§1. Нотаріальні процесуальні правовідносини : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§1. Нотаріальні процесуальні правовідносини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

Цивільні права, що посвідчуються в нотаріальному процесі, мають бути гарантовані державою для забез­печення їх юридичної вірогідності, але ці права ма­ють бути визначеними на значний проміжок часу, що зумовлює необхідність тривалого збереження право-встановлюючих документів. Слід визнати за нотаріаль­ним процесом системний підхід у забезпеченні нота­ріальних проваджень, а саме: вчиняють нотаріальні провадження одні особи, а потім через деякий час документи надходять до інших органів на зберігання. В цьому випадку слід визнати, що нотаріальним проце­сом створюються нові “внутрішні” нотаріальні право­відносини, коли нотаріуси зобов'язані передати після збереження у нотаріальних конторах або на робочому місці приватного нотаріуса документи для довгостро­кового зберігання до нотаріального архіву. І цей про­цес також має регулюватися нотаріальним законо­давством, отже правовідносини, що виникають в цьо­му разі, слід відносити до нотаріальних. Це та багато інших аргументів свідчить про існування як право­відносин безпосередньо пов'язаних з вчиненням но­таріального провадження, а саме взаємовідносин но­таріус — клієнт, так і про властиві нотаріальному процесу додаткові взаємовідносини: нотаріус — інші нотаріальні органи. Прикладом таких взаємовідносин є передача посвідченого посадовою особою (ст. 40 За­кону) заповіту в державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Тому автор вважає, що до нотаріальних правовідно­син мають увійти як правовідносини, які безпосередньо стосуються вчинення нотаріального процесу — но­таріальні процесуальні правовідносини, так і нотарі­ально-адміністративні правовідносини, що стосують­ся організаційної структури нотаріату, визначають взаємовідносини між нотаріальними органами і регу­люються законодавством про нотаріат. Можливість об'­єднання цих правовідносин в одне поняття “нотарі­альні правовідносини” обґрунтовується єдиною нор­мативною базою, що регулює ці правовідносини, а саме Законом України “Про нотаріат”. Їх об'єднання пояснюється також єдиною функцією, із здійснен­ням якої пов'язується існування нотаріату як певної структури, здатної забезпечити не лише вчинення нотаріальних дій у визначеному законом нотаріально­му порядку, а й до самооновлення своєї структури, взаємодії з іншими правозахисними державними орга­нами тощо.

В юридичній літературі існує думка про відсутність но­таріальних процесуальних правовідносин, та вчені навіть не намагаються досліджувати та розкривати їх суть. Ця теорія базується на “аксіомі”, що нотаріус не перебу­ває в матеріально-правових відносинах з особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Але справляючи плату за вчинення нотаріальних дій, нотаріус бере на себе відповідальність за відповідність таких дій закону та підзаконним нормативно-правовим актам. Отже є можливість вважати, що нотаріус всту­пає у матеріальні правовідносини з особою. Не важко довести, що приватний та державний нотаріуси при цьому мають особисту заінтересованість і несуть особи­сту відповідальність. Так, приватний нотаріус, особисто вчиняючи нотаріальну дію, отримує за це плату за до­мовленістю із стороною, а державний нотаріус — заро­бітну плату. На підставі цього можна вважати, що у ви­падку, коли особа звертається до суду за захистом пра­ва порушеного нотаріальною дією та одночасно вима­гає відшкодування матеріальної та моральної шкоди від нотаріуса, ці відносини носять матеріально-правовий характер. Отже в даному випадку має місце особистий інтерес нотаріуса у вирішенні справи, наявність якого заперечують деякі автори'.

Відносячи нотаріуса до заінтересованих осіб в ч. 6 ст. 50 Закону “Про нотаріат” законодавець тим самим констатує його зацікавленість у вирішенні справи. Ос­кільки його інтерес прямо протилежний інтересам за­явника і він повинен відповідати за порушення прав і охоронюваних законом інтересів заявника, тому більш доречно називати його відповідачем. На підтвердження цієї думки можна навести положення ст. ст. 21 та 27 За­кону “Про нотаріат”, які прямо передбачають відпові­дальність нотаріусів за шкоду, заподіяну особі внаслі­док незаконних або недбалих дій. Таким чином, дане положення підтверджує наявність матеріально-право­вих зобов'язань нотаріуса перед особою.

Значно складніше визначити характер правовідносин осіб, для яких вчинення нотаріальних дій не є основ­ним функціональним завданням. В Законі ці правовідно­сини не обумовлені та відсутня норма, яка б передбача­ла, які вимоги повинні пред'являтися до таких осіб, їх рівень освіти та відповідальність, яку ці особи повинні нести.

Отже, нотаріальні процесуальні правовідносини, без­перечно, існують і мають досліджуватись поряд з інши­ми інститутами нотаріального процесу.

Слід також зазначити, що нотаріальним процесуаль­ним правом передбачена можливість виникнення пра­вовідносин між суб'єктами нотаріального процесу. У зв'язку з цим виникає необхідність їх дослідження, те­оретичного обгрунтування та законодавчого закріплен­ня.

Розглянемо ознаки нотаріальних процесуальних пра­вовідносин. По-перше, нотаріальне процесуальне пра-вовідношення має правовий характер, який визначаєть­ся нормами як законодавства про нотаріат, так і норма­ми матеріального права. Нотаріальним процесуальним правовідносинам притаманні наступні ознаки:

— обов'язковим суб'єктом цих правовідносин є нота­ріус або інша особа, уповноважена на вчинення нота­ріальних проваджень;

— неможливість нотаріуса при здійсненні своєї діяль­ності виходити за межі, санкціоновані державою або міжнародним правом;

— багато суб'єктність цих відносин, коли кількість сторін нотаріально посвідчуваної угоди не обмежується законодавством (наприклад, у правовідносинах, зумов­лених спадкоємством) тощо.

Та роль, яку державою відведено нотаріусу у нотарі­альному процесі досить значна, і в той же час його по­вноваження мають визначені законом межі.

Якщо цивільним процесуальним правовідносинам при­таманне здійснення правовідносин між сторонами лише через суд (суд-позивач, суд-відповідач), то в нотаріаль­них процесуальних правовідносинах не передбачається такої умови. Слід зауважити, що правоохоронна функ­ція державного нотаріуса в деяких випадках вимагає ана­логічного положення. Оскільки кожна із сторін угоди в нотаріальному провадженні має особистий інтерес, то необхідно зробити висновок, що у сторін угоди будуть прямо протилежні негативні наслідки від посвідчення такої угоди. Отже роз'яснення нотаріуса мають бути спря­мовані на обидві сторони, які, укладаючи угоду, забез­печують власні інтереси.

Нотаріальні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, які потенційно існують та забезпе­чуються державою, яка надає їм певного характеру (без-спірного), встановлюючи нормативними актами межі дозволеної поведінки суб'єктів нотаріального процесу.

Ці правовідносини виникають між суб'єктами нота­ріального процесу з моменту звернення громадян та юри­дичних осіб до нотаріусів та інших уповноважених осіб, яким державою надане право вчиняти нотаріальні про­вадження, та мають розвиватися на протязі вчинення нотаріального провадження. В цьому випадку суспільні відносини набувають характеру нотаріальних процесу­альних. Вони є складним явищем, оскільки обумовлю­ються множиною процесуальних зв'язків та різноманіт­ністю прав та обов'язків, які надані особам, що вчиня­ють нотаріальні провадження, та особам, які звертаються за їх вчиненням. Вони можуть розпочинатись за заявою одних осіб, і при їх вчиненні до нотаріального процесу можуть вступати за власною ініціативою інші особи. Нотаріальним процесуальним правовідносинам не ха­рактерний примус щодо їх суб'єктів.

Нотаріальні процесуальні правовідносини є складо­вою частиною суспільних правовідносин, тому держа­вою визначаються не лише їх внутрішні межі, дозволе­ний характер, а й передбачаються правові наслідки у випадках, коли ці межі або характер нотаріальних про­цесуальних правовідносин не відповідають нормам за­кону. Так, з виникненням у нотаріальних процесуаль­них правовідносинах ознак спірності нотаріальне про­вадження може зупинятися. Це зумовлюється бажанням осіб звернутися до суду з метою позбавлення нотаріаль­них процесуальних правовідносин такої властивості як спірність.

Законом передбачено, коли нотаріусом або іншою по­садовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, буде ви­явлено порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, вони повинні повідомити про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру (ст. 51 Закону), але при цьому в ст. 42 Закону не встановлено ніяких строків щодо вирішення цього питання. Тому, в разі, коли в цих правовідносинах будуть мати місце ознаки злочину, нотаріальне провадження повинно бути зупи­неним до закінчення перевірки обставин компетентни­ми органами слідства, прокуратури та суду.

З вищевикладеного випливає, що нотаріальні проце­суальні правовідносини охоплюють лише частину суспільних правовідносин, які можуть виникнути в про­цесі вчинення нотаріального провадження.

Таким чином, є необхідність визначити поняття межі нотаріальних процесуальних правовідносин та проаналі­зувати характер нотаріального процесу. Межі нотаріаль­них процесуальних правовідносин встановлюються кор­донами дозволеної поведінки суб'єктів правовідносин, оскільки нотаріальним процесом не передбачається мож­ливість для нотаріуса вживати заходів щодо регулюван­ня цих правовідносин, і він не наділений для цього про­цесуальними заходами впливу на суб'єктів правовідно­син. А характер нотаріальних процесуальних правовідно­син визначаються за такими ознаками:

. 1) добровільний вступ всіх суб'єктів нотаріального про­цесу до участі в ньому;

2) відсутність примусу навіть до зобов'язаної норма­ми матеріального права щодо вчинення нотаріального провадження особи;

3) в межах нотаріального процесу не передбачено ви­конання зобов'язань у примусовому порядку;

4) нерозголошення таємниці вчинюваних нотаріаль­них дій;

5) письмова форма реєстрації нотаріальних провад­жень;

6) зазначення в реєстрах відомостей даних про всіх суб'єктів правовідносин;

7) безспірність юридичних фактів і прав, що служать підставою для вчинення нотаріального провадження, які мають доводитись суб'єктами нотаріального процесу за допомогою безспірних доказів;

8) правоохоронний та правозахисний зміст діяльності нотаріальних органів.

Отже, характер провадження та його межі взаємопов'­язані, оскільки межі нотаріальних процесуальних пра­вовідносин складаються з умов вчинення нотаріального провадження, визначених законодавством про нотарі­ат, і при цьому враховується характер цих відносин.

За характером нотаріальних процесуальних право­відносин можна зробити висновок, що ці правовідно­сини повинні породжувати такі властивості нотаріаль-них документів як загальнообов'язковість та незмінність. Дійсно, характер цих правовідносин відрізняється демократичними ознаками, але будь-яке надання наслідкам цих правовідносин владного харак­теру призведе до небажаних результатів, одним з яких є фітішизація нотаріальної процесуальної форми. Так, одним із наслідків цих правовідносин є посвідчення договору між сторонами, який повинен нести в собі основні характерні ознаки правовідносин — доб­ровільність укладення та посвідчення договору, безспірність прав та обов'язків осіб тощо. Але за зго­дою суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідно­син умови договору можуть бути змінені або договір може бути розірваний за згодою обох сторін. Таким чином, нотаріально посвідчені документи не можуть вважатись такими правовими актами, на які поши­рюється така властивість, яка характерна для судових рішень, як незмінність. Щодо загальнообов'язковості, то документи, які посвідчені в нотаріальному поряд­ку, повинні набирати юридичної сили та бути обо­в'язковими як для нотаріальних органів, так і для осіб, за заявою яких вони посвідчені або засвідчені, а та­кож для підприємств, установ, організацій та фізич­них осіб на весь час їх дії.

Правовідносини не можуть складатись лише з вище-наведених прав і обов'язків нотаріуса, оскільки для існу­вання правовідносин необхідне співвідношення прав од­ного суб'єкта обов'язкам іншого та навпаки. Правова сутність нотаріальних процесуальних правовідносин по­ лягає також і в тому, що вони являють собою правовий зв'язок між органами, які вчиняють нотаріальні про­вадження, та іншими учасниками нотаріального проце­су. Цей зв'язок обумовлюється необхідністю охорони і захисту безспірних прав, посвідченням юридичних фактів, вчиненням інших нотаріальних проваджень з метою надання їм юридичної вірогідності.

Для цього Законом до особи, яка має намір займа­тись нотаріальною практикою, передбачаються значні вимоги; крім прав та обов'язків для нотаріуса передба­чається певне коло обмежень (чітко визначена компе­тенція; неможливість виконувати іншу оплачувану ро­боту тощо) для того, щоб запобігти можливості нега­тивного впливу на його професійну діяльність. Таким чином, держава створює систему гарантійних заходів для осіб, які звертаються до нотаріального проваджен­ня, і визначає нотаріуса обов'язковим суб'єктом нота­ріальних процесуальних відносин для виконання обо­в'язку — державного контролю за законністю. Тому но­таріальна процесуальна форма в деяких випадках зако­ном прямо встановлюється як обов'язкова, передбаче­на для здійснення найважливіших прав громадян, що зумовлює набуття нотаріально посвідченим докумен­том юридичної вірогідності.

Але обов'язок нотаріально посвідчувати найважливіші дії не позбавляє нотаріальні процесуальні правовідно­сини диспозитивної основи, оскільки їх виникнення та розвиток залежить від вольових дій осіб, які зверта­ються за вчиненням нотаріального провадження. Воль­овий характер нотаріальних процесуальних правовідно­син можна підкреслити тим, що вони утворюють сис­тему. Так, виникнення і розвиток одних правовідносин залежить від виникнення і розвитку інших, але вступ інших суб'єктів у вже існуючі правовідносини також має здійснюватись лише за їх згодою на це.

Під системою нотаріальних процесуальних правовідно­син розуміється правовий зв'язок між правами і обов'язками всіх суб'єктів нотаріального процесу як мате­ріального, так і процесуального змісту, який має охоп­люватись нотаріальною процесуальною формою. Так, це питання пов'язане із впливом на права осіб, їх послідов­ний розвиток на різних етапах та стадіях нотаріального процесу, та обумовлюється можливістю і необхідністю для окремих проваджень вступу в процес осіб, які не брали участі в його порушенні.

Автором поставлене завдання аналізу нотаріальних процесуальних правовідносин як системи. Тому сис­темна модель нотаріальних процесуальних правовідно­син є для нотаріального процесу базовою моделлю, на якій можуть грунтуватися ті чи інші параметри процесу, який являє собою складне, динамічне і в той же час цілісне утворення — систему, яка об'єднує множину суб'єктів та нотаріальних процесуальних правовідносин і розвивається стадійно, тому в ціло­му за своєю природою є складним правовідношен-ням.

Для виникнення нотаріальних процесуальних право­відносин необхідні певні підстави. До них відносяться:

норми, які закріплені в законі про нотаріат; наявність певних юридичних фактів.

Оскільки ці суспільні відносини, що складаються між органами нотаріату та особами, які звернулися за вчи­ненням нотаріальних проваджень, врегульовані норма­ми нотаріального процесуального права, тому найваж­ливішою передумовою виникнення, зміни або припи­нення нотаріальних процесуальних правовідносин є саме вказані норми. При відсутності норми не можуть бути визначені права та обов'язки суб'єктів нотаріальних про­цесуальних відносин та їх можливі процесуальні дії. Нор­ми нотаріального процесуального права визначають не тільки права та обов'язки суб'єктів нотаріального про­цесу, але й визначають шляхи та засоби правильного, швидкого, єдиного порядку вчинення нотаріальних про­ваджень.

До підстав виникнення нотаріальних процесуальних відносин відносяться юридичні факти, тобто обстави­ни, з наявністю яких нотаріальний процесуальний за­кон пов'язує виникнення, зміну або припинення нота­ріальних процесуальних правовідносин, які, як прави­ло, виникають на підставі не одного юридичного фак­ту, а декількох. Процесуальними юридичними фактами є дії, події або стан.

Так, юридичний факт — дія може визначати початок та розвиток нотаріальних процесуальних правовідно­син на певних стадіях нотаріального процесу. За загаль­ним правилом для виникнення нотаріальних процесу­альних правовідносин та порушення нотаріального процесу підставою є усна або письмова заява заінтере­сованої особи на вчинення нотаріальної дії. Винятком є порушення нотаріального процесу про вжиття за­ходів до охорони-спадкового майна за ініціативою но­таріуса, яка пов'язується з такою подією як надход­ження відомостей про необхідність вжиття заходів для охорони спадкового майна в разі смерті спадкодавця. Стан особи має безпосередній зв'язок з можливістю нотаріуса розпочинати нотаріальне провадження, а та­кож можливістю особи стати суб'єктом нотаріальних процесуальних правовідносин. Так, стан алкогольного або наркотичного сп'яніння необхідно пов'язувати з відмовою у вчиненні нотаріального провадження. Для виникнення нотаріальних процесуальних правовідно­син необхідна наявність правоздатності юридичних і Дієздатності фізичних осіб. А такі загальні та багатоас-пектні юридичні поняття як дієздатність та право­здатність впливають на можливість вчинення нотарі­ального провадження.

Елементи нотаріальних процесуальних правовідносин

До елементів нотаріальних процесуальних правовідно­син належать суб'єкти, зміст та об'єкт.

Всі учасники нотаріального процесу є суб'єктами но­таріальних процесуальних правовідносин. За певними оз­наками, характером заінтересованості, за своїм проце­суальним станом, за роллю в процесі суб'єкти нотарі­ального процесу виконують різні функції, переслідують певну мету. Всі ці ознаки створюють передумови для їх класифікації, яка має велике наукове, практичне та пра-вотворче значення. Доцільною є така класифікація суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин:

1) до першої групи відносяться особи, які вчиняють нотаріальні провадження:

— державні нотаріуси;

— приватні нотаріуси;

— уповноважені на вчинення нотаріальних проваджень посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських Рад народних депутатів;

— посадові особи, вказані у ст. 40 Закону;

— посадові особи консульських установ та диплома­тичних представництв України за кордоном;

2) до другої групи відносяться особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні. У даній групі необхідно виділити дві підгрупи. До першої підгрупи слід віднести осіб, які звернулись за вчиненням нотаріального про­вадження з метою охорони своїх власних прав та інте­ресів або вступають у вже розпочате провадження, а саме:

заявники (фізичні та юридичні особи) та заінтересо­вані особи, які можуть вступити в нотаріальний процес за власною ініціативою. До другої підгрупи слід віднести осіб, які порушують або вступають у нотаріальне про­вадження з метою охорони прав та інтересів інших осіб:

процесуальні представники фізичних та юридичних осіб;

3) до третьої групи слід віднести осіб, які сприяють здійсненню нотаріального процесу: перекладачі, експер­ти, свідки, поняті та інші.

Обов'язковим суб'єктом в цих відношеннях є осо­ба, яка вчиняє нотаріальне провадження. Особи, які вчиняють нотаріальні дії, входять до структури нотаріальних органів, тому більш детально це питання буде розглянуто при викладенні структури нотаріальних

органів.

До другої групи суб'єктів нотаріальних правовідносин входять особи, що беруть участь у нотаріальному про­вадженні. В законодавстві про нотаріат відсутні норми, які б спеціально це питання регулювали. Висновки про участь в нотаріальному провадженні осіб, що зверну­лись за вчиненням нотаріального провадження можна зробити, лише переглядаючи Закон та Інструкцію. Навіть питання про представництво інтересів заявників або юридичних осіб не знайшло свого відображення в За­коні. Зрозуміло, що воно базується на нормах Цивіль­ного кодексу, але, на думку автора, має бути відповід­ним чином узгоджене з характером нотаріального про­цесу і знайти своє місце в законі. Оскільки існуюча но­таріальна практика свідчить про суттєві теоретичні по­милки та недостатність правової регламентації інститу­ту представництва, автором це питання винесено до окремої глави, в якій знайшли місце не тільки підстави для представництва довірчого, а й інших видів пред­ставництва.

Отже, до цієї групи віднесено всіх осіб, що мають осо­бистий інтерес до вчинення нотаріального проваджен­ня і безпосередньо беруть участь у його здійсненні. Це мають бути крім вище перерахованих треті особи угод або кредитори, спадкоємці за законом або заповітом та інші особи, на права яких може вплинути нотаріальне провадження. Але ці особи обов'язково мають брати участь у нотаріальному провадженні особисто або через представника, оскільки в противному разі вони не бу­дуть вважатись учасниками нотаріального процесу, що в наступному позбавляє їх права на оскарження нота­ріальних дій або навіть матеріального права, яке визна­чає їх потенційну можливість стати суб'єктом нотарі­альних процесуальних правовідносин. Так, спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть продовжити строк для прийняття спадщини на підставі рішення суду або за згодою всіх інших спадкоємців, в противному разі вони втрачають право спадкоємства. На сьогоднішній день особи, які не брали участі в нотарі­альному провадженні, практично не можуть вважатись учасниками нотаріального процесу та суб'єктами нота­ріальних процесуальних правовідносин.

В нотаріальному процесуальному законодавстві не на­ведений перелік прав осіб, що звертаються за вчинен­ням нотаріального провадження або можуть вступити в нотаріальний процес за власною ініціативою, але слід визначити серед них такі:

— в будь-який момент нотаріального процесу до його закінчення особа може відмовитись від вчинення нота­ріального провадження;

— на будь-якій стадії нотаріального процесу відкласти вчинення нотаріальних дій, якщо у особи виникли сум­ніви у доцільності цього нотаріального провадження;

— впливати на порядок посвідчення або засвідчення нотаріальних актів, якщо ці вимоги особи не порушу­ють законодавче закріплених норм;

— вимагати від нотаріуса додаткових пояснень, якщо його роз'яснення (передбачені ст. 5 Закону) не були до­статніми для особи;

— вимагати від нотаріуса чи іншої особи, що вчиняє нотаріальні дії, викласти причини відмови у вчиненні нотаріальної дії у письмовій формі (за аналогією із ст. 49 Закону).

Вищезазначені права — це загальні права суб'єктів другої групи, які, на думку автора, мають увійти окре­мою нормою до Закону для того, щоб конкретизувати нотаріальні процесуальні правовідносини. Хоча для суб'єктів окремих нотаріальних проваджень передбача­ються їх додаткові та специфічні права в нотаріально­му процесі.

Так, положення про те, що в будь-який момент нота­ріального процесу до його закінчення особа може відмовитись від вчинення нотаріального провадження, є про-яовженням принципу диспозитивності нотаріальних про­цесуальних правовідносин, оскільки також є виявом волі особи, що звернулась за вчиненням нотаріального провадження. Зрозуміло, що таке волевиявлення не може завдавати шкоди державним та приватним нотаріусам, але щодо оплати за вчинення нотаріального проваджен­ня то вона повинна здійснюватися пропорційно вико­наній нотаріусом роботі. Тобто в цьому випадку є мож­ливість говорити про повернення особі лише частини сплаченого державного мита або оплати праці приват­ного нотаріуса, оскільки ними була проведена відповід­на робота, мали місце витрати робочого часу та бланків нотаріальних документів.

Продовженням положення щодо волевиявлення осо­би буде відкладення вчинення нотаріального провад­ження, якщо у особи виникли сумніви у доцільності вчинення цього провадження і їй потребується час для роздумів або додаткових консультацій.

Так, під впливом на порядок вчинення нотаріального провадження слід розуміти прохання особи, звернене до нотаріуса, щодо конкретних особливостей нотаріаль­ного процесу. Тут мається на увазі прохання про пере­дачу заяви іншій особі не через поштове відправлення, а через помічників або кур'єрів; про прийняття в депо­зит грошових сум або цінних паперів на визначений строк з поверненням заявнику особисто в разі невиконання вимог угоди іншою стороною, тобто коли ця нотаріаль­на дія є гарантією щодо виконання сторонами угоди своїх обов'язків тощо.

Вимога щодо додаткових пояснень, якщо роз'яснен­ня нотаріуса (передбачені ст. 5 Закону) не були достат­німи для особи, може зумовлюватись юридичною нео­бізнаністю особи. Тому це положення встановлює не­обхідність правового регулювання питання, які саме правові моменти потребують роз'яснень нотаріуса. У зв'язку з цим в Інструкції необхідно передбачити перелік норм матеріального права для кожного нотаріаль­ного провадження, в якому повинні зазначатися ті нор­ми права, які безпосередньо стосуються порядку вчи­нення нотаріального провадження, а також прав та обо­в'язків осіб, що виникають після вчинення нотаріаль­ного провадження, та юридичні наслідки. Саме ці роз'­яснення повинен буде давати нотаріус особі, а інші правові положення, які вимагатиме роз'яснити особа, слід вважати юридичною консультацією. На сьогодні практично на будь-яке питання, що стосується норм матеріального, сімейного, фінансового, цивільного про­цесуального та інших норм права, які в тій чи іншій мірі стосуються вчинюваного провадження, нотаріус зо­бов'язаний надавати роз'яснення-консультації, отже осо­ба має на це право.

На підставі аналізу нотаріальної практики можна зро­бити наступну пропозицію; нотаріус вже сьогодні може розробити власну “Пам'ятку” щодо вчинення кожного нотаріального провадження, яку пропонувати заявни­ку для попереднього ознайомлення. В цю Пам'ятку ма­ють увійти відомості про документи, які особа повин­на надати нотаріусу для вчинення нотаріальної дії, про розмір державного мита або розмір оплати праці при­ватного нотаріуса, процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження, про процесуальні права та обов'язки громадян тощо. Така Пам'ятка дозволить скоротити час консультацій та роз'яснень нотаріусом, оскільки з такою Пам'яткою громадяни зможуть оз­найомлюватись самостійно, а у разі, якщо деякі поло­ження Пам'ятки потребують додаткових пояснень, звер­нутися до нотаріуса.

Суттєвим процесуальним моментом, який має бути досліджений в нотаріальному процесі, є інститут пред­ставництва. Так, в Законі України “Про нотаріат” зроб­лена суттєва помилка, яка характеризує рівень сприй­няття інституту представництва в нотаріальному про­цесі. Пропонується замість довіреності посвідчувати доручення, прирівнені до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону та інші), хоча в Цивільному кодексі з поняттям доручення пов'язуються зовсім інші — до­говірні правовідносини. Таке невірне застосування поняття свідчить про невідповідне його значенню сприйняття важливості поняття довірчих правовідно­син. Автором відокремлені процесуальне представниц­тво фізичної особи або кількох фізичних осіб від пред­ставництва юридичних осіб, оскільки за змістом пра­вовідносин вони мають суттєво відрізнятись і тому мати відповідно цьому положенню різні документи, що виз­начатимуть передачу повноважень. Більш детально це питання висвітлено в главі VI.

Свідки в нотаріальному процесі мають відігравати знач­ну роль, оскільки практично при виникненні негатив­них наслідків у результаті вчинення нотаріального про­вадження довести положення, про виконання нотаріу­сом обов'язку щодо роз'яснення особі її прав та обо­в'язків, а також наслідків вчинюваних нотаріальних дій, не можливо. Цей аспект досить важливий, оскільки зміст таких роз'яснень до цього часу не визначений. За чин­ним законодавством не передбачається обмежень щодо участі в нотаріальному процесі свідків, а в деяких ви­падках прямо передбачається можливість їх участі — по­свідчення шлюбного контракту. Отже в процесі по­свідчення угод за згодою обох сторін можуть брати участь і свідки. Таким чином, автором пропонується віднести до прав осіб, які укладають угоди, право на залучення до нотаріального процесу свідків. Але згода на посвідчен­ня угоди з участю свідків має бути двосторонньою, ос­кільки цього вимагає принцип рівності прав сторін уго­ди, принцип дотримання таємниці вчинюваних нотарі­альних дій та загальний характер нотаріальних процесу­альних правовідносин. Однак не слід вважати, що ці положення змушують обидві сторони обов'язково збері­гати умови угоди в таємниці, оскільки це загальне пра­вило в основному носить зобов'язальний характер для нотаріусів та інших посадових осіб, що вчиняють нота­ріальні дії.

Таким чином, питання щодо участі свідків у нота­ріальному процесі потребує додаткового регламенту­вання. Їх участь в нотаріальному процесі може знахо­дитись під умовою дотримання ними таємниці вчи­нюваних нотаріальних дій, бажанням обох сторін уго­ди на участь в процесі свідків, навіть особовий склад свідків повинен узгоджуватись сторонами, а також покладенням на них обов'язку дотримуватись таєм­ниці вчинюваних нотаріальних дій. Такий обов'язок необхідно узгоджувати з відповідальністю цих осіб за розголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій та, безумовно, з можливістю цих осіб відповідати на запитання офіційних осіб: слідчих, суддів, прокурорів, адвокатів та інших осіб. Таким чином, участь свