у літній період часу. Якщо узимку пожежі частіше відбуваються в будинках і спорудах, то влітку більша кількість пожеж відбувається в лісах, полях, степах і т.д.

163

 

За часом доби. Найчастіше пожежі виникають у нічний

час і рано-вранці, найменше пожеж виникає ввечері.

За обставинами загибелі перше місце впевнено нале­

жить необачному поводженню з вогнем у стані алкогольного

сп'яніння (див. рис. 7).

Хвороби,

Інтенсивне

поширення

вогню

 

Інші

 

Алкоголь

 

Діти без догляду

Рис. 7. Частка загибелі людей за обставинами

Усе вищесказане дозволяє говорити про те, що пожежі є джерелом підвищеної небезпеки для людини і навколишнього середовища. Для зменшення травматизму на пожежах необхід­не створення системи безпеки людей під час пожежі.

Процес горіння неможливий без наявності пальних речо­вин, що мають різні пожежонебезпечні властивості. До основ­них характеристик відносяться: температура спалаху, темпера­тура самозапалювання, температура тління, температура горін­ня, нижня і верхня межа поширення полум'я, теплота згоряння, швидкість вигоряння, температурні межі поширення полум'я, концентрація насичених випарів, надлишковий тиск вибуху та ін. Присутність пальної речовини не є єдиною умовою виник­нення пожежі, необхідно створити пожежонебезпечну концент­рацію. Мінімальна концентрація речовини, при якій можливе загоряння, називається нижньою концентраційною межею по­ширення полум'я (НКМП). Величини НКМП деяких речовин по­дано у табл. 12.

Для характеристики пожежної небезпеки різних речовин за часів СРСР були прийняті такі скорочення і визначення, які вжи­ваються досі:

164

 

BB — вибухонебезпечна речовина, що здатна вибухати без участі кисню повітря;

ГГ — пальний газ. Гази здатні утворювати в повітрі вибухо­небезпечну суміш навіть при температурі нижче 55°С;

ЛВЖ — легкозаймиста рідина з температурою спалаху ме­нше 61°С;

ГЖ — пальна рідина з температурою спалаху понад 61°С, що здатна горіти після видалення джерела запалювання;

ГВ — пальна речовина, що може самостійно горіти після видалення джерела запалювання;

ТГ — важкозапалювальна речовина, що може горіти тільки під впливом джерела запалювання;

НГ — негорюча речовина.

Таблиця 12 НКМП найбільш розповсюджених пальних речовин

Речовина

НКМП, г/м3

Речовина

НКРП, г/м3

Аміак

114

Бутан

46,7

Ацетон

70

Дихлоретан

273,9

Бензин

46,5

Метан

37,8

Бензол

50

Уайт-спиріт

46

6.3. Технічні та організаційні протипожежні заходи

Для гарантування пожежної безпеки, зниження травматиз­му людей на пожежі необхідно витримувати норми вогнестій­кості конструкцій і пожежонебезпечності приміщень. Конструк­ція будинку і споруди повинна забезпечити достатній час для евакуації людей з будівель.

Вогнестійкість конструкції— це її здатність виконувати своє функціональне призначення в умовах високих температур при пожежі.

Межа вогнестійкості— час, протягом якого конструкція ви­конує своє функціональне призначення при пожежі.

Межа вогнестійкості настає у випадку:

165

 

руйнування конструкції;

появи наскрізних тріщин;

зростання температури на поверхнях, що не обігріваються, до 180-200°С.

За рівнем вогнестійкості будівельні конструкції поділяються на 5 ступенів:

/ступінь вогнестійкості (межа вогнестійкості 1,5-3 год.);

несучі перекриття — 2,5 год.;

не несучі перекриття — 0,5 год.;

сходи — 1 год.

// ступінь вогнестійкості (межа вогнестійкості 0,5-2,5 год.);

///ступінь вогнестійкості (межа вогнестійкості 0,25-2 год.);

IV ступінь вогнестійкості (межа вогнестійкості 0,25-2 год.);

Vступінь вогнестійкості (межа вогнестійкості 0-2 год.).

Більший ступінь вогнестійкості мають металеві та залізобе­тонні конструкції. Дерево, картон, папір, пластмаса мають низь­кий ступінь вогнестійкості. Вапняно-алебастрова і вапняно-цементна штукатурка забезпечує захист від загоряння деревини на 15-30 хв., залежно від товщини штукатурки. Вогнестійкість дерев'яних конструкцій можна підвищити за рахунок просочен­ня її вогнезахисними речовинами. При такому просоченні 1 м3 деревини повинен поглинути 50-75 кг сухих солей. Просочена в такий спосіб деревина відноситься до ТГ матеріалів.

Кількість загиблих у теракті в двох хмарочосах Нью-Йорка 11 вересня 2001 р. була б меншою, якби ці будівлі після зітк­нення з літаком простояли більше часу до руйнування, але конструктивні характеристики не давали такого шансу. Метале­ві конструкції будівлі не були покриті штукатуркою і вогнестій­кість конструкцій була послаблена. Тому ці будівлі зруйнували­ся під впливом пожежі менш ніж за півгодини.

Ступінь вогнестійкості конструкцій обирається з огляду на пожежну небезпечність виробництва, від неї залежить і проти­пожежний захист об'єкта. У відповідності зі СНиП ІІ-2-80, види виробництва за пожежною небезпечністю поділяються на на­ступні категорії:

166

 

A — вибухопожежонебезпечне виробництво (речовини з температурою зайняття до 28°С; нижня концентраційна межа поширення полум'я до 10%; обсяги пальної речовини переви­щують 5% від об'єму приміщення);

Б — вибухопожежонебезпечне виробництво (температура зайняття 28-61°С; нижня концентраційна межа поширення по­лум'я — понад 10%);

В — пожежонебезпечне виробництво (температура зайнят­тя вище 61°С; нижня концентраційна межа поширення полум'я понад 10%; концентрація пилу і волокон — більше 65 г/м3);

Г — пожежонебезпечне виробництво, де непальні речовини знаходяться в нагрітому, розплавленому чи розпеченому стані;

Д— пожежонебезпечне виробництво, де використовуються непальні речовини в непальному стані;

Е — вибухонебезпечне виробництво, у якому застосову­ються вибухонебезпечні речовини, що утворять вибухонебез­печні концентрації в обсязі понад 5% об'єму приміщення.

Якщо час утворення вибухонебезпечної концентрації в обсязі 5% від об'єму приміщення становить менше 1 год., розглянуте ви­робництво відносять до вибухопожежонебезпечної категорії.

Використання електроприладів, електроустаткування та електромереж становить велику небезпеку з погляду пожежної безпеки. Існує низка вимог пожежної безпеки стосовно експлу­атації машин-споживачів електричного струму. До основних вимог відносяться:

споживачі електроенергії повинні бути справними, ізоля­

ція не ушкоджена;

електричні  машини,  що  при  нормальній  роботі  іскрять,

повинні розташовуватися не ближче 1 м від пальних матеріалів

чи відокремлюватися від них вогнетривкими екранами;

переносні споживачі електроенергії обладнують гнучким

кабелем з мідними жилами з урахуванням їх захисту від мож­

ливих пошкоджень;

відстань між світильниками ламп накалювання і предме­

тами з пальних матеріалів повинна бути не меншою величин,

зазначених у табл. 13, але не менше 0,2 м;

167

 

електронагрівальні прилади заборонено використовувати

в   пожежонебезпечних   приміщеннях,   архівах,   музеях,   інших

об'єктах непромислового виробництва, при їх можливій екс­

плуатації температура зовнішньої поверхні в найбільш нагріто­

му місці при нормальній роботі повинна бути не більше 85°С;

заборонено   використання   побутових  електронагріваль­

них приладів (чайників, кип'ятильників, прасок) без вогнетрив­

ких підставок і в місцях, де їх застосування не передбачене чи

заборонене керівником об'єкта;

підключення нових струмоприймачів має здійснюватися з

обліком допустимого струмового навантаження електромережі;

після роботи електроприлади (ЕОМ) необхідно відключи­

ти відживлення.

Таблиця 13

Мінімальна відстань між світильниками з лампою напалювання до пальних предметів

Номінальна потужність лампи, Вт

Мінімальна відстань, м

100

0,5

300

0,8

500

1,0

Технічні заходи щодо зниження пожежної небезпеки на об'єкті поділяються на заходи боротьби з пожежами і заходи запобігання пожежам і проявам небезпечних факторів пожеж.

Заходи боротьби з пожежами:

зонування території об'єкта;

застосування засобів пожежогасіння;

вільний проїзд усіх видів транспорту;

наявність основного та аварійного в'їзду;

протипожежні розриви (9-18 м);

протипожежні перешкоди (брандмаурні стіни);

використання пожежної сигналізації;

видалення диму при пожежі з приміщень.

Заходи запобігання пожежам і проявам небезпечних фак­торів пожеж:

•           зниження пального завантаження в приміщеннях;

168

 

використання  при обробці приміщень ТГ речовин,  що не

утворять токсичних продуктів горіння;

використання засобів пожежної сигналізації;

забороняється   використання   несправного   електроустатку­

вання і відкритого вогню;

проведення пожежотехнічних обстежень;

використання знаків безпеки (див. Додатки 8, 9).

Найбільш надійним способом попередження пожеж є за­стосування пожежної сиг­налізації (див. рис. 8). По­жежні оповіщувачі пере­творюють неелектричні фі­зичні величини (теплова і світлова енергія, рух диму) в електричні, й передають ці сигнали на прийомну станцію.

Рис. 8. Оповіщувачі пожеж ної сигналізації

Пожежна   сигналізація поділяється на:

променеву, в якій кожен

оповіщувач   включений   в

окрему пару проводів;

кільцеву, де всі оповіщувачі включаються в один загальний

провід (кільце).

Оповіщувачі спрацьовують від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла оповіщувачі спрацьовують під впливом ульт­рафіолетових променів. Вони є найбільш чутливими. Димові автоматичні оповіщувачі працюють на фотоелементах або на іонізаційних камерах. Теплові оповіщувачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Оповіщувачі можуть бути автоматичними та ручними. Ав­томатичний оповіщувач — це прилад оповіщення, який реагує на супутні фактори пожежі, від яких спрацьовує. Ручний поже­жний оповіщувач — це пожежний оповіщувач з ручним спосо­бом приведення в дію. Телефонний зв'язок також входить до системи пожежної сигналізації.

169

 

Існують способи, що дозволяють навіть без приладів визна­чати випадки початку горіння речовин. Точність такого контро­лю низька, але прояви пильності в питаннях пожежної безпеки не є зайвими. До цих простих способів відносяться:

виявлення запаху, не властивого для даної ситуації (фо­

сген — запах прілого сіна, ціанистий водень — запах гіркого

мигдалю, сірководень — запах тухлих яєць і т.д.);

виявлення диму, завіси, хмари, відмінних за кольором

від повітря.

При виникненні пожежі необхідно використовувати речо­вини, що припиняють процес горіння. До основних вогнєгасних речовин відносять:

воду (95% пожеж гасять водою);

піноутворювач (ПО-6К, ПО-ЗА т.д.);

порошки (ПС, ПСБ-3, П-1А, ПФ і т.д.);

вуглекислота, хладони;

пісок;

повстина, брезент.

При наявності в повітрі 40% води горіння припиняється. Дія різних вогнєгасних речовин відрізняється одна від одної. На­приклад, застосування брезентової накидки зменшує концент­рацію кисню і горіння припиняється. Горіння припиняється при вмісті кисню в повітрі нижче 12-14%.

Застосування вогнєгасних речовин залежить від виду паль­ної речовини, температурного ре­жиму і т.д.

водою заборонено гасити по­

жежі   на   електроустановках,   щоб

виключити      вплив      електричного

струму на людей,  а також гасіння

пожеж з речовинами, які вступають

у реакцію з водою;

піноутворювачами   забороне­

но гасити горіння речовин, що всту­

пають у  реакцію  з  водою,  напри-

Рис. 9. Вогнегасники повітряно-            клаДі карбіду кальцію;

пінні: а) ОВП-10, б) ОВП-5

170

 

вуглекислотою заборонено гасити горіння речовин, до скла­

ду яких входять кисень, лужні метали, а також тліючі матеріали;

хладони не використовуються на пожежах з високою те­

мпературою горіння (понад 1200°С, звичайна температура при

пожежі — 800-1000°С).

Для підвищення ефективно­сті гасіння пожежі необхідно використовувати засоби по­жежогасіння, до яких взагалі відносять:

Рис. 10. Вуглекислотні вогнегасники: а) ОУ-2; б) ОУ-5

вогнегасники     (найпоши­

реніші — ОХП-10, ОУ-2, ОУ-5,

ОУ-8, ОУ-10, ОПС-6, ОПС-10);

автоматичні        установки

пожежогасіння       (спринклерні,

дренчерні, газові);

спеціальні (пожежні крани

і гідранти, пожежні водойми).

Вуглекислий газ знаходиться в балонах у зрідженому ви­гляді при температурі -79°С, при випарі на повітрі з 1 л вуглеки­слоти утворюються 509 літрів вуглекислого газу. Вогнегасна концентрація вуглекислого газу в ізольованому приміщенні складає 30%, а при концентрації вуглекислого газу 10-30% лю­дина непритомніє від ядухи і може загинути.

Найчастіше застосовуються вуглекислотні вогнегасники (ОУ — російська абревіація "огнетушитель углекислотный", цифра поруч означає місткість вогнегасника в літрах). Він може працю­вати при температурі повітря від-25°С до +50°С. Вуглекислий газ міститься в балоні під тиском 6-7 МПа. Для одержання твердого діоксиду вуглецю (білі хлоп'я) вогнегасник обладнаний спеціаль­ним розтрубом, що категорично заборонено тримати рукою під час гасіння пожежі. Для приведення в дію вогнегасника його роз­труб направляють на вогнище горіння і натискають курок затвора чи відкривають вентиль. Час дії вуглекислотних вогнегасників місткістю від двох до восьми літрів складає 25-60 с, довжина струменя — 1,5-3 м.

171

 

На великих об'єктах часто застосовуються хімічні пінні вог­негасники (ОХП). Для  приведення  в дію такого вогнегасника

Рис. 11. Вогнегасник хімічний пінний ОХП-10

повертають рукоятку запірного при­строю на 180°, перевертають вогне­гасник нагору дном і направляють струмінь у вогнище. Зупинити вихід піни після робочого включення цього вогнегасника не можна, тому що при повороті рукоятки запірного при­строю усередині вогнегасника від­кривається кислотна склянка і змішу­ється з лужною частиною заряду, у результаті їх взаємодії утворюється вуглекислий газ, що перемішує ріди­ну, утворює піну, і цей процес є не­оборотним. Час дії вогнегасника — 50-70 с Недоліком є малий термін придатності — всього один рік. Останнім часом замість вогнегасника

ОХП-10 застосовують вогнегасники ОВП-5, ОВП-10, ОВП-100 (вогнегасники повітряно-пінні, див. рис. 9 на с.170). Зарядом у них є 6%-ий водяний розчин піноутворювача.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ОУБ-3 і ОУБ-7 широко використовується при гасінні різних пожеж (горіння твердих і рідких матеріалів, електроустаткування). Ці вогне­гасники містять заряд, що складається з 97% бромистого етилу і 3% зрідженого вуглекислого газу та стиснутого повіт­ря. Час дії такого вогнегасника — 25-40 с, довжина струменя становить 5-6 м.

Найбільш універсальними вогнегасниками є аерозольні хладонові (ОАХ-3, ОА-3) і порошкові вогнегасники (ОПС-6, ОПС-10, ОПС-100). Для створення тиску в корпусі порошкових вогнегасників використовують стиснутий газ, як правило, азот, вуглекислий газ чи повітря. У дію порошкові вогнегасники при­водяться шляхом проколювання мембрани усередині корпуса, що знаходиться між порошком і газом.

172

 

Порошковий вогнегасник ОП-2 містить приблизно 2 кг по­рошку, робочим газом є повітря чи азот. Період дії вогнегасника — близько 10 с. У дію вогнегасник приводиться за рахунок запірно-пускового пристрою. Вогнегасник ОП-5 містить близько 5 кг порошку, робочий тиск газу складає 1,2 МПа, що дозволяє досягти довжини стру­меня до 5 м. Він може працювати при температурі повітря від -50°С до +50°С. До вихідного отвору приєдна­ний спеціальний шланг із клапаном, тому порошок може подаватися пор­ціями чи працювати без перерви, в останньому режимі працює 12-15 с

Рис. 12. Вогнегасник порошковий 0П-2М

З метою підтримки вогнегасників у робочому стані їх необхідно берег­ти від механічних ушкоджень, вчасно робити зовнішній огляд і заправлен­ня. Крім того, місце розташування вогнегасника відіграє велику роль при гасінні пожежі. Загальні вимоги до розміщення вогнегасників:

їх розміщають у загальнодоступних місцях;

у місці розміщення вогнегасників установлюється знак

«Вогнегасник»;

вогнегасники повинні розміщуватися там, де виключене

влучення прямих сонячних променів;

для громадських будівель і споруд вогнегасники розпо­

діляються так, щоб відстань від місця розташування вогнегасни­

ка до місця можливого вогнища пожежі не перевищувала 20 м;

вогнегасники повинні розміщуватися удалині від опалю­вальних і нагрівальних приладів.

Використання визначених видів і кількості вогнегасників на конкретному об'єкті залежить від багатьох складових, насампе­ред, від площі приміщень, виду і кількості пальних речовин на

173

 

об'єкті і виду можливої пожежі. Існують наступні рекомендації з оснащення об'єктів і приміщень вогнегасниками:

для громадських будівель і споруд площа приміщення на 1

вогнегасник ємністю 100 л складає 800 м2, при наявності в при­

міщенні комп'ютерів рекомендується  мати два  вуглекислотні

вогнегасники на 20 м2 площі підлоги;

при будь-якій площі приміщень на поверсі має бути не ме­

нше двох вогнегасників;

при наявності в приміщеннях дорогого, коштовного устат­

кування кількість вогнегасників необхідно збільшити;

рекомендується оснащення приміщень грормадських буді­

вель і споруд з площею підлоги на кожні 800 м2 вогнегасниками

наступних видів і кількості:

а)         найбільш прийнятне застосування двох вуглекислотних

вогнегасників ємністю 5 чи 8 л;

б)         менш прийнятне застосування чотирьох порошкових во­

гнегасників ємністю 5 л;

в)         у випадку відсутності зазначених вогнегасників можна

використовувати: чотири вогнегасники ємністю 2 чи 3 л; два

порошкових вогнегасники ємністю 10 л; чотири хладонових во­

гнегасники ємністю 2 чи 3 л;

г)          не рекомендується застосування порошкових вогнегас­

ників ємністю 2 л.

На території об'єктів установлюються пожежні щити з роз­рахунку 1 щит на площу 5000 м2. У комплект засобів пожежога­сіння, що розміщаються на ньому, варто включати: вогнегасни­ки — 3 шт., шухляда з піском (обсягом 0,1, 0,5, 1 чи 3 м3) — 1 шт.; покривало з непального теплоізоляційного матеріалу чи повсті розміром 2x2 м — 1 шт.; багри — 3 шт.; лопати — 2 шт.; ломи — 2 шт.; сокири — 2 шт.; цеберка — 1 шт.

Для ефективного гасіння засобами пожежогасіння (вогне­гасниками) необхідно застосовувати прості правила:

вогнегасні речовини направляйте в місця найбільш інтенсив­

ного горіння, і не на полум'я, а на палаючу поверхню;

гасіння горизонтальної поверхні виконувати з краю, відтинаючи

поступово вогонь, рухаючись до протилежного краю;

174

 

\

 

якщо горить вертикальна поверхня, воду подавайте в м верх­

ню частину, найбільш ефективне гасіння полум'я здійснюється з

висоти на рівні вогню;

у задимленому приміщенні застосовуйте розпилений стру­

мінь, це сприяє осадженню диму і зниженню температури;

якщо горить електропроводка, спочатку вимкніть рубильник

чи обрубайте проводку, потім приступайте до гасіння пожежі;

якщо є можливість загасити полум'я, краще рухатися проти

вогню, намагаючись обмежити його поширення і "штовхаючи"

вогонь до виходу чи туди, де немає пальних матеріалів;

пальні рідини гасити піноутворюючими складами, засипати піс­

ком чи землею, невеликі вогнища накривати брезентом чи одягом;

гасити   пожежу  водою,  з  огляду   на   можливі   руйнування

предметів чи несучих опор будинку. Важлива не кількість вико­

ристовуваної води,а правильне її застосування.

Рис. 13. Головки автоматичних

засобів пожежогасіння (а - спринклер, б - дренчер)

Автоматичні засоби пожежогасіння (спринклерна і дрен-черна установки) дуже ефективні в приміщеннях багатоповер­хових будинків, виробничих приміщеннях великої площі (скла­дів і т.д.). Спринклерна установка являє собою розгалужену, заповнену водою систему труб у верхній частині приміщення, обладнану спринклерними голівками. Вихідні отвори голівок закриваються легкоплавкими замками, що при впливі ви­значеної температури роз­плавляються, і вода під тис­ком виходить з отворів голів­ки, зрошуючи конструкції й устаткування в зоні дії сприн­клерної голівки. Плавкі еле­менти розраховані на темпе­ратуру   плавлення   72-183°С.

Вода може містити у своєму складі речовини, що мають вогне-гасні властивості, наприклад, піноутворювач.

Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні голівки — дренчери з відкритими вихідними отворами діаметром 8, 10 і 12,7 мм лопаткового чи роз-

175

 

еткового типу, розраховані на зрошення до 12 м2 площі підлоги. Дренчери встановлюють як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс для ізоляції місця загоряння та обмеження поши­рення диму. Дренчерні установки можуть бути ручної й автомати­чної дії. При ручній дії дренчерна установка приводиться в дію від­криванням засувки, після чого вода заповнює систему і вилива­ється через голівки-дренчери. Автоматичне ввімкнення відбува­ється завдяки спрацюванню контрольно-сигнального клапана.

Газові установки застосовуються в місцях, де використання води чи піни для гасіння пожежі неможливе (бібліотеки, обчис­лювальні центри, музеї, склади і т.д.). Перевагоюцього типу установок є можливість швидко заповнити газовою сумішшю приміщення будь-якої конфігурації з технологічними апаратами, устаткуванням та обладнанням. Установки гасіння вуглекисло­тою або інертними газами рекомендується застосовувати для пожежного захисту приміщень об'ємом не більше 3000 м3. Га­сіння здійснюється за рахунок газів, що знаходяться в трубо­проводі приміщень, у якості яких використовуються вуглекис­лота і фреони. Відмінною рисою газових установок є наявність спринклерної спонукальної системи електропуску. У приміщен­ні знаходяться димові сповіщувачі, що повідомляють про вини­кнення пожежі, після чого відбувається включення газової уста­новки пожежогасіння. Але газ надходить не відразу, приміщен­ня обладнують додатковою сигналізацією, що попереджає пер­сонал про надходження газу. Тільки після видалення людей із приміщення включається газова установка.

З метою попередження пожеж, їх поширення і боротьби з ними, усі працівники об'єктів, установ і організацій проходять інструктажі і навчання по спеціальних програмах. Згідно з Типо­вим положенням про навчання з питань охорони праці усі пра­цівники проходять навчання й інструктажі з питань пожежної безпеки. На об'єктах з підвищеною пожежною небезпечністю обов'язкове навчання (пожежно-технічний мінімум).

Відповідальність за пожежну безпеку на об'єктах, своєчасне виконання протипожежних заходів, наявність засобів пожежо­гасіння несуть керівники об'єктів. Відповідальність за пожежну

176

 

безпеку побутових і підсобних приміщень несуть відповідальні особи, у розпорядженні яких знаходяться ці приміщення.

При виявленні пожежі треба негайно повідомити по теле­фону про те, що трапилося,,у пожежну охорону, а до прибуття пожежних підрозділів здійснювати первинне гасіння, евакуацію людей і матеріальних цінностей.

Дії працівників ОВС при пожежі:

Викликати пожежну команду і докласти черговому по ОВС.

Припинити роботи в будинку, крім робіт з гасіння пожежі.

Зробити в разі потреби відімкнення електроенергії за ви­

нятком систем протипожежного захисту.

При наявності потерпілих надати їм долікарську допомогу.

Провести евакуацію людей і майна з об'єкта.

Залучити громадян до гасіння пожежі і взяти в ньому ак­

тивну участь.

Організувати охорону майна, що виноситься з об'єкта, а

також майна, що знаходиться під погрозою запалення.

По прибуттю пожежної команди сприяти їй у гасінні пожежі,

евакуації людей і майна, обмежити допуск людей на об'єкт.

Запобігти паніці і порушенням громадського порядку на

місці пожежі.

10.Якщо є підстави підозрювати, що мав місце підпал, необ­хідно організувати охорону слідів злочину, речових доказів, ужити заходів щодо розшуку і затримки підозрюваних.

11.Отримані дані довести начальнику пожежної команди (ке­рівнику гасіння пожежі) і черговому по ОВС.

12.Доповісти рапортом про подію начальнику ОВС. Для виживання в умовах пожежі, перебуваючи в будинку чи споруді, необхідно правильно діяти у сформованій ситуації. Існує ряд простих правил, що допоможуть кожному підвищити особисту безпеку в умовах пожежі до приїзду пожежної охорони:

• якщо на людині зайнявся одяг, не дозволяйте їй бігти; необ­хідно повалити її на землю, накрити покривалом і рясно полийте водою. Ні в якому разі не роздягайте обпаленого, якщо одяг вже прогорів, накрийте постраждалі частини тіла стерильною ватою;

177

 

якщо зайнявся ваш одяг, ні в якому разі не біжіть, це лише

більше роздме полум'я; збивати полум'я можна, перекочую­

чись по землі;

перш ніж увійти в палаючий будинок, накрийтеся з голо­

вою мокрим покривалом, пальтом, плащем, шматком щільної

тканини;

двері в задимлене приміщення відкривайте обережно, то­

му що від швидкого припливу свіжого повітря полум'я може

спалахнути. Для цих цілей краще використовувати ціпок, щоб

діяти на відстані і по можливості з укриття;

у сильно задимленому приміщенні рухайтеся плазом чи

низько пригнувшись;

у випадку неможливості вийти на вулицю підготуйте при­

міщення, де знаходитеся, для захисту: закрийте щільно двері,

щілини закрийте вологими ганчірками і постійно їх зволожуйте,

приготуйте великий запас води;

для захисту від диму при пожежі дихайте через зволожену

тканину;

не стрибати вниз з висоти вище третього поверху (почи­

наючи з четвертого поверху кожен другий стрибок є смертель­

ним);

виходьте із зони пожежі на противітряну сторону, тобто

туди, звідки дме вітер.

Особливо необхідно відзначити роль евакуації людей з не­безпечної зони пожежі. Оперативне проведення евакуації лю­дей з приміщень і будинків, охоплених вогнем — запорука без­пеки людей. Для забезпечення ефективної евакуації людей при пожежі необхідно:

мати плани евакуації;

проводити інструктажі й мати інструкції по діях при евакуації;

мати знаки безпеки на шляхах евакуації;

провести аналіз розрахункового і необхідного часу на ева­

куацію;

зробити розрахунок ширини евакуаційних проходів чи ви­

значити максимально можливу кількість людей у будинку;

178

 

-           проводити тренування з евакуації людей з будинку і примі­

щень не рідше двох разів на рік.

Розрахунковий час — час, протягом якого люди фізично можуть залишити будинок при евакуації. Шлях евакуації поділя­ється на долі, на яких переміщається постійна кількість людей. Чим більше людей на ділянці, тим повільніше людський потік рухається. Розрахунковий час залежить від щільності людського потоку і відстані до евакуаційного виходу.

D   =   N     f    ' <15>

S - В

V= 117,54— 183 -D + 76,8 ■ D2 ,           (16)

tp = Y — ■        (17)

де D — щільність людського потоку; N— кількість людей у потоці; /— горизонтальна проекція людини на підлогу, f = 0.1 — 0.15 м2; S1 — довжина ділянки руху, м; В — ширина ділянки руху, м.

При укрупнених розрахунках можна скористатися простою залежністю:

tP = — ,            (18)

Р       V

де S — максимальна відстань від будь-якої точки приміщення до евакуаційного виходу (м); середня швидкість переміщення лю­дей при евакуації, V = 25 м/хв.

Необхідний час — час, протягом якого люди повинні бути евакуйовані з будинку. Необхідний час нормується: для катего­рій пожежонебезпечності виробництва А, Б, Е — 0,5-1,75 хв.; категорії В — 1,25-3 хв.; категорій ГІД — не нормуються. Міні­мальним є час евакуації для приміщень з об'ємом до 15 м3, а максимальним — для приміщень з об'ємом понад 60 м3.

Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть до виходу з приміщень:

першого поверху назовні чи безпосередньо через коридор,

вестибуль, сходову клітку;

якого-небудь поверху, крім першого, до коридору, що веде

до сходової клітки;

179

 

- до сусіднього приміщення на цьому ж поверсі, що забезпе­чене евакуаційними виходами.

Допускається наявність одного евакуаційного виходу з приміщень, розташованих на будь-якому поверсі, якщо відстань від найбільш віддаленого робочого місця до цього виходу не перевищує 25 м, а кількість працюючих не більше: 5 осіб — у приміщеннях з виробництвами категорій А, Б і Е; 25 осіб — у приміщеннях з виробництвом категорії В; 50 осіб — у примі­щеннях з виробництвами категорій Г та Д. На об'єктах ОВС у будинках повинні бути передбачені два і більше евакуаційних виходів.

Евакуаційні проходи повинні бути виконані з визначеними умовами, з метою ефективної евакуації людей із усього будин­ку. До евакуаційних проходів висувають наступні вимоги:

мінімальна ширина проходу повинна розраховуватися,

але бути не менше 1 м;

висота проходу на шляхах евакуації повинна бути не ме­

нше 2 м;

мінімальна ширина дверних прорізів розраховується, але

не повинна бути меншою 0,8 м;

двері на шляхах евакуації повинні відкриватися убік руху

при евакуації;   ч

шляхи евакуації повинні мати знаки безпеки по шляиех

проходження;

шляхи евакуації повинні мати евакуаційне освітлення;

на всьому відрізку проходу не повинно бути порогів чи

проміжних сходинок, при невеликій різниці рівнів підлоги пови­

нні влаштовуватися пандуси з ухилом не більше 1:8;

призначені для евакуації коридори повинні мати мініма­

льну кількість поворотів;

евакуаційні проходи повинні бути завжди вільними;

10)        стіни та стелі на шляхах евакуації виконуються з непаль-

них матеріалів, при нагріванні яких не утворюються токсичні

газоподібні продукти;

180

 

підлоги на шляхах евакуації повинні мати нековзну по­

верхню і виготовлені з матеріалів, що добре опираються сти­

ранню;

на сходовій клітці для видалення диму з шляхів евакуації

повинні бути передбачені віконні прорізи;

13)        забороняється   влаштовувати   в  загальних  коридорах

комори й убудовані шафи;

14)        не можна знімати на балконах (лоджіях) сходів.

Ширина евакуаційного проходу є розрахунковою величи­ною, яку необхідно визначити для виключення утруднень при проходженні по проходах. Розрахунок ширини евакуаційних проходів необхідно робити для гарантування додаткової безпе­ки при пожежі на об'єктах у випадку, якщо розрахункова шири­на проходів менше фактичної. Максимально можливу кількість людей у будинку легко можна контролювати, запровадивши пропускний режим у будинок об'єкта.

в = 2LL

tP -ф -к

 -к-{-ф , (20)

h

де В — ширина одного евакуаційного виходу; N— кількість лю-*дей, що заходяться на об'єкті; к— кількість евакуаційних вихо-п\в\/ будинку; h — мінімальна ширина одного проходу, h = 0.6 м; їф— пропускна здатність одного потоку, ф = 25 осіб/хв.

До організаційних заходів гарантування пожежної безпеки варто віднести:

створення служби пожежної охорони;

створення ДПД, активу пожежних інспекторів і чіткого плану

їх дій;

навчання і підготовка кадрів (див. Додатки 4 та 6);

проведення інструктажів (див. Додаток 5);

розробка протипожежних інструкцій (див. Додаток 3);

масова робота серед населення.

181

 


<