Розділ 3. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ : ОХОРОНА ПРАЦІ - О.М. Бандурка, І.К. Шаша, І.В. Власенко, П.М. Бортнічук : Книги по праву, правоведение

Розділ 3. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 
РЕКЛАМА
<

3.1. Основні поняття і терміни безпеки праці

До роботи в ОВС допускаються особи, котрі досягли 18-річного віку, мають гарне здоров'я і пройшли спеціальну під­готовку. У ст.17 Закону України «Про міліцію» вказано, що на службу до міліції приймаються громадяни України на контракт­ній основі, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, рівнем фізичної підготовки і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. Працівники міліції приймають присягу, текст якої затверджений Кабінетом Міністрів України. На службу до міліції не можуть бути прийняті особи, раніше засуджені за злочини.

Крім зазначених, у різних підрозділах можуть існувати та­кож інші вимоги до кандидатів: служба в армії, наявність спор­тивної підготовки, уміння працювати на персональних комп'ютерах, знання іноземних мов тощо.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про охорону праці», з грома­дянами, котрі приймаються на роботу, необхідно укладати тру­довий договір.

Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 40 год. на тиждень. Керівництво підрозділів може встановлювати мен­шу норму тривалості робочого часу, якщо це не шкодить обся­гам і термінам виконання роботи. Напередодні святкових і вихі­дних днів тривалість робочого часу скорочується на одну годи­ну. Проведення інших невідкладних заходів можливе в таких випадках:

1. За потреби здійснення заходів, необхідних для оборони країни, а також для недопущення масових безладь і сти­хійних лих, аварій та інших надзвичайних ситуацій і швидкого усунення їх наслідків.

37

 

Під час здійснення невідкладних робіт для забезпечення

водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення,

обслуговування каналізації, транспорту, зв'язку з метою

усунення випадкових небезпечних ситуацій, що пору­

шують режим їх функціонування.

За потреби закінчити розпочату роботу, яку з тих чи ін­

ших причин не можна було закінчити в робочий час, ко­

ли її незавершення може призвести до псування чи пов­

ного знищення громадського і державного майна, а та­

кож за потреби невідкладного ремонту машин, устатку­

вання та інших пристроїв, коли їх зупинка перешкоджає

роботі значної кількості працюючих.

За   потреби   виконання   вантажно-розвантажувальних

робіт з метою недопущення простою рухомого складу

чи скупчення вантажів у пунктах призначення чи відпра­

влення.

Для продовження роботи у випадку відсутності праців­

ника, який має заступати на зміну, коли в роботі не пе­

редбачено перерв.

У вихідні й святкові дні працівники ОВС можуть залучатися до службової діяльності, але це відбувається у випадках гострої потреби, за наказом вищих органів. Такими винятковими випа­дками є:

потреба запобігання масовим порушенням громадської

безпеки чи стихійному лиху, виробничій аварії та усунення їх

наслідків;

потреба запобігання нещасним випадкам, випадкам зни­

щення чи псування державного й особистого майна;

потреба виконання невідкладних, насамперед неперед­

бачених робіт, від виконання яких залежить надалі нормальна

робота підрозділу, установи, організації;

потреба виконання невідкладних вантажно-розвантажу­

вальних робіт, з метою запобігання чи усунення простою рухо­

мого складу чи скупчення вантажів у пунктах призначення або

відправлення.

38

 

Працюючим надається перерва для відпочинку і прийому їжі тривалістю не більше 2 год. Перерва для відпочинку і прийому їжі надається, як правило, через 4 год. після початку роботи. Час початку і завершення перерви встановлюється правилами внут­рішнього розпорядку. На роботах, де за умовами праці час пе­рерви встановити неможливо, дозволяється прийом їжі здійс­нювати в робочий час.

Усім працівникам ОВС надається щорічна відпустка зі збе­реженням місця роботи (посади) і середнього заробітку трива­лістю не менше 24 календарних днів. Тривалість відпустки збі­льшується зі збільшенням терміну служби працівника в підроз­ділах ОВС.

У кожному структурному підрозділі підприємства, установи чи закладу й на робочому місці керівництво підрозділу має створити гідні умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити підтримку прав працівників, гаранто­ваних законодавством про охорону праці. У підрозділах ОВС робота регламентується Правилами внутрішнього розпорядку, основна мета яких — зміцнення трудової дисципліни, організа­ція ефективної праці, раціональне використання робочого часу, підвищення продуктивності праці.

Незалежно від форм і профілю трудової діяльності обов'язками кожного працівника є:

працювати чесно і гідно, дотримувати вимог дисципліни

праці, вчасно і точно виконувати накази і розпорядження нача­

льників,  використовувати  робочий час за  призначенням для

продуктивної праці;

виконувати вимоги охорони праці, службової дисципліни,

у передбаченому порядку працювати у спецодязі, використову­

вати засоби індивідуального захисту;

підтримувати своє робоче місце, устаткування, інстру­

мент, пристрої, зброю в належному стані і дотримувати встано­

вленого порядку зберігання матеріалів, цінностей і документів;

ефективно використовувати приміщення, машини, устат­

кування, пристрої;

дбайливо ставитись до інструментів, приладів, спецодягу і т.д.

39

 

В обов'язки керівництва підрозділів входять:

правильна організація роботи в підрозділі, щоб кожен

підлеглий працював за спеціальністю і кваліфікацією;

створення відповідних служб і призначення відповідаль­

них осіб, розробка і затвердження інструкцій з охорони праці;

створення  умов для  зростання   продуктивності  праці,

зниження частки малокваліфікованої праці;

вчасне доведення підлеглим планових завдань, забезпе­

чення їх виконання з мінімальними витратами трудових, матері­

альних і фінансових ресурсів;

забезпечення  правильного застосування діючих  умов

оплати праці, видача заробітної плати у встановлений термін;

забезпечення дотримання трудової і службової дисципліни;

контроль за виконанням положень законодавства про

працю, забезпечення належного технічного оснащення усіх ро­

бочих місць і створення на них умов праці, що відповідають

правилам охорони праці, проведення атестацій робочих місць;

здійснення заходів щодо профілактики травматизму на

робочих  місцях,   професійних  захворювань,   вчасне   надання

пільг і компенсацій у зв'язку із шкідливими умовами праці, усу­

нення причин нещасних випадків;

постійний контроль знань і дотримання працівниками

усіх вимог інструкцій з охорони праці, санітарії та гігієни праці,

електробезпеки, пожежної безпеки;

забезпечення систематичного підвищення кваліфікації

особового складу підрозділу;

вчасний розгляд критичних зауважень працівників і по­

відомлення про вжиті заходи;

уважне ставлення до потреб і запитів працівників;

13)        пропаганда безпечних методів роботи.

Для забезпечення організаційно-профілактичної роботи з охорони праці в підрозділі створюється служба охорони праці, що підпорядковується безпосередньо керівникові підрозділу. Ліквідація служби охорони праці здійснюється тільки одночасно з ліквідацією підрозділу.

40

 

У підрозділах з чисельністю працюючих понад 50 осіб рі­шенням трудового колективу організується комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників керівництва підрозділу, профспілки, уповноважених трудового колективу, фахівців з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підрозділів.

Охорона праці жінок, згідно з положеннями законодавства про охорону праці, має кілька особливостей:

забороняється залучати до робіт у нічний час вагітних жі­

нок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

жінок тих же категорій забороняється залучати до робіт,

які не входять до складу прямих функціональних обов'язків;

жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років чи дитину-

інваліда, можуть залучатися до робіт понад прямі функціональні

обов'язки тільки за їх згодою;

забороняється застосування жіночої праці на важких ро­

ботах і на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами

праці, а також на підземних роботах;

забороняється залучати жінок до підняття і переміщення

речей, маса яких перевищує встановлені норми;

жінкам надається відпустка по вагітності і пологах трива­

лістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у випадку важких по­

логів чи при народженні двох і більше дітей — 70) календарних

днів після пологів, а також частково оплачувана відпустка по

догляду за дитиною до трирічного віку;

забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і

знижувати їм заробітну плату з причин, пов'язаних з вагітністю

чи наявністю дітей віком до трьох років, а самотнім матерям —

дітей віком до 14 років чи дитини-інваліда;

забороняється звільнення вагітних жінок і жінок, що ма­

ють дітей віком до трьох років, самотніх матерів у випадку на­

явності дітей віком до 14 років чи дитини-інваліда.

З метою якісного оволодіння знаннями з охорони праці ко­жен працівник, у тому числі й ОВС, має знати основні терміни і поняття. Людина на робочому місці завжди перебуває під впли­вом якихось видів небезпечних ризиків, і абсолютної безпеки

41

 

просто не існує. Однак цілком у силах людини зменшити ці ри­зики до реального мінімуму, забезпечивши відносний, але ціл­ком досяжний ступінь безпечності праці.

Безпека — відсутність будь-яких форм ризику, які можна усунути, пов'язаного з можливістю завдання шкоди.

Безпека праці — стан умов праці, при якому відсутній трав­матизм на робочому місці.

Безпечні умови праці — умови праці, за яких вплив шкідли­вих і небезпечних виробничих факторів на працюючих виклю­чено чи їх рівні не перевищують гігієнічних норм.

Негативний вплив на життя і здоров'я людей справляють небезпечні та шкідливі фактори.

Небезпечним називається такий фактор у трудовій діяльнос­ті, вплив якого на працюючу людину може призвести до травми чи до іншого раптового, різкого погіршення здоров'я. Такими небезпечними факторами є, наприклад: відкриті струмопровідні частини устаткування, розпечені предмети, наявність ємностей і посудин зі стиснутими і шкідливими речовинами, імовірність па­діння з висоти, рухливі деталі машин і механізмів тощо.

Шкідливим називається такий фактор, вплив якого на працю­ючу людину за певних умов призведе до захворювання чи зни­ження працездатності. Так, шкідливими факторами є: підвищена напруженість і тяжкість праці, скупчення шкідливих речовин у по­вітрі, несприятливі метеорологічні умови, недостатнє освітлення, тепловипромінювання, шум, вібрація, електромагнітні хвилі і т.д.

Негативні фактори на робочому місці класифікуються за видами впливу:

фізичні небезпечні фактори — це рухомі елементи ма­

шин і устаткування, знижена чи підвищена температура поверх­

ні устаткування чи матеріалів, небезпечна напруга електричної

мережі, енергія стиснутого газу і т.д.

Хімічні небезпечні і шкідливі фактори — це дія на людину

їдких, отрутних і дратівних речовин, які розрізняються:

1) за характером дії:

а)         небезпечні,

б)         шкідливі,

42

 

в)         отруйні,

г)          токсичні,

ґ) канцерогенні,

д)         мутагенні;

2) за шляхами проникнення в організм людини:

а)         через органи дихання,

б)         через шкіру,

в)         через органи травлення.

Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори —

це наявність на робочому місці біологічних об'єктів, здатних

спричинити травму чи захворювання (тварини, рослини, мікро­

організми).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фак­

тори — це фізичні й нервово-психічні перевантаження.

У результаті впливу шкідливого чи небезпечного фактора на людину може відбутися її травмування. Травма, як правило, може бути отримана в результаті нещасного випадку.

Травма — порушення анатомічної цілісності організму лю­дини чи його функцій внаслідок впливу небезпечних і шкідли­вих факторів.

Нешасний випадок — раптовий вплив на працівника небез­печного виробничого фактора чи середовища, внаслідок чого його здоров'ю завдано шкоду чи наступила смерть.

За кількістю потерпілих нещасні випадки поділяють на оди­ночні та групові (одночасно з двома і більше працівниками).

Наслідками нещасних випадків для потерпілих можуть бути:

переведення потерпілого на іншу роботу;

його видужання;

установлення йому інвалідності;

смерть потерпілого.

Відповідно до ст.153 КЗпП, «власник підприємства зо­бов'язаний забезпечити належне технічне оснащення всіх ро­бочих місць і створення на них умов праці відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці». Для підвищення продукти­вності праці необхідно забезпечити комфортні умови на робо­чому місці.

43

 

Комфортні умови — це обставини трудової діяльності, при яких спостерігається максимальна продуктивність і працездат­ність, не виявляються негативні відчуття на робочому місці.

Умови праці — це сукупність факторів середовища і проце­су виконання службових обов'язків, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.

Працездатність — здатність людини до праці, що визнача­ється рівнем її фізичних і психофізичних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовкою.

Тяжкість праці — характеристика трудової діяльності люди­ни, що визначається ступенем використання м'язів і відбиває фізіологічні витрати унаслідок фізичного навантаження.

Класифікація категорій робіт за тяжкістю має такий вигляд:

1а) легкі роботи (енерговитрати до 139 Вт);

16) легкі роботи (енерговитрати 140-174 Вт);

2а) роботи середньої ваги (енерговитрати 175-232 Вт);

26) роботи середньої ваги (енерговитрати 233-290 Вт);

3) важкі роботи (енерговитрати понад 290 Вт).

Під час виконання службових обов'язків по затриманню злочинця, діях в обстановці масових безладь працівник ОВС, перебуваючи у захисному спорядженні, через ЗО хв. має час­тоту серцевих скорочень близько 170 ударів за хвилину. Такі навантаження відносяться до екстремальних (небезпечних) умов праці.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відбиває навантаження на центральну нервову систему.

У роботі ОВС нервово-психічна напруга виявляється у випа­дках: небезпеки, що загрожує життю; сумлінного ставлення до виконання бойової задачі, пов'язаного із загостреним почуттям відповідальності; дефіциту часу на прийняття рішення і вико­нання дій; виникнення несподіваних перешкод, що ускладню­ють виконання бойової задачі тощо.

Практично усі складові напруженості праці (монотонність навантаження, емоційна напруга, сенсорне та інтелектуальне навантаження) працівника ОВС практично всіх служб належать до шкідливих і екстремальних умов праці.

44

 

Інтелектуальне навантаження на працівника ОВС може бути віднесене до шкідливих умов праці внаслідок:

характеру  виконуваної  роботи  —  робота  здійснюється   в

умовах дефіциту часу та інформації з підвищеним рівнем відпо­

відальності за кінцевий результат;

ступеня  складності  завдань,   які   передбачають  здійснення

ефективного контролю і попередньої роботи з розподілу за­

вдань (власних та іншим особам);

змісту роботи — творчої діяльності, що вимагає застосування

настандартних підходів при відсутності алгоритму вирішення;

уважного і неослабного сприйняття різноспрямованих інформа­

ційних сигналів з наступною комплексною оцінкою взаємозалеж­

них параметрів та комплексною оцінкою всієї робочої діяльності.

Емоційна напруга працівника ОВС також відповідає екстре­мальним умовам праці. Серед багатьох елементів емоційної на­пруги особливо виділяється емоційна значущість помилки, адже у випадку помилки найчастіше виникає небезпека для життя, як для власного, так і для життя інших людей.

Що стосується умов праці, то вони розподіляються на чоти­ри основних класи:

Оптимальні умови праці, при яких зберігається стан здоров'я працюючих і їх працездатність підтримується на високому рівні.

Допустимі умови праці, при яких параметри факторів виро­бничого середовища не перевищують установлених гігієнічних нормативів.

Шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю фак­торів середовища і процесу праці, рівні яких перевищують гігіє­нічні нормативи і можуть мати негативний вплив на організм працюючого. У свою чергу шкідливі умови за ступенем переви­щення гігієнічних нормативів і змін в організмі працюючих поді­ляються на чотири ступеня.

Небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризу­ються таким рівнем небезпечності факторів, коли їх вплив про­тягом робочої зміни створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань, отруєнь, ушкоджень, загрози для життя.

45

 

Відповідно до розподілу на категорії робіт за тяжкістю праці та класу умов праці має обиратися режим роботи, при якому спостерігається найменший негативний вплив на організм лю­дини. Регламентуються усі можливі небезпечні та шкідливі ви­робничі фактори, встановлюються параметри комфортних умов. При цьому фактичні параметри середовища порівнюють­ся з гранично допустимими параметрами. Для прикладу наво­димо температурний режим для двох категорій робіт (табл. 1).

Таблиця 1 Температура в теплий час року (°С)

Кате-

Клас умов праці

горія

Опти-

Допус-

Шкідливі

Небез-

робіт

маль­ний

тимий

1 ступінь

2 ступінь

3 ступінь

4 ступінь

печні

16

20.2-22,8

22,9-25,8

25,9-26,1

26,2-26,9

27-27,9

28-30,3

>30,4

26

18.2-20,9

21-23,9

24-24,2

24,3-25

25,1-26,4

26,5-29,1

>29,2

Такі таблиці існують практично для всіх небезпечних виро­бничих факторів. За результатами оцінки умов праці за ступе­нем шкідливості й небезпечності заповнюється підсумкова таб­лиця і встановлюється режим роботи з відповідними способами і засобами захисту.

Особливу роль при охороні правопорядку або об'єктів пра­цівниками ОВС відіграють сенсорні навантаження. Від цього рі­зновиду навантажень залежить стомлюваність, а в кінцевому рахунку — і загальна працездатність працівника ОВС.

Таблиця 2 Класи умов праці по сенсорних навантаженнях для охоронців

 

Параметр

^          Клас умов праці

Оптимальний

Допустимий

Шкідливий

Тривалість концентрації уваги (у % від часу роботи)

До 25

26-50

>75

Щільність сигналів і повідомлень у середньому за 1 год. роботи

До 75

75-175

>300

Кількість об'єктів одночасного спостереження

До 5

6-Ю

>25

Виконання ергономічних вимог сприяє забезпеченню зруч­ності експлуатації машин, устаткування і озброєння, отже, веде

46

 

до зниження стомлюваності та травматизму. Основною ерго­номічною вимогою до устаткування є облік фізичних можливо­стей людини та її антропометричних даних у процесі роботи.

Таблиця З Ергономічні характеристики праці

 

Підйом і перемі­щення вантажів (разові)

Оптимальний режим (лег­ке фізичне навантаження), кг

Допустимий режим (се­реднє фізичне наванта­ження), кг

чоловіки

жінки

чоловіки

жінки

при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів за 1 год.)

до 15

до 5

до ЗО

до 15

постійно під час робочого дня

до 5

до 3

до 10

до 7

З точки зору охорони праці основними вимогами до устат­кування є: безпека для здоров'я і життя людей, надійність і зру­чність під час експлуатації. Під час проектування машин і меха­нізмів обов'язково повинні враховуватися ергономічні вимоги: розміщення органів керування на робочому місці, зусилля для приведення в дію органів керування тощо. Для працівника ОВС антропометричні вимоги відіграють важливу роль. Наприклад, вага спорядження працівника ОВС не повинна перевищувати 30% його власної ваги. При вазі спорядження понад 35 кг про­дуктивність працівника знижується в середньому на 27%. У разі потреби підйому вантажу масою понад 50 кг чи на висоту 3 м необхідно обов'язково використовувати засоби механізації.

При ергономічному обґрунтуванні враховують наступні па­раметри розмірів тіла людини:

зріст (для визначення висоти приміщення й устаткування);

висоту тіла з піднятою рукою (для визначення зони дотягу­

вання по висоті);

довжину руки (для визначення зон дотягування по ширині);

ширину плечей (для визначення ширини робочого місця);

довжину плеча і ноги (для визначення висоти розміщення

органів керування і робочої поверхні);

висоту верхньої лінії плеча над підлогою (для визначення ви­

соти розміщення органів управління і робочої поверхні).

47

 

У сидячому положенні людина середнього зросту має зону досяжності приблизно радіусом 60-80 см (менше значення від­повідає відстані перед людиною до органів управління устатку­ванням) у горизонтальній площині, у вертикальній ця довжина є майже постійною і дорівнює довжині руки. Доцільно передбача­ти, щоб органи управління устаткуванням, які часто використо­вуються і є найбільш важливими, лежали в полі зору людини під кутом огляду близько 60°.

Руків'я спеціальних засобів для зручності під час застосу­вання повинні мати шорсткувату чи рифлену поверхню.

Особливого значення набуває проблема захисту людей від різних видів загроз.

3.2. Способи захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів

З метою запобігання чи зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів використовують колективнГ й індивідуальні способи захисту. Обидві категорії способів захисту передбачають застосування притаманних їм засобів захисту — індивідуальних і колективних.

Засоби колективного захисту — засоби, призначені для од­ночасного захисту двох і більше працюючих (захисні укриття, захист відстанню, захист часом, димососи, нейтралізація, оса­дження і т.д.).

Засоби індивідуального захисту — засоби, призначені для захисту одного працюючого. Вони можуть відноситися як до га­лузі техніки безпекм (наприклад, шолом, сфера і бронежилет за­хищають від травм), так і до галузі виробничої санітарії (протигаз чи навушники захищають від шкідливих виробничих факторів).

Засоби індивідуального захисту застосовуються в тому ви­падку, якщо безпеку робіт не можна забезпечити конструкцією і розміщенням устаткування, організацією робочого процесу, архітектурно-планувальними рішеннями і способами колектив­ного захисту.

48

 

У ст. 10 Закону України «Про охорону праці» сказано, що "на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, в особ­ливих температурних умовах, у забрудненому середовищі пра­цівникам, і службовцям безкоштовно видається спецодяг, спец-взуття та інші засоби індивідуального захисту". Згідно з наказом Держнаглядохоронпраці №170 від 29.10.1996 p., організаційні питання, пов'язані з терміном служби, порядком видачі, збере­женням і використанням засобів індивідуального захисту, від­биті в «Положенні про порядок забезпечення працівників спеці­альним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами інди­відуального захисту».

Усі засоби захисту, відповідно до ГОСТ 12.4.103 — 80, поді­ляються на групи в залежності від захисних можливостей мате­ріалів, що мають наступні позначення: М — для захисту від ме­ханічних ушкоджень; Т — від підвищеної чи високої температу­ри; 3 — від загального виробничого забруднення; Р — від ра­діоактивних речовин; Е — від електромагнітних полів; П — від нетоксичних речовин (пилу); Я — від токсичних речовин; В — від води; И — від рентгенівського випромінювання; К — від ки­слот; Щ — від лугів; Н — від нафти, нафтопродуктів, мастил і жирів; О — від органічних розчинників; Б — від шкідливих біо­логічних факторів.

Крім того, засоби індивідуального захисту поділяють на за­соби: захисту органів дихання, захисту рук, шкіри, очей, облич­чя, голови, органів слуху, захисту від падіння з висоти і т.д.

До засобів захисту органів дихання відносяться протигази і респіратори. Протигази за принципом дії поділяються на: фільт­руючі (ГП-4, ГП-7, ЕО-16) та ізолюючі (ИП-4, ИП-5, КИП-8, АСВ-2). фільтруючі протигази не застосовуються у випадках наявності в повітрі невідомих речовин, у випадках високої кон­центрації токсичних речовин чи наявності в повітрі малої кон­центрації кисню. Респіратор — полегшений засіб захисту орга­нів дихання від пилу, шкідливих газів, парів і аерозолів. Респіра­тори поділяються на протипилові (ШБ-1 «Лепесток»), протига­зові (РПГ-67) та універсальні (РУ-60).

49

 

Спеціальний одяг обирається відповідно до класифікації за­лежно від захисних можливостей. До спецодягу відносять захи­сні костюми (ОЗК), куртки (бронежилети), комбінезони (Л-1), халати, плащі тощо.

Спеціальне взуття обирається відповідно до класифікації залежно від захисних можливостей. До спецвзуття відносять чоботи, напівчоботи, черевики, валянки, бахіли тощо.

Засоби захисту голови обирають відповідно до класифі­кації залежно від захисних можливостей. До них відносять каски (загального призначення, спеціального призначення — шоломи, сфери).

Засоби захисту очей оберігають очі від твердих часточок, бризків лугів і кислот, іскор, різних видів випромінювання. До засобів захисту очей відносять окуляри, вибір яких залежить від виду робіт.

Засоби захисту обличчя захищають обличчя від твердих ча­сточок, бризків лугів і кислот, іскор, різних видів випроміню­вання. До засобів захисту обличчя відносять щитки (захисна ма­ска 3-40, щиток захисний ЩЗ, захисна сітчаста маска 3-39).

Засоби захисту рук обираються відповідно до класифікації залежно від захисних можливостей. До них відносять: рукавиці, рукавички, напальники, дерматологічяі засоби (мазі, креми). Залежно від виду робіт матеріалом, з якого виготовлені рукави­ці, може бути вовна, льон, шкіра, шкіряний замінник, гума тощо.

Способи колективного захисту залежно від призначення поділяють на класи:

способи нормалізації повітряного середовища приміщень і

робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автома­

тичний контроль і сигналізація і т.д.);

способи нормалізації освітлення приміщень і робочих місць

(джерела  світла,  освітлювальні  прилади,  світлозахисне  осна­

щення, світлофільтри і т.д.);

способи захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіо­

летових, електромагнітних, лазерних, магнітних і електричних

полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний

контроль, сигналізація, дистанційне управління і т.д.);

50

 

способи захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізо­

ляція, віброізоляція і т.д.);

способи захисту від ураження електричним струмом (огоро­

дження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистан­

ційне управління і т.д.);

способи захисту від дії механічних факторів (огородження,

автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки і т.д.).

3.3. Захист огородженням

Методи і засоби гарантування безпеки праці обирають на основі виявлених небезпечних факторів, специфічних для кож­ного технологічного процесу і виду робіт, а також після прискі­пливого вивчення зони дії (небезпечної зони) і особливостей кожного виявленого фактора.

Небезпечна зона — це простір, у якому можлива дія небез­печних і шкідливих виробничих факторів на працюючих.

Основними технічними способами убезпечення від вироб­ничого травматизму огородженням є: огороджувальні, запобі­жні та попереджувальні пристрої, блокування, профілактичне апробування машин.

Основні вимоги, які висувають до технічних способів убез­печення — це підвищення продуктивності праці, зниження не­безпечності й шкідливості при обслуговуванні устаткування і виконання технологічних операцій, надійність і міцність, зруч­ність під час обслуговування устаткування і способів захисту, виконання вимог технічної естетики.

Важливу роль у справі гарантування безпеки відіграє вико­ристання комплексної механізації, автоматизації і дистанційного управління в тих випадках, коли дію небезпечних і шкідливих виробничих факторів не можна усунути.

і           Огороджувальні пристрої застосовують для ізоляції лю-

.'j      дини, частин її тіла, одягу від механізмів, що рухаються (обер-%       таються), від небезпечних струмопровідних частин устаткуван­ня, які перебувають під напругою, а також зон високих темпе-

$■       ратур, шкідливих випромінювань і місць, де можливий виліт

|!

'1          51

 

деталей при їх обробці чи внаслідок вибуху. Огороджувальні пристрої обирають згідно з видом небезпечного фактора, вра­ховуючи основні параметри, способи установки, місця устано­вки і т.д. Скажімо, необхідно виключити можливість випадко­вого дотику працюючих до устаткування, що має температуру понад 45°С; у випадку неможливості проведення цього захис­ного заходу поверхні устаткування повинні мати теплоізоля­цію чи огородження.

Роботи на устаткуванні, з якого зняте передбачене огоро­дження чи воно несправне, забороняються.

У цілому засоби захисту можуть бути об'єктивними (огоро­дження, блокування, захисне укриття, запобіжні та вимикаючі пристрої, ізоляція, герметизація, заземлення, блискавкозахист тощо) і суб'єктивними (застережливі написи, таблички, сигналь­ні пристрої, контрольно-вимірювальні прилади тощо).

Суб'єктивні засоби захисту не можуть гарантувати надійно­го захисту від дії шкідливих факторів, тому що загальний стан людини та її увага внаслідок утоми, поганого самопочуття, шу­му, вібрації, поганого освітлення тощо можуть погіршуватися, що спричиняє підвищення імовірності виникнення нещасного випадку.

Об'єктивні засоби захисту є більш надійними. Так, огоро­джувальні пристрої використовують для ізоляції людини від елементів, що рухаються, від небезпечних струмопровідних ме­реж, небезпечних зон впливу низьких чи високих температур, шкідливих випромінювань. Огороджувальні пристрої поділя­ються на стаціонарні, відкидні чи розсувні, знімні та переносні (тимчасові).

Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, меха­нізми різних машин і окремі ділянки робочих місць. Усі привод­ні й передавальні механізми, робочі органи, якщо це можливо за технологією, розміщуються в корпусі машини. За своїм конс­труктивним оформленням стаціонарне огородження викону­ється як невід'ємна частина устаткування чи обладнання.

Відкидні чи розсувні огородження (кожухи, футляри, криш­ки, дверцята і т.д.) використовуються для укриття робочих орга-

52

 

нів, передавальних систем, систем огляду та інших механізмів, що вимагають частого налагодження, чищення, змащування й оглядів між плановими ремонтами машин і устаткування. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допо­могою петель, навісів і можуть відкриватися без допомоги спе­ціальних інструментів.

Знімні огородження використовують для укриття привод­них, передавальних механізмів, що не вимагають налагодження, чищення й огляду під час усього міжремонтного періоду роботи устаткування. Такі огородження можуть застосовуватися за­мість відкидних і розсувних, якщо останні не можна установити на агрегатах з конструктивних міркувань. Знімні огородження закріплюються на машини чи на верстатах болтами, гвинтами і т.д. Для того щоб їх зняти, потрібний інструмент.

Переносні (тимчасові) огородження використовують під час ремонтних і налагоджувальних робіт для захисту людини від випадкових дотиків до механізмів, що рухаються, до струмоп-ровідних частин тощо.

Технологічне устаткування, обслуговування якого пов'яза­не з переміщеннями працюючого на висоті, повинне мати без­печні й зручні за конструкцією та розмірами робочі майданчи­ки, переходи і сходи. Майданчики і сходи висотою понад 0,5 м від підлоги обладнують поручнями висотою не менше 1 м.

Запобіжні пристрої застосовуються для обмеження пере­вищень заданими небезпечними параметрами устаткування до­пустимих меж. Цими параметрами можуть бути: статичні й ди­намічні навантаження, довжина шляху пересування механізму, рівень рідини, швидкість пересування, тиск рідини, пари, газу, температура, сила струму і т.д. Запобіжні пристрої спрацьову-, ють автоматично, відключаючи джерело контрольованого па­раметра, чи створюючи умови для зменшення його впливу.

До запобіжних пристроїв відносять плавкі запобіжники, за­

побіжні клапани і мембрани, обмежники, блокуючі пристрої.

* '         Плавкі запобіжники, автомати відімкнення  забезпечують

!Г        захист електроустановок від виникнення перевантажень і коро­тких замикань, що можуть призвести до пошкодження ізоляції

53

 

та пожежі. При підвищенні сили струму понад допустиму межу в запобіжнику плавиться спеціальний елемент, розривається лан­цюг і електричний струм відмикається.

Запобіжні клапани і мембрани забезпечують автоматичний викид надлишку газу, пари, рідини із систем підвищеного тиску в систему низького тиску чи в атмосферу, щоб уникнути вибуху. Запобіжні клапани автоматично відновлюються після спрацьову­вання, а мембрани руйнуються і вимагають наступної заміни.

Обмежники сприяють роботі механізмів чи окремих елеме­нтів механізму у визначених параметрах, і тим самим попере­джають їхню поломку й аварії.

Широко розповсюджені запобіжні гальмові пристрої для екстреного гальмування машин і механізмів у випадку аварійної ситуації і вимикання електроенергії, наприклад, аварійна галь­мова система в автомобілі.

Блокуючі пристрої використовуються для відімкнення чи попередження можливості появи джерела небезпеки у випадку відсутності захисного пристрою. За принципом дії вони поділя­ються на: механічні, електронні, пневматичні, комбіновані і за­стосовуються разом із захисними пристроями.

Прикладом блокування руху людини виступають ремені безпеки, що застосовуються в автомобілях, вони значною мі­рою знижують травматизм при дорожньо-транспортних випад­ках. Кількість поранених зменшилася у 2,4 рази, а число загиб­лих — у 3,7 рази в порівнянні з тими, хто не користувався ре­менем безпеки. Число випадків струсу головного мозку скоро­тилося з 86% до 21,6%, а травми хребта і грудної клітини — з 32-47% до 7,8%.

При застосуванні ременів безпеки необхідно виконувати кі­лька правил:

між ременем і тілом на рівні грудей повинна проходити доло­

ня (зазор близько 2,5 см);

не пристебнутий, а лише накинутий ремінь у випадку ДТП мо­

же травмувати людину, яка сидить поруч;

ремінь не повинен бути брудним і скрученим.

54

 

3.4. Сигналізація про наявність небезпеки, сигнальне

фарбування

Сигналізація про небезпеку застосовується в колективних засобах захисту від шкідливих і небезпечних факторів. Вони повідомляють людину про наявність передбаченого різновиду небезпеки. Сигналізація призначена для попередження працю­ючих про пуск і зупинку устаткування, порушення технологічно­го процесу, аварійну ситуацію, пожежну небезпеку. За принци­пом дії вона може бути світловою, звуковою, кольоровою і т.д. З метою сигналізації про небезпеку можуть використовуватися спеціальні прилади та пристрої.

Дуже важливим фактором безпечної праці є нормальне освітлення, що дозволяє вчасно помітити небезпеку і зберегти нормальний зір. Норми освітлення залежать від виду роботи і розмірів об'єкта, з яким працює людина. Існують наступні види освітлення: робоче; аварійне; чергове; охоронне та евакуаційне.

Сигнальні пристрої контролюють температуру, тиск, швид­кість руху, вміст у повітрі шкідливих речовин, шум, вібрацію, рівень шкідливих випромінювань, повідомляють про несанкціо­нований доступ, вторгнення на об'єкти охорони тощо.

 За своїм функціональним призначенням сигнальні пристрої поділяють на:

аварійні (сповіщають про виникнення небезпечного режи­

му в роботі);

інформаційні (інформують про вид і значення параметрів,

що визначають безпеку);

попереджувальні (попереджають про необхідність дотри­

мання вимог безпеки).

Світлову сигналізацію використовують на транспортних за­собах (проблискові вогні), в електроустановках, на пультах управління. Засоби світлової сигналізації обладнують світлофі­льтрами, які мають червоний, жовтий, зелений і.синій кольори. В оперативно-слідчій роботі місця вчинення злочинів для ви­ключення сторонніх втручань і впливів огороджують. Ці огоро­дження виконують у вигляді бар'єрів, стрічок, натягнутого троса

55

 

бажано червоного чи іншого яскравого кольору, що сигналізу­ють оточуючих про неприпустимість перебування сторонніх у цьому місці.

Широкого розповсюдження в роботі ОВС набула звукова сигналізація. Гудки, сирени, дзвоники часто використовуються для вказівки можливої небезпеки чи нападу. Наприклад, проти­угінна сигналізація повідомляє про спробу викрадення автомо­біля; сигналізація на об'єкті повідомляє про несанкціоноване проникнення на об'єкт, а сирена міліцейського автомобіля по­переджає громадян про підвищення небезпечності дорожнього руху.

З метою підвищення уваги працюючих, попередження їх про можливі загрози на робочому місці застосовують кольоро­ву сигналізацію. Рекомендується фарбувати машини, механізми і приміщення в сигнальні кольори.

Колір трубопроводів і ємностей, наприклад, має сигнальне фарбування, що вказує на небезпечність речовин у ньому:

кислот — жовтогарячий;

лугів — фіолетовий;

парів — червоний;

пальних газів — жовтий;

пальних рідин — коричневий.

Крім того, кожен використовуваний колір має загальне сиг­нальне значення. Так, червоний сигнальний колір означає за­борону, безпосередню небезпеку, засоби пожежогасіння. За­стосовується на заборонних знаках, у написах і символах на знаках пожежної безпеки, для позначення вимикаючих при­строїв механізмів і машин, у тому числі аварійних, люків і кожу­хів, які можуть відкриватися, огороджень рухливих елементів, руків'їв кранів аварійного зниження тиску, корпусів масляних вимикачів, що перебувають під напругою, позначення пожежної техніки, сигнальних ламп, які оповіщають про порушення умов безпеки (з написом "тривога"та ін.), двері шаф струмопровідних елементів, електромашини, трубопроводи гарячої води.

Жовтий сигнальний колір означає попередження, можливу небезпеку. Застосовується в попереджувальних знаках, зокрема:

56

 

для фарбування елементів будівельних конструкцій, що

можуть бути причиною одержання травм, місць звуження

проходів і проїздів, у місцях інтенсивного потоку людей і

транспорту;

для фарбування елементів будівельного устаткування,

необережне поводження з якими може призвести до одер­

жання травми  працюючими  (рухливі елементи),   границь

небезпечних зон, що огороджують конструкції робітничих

майданчиків;

для фарбування елементів транспортних засобів, рух чи

переміщення яких може викликати травмування працюю­

чих, елементів огороджень конструкцій при роботах біля

траншей, ям, котлованів, виносних площадок, рухливих ча­

стин вишок і сходів;

для фарбування ємностей, що містять небезпечні та шкі­

дливі речовини.

Зелений сигнальний колір означає дозвіл і безпечність. За­стосовується для наказових знаків, дверей і світлових табло евакуаційних і запасних виходів, сигнальних ламп нормального режиму роботи обладнання.

Синій сигнальний колір означає вказівку, інформацію. За­стосовується для вказівних знаків. Допускається використову­вати при цьому додаткові таблички білого кольору з чорними стрілками.

Сигнальне фарбування застосовується також для виділення травмонебезпечних елементів машин і устаткування. Травмо-небезпечні елементи виділяються смугами жовтого і чорного кольору, що чергуються, які мають нахил 45° до горизонталі. Небезпечні виробничі складські приміщення, будівлі, конструк­ції фарбують у червоний колір, а безпечні — у чорний колір. Для кращого сприймання сигнальні кольори слід виконувати на фоні контрастних кольорів: жовтий — на чорному, зелений чи червоний — на білому.

Особливу увагу приділяють кольорам одягу осіб, котрі пра­цюють у небезпечній зоні. Колір їхнього одягу повинен виділя­тися, різко контрастувати з тлом місцевості. Останнім часом

57

 

кольори виконуються флуоресцентними фарбами, наприклад, світловідбиваючі жилети працівників державної автоінспекції.  /

3.5. Знаки безпеки і попереджувальні написи

Знаки безпеки призначені для привернення уваги працюю­чих до безпосередньої чи можливої небезпеки, дозвіл на вико­нання відповідних дій, на необхідність і напрямок дій з метою га­рантування безпеки, а також для необхідної інформації (див. До­даток 9).(Евакуаційні виходи на сходові клітки та назовні, найко-ротший шлях людей до виходів, стаціонарних сходів і відстійни­ків, місцезнаходження щитів пожежної автоматики та вогнегас­ників обов'язково повинні чітко позначатися знаками безпеки.

Працівникові ОВС знаки безпеки допомагають розпізнати вид загрози для належного упередження чи реагування, допо­магають під час виконання службових обов'язків указати на­прямок подальших дій і т.д.

Дорожні знаки є знаками безпеки, які мають покращувати безпеку учасників дорожнього руху і є для них обов'язковими. Але серед них є знаки, що знижують ступінь небезпечності не тільки для учасників дорожнього руху, але і для збереження життя і здоров'я людей, які перебувають поруч. Наприклад, це знаки «Подачу звукового сигналу заборонено», «Рух транспор­тних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, заборонений», «Рух транспортних засобів, що перевозять вибухівку, заборо­нений», «Рух транспортних засобів, що перевозять речовини, які забруднюють воду, заборонений»; сервіс-знак «Вогнегас­ник»; таблички «Стоянка з непрацюючим двигуном», «Оже­ледь», «Сліпі пішоходи» і т.д.

У випадках, коли знак безпеки встановлений на воротах чи вхідних дверях приміщення, при в'їзді на об'єкт чи ділянку, це значить, що його дія поширюється на все приміщення, на весь об'єкт чи ділянку.

форма, розмір і колір знаків безпеки, а також їхнє розмі­щення повинні відповідати діючим стандартам:

58

 

ГОСТ 12.4.026 - 76. Кольори сигнальні і знаки безпеки. Сис­

тема стандартів безпеки праці.

ДСТУ 3237 - 95. Кольори сигнальні та знаки пожежної без­

пеки в суднобудуванні. Загальні положення.

ISO 6309; 1987. Міжнародний стандарт. Захист пожежний —

знаки безпеки.

ISO  3864;   1984.  Міжнародний  стандарт.  Кольори  попере­

джувальні та знаки безпеки.

Знаки безпеки поділяють на:

заборонні;

попереджувальні;

вказівні;

наказові.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на навколиш­ньому тлі і перебувати в полі зору людей у призначених місцях, форма, розміри і кольори знаків, а також їх місце розташування показані в Додатку 9.

Широко використовуються пояснювальні написи, що додат­ково інформують про можливу небезпеку. У пояснювальному написі заборонного знака завжди є слово "Заборонено", напри­клад "Заборонено використання відкритого вогню", "Заборо­нено палити".

Пояснювальні написи нерідко починають також словом "Стій", наприклад: "Стій! Охоронна зона ЛЕП. Роботи забороне­ні", "Стій. Обрив проводу. Не підходити", «Стій. Заборонна зона».

Знаки небезпечних зон попереджають, наприклад, про роз­ташування зон обвалів, сховищ, зон дії отруйних чи шкідливих речовин. У попереджувальних знаках може бути пояснюваль­ний напис, що залежить від конкретних умов, наприклад: "Небезпечна зона. Працює кран", " Небезпечна зона. Тихий хід".

Знаки загрози падіння необхідно встановлювати при від­критих і не обгороджених ямах, котлованах і т.д. Основне слово на таких знаках — "Бережися". Наприклад: "Бережися. Падіння (яма, котлован і т.д.)".

59

 

Знаки загрози поранення попереджають про небезпеку, пов'язану з гострими предметами, арматурою тощо. Основне слово — "Обережно". Наприклад: "Обережно. Гострі предмети".

Знаки загрози від руху попереджають про небезпеку, пов'язану з рухом транспорту, будівельних машин і т.д. Напри­клад: "Бережися. Рух транспорту", "Бережися. Виїзд автомобі­ля", «Бережися. Повороти стріли».

На вказівних знаках можуть бути такі пояснювальні слова: "Вихід", "Вхід", "Безпечний прохід ліворуч", "Запасний вихід". Знаки засобів першої допомоги потерпілому і засобів захисту інформують про місце розташування пунктів першої допомоги і засобів захисту, наприклад: "Аптечка ліворуч, ЗО м", "Пожежний кран", "Вогнегасник".

3.6. Навчання й інструктажі з питань охорони праці

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, перевірку знань і інструктаж з охорони праці, забороняється.

Інструктаж і навчання правилам безпеки, а також щодо від­повідних прийомів і методів роботи повинні бути організовані обов'язково на всіх об'єктах незалежно від характеру і ступеня небезпечності роботи, а також кваліфікації та стажу роботи осіб, що її виконують. Основним нормативним актом, що вста­новлює порядок і види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці, є ДНАОП 0.00-4.12 — 99 «Типове поло­ження про навчання питанням охорони праці». Навчання й ін­структаж працівників з питань охорони праці є складовою час­тиною системи управління охороною праці і проводяться:

з учнями, вихованцями, студентами і курсантами навчально-

виховних установ;

з працівниками в процесі їх трудової діяльності, при підгото­

вці і перепідготовці, підвищенні кваліфікації.

На конкретних об'єктах на підставі даного Типового поло­ження з урахуванням специфіки робіт і вимог державних міжві­домчих і відомчих нормативних актів, розробляється і затвер­джується наказом керівника відповідне положення, формується

60

 

план-графік проведення навчання і перевірки знань працівників з охорони праці. Відповідальність за організацію цих заходів на об'єкті лежить на його керівникові, а в структурних підрозділах — на керівниках цих підрозділів. Контроль за своєчасним і якіс­ним проведенням навчання і перевірки знань здійснює служба охорони праці чи працівники, на яких покладено ці обов'язки.

Професійні навчальні плани і програми підготовки праців­ників у навчально-курсовій мережі (спеціальна підготовка) роз­робляються на основі відповідних типових навчальних планів і програм, підготованих навчально-методичними кабінетами, центрами міністерств і відомств та затверджених Міністерством освіти або галузевими міністерствами, відомствами (за специ­фічними професіями). За відсутності відповідних типових на­вчальних планів і програм дозволяється їх розробка згідно з Методичними рекомендаціями щодо розробки навчальних пла­нів і програм для професійного навчання працівників у навча­льно-курсовій мережі, погодженими з Держнаглядохоронпраці і затвердженими Міністерством освіти 29.08.1996 р. Зазначені Методичні рекомендації містять вимоги щодо найменувань та послідовності вивчення курсів і предметів, розподілу часу на теоретичне та виробниче навчання, консультації, кваліфікаційні іспити та екзамен, у тому числі з охорони праці. Обсяг часу, від­ведений для вивчення спеціальної навчальної дисципліни "Охорона праці" або відповідного розділу, повинен складати не менше 20 год., а при підготовці працівників до робіт з підвище­ною небезпекою — не менше ЗО год.

Крім основної підготовки працівники, які працевлаштову-ються для виконання робіт, в.іднесених до Переліку робіт з під­вищеною небезпекою, проходять на об'єкті попереднє спеціа­льне навчання (первинна підготовка) і перевірку знань з питань охорони праці за програмами, затвердженими керівником об'єкта. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпе­кою чи там, де є потреба в професійному доборі, повинні про­ходити спеціальне навчання і один раз на рік — перевірку знань відповідних нормативних актів з охорони праці та правил техні­ки безпеки. Підготовку зазначених осіб з питань охорони праці

61

 

можна проводити тільки в навчальних закладах, що одержали ліцензію Міністерства освіти і дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення такого навчання. Вивчення основ охорони праці здійснюється у всіх навчально-виховних закладах.

Навчання студентів і учнів з питань охорони праці стосовно конкретних видів робіт здійснюється на об'єкті, де ці роботи ви­конуються. Теоретичне і практичне навчання працівників з пи­тань охорони праці на об'єкті відбувається під час підготовки, перепідготовки, перепрофілювання, підвищення кваліфікації.

Після вивчення курсу охорони праці обов'язково прово­диться перевірка знань у вигляді іспитів. Для перевірки знань працівників з охорони праці на об'єкті організується постійно діюча комісія. До складу цієї комісії входять не менше трьох осіб, котрі вже пройшли навчання і перевірку знань з охорони праці. До складу комісії, крім начальника комісії (керівника або заступника керівника об'єкта), повинні входити: керівники (за­ступники) служби охорони праці, виробничо-технічних служб, представники місцевих органів державного нагляду з охорони праці, а також представник профспілкового комітету (для не-атестованого складу). У випадку, коли немає можливості утво­рити її в установленому складі, чисельність комісії обмежена трьома особами. Якщо на об'єкті є вищезазначені служби та профспілковий комітет, а їхні представники до її складу не включені, то така комісія не є правочинною і проведена нею перевірка знань визнається недійсною.

Результати перевірки знань працівників з охорони праці оформлюються протоколом. Особам, котрі під час перевірки знань з питань охорони праці показали задовільні результати, видається посвідчення. При незадовільному результаті протя­гом одного місяця призначається повторна перевірка знань працівника. Якщо наступна перевірка також покаже незадовіль­ний результат, то буде розглянуто питання про працевлашту­вання працівника на інше робоче місце. Працівники, котрі ма­ють перерву в роботі за фахом понад один рік, проходять на­вчання з охорони праці до початку самостійної роботи.

62

 

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці у поса­дових, керівних кадрів і фахівців здійснюється відповідно до ДНАОП 0.00-8.01 — 93 «Перелік посад службових осіб, зо­бов'язаних проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці». Навчання проходить до початку виконання ними своїх обов'язків, а також періодично раз на три роки з урахуванням вимог охорони праці в конкретних галузях. Керів­ники структурних підрозділів, фахівці з охорони праці, члени комісії' з перевірки знань з охорони праці, керівники і викладачі відповідних кафедр вузів проходять навчання і перевірку знань у Національному НДІ охорони праці.

Інші посадові особи й фахівці проходять навчання і пере­вірку знань у галузевих навчальних закладах, що одержали дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відпо­відного навчання.

Допуск до самостійної роботи надається тільки після вступ­ного інструктажу, навчання і перевірки теоретичних знань, пер­винного інструктажу на робочому місці, стажування і напрацю-вання навичок безпечних методів праці. Відтак, існує кілька ви­дів інструктажу: вступний, первинний на робочому місці, по­вторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж зобов'язані пройти всі новачки, а та­кож відряджені й учні, що прибули на практику або перед поча­тком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майс­тернях, на полігонах і т.д. Його проводять з водіями транспорт­них засобів, що уперше в'їжджають на територію об'єкта. Ін­структаж проводить інженер з охорони праці чи техніки безпеки або інша спеціально уповноважена на проведення цього інстру­ктажу особа. Запис про проведення вступного інструктажу роб­лять у спеціальному журналі й у документах про прийом на ро­боту. Вступний інструктаж проводять у спеціально обладнаному плакатами і наочними посібниками з охорони праці кабінеті.

Первинний інструктаж на робочому місці проводять з усіма новоприйнятими на роботу, переведеними з одного підрозділу до іншого, з працівниками, котрі будуть виконувати нову для них роботу, відрядженими та учнями безпосередньо перед по-

63

 

чатком робіт. Під час проведення учбових занять цей вид ін­структажу практикується перед початком кожної нової теми, нової дисципліни чи виду навчання. Цей вид інструктажу прово­дить безпосередній керівник робіт.

Усі працівники після первинного інструктажу протягом 2-15 днів повинні пройти стажування під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників чи фахівців, котрі призначаються наказом по підрозділу.

Повторний інструктаж проводиться не рідше ніж через 6 мі­сяців, на роботах з підвищеною небезпечністю — один раз на квартал. Мета цього інструктажу — відновити у пам'яті робітни­ка правила охорони праці, а також розібрати конкретні пору­шення з практики підрозділу чи підрозділів міністерства. Цей вид інструктажу проводить безпосередній керівник робіт.

Позаплановий інструктаж проводять при зміні технологіч­ного процесу, зміні правил охорони праці, правил несення слу­жби, функціональних обов'язків, при встановленні нової техні­ки, за наслідками порушень працівниками техніки безпеки пра­ці, що могли спричинитися чи спричинилися до травми, аварії, вибуху або пожежі; при перервах у роботі — для видів робіт, до яких висувають додаткові вимоги безпеки праці — більш ніж на ЗО календарних днів, для інших видів робіт — понад 60 днів. По­заплановий інструктаж може бути проведений за вимогою пра­цівників органів державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації чи державної виконавчої влади з про­філактичною метою, у випадку недостатньої підготовки праців­ників до проведення робіт з виконанням правил безпеки. Поза­плановий інструктаж проводить безпосередній керівник робіт.

Цільовий інструктаж проводять з працівниками перед вико­нанням робіт, на які оформлюють наряд-допуск (разові роботи, не пов'язані з безпосередніми обов'язками за фахом), перед ліквідацією аварій та стихійних лих. Цей вид інструктажу прохо­дять перед проведенням екскурсій по об'єкту, перед проведен­ням масових заходів із слухачами, що навчаються. Цільовий ін­структаж проводить безпосередній керівник робіт.

64

 

Перелік питань і тривалість проведення інструктажів зале­жать від специфіки виконуваної роботи. Звіти про проведення інструктажів заносять у журнал реєстрації вступного інструкта­жу, журнал (особисту картку) реєстрації інструктажу на робо­чому місці чи в наряд-допуск. Журнал реєстрації інструктажу має бути прошнурований, скріплений печаткою, сторінки про­нумеровані. У журналі подано інформацію про те, хто проходив інструктаж, хто проводив інструктаж та їхні підписи, проставле­но дату проведення інструктажу. Для осіб, що обслуговують установки з підвищеною небезпечністю, навчання і перевірка знань проводяться в організаціях Держнаглядохоронпраці.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються опитуванням в усній чи письмовій формі (тести). Знання перевіряє особа, котра проводила інструктаж. При неза­довільному підсумку перевірки знань через 10 днів проводиться додатковий інструктаж і перевірка знань. При незадовільному результаті перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається.

Одним з основних видів навчання практичним навичкам є стажування (з його різновидом дублюванням). Після прохо­дження первинного інструктажу на робочому місці прийнятий на роботу має пройти стажування протягом 2-15 робочих змін під керівництвом досвідченого кваліфікованого фахівця. Дуб­лювання відбувається протягом не менше шести робочих змін. Працівники, що проходять дублювання на посадах, пов'язаних з підвищеною небезпечністю для людей і навколишнього середо­вища, на об'єктах особливої важливості, повинні під час дублю­вання пройти протиаварійне і протипожежне тренування.

Допуск до стажування (дублювання) оформляється нака­зом по об'єкту з указівкою відповідального працівника і тер­мінів стажування. Тривалість стажування визначається керів­ником об'єкта. Запис про проведення стажування (дублюван­ня) роблять у журналі реєстрації інструктажів. У випадку не­задовільного оволодіння навичками безпечної праці після стажування призначається додатковий термін стажування, але не більше двох робочих змін. Після успішного завершен-

65

 

ня стажування (дублювання) наказом керівника об'єкта пра­цівник призначається на посаду.

3.7. Професійний добір, медичне і соціальне забезпечення

Велике значення для гарантування безпеки праці має про­фесійний добір, мета якого — виявити осіб, не придатних за своїми фізичними та антропометричними даними до участі в тому чи іншому виді трудової діяльності. У багатьох випадках під час вступу на роботу проводять обов'язкові попередні, а в деяких випадках і періодичні медичні огляди, мета яких — по­передження професійних захворювань.

Від працівників кожної професії вимагається набір визначе­них якостей, наявність або відсутність яких і має встановлювати­ся в процесі професійного добору. Не є винятком і робота осо­бового складу QBC. Професійний добір здійснюється на підставі наказу Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. про за­твердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі.

Специфіка роботи особового складу ОВС відбита в декількох пунктах зазначеного Переліку, а саме: «...роботи, пов'язані із за­стосуванням вибухових матеріалів, роботи на вибухо- і вогненебе­зпечних виробництвах; роботи, виконання яких передбачає носін­ня вогнепальної зброї; аварійно-рятувальні роботи і роботи з га­сіння пожеж; роботи, пов'язані з нервово-емоційною напругою».

Служба в підрозділах ОВС підпадає під розряд робіт, вико­нання яких передбачає носіння вогнепальної зброї, тому пра­цівників необхідно перевіряти за такими психофізіологічними показниками професійного добору за якістю та швидкістю:

сенсомоторні реакції;

реакція на об'єкт, що рухається;

увага;

швидкість переключення уваги;

емоційна стійкість і відчуття тривоги;

агресивність;

66

 

7) стомлюваність.

Держава зацікавлена в тому, щоб населення було здоровим і додержувалося здорового способу життя. Ще більше держава зацікавлена в тому, щоб її інтереси і законність захищали сильні й здорові фахівці. З цією метою для працівників ОВС передба­чені попередній (під час прийому на роботу) і обов'язкові щорі­чні медичні огляди. Законом України «Про охорону здоров'я» в IV розділі («Забезпечення здорових і безпечних умов життя») у ст.31 передбачено, що «з метою охорони здоров'я населення організувати профілактичні медичні огляди ... працівників під­приємств, організацій зі шкідливими і небезпечними умовами праці».

Проведення медичних оглядів покладено на відповідні ме­дичні установи. Перелік професій, працівники яких проходять медичний огляд, терміни і порядок його проведення встанов­люються Міністерством охорони здоров'я України за узгоджен­ням з Держнаглядохоронпраці (постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. №1138).

Періодичність проведення медичних оглядів залежить від ступеня небезпечності роботи для людини. Наприклад, при пе­ревищенні норми рівня шуму на 10 дБ огляд проводиться один раз на три роки; при перевищенні на 11-20 дБ — один раз на два роки; при перевищенні понад 20 дБ -г- один раз на рік. Пра­цівники ОВС проходять обов'язковий щорічний медичний огляд.

Професійні захворювання — це захворювання внаслідок професійної діяльності, що зустрічаються частіше в людей ви­значеної професії, ніж у всього населення в цілому. Ці захворю­вання виникають у результаті хімічних, фізичних і біологічних впливів на організм людини. Психосоціальні фактори не врахо­вуються. Частка професійних захворювань, у порівнянні із зага­льною кількістю схожих захворювань, складає приблизно 20%, що дозволяє говорити про потребу підвищеної уваги до профе­сійних захворювань. Велика кількість хімічних речовин, які останнім часом застосовуються в усе більшому обсязі, спричи­няє серйозні захворювання шкіри, органів дихання тощо. Як

67

 

окремі проблеми необхідно розглядати професійні онкологічні захворювання та професійні алергії.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), професійні онкологічні захворювання складають близь­ко 1% від загального числа онкологічних захворювань. Склад­ність контролю за професійними онкологічними захворюван­нями полягає в тривалому проміжку часу від шкідливого впливу до початку захворювання (латентний період). Наприклад, робіт­ники азбестової промисловості нерідко помирають від рідкісної пухлини, мезотеліоми, що бере початок в очеревині чи плеврі, а латентний період для азбесту становить 15-50 років. У наш час з'ясовано, що до групи підвищеного ризику по онкологічних захворюваннях відноситься усе більша кількість професій.

Особовий склад ОВС також страждає від професійних за­хворювань, серед яких і простудні захворювання, і захворю­вання серцево-судинної системи, і психічні розлади, і кістково-м'язові хвороби, і хвороби нирок, і травми, поранення тощо.

Соціальний захист працівників ОВС організується на засадах чинного законодавства (передусім Закон «Про охорону праці» і Закон «Про міліцію»), і має на меті для компенсацію витрат за важ­кі та шкідливі умови праці. У 9 ст. Закону «Про охорону праці» вка­зано, що працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком чи рівноцінними харчо­вими продуктами, газованою підсоленою водою, мають право на оплачувану перерву санітарно-оздоровчого призначення, скоро­чення тривалості робочого часу, додатково оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у збільшеному розмірі та інші пільги й компенсації, що надаються на законних підставах.

У ст. 22 Закону «Про міліцію» уточнено конкретні умови на­дання соціального захисту працівникам ОВС, цей захист гаран­тований державою. Працівник ОВС користується наступними пільгами і компенсаціями:

пільги щодо розподілу житла;

пільги щодо установки квартирних телефонів;

влаштування дітей до дошкільних установ;

68

 

пільги на оплату житлової площі, комунальних послуг і

палива;

право отримання на пільговою кредиту для придбання

житлової будівлі;

право на пільгове придбання житла;

безкоштовне користування громадським транспортом;

компенсація витрат на особисті транспортні засоби, якщо

ці засоби використовуються в службових цілях;

працівникам, котрі звільняються зі служби за віком, через

хворобу чи за вислугою років, зберігається право на пільги.

Забезпечення соціального захисту потерпілих від нещасно­го випадку і професійних захворювань є стратегічним напрям­ком держави в галузі охорони праці. У ст. 23 Закону «Про мі­ліцію» сказано, що працівники міліції підлягають обов'язковому державному страхуванню.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві і профе­сійного захворювання, що призвели до втрати працездатності» у ст. З затверджує: «Держава гарантує всім застрахованим гро­мадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випа­дку на виробництві і професійного захворювання». У ст. 22 вка­зано на профілактичні заходи у зв'язку із загальнообов'язковим страхуванням: «фонд соціального страхування від нещасного випадку здійснює заходи, спрямовані на попередження нещас­них випадків, усунення загроз здоров'ю працюючих, виклика­них умовами праці».

У випадку втрати працездатності працівникові ОВС або чле­нам його родини виплачується одноразова грошова компенса­ція, причому пенсії та інші види доходів не враховуються. Роз­міри цієї допомоги встановлюються колективним договором. У випадку загибелі працівника ОВС розмір одноразової допомоги повинен становити не менше десятирічного грошового утри­мання працівника, крім того, видаються суми не менші двана-дцятимісячного заробітку на кожного утриманця, а також на дитину, що народилася після загибелі працівника.

69

 

У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при вико­нанні службових обов'язків, йому виплачується одноразова до­помога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утри­мання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначаєть­ся пенсія по інвалідності. Ця допомога надається також у разі отримання інвалідності, що настала не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби. Потерпілим від нещасного випад­ку компенсуються витрати на лікування, протезування, придбан­ня транспортного засобу й інші види медичної та соціальної до­помоги відповідно до медичного обґрунтування.

Якщо нещасний випадок відбувся внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів з охорони праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений, але не більше ніж на 50%. факт провини потерпілого встановлює комісія з розслі­дування нещасного випадку.

Розмір одноразової допомоги для неатестованого складу встановлюється колективним договором. Якщо відповідно до медичного висновку в потерпілого встановлена стійка втрата працездатності, ця допомога повинна становити суму, не меншу визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпі­лого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допомоги по­винен становити суму, не меншу п'ятилітнього заробітку пра­цівника на його родину, крім того, не меншу від однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, що народилася після смерті.

3.8. Облік і розслідування нещасних випадків

Особливе місце у профілактиці травматизму посідають об­лік і розслідування нещасних випадків, що сталися під час робо­чого дня. Для аналізу травматизму використовують чотири ос­новні методи: статистичний, монографічний, топографічний та економічний.

70

 

Найбільш розповсюдженим методом аналізу травматизму є статистичний метод, який базується на складанні статистичних таблиць, що відбивають усі обставини нещасного випадку. У ре­зультаті робляться висновки про те, який контингент працюю­чих, за яких обставин, з яких причин найбільшою мірою потер­пає від нещасних випадків. Монографічний метод заснований на детальному вивченні устаткування, інструменту, процесу ро­боти, наявності небезпечних і шкідливих факторів та їх ступеня небезпечності, особливостей режиму праці та відпочинку. Від­творюється обстановка й обставини нещасних випадків, що до­зволяє виявити не тільки причини нещасного випадку, але й по­тенційно існуючі небезпеки. Топографічний метод ґрунтується на побудові картограм, де відзначені ділянки, на яких мали міс­це нещасні випадки, формується карта травматизму. Економіч­ний метод базується на аналізі та обліку економічних збитків внаслідок утрат від нещасного випадку, професійних захворю­вань, оплати втрати працездатності, відшкодування втрат пост-раждалим, витрат на відновлення здоров'я, враховується вар­тість зіпсованого устаткування.

Статистичний метод містить у собі визначення двох показ­ників: коефіцієнта ваги травматизму (Kg) і коефіцієнта імовірно­сті (частоти) травматизму (К). При цьому

Кв=^-,   (1)

де Г— число травм за звітний період; Д — загальне число днів непрацездатності за визначений календарний період, а

К, =1000—,       (2)

1          N

де N — середньосписочне число працюючих на об'єкті за ви­значений календарний період.

Коефіцієнт ваги травматизму характеризує середню непра­цездатність, викликувану одним нещасним випадком. Коефіцієнт імовірності травматизму характеризує число травм на 1000 пра­цюючих. Для більш об'єктивної оцінки травматизму використо­вується комплексний показник, який дорівнює добутку коефіціє-

71

 

нтів ваги та імовірності. Чим вище значення мають усі показники травматизму, тим небезпечнішими перебування на об'єкті.

Наприклад, у м. Харкові протягом 2001 р. при виконанні службових обов'язків травми одержали 32 працівники ОВС, при чому загальна втрата працездатності склала 1104 дні. Особовий склад нараховує близько 6000 працівників міліції. В результаті коефіцієнт ваги становить 34,5, коефіцієнт імовірності дорівнює 5,33, а комплексний показник — 184. Наприклад, у харчовій промисловості Кт = 34 дня, а Кв = 1,85, комплексний показник дорівнює відповідно 62,9.

Усі зазначені методи використовують для успішного вирі­шення питань зниження виробничого травматизму і профза­хворювань на об'єкті, аналізу причин їх виникнення, що в ре­зультаті дозволяє розробляти конкретні плани щодо запобіган­ня нещасним випадкам підчас виконання робіт.

Ці причини можна поділити на дві групи: виробничо-технічні і психофізіологічні (ті, котрі визначаються психологіч­ними і фізіологічними особливостями працюючих).

Виробничо-технічні причини подіпяють на:

1)         організаційні, до яких відносять:

низьку виробничу дисципліну;

неякісне навчання безпечним методам виконання робіт і

проведення інструктажів;

відсутність інструкцій на робочому місці;

порушення режиму праці і відпочинку працюючих;

неукомплектованість необхідною технологічною докумен­

тацією;

недостатній контроль за дотриманням норм і правил охо­

рони праці.

2)         технічні, до яких відносять:

відсутність елементів устаткування і пристроїв на маши­

нах, механізмах і технологічному устаткуванні, які покращують

безпечність їх роботи;

незадовільний технічний стан машин, механізмів і техно­

логічного оснащення;

порушення технологічного процесу;

72

 

-           низький  рівень  механізації та  автоматизації робочих

процесів;

-           неякісне проведення технічного обслуговування і ремонту

машин і механізмів;

3) санітарно-гігієнічні причини або фактори, показники яких перевищують гігієнічні й санітарні норми для людей у робочій зоні:

метеорологічні умови;

запилення і загазованість;

шум і вібрація;

санітарний стан робочих і побутових приміщень;

природне і штучне освітлення;

електромагнітні поля;

іонізуюче випромінювання тощо.

До психофізіологічних причин відносять:

незадовільний психологічний клімату колективі чи родині;

антропологічну невідповідність працюючого умовам праці;

незадоволеність працею;

алкогольне чи наркотичне сп'яніння.

Для попередження причин нещасних випадків і уникнення випадків травматизму при виконанні різних робіт, а також виник­нення професійних захворювань необхідно здійснювати спеціа­льні заходи, які можна розділити на технічні та організаційні.

До технічних відносять заходи з підтримки санітарії та гігіє­ни праці (створення комфортних умов, забезпечення нормаль­ної освітленості, забезпечення нормального режиму роботи і відпочинку, видалення небезпечних об'єктів на безпечну від­стань, заміна небезпечних речовин і матеріалів на безпечні, зниження рівня шуму й вібрації тощо), а також з техніки безпеки (роботизація та автоматизація робочих процесів, використання огородження, сигналізації та знаків безпеки, застосування засо­бів захисту, використання безпечного устаткування тощо).

До організаційних заходів відносять: правильну організацію праці; планування заходів з охорони праці, проведення навчан­ня, стажувань та інструктажів; організацію планово-попереджу­вального ремонту небезпечного устаткування; проведення про­паганди безпечної праці; висвітлення проблем охорони праці,

73

 

фактів і причин травматизму й аварій у засобах масової інфор­мації тощо.

У разі втрати працездатності працівниками об'єкта загаль­нодержавні збитки за рік складаються з витрат унаслідок недо­даної продукції, заміни непрацездатного працівника, компенса­ції за тимчасову втрату працездатності, а також з витрат на ліку­вання потерпілого, санаторне лікування, на переведення потер­пілого на більш легку роботу, виплат по інвалідності та ін. Для визначення економічної шкоди можна застосовувати методику, запропоновану В.М.Золотницьким:

Е = (0,6 N+1,28 D)b+8N (3)

де Е — економічна шкода за рік при втраті працездатності на об'єкті в гривнях; N — кількість нещасних випадків на об'єкті за рік; D — сумарна кількість діб втраченої працездатності на об'єкті за рік; b — середня заробітна плата працівників на об'єкті.

Доцільність проведення заходів з охорони праці можна ви­значити за формулами, наведеними нижче.

AE = E-Z,          (4)

ЬЕ = к\к\-Тх -Ктг -T2\b-Z ,           (5)

де ЛЕ — економічна ефективність заходів з охорони праці; К\. , fCj- — коефіцієнти тяжкості травматизму за попередній рік та за

звітний період; V, Т2 — кількість травм за попередній рік та за звітний період; k — коефіцієнт, який враховує страхування, са­наторне та амбулаторне лікування та інші витрати; b — середня заробітна плата працівників на об'єкті; Z — капітальні витрати на заходи з охорони праці.

У ст.25 Закону «Про охорону праці» сказано про «розсліду­вання й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій», тут же зазначені основні вимоги стосовно розслідувань та обліку нещасних випадків.

Нещасні випадки з працівниками підрозділів Державної служби охорони при МВС, а також інших охоронних підрозділів, які мають юридичний статус і спеціальний дозвіл (ліцензію) на

74

 

цей вид діяльності, що сталися під час виконання обов'язків з охорони підприємства, беруться на облік цими підрозділами. У розслідуванні цих нещасних випадків повинен брати участь представник підприємства.

Про кожен нещасний випадок очевидець чи сам потерпілий повинен повісти керівникові робіт (майстрові, бригадирові, на­чальникові).

Цей керівник у свою чергу зобов'язаний:

терміново організувати надання медичної допомоги поте­

рпілим;

повідомити про те, що відбулося, власників (керівників)

підприємства, підрозділу, об'єкта;

якщо потерпілий є працівником іншого підрозділу, повід­

омити керівника цього підрозділу;

у випадку, якщо нещасний випадок відбувся внаслідок

пожежі, повідомити місцеві органи пожежної охорони;

якщо відбулося гостре професійне отруєння, повідомити

санепідемстанцію.

зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку

на робочому місці й устаткування в такому стані, у якому вони

були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю

інших працівників і не спричинить настання тяжких наслідків).

Розслідування проводиться комісією в складі: голова комісії — керівник об'єкта (спеціаліст служби охорони праці), предста­вник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці та представник органів управління (керівник структурного підрозділу), а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) — також спеціаліст санепі­демстанції. У підрозділах ОВС доцільно до складу комісії вклю­чати: особу, відповідальну за охорону праці, начальника під­розділу, заступника начальника з кадрової роботи.

Результати розслідування нещасного випадку під час вико­нання службового обов'язку, що викликало втрату працездат­ності не менше одного робочого дня, оформляються адмініст­рацією протягом трьох днів.

75

 

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох днів з моменту події:

обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і

причетних осіб, та одержати пояснення потерпілого (якщо це

можливо);

оцінити відповідність умов праці й засобів виробництва

проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативно-

технічної документації експлуатації устаткування і нормативних

актів з охорони праці;

установити обставини і причини нещасного випадку, ви­

значити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи

щодо запобігання подібним випадкам у майбутньому;

перевірити журнали проведення інструктажів, наявність

підписів потерпілого;

скласти акт за формою Н-1.

За підсумками розслідування нещасного випадку» складаєть­ся акт за формою Н-1 у п'яти екземплярах. Один екземпляр у триденний термін має бути переданий постраждалому чи іншій зацікавленій особі. Затверджується документ керівником органі­зації чи установи. Порядок розслідування нещасного випадку був уточнений, перероблений і введений у дію з 1 липня 1998 р.

Розслідуванню підлягають також ті нещасні випадки, що відбу­лися на території об'єкта, під час приходу на роботу чи виходу з роботи, а також у випадку виконання своїх функціональних обов'язків поза територією об'єкта, а також ті, що сталися підчас:

перебування на робочому місці, на території об'єкта або в

іншому місці роботи протягом робочого часу або за доручен­

ням начальника об'єкта (власника) в неробочий час, під час від­

пустки, у вихідні та святкові дні;

приведення в порядок знарядь, засобів захисту, одягу пе­

ред початком роботи і після її закінчення, виконання заходів

особистої гігієни;

проїзду на роботу чи з роботи на службовому транспорті

або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно

з договором (заявкою), за наявності розпорядження начальника

об'єкта (власника);

76

 

використання власного транспорту в інтересах службових

обов'язків з дозволу або за дорученням начальника об'єкта

(власника);

провадження дій в інтересах служби;

ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на об'­

єктах і транспортних засобах, що використовуються підрозділом;

надання підрозділом шефської допомоги;

перебування у транспортному засобі або на його стоянці,

на території вахтового селища, у тому числі під час змінного

відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з вико­

нанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з впли­

вом на нього виробничих факторів чи середовища;

пересування працівника до об'єкта (або між об'єктами об­

слуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого

об'єкта за дорученням начальника об'єкта (власника).

Умовою виплати матеріального утримання є рішення комісії про наявність виробничої травми. Потерпілий зобов'язаний одер­жати повне відшкодування збитків, заподіяних йому в результаті нещасного випадку, втрачений заробіток у повному розмірі, а та­кож одноразову допомогу. Якщо нещасний випадок відбувся вна­слідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів з охоро­ни праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, обумовленому трудовим колективом за поданням влас­ника і профспілкового комітету, але не більше ніж на 50%.

Існують випадки, коли травму завдано на робочому місці, але вона не є виробничою травмою. До таких відносять травми, отримані:

у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

в результаті дій, вчинених у корисливих цілях;

під час спортивних ігор на перерві;

в результаті невдалої спроби самогубства.

У випадку, якщо травму визнано невиробничою, складаєть­ся акт за формою НТ (невиробничий травматизм). У такому ви­падку заходи із соціального захисту не проводяться.

Про подію нещасного випадку потерпілий чи очевидець по­відомляють безпосереднього начальника. Безпосередній началь-

77

 

ник організує першу медичну допомогу і направляє потерпілого до медичного пункту. Після цього інформує начальника підрозді­лу чи керівника робіт. Начальник підрозділу повідомляє про ін­цидент вищому начальнику й у профспілковий комітет. Началь­ник підрозділу очолює комісію з розслідування нещасного випа­дку, з'ясовує його обставини і причини, затверджує заходи щодо запобігання у подальшому аналогічних нещасних випадків на ро­бочому місці (див. Додаток 2). Після оформлення безпосередній начальник направляє акт Н-1 на затвердження керівникові об'єкта чи його першому заступникові. Керівник об'єкта чи уста­нови повинен у добовий термін розглянути і затвердити акт Н-1 і вживає заходів щодо усунення причин нещасного випадку.

За матеріалами розслідування керівник об'єкта видає наказ стосовно усунення причин нещасного випадку, з вказівкою те­рміну виконання й відповідальних осіб.

Розслідування нещасного випадку відбувається в такий спосіб:

обстежується місце, де стався нещасний випадок;

проводяться бесіди з постраждалим, очевидцями, керів­

ником структурного підрозділу;

від зазначених осіб збираються письмові пояснення об­

ставин нещасного випадку;

перевіряються картки інструктажів і записи в книзі інстру­

ктажів, накази з охорони праці на об'єкті, а також виробничі ін­

струкції.

Власник (керівник) об'єкта чи підрозділу повинен розгляну­ти і затвердити акти за формою Н-1 протягом доби після закін­чення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, після отримання необхідних матеріалів. Затвер­джені акти протягом трьох діб надсилаються:

потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де

стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобі­

гання подібним випадкам;

державному інспекторові охорони праці;

профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

78

 

-           керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підпри­

ємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами

розслідування.

При втраті працездатності працівником ОВС акти Н-1 спря­мовуються:

потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

-до особистої справи працівника ОВС;

у підрозділ, де відбувся нещасний випадок;

керівникові (спеціалістові) служби охорони праці об'єкта;

до контролюючої організації Держнаглядохоронпраці ОВС.

На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити

потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матері­алами розслідування нещасного випадку.

Акт Н-1 зберігається на об'єкті, де працював потерпілий, протягом 45 років. У випадку порушення законодавства з пи­тань втрати працездатності, передбачене відшкодування збитків у судовому порядку на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду су­дами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди».

В особливому порядку відбувається розслідування групо­вих нещасних випадків та їх облік, а також випадки, що спричи­нилися до загибелі людей.

До групових нещасних випадків відносять надзвичайні події на виробництві, у яких постраждало двоє і більше людей. У та­ких ситуаціях призначається спеціальна комісія з розслідування нещасного випадку. У зазначених ситуаціях необхідно повід­омити про те, що трапилося, такі органи:

прокуратуру за місцем виникнення нещасного випадку;

місцеві органи Держнаглядохоронпраці;

орган безпосереднього управління;

-санепідемстанцію (у випадку виникнення гострого отруєння);

профспілкову організацію, членами якої є потерпілі;

вищий профспілковий орган;

-           у разі потреби, місцевий штаб цивільної оборони чи штаб

з надзвичайних ситуацій.

79

 

Спеціальне розслідування проводиться протягом не більше 10 робочих днів. Якщо виникла така необхідність, установлений термін може бути подовжено органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціально­го розслідування встановленої форми, а також оформляються інші матеріали, передбачені п. 42 цього Положення, у тому числі карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожно­го потерпілого, якщо нещасний випадок пов'язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).

В акті спеціального розслідування нещасного випадку, який стався внаслідок аварії, зазначається її категорія та розмір запо­діяної під час цієї аварії матеріальної шкоди. У цьому документі комісія також дає оцінку діям державних і відомчих органів на­гляду та контролю за безпечним веденням робіт на підприємстві.

Акт спеціального розслідування підписується головою і всі­ма членами комісії. Якщо член комісії не згоден зі змістом акта, він у письмовій формі додає до акта свою думку.

Акт за формою Н-1 на кожного потерпілого складається згідно з актом спеціального розслідування і затверджується власником протягом доби після одержання ним цих документів. У цьому разі в акті за формою Н-1 замість підписів членів комі­сії підприємства робиться запис: «Складено відповідно до акта спеціального розслідування».

До матеріалів спеціального розслідування нещасного випа­дку належать:

-           копія   рішення   Кабінету   Міністрів  України   або   наказу

Держнаглядохоронпраці чи його територіального органу про

організацію спеціального розслідування нещасного випадку;

акт спеціального розслідування нещасного випадку ;

протокол огляду місця, де стався нещасний випадок вста­

новленої форми;

ескіз місця нещасного випадку встановленої форми, не­

обхідні плани, схеми, фотозйомки місця нещасного випадку,

пошкодженого об'єкта, обладнання, устаткування тощо;

80

 

-           протоколи рішень комісії із спеціального розслідування

про розподіл функцій серед членів комісії, які беруть участь у

розслідуванні, призначення експертної комісії;

-           копія акта за формою Н-1 на кожного потерпілого окремо;

припис посадової особи органу державного нагляду за

охороною праці (якщо він видавався) щодо зв'язку нещасного

випадку з виконанням трудових (посадових) обов'язків;

медичний висновок про причини смерті або характер тра­

вми потерпілого, а також про наявність в його організмі алкого­

лю чи наркотиків;

висновок лікувально-профілактичного закладу про роз­

слідування   гострих  професійних  захворювань  (отруєнь),   ре­

зультати вимірів і лабораторних досліджень виробничих факто­

рів трудового процесу;

пояснення та протоколи опитування потерпілих, свідків та ін­

ших осіб, причетних до нещасного випадку, встановленої форми;

копії документів про проходження потерпілим навчання та

інструктажів з охорони праці;

копії приписів, що стосуються нещасного випадку, вида­

них державними інспекторами до настання нещасного випадку і

підчас його розслідування;

виписки з нормативних актів про охорону праці, що були

порушені;

довідка про матеріальну шкоду, заподіяну нещасним ви­

падком, та про надання потерпілому або членам його сім'ї ма­

теріальної допомоги;

копія наказу власника.

При виявленні професійних захворювань також необхідно проводити спеціальне розслідування. Воно проводиться після одержання керівником об'єкта висновку клініки науково-дослід­ного інституту про встановлення остаточного діагнозу щодо професійного захворювання в потерпілого. Зв'язок профзахво­рювання з умовами праці визначається на підставі клінічних да­них і санітарно-гігієнічних умов праці, що складається санепідем­станцією за участю фахівців організації. Вона видається керівни­ком лікувально-профілактичної установи, що обслуговує органі-

81

 

зацію, чи фахівцем з профпатопогії міста (області), завідувачем відділенням профпатології міської (обласної) лікарні.

Розслідування проводиться протягом 10 діб комісією у складі представника санепідемстанції (голова комісії), лікуваль­но-профілактичної установи, підрозділу, профспілкової органі­зації чи уповноваженого трудового колективу.

3.9. Техніка безпеки при експлуатації машин і пристроїв

За останнє століття небезпечність для людини транспортних засобів, машин, пристроїв і устаткування сильно зросла. Науко­во-технічний прогрес створив для людини не тільки блага, але й додаткові фактори небезпеки. Чисельність тільки автомобільно­го парку у світі з 1960 до 2000 р. збільшилася в 4,5 рази, що са­ме по собі свідчить про зрослу загрозу для людини. Тільки в Україні протягом 1999 р. в дорожньо-транспортних пригодах загинуло понад 4,7 тис. осіб. У 152 ДТП тільки в 1996 р. загинуло 29 і постраждало 198 працівників ОВС. Гинуть під час експлуа­тації технічних засобів і працівники МВС інших країн, напри­клад, 6 грудня 1999 р. в м. Волгодонську, Ростовської області (Росія) БРДМ ВВ МВС перекинувся у котлован з водою, у ре­зультаті шість працівників загинули. У зв'язку з цим розгляд пи­тань техніки безпеки при експлуатації машин та пристроїв вима­гає підвищеної уваги.

Техніка безпеки при використанні автотранспорту:

до роботи допускаються машини тільки у справному стані;

перед виїздом необхідно провести огляд стану автомобіля;

під час руху необхідно завжди користуватися діючими в цей

час і в цій державі правилами дорожнього руху;

до керування автомобілем допускаються лише особи, що

пройшли спеціальне навчання;

забороняється довго перебувати в приміщенні при працюю­

чому двигуні;

82

 

до невідомих вузлів автомобіля ставитися як до потенційно не­

безпечних, без потреби не доторкатися, поводитися обережно;

автомобіль має бути забезпечений вогнегасником і аптечкою;

заправлення автомобіля необхідно здійснювати на горизон­

тальній площині при природному або штучному освітленні;

під час заправлення забороняється використовувати з будь-

якою метою джерела відкритого вогню;

завантажений автомобіль, за обмеженою вантажем площею

огляду для водія має пересуватись зі швидкістю до 5 км/год,

причому в напрямку руху попереду повинен пересуватися су­

провідний з прапорцем;

під час зупинки і стоянки автомобіля стоянкове гальмо має

бути увімкнене;

заборонено перебувати позаду і попереду автомобіля, що

рухається;

не знаходитися поблизу автомобіля, який стоїть під ухил.

При нещасних випадках, аваріях, стихійних лихах, коли люди страждають від падаючих конструкцій або їх придавлю­ють машини, для їхнього порятунку застосовуються різні при­строї: від підйомно-транспортних машин до засобів малої ме­ханізації. Зупинимося на останніх, оскільки їх застосування не передбачає отримання спеціального фаху і може знадобитися значній кількості пересічних громадян, у тому числі й праців­никам ОВС. До засобів малої механізації (ручних машин) від­носять: лебідки, домкрати, пневмоножиці, перфоратори, пил­ки тощо. Зазначені засоби застосовують для звільнення людей від уламків масивних конструкцій (підняттям, руйнуванням), звільнення людей у транспортних аваріях (підняттям, розрізу­ванням). Застосування ручних машин забезпечує збільшення продуктивності праці в 4-10 разів, що дозволяє підвищити ефективність рятувальних операцій. Досвід і розрахунки пока­зують, що кожні 8-10 ручних машин вивільняють одного робіт­ника. Із загальної кількості випущених ручних машин на частку електричних припадає близько 80%.

83

 

Техніка безпеки при поводженні із засобами малої ме­ханізації:

застосовувати засоби малої механізації тільки за призна­

ченням призначенню;

використовувати справні пристрої;

перед роботою перевірити кріплення основних вузлів;

користуватися засобами після ознайомлення з пристроєм,

принципом його роботи і після проходження інструктажу;

-тримати ці засоби за передбачені місця;

використовувати засоби індивідуального захисту (щитки,

окуляри і т.д.);

під час роботи розташуватися так, щоб виключити можли­

вість травмувати себе та потерпілого з урахуванням перемі­

щень порушених конструкцій чи машин;

до місця роботи не допускаються сторонні особи;

не можна залишати машини без нагляду з працюючим

двигуном, а також підключеними до електромережі;

ремонт пристроїв робити тільки виключеними з мережі

електроживлення;

при роботі дотримуватись правил електробезпеки;

забороняється триматися за дріт, торкатися обертових де­

талей чи робочих органів машини;

використовувати засоби механізації в умовах, передбаче­

них вимогами норм, інструкціями;

не підключати кілька засобів механізації до одного пуско­

вого пристрою;

з появою стороннього запаху, звуку чи диму негайно ви­

мкнути пристрій;

під час роботи електричних пристроїв виключити можли­

вість: натягу кабелю, його розміщення в місцях можливого ме­

ханічного    впливу    на    нього,    розташування    штепсельного

з'єднання в бруді чи на вологій поверхні;

час роботи пристроїв не повинен перевищувати зазначе­

ного в паспорті.

Робота в ОВС пов'язана також з носінням  вогнепальної зброї та спеціальних засобів, їх застосуванням з метою захисту

84

 

громадського порядку, затримки злочинця та в інших необхід­них випадках. У випадках необережного застосування зброї чи спецзасобів працівник ОВС може постраждати сам і поранити людей, що перебувають поруч.

Для зменшення травматизму при застосуванні вогнепальної зброї та спецзасобів необхідно виконувати наступні правила:

забороняється застосування спеціальних засобів і вогне­

пальної зброї стосовно жінок з явними ознаками вагітності, осіб

похилого віку чи з вираженими ознаками інвалідності та мало­

літніх, крім випадків здійснення ними групового нападу, що за­

грожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, збройного

нападу чи збройного опору;

застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї має

супроводжуватися попередженням про намір їх використання,

якщо дозволяють обставини. Без попередження спеціальні за­

соби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо виник­

ла загроза життю і здоров'ю громадян чи працівників міліції;

зброя при носінні повинна знаходитися у спеціальному чохлі

(кобурі), на запобіжнику, у встановленому місці екіпірування;

у цивільному одязі пістолет необхідно носити на спеціаль­

ному спорядженні;

у процесі несення служби слід постійно контролювати на­

явність пістолета у кобурі;

забороняється розбирати зброю під час несення служби;

без необхідності зброю з чохла не діставати;

вести здоровий спосіб життя (займатися спортом, не вжи­

вати алкоголь, наркотики і т.д.);

знати технічні характеристики й можливості зброї;

зброю без необхідності на людей не направляти, навіть

якщо вона не заряджена;

вимикати запобіжник, досилати патрон у патронник тільки

під час приведення зброї в бойове положення;

застосовувати зброю за призначенням;

бачити ціль при стрільбі, не стріляти, якщо близько пере­

бувають сторонні люди;

85

 

для поліпшення видимості в темний час доби та у затем­

нених приміщеннях використовувати штучне освітлення (лампи,

ліхтарик);

стежити за робочим станом зброї;

застосовувати     боєприпаси,     призначені     заводом-виготовлювачем для цього виду зброї;

-           приведену в готовність зброю тримати спрямованою

вниз і убік;

правильно тримати зброю в руках;

при розряджанні, стежити, щоб боєприпаси не залишали­

ся у зброї;

проводити тренувальні стрільби.

після застосування спеціальних примусових засобів і вог­

непальної зброї працівники міліції рапортом доводять про це до

відома безпосереднього начальника.

3.10. Техніка безпеки під час виконання службових обов'язків працівниками ОВС

Техніка безпеки при патрулюванні місцевості:

бути готовим до рішучих дій у будь-якій ситуації;

патрулювання проводити силами не менш як двох праців­ників ОВС;

патрулювання здійснювати чітко за встановленим маршрутом;

стежити за динамікою руху автомобілів та людей, подіями та обставинами, які викликають підозру;

правильно діяти у випадках виявлення вибухонебезпечних предметів, обривів електропроводів, пожеж;

необхідно мати справні засоби затримання і зв'язку;

у темний час необхідно мати ліхтарики;

при засліпленні необхідно зупинитися, присісти до віднов­лення зору;

під час відбуття на затримання і за викликом мати засоби індивідуального захисту (бронежилет, шолом, сфера);

86

 

під час викликів у житловий сектор перед підйомом на не­обхідний поверх потрібно візуально простежити за можливим спостереженням за вами;

під час входу в під'їзд необхідно простежити за можливим спостереженням за вами;

пересуваючись серед будинків, знаходитися на відстані не ближче 2 м від будівлі, обов'язково реагувати на вікна, що роз­биваються;

до п'ятого поверху підійматися пішки, на ліфті підійматися не на потрібний поверх, а на один поверх вище чи нижче;

підіймаючись на верхні поверхи по сходах, дивитися попе­реду себе вгору, йти не юрбою, а один за одним;

під час відчинення дверей перебувати збоку від них;

рухаючись по сходах, особливо вниз, пересуватися упівобер­та, так щоб ступня більшою частиною поміщалася на сходинці;

про кожну подію повідомляти оперативного чергового, сис­тематично повідомляти йому про своє місце перебування;

у холодну пору року, при ожеледі дещо скорочувати звичну довжину кроків, а під час пересування згори рухатися упівоберта.

Техніка безпеки зовнішнього охоронця на об'єкті:

перед заступленням на чергування перевірити сигналізацію, наявність засобів зв'язку, підручного пожежогасіння, першої медичної допомоги;

знати специфіку роботи об'єкта; розташування окремих бу­динків, ділянок та ін.;

бути готовим до рішучих дій у будь-якій ситуації, бути уваж­ним під час чергування, не займатися сторонніми справами;

не вживати алкогольних напоїв і наркотичних засобів, не спати;

мати в готовності та у справному стані засоби індивідуаль­ного захисту;

не допускати на територію об'єкта сторонніх осіб; у неро­бочий час, вихідні й святкові дні працюючі на об'єкті особи до­пускаються на нього тільки з дозволу уповноважених осіб;

не відхилятися від маршруту під час огляду об'єкта, особли­во в нічний час;

87

 

правильно діяти при виявленні вибухонебезпечних предме­тів, обривів електропроводів, пожеж;

не допускати розведення багать на об'єкті охорони та по­близу нього;

не вимикати сигнальні прилади, якщо спрацювала охорон­но-пожежна сигналізація;

територією об'єкта ходити тільки по спеціально призначе­них для цього тротуарах, доріжках, переходах;

переміщаючись по території, необхідно керуватися знаками безпеки і попереджувальними знаками, не переносити самові­льно захисні і попереджувальні знаки і написи;

забороняється перебувати в зоні роботи машин і механіз­мів, заходити за огородження небезпечних зон;

перетинати залізничні колії, що знаходяться на території об'єкта, дозволяється на спеціально обладнаних переходах;

при пропуску на територію об'єкта транспортних засобів необхідно бути особливо уважним;

проїзні ворота повинні бути справними й обладнані фікса­торами;

при огляді транспортних засобів не можна ставати на їхні колеса, необхідно користуватися переносними чи стаціонарни­ми сходами;

у випадку проникнення на об'єкт сторонніх осіб ужити захо­дів для їх видалення з об'єкта; а при спробі здійснення незакон­них дій ужити заходів для іх затримки, одночасно сповістити про це оперативного чергового;

не залишати об'єкт охорони до приходу зміни; при відсут­ності зміни негайно доповісти про це оперативному черговому;

не відкривати самовільно двері воріт у складські, виробничі й адміністративні приміщення, за винятком аварійних ситуацій;

в аварійній ситуації: повідомити про неї оперативного чер­гового; по можливості не створювати й усувати паніку, здійс­нювати охорону громадського порядку, приступити до ліквідації аварійної ситуації.

88

 

Техніка безпеки внутрішнього охоронця на об'єкті (у бу­динку) :

перед заступанням на чергування перевірити сигналізацію, наявність засобів зв'язку, підручного пожежогасіння, першої медичної допомоги;

знати специфіку роботи об'єкта, розташування окремих приміщень;

бути готовим до рішучих дій у будь-якій ситуації, бути уваж­ним підчас чергування, не займатися сторонніми справами;

при спробі сторонніх увійти всередину об'єкта охорони, сповістити найближчий підрозділ ОВС, у випадку, коли охоро­нець один, не виходити і не відкривати двері об'єкта до прибут­тя додаткових сил;

не вживати алкогольних напоїв і наркотичних засобів, не спати;

мати в готовності й справному стані засоби індивідуального захисту;

постійно обходити приміщення та перевіряти їх схоронність, оглядати двері, стіни та стелю на предмет пошкодження та при­кріплення сторонніх речей;

стежити за можливою появою у приміщеннях охоронювано-го будинку світла, сторонніх звуків та диму;

не допускати на територію об'єкта сторонніх осіб; у неро­бочий час, вихідні та святкові дні працюючі на об'єкті особи до­пускаються на нього тільки з дозволу уповноважених осіб;

не відходити від місця несення служби без дозволу старшо­го, особливо в нічний час;

правильно діяти при виявленні вибухонебезпечних предме­тів, обривів електропроводів, пожеж;

мати аптечку з необхідними медикаментами для надання першої медичної допомоги;

не користуватися нагрівальними приладами з відкритою спіраллю, кустарного виробництва, а також електроприладами, що не мають інструкції з безпечної експлуатації;

на робочому місці під час вимушеного виходу з приміщення вимкнути всі електропобутові прилади, місцеве освітлення;

89

 

не вимикати сигнальні прилади, якщо спрацювала охорон­но-пожежна сигналізація;

у випадку проникнення на об'єкт сторонніх осіб ужити захо­дів для їх видалення з об'єкта; а при спробі здійснення незакон­них дій ужити заходів для їх затримання, одночасно сповістити про це оперативного чергового;

не залишати об'єкт охорони до приходу зміни; при відсут­ності зміни негайно доповісти про це оперативному черговому;

не відчиняти самовільно двері в охоронюваному будинку, за винятком аварійних ситуацій;

в аварійній ситуації: повідомити про неї оперативного чер­гового; по можливості не створювати й усувати паніку, здійс­нювати охорону громадського порядку, приступити до ліквідації аварійної ситуації.

Техніка безпеки при застосуванні працівниками ОВС фізи­чної сили:

забороняється застосовувати заходи фізичного впливу до жінок з явними ознаками вагітності, до осіб похилого віку чи з вираженими ознаками інвалідності і малолітніх, крім випадків здійснення ними групового нападу, що загрожує життю і здо­ров'ю людей, працівників міліції, збройного нападу чи опору;

застосування сили має супроводжуватись попередженням про намір це зробити, якщо дозволяють обставини; без попе­редження фізична сила може застосовуватися, якщо виникла загроза життю і здоров'ю громадян чи працівників міліції;

у випадку застосування сили вона не повинна перевищувати меж необхідної оборони в рамках виконання покладених на міліцію обов'язків, і повинна зводиться до мінімально можливої шкоди здоров'ю правопорушника та інших громадян;

перед початком єдиноборства постаратися врівноважити дихання, при ударі в сонячне сплетіння на видиху можна зне­притомніти;

бути готовим до будь-яких несподіваних ситуацій;

необхідно знати техніку проведення фізичних прийомів;

90

 

у разі падіння назад уникати падіння на лікті та інші кості й суглоби, намагаючись падати з одночасним ударом усією дов­жиною руки по підлозі;

не відволікатися на сторонні звуки;

не дивитися на джерела світла (фари, прожектори тощо);

у разі завдання тілесних ушкоджень правопорушникові мі­ліція забезпечує надання необхідної допомоги потерпілому у найкоротший термін;

після застосування заходів фізичного впливу працівники міліції рапортом доводять про це до відома безпосереднього начальника.

Техніка безпеки при пересуванні у службовому автомобілі:

транспортні засоби допускаються до використання тільки у справному стані, з наявними вогнегасником і аптечкою;

для покращення безпеки дорожнього руху під час прове­дення оперативних дій рухатися з увімкненою сигналізацією (сиреною);

патрулювання здійснювати силами не менш як двох праців­ників ОВС;

затриманого садити до автомобіля першим;

перевозити затриманого на задньому сидінні, не за водієм і поруч з сидячим працівником ОВС;

затриманого не залишати в автомобілі самого, навіть на ду­же короткий термін;

при перевезенні затриманого його руки повинні бути за­мкнені у наручники;

не зупиняти автомобіль під час перевезення затриманого, у випадку вимагання будь-ким зупинки, повідомити про випадок оперативного чергового;

зупиняти автомобіль на відстані більш як 10 м не доїжджаючи до місця правопорушення чи місця вимагання вашої зупинки;

під час руху необхідно пристебнути ремені безпеки;

не виходити з автомобіля до повної його зупинки.

91

 

Техніка безпеки при роботі з обчислювальною технікою:

мікроклімат приміщення рекомендується підтримувати в таких межах параметрів: температура повітря повинна складати 19-21 °С; відносна вологість повинна підтримуватися в межах 55-60%; швидкість руху повітряних потоків не повинна пере­вищувати 0,2 м/с;

рівень шуму, де працюють математики-програмісти та опе­ратори ЕОМ не повинен перевищувати 55 дБ; у лабораторіях, де складаються алгоритми і ведеться робота з документацією — не більше 60 дБ; у машинному залі — не більше 65 дБ; у примі­щеннях, де розміщені гучні агрегати обчислювальних машин — не більше 75 дБ;

через кожні 40-45 хв. роботи необхідно робити 3-5-хвилин-ні перерви для відпочинку, сумарна тривалість роботи на день не повинна перевищувати 4 год., а на тиждень — 20 год.;

для кистей рук і очей необхідно робити спеціальні вправи;

загальне штучне освітлення рекомендується виконувати у виді люмінесцентних ламп;

навколо робочого місця на відстані одного метра має зали­шатися вільний простір;

комп'ютери повинні бути розміщені так, щоб виключити відблиски на екрані монітора з боку бічних вікон, площину ек­рана обчислювальної техніки необхідно розташовувати перпен­дикулярно площині вікон;

при цьому кілька робочих місць з обчислювальною техні­кою необхідно розташовувати в ряд паралельно стіні з вікнами;

кабелі повинні бути захищені від механічних впливів;

відстань від очей до монітора повинна становити не менше 50 см;

на моніторі має знаходитися захисний екран, що повинен бути заземлений;

заземленою має бути і штепсельна розетка комп'ютера;

комп'ютер повинен знаходитися на достатній відстані від приймальних і передавальних пристроїв;

комп'ютер не повинен стояти біля опалювальної системи;

всі оздоблювальні матеріали в приміщенні повинні бути матовими-

92

 


<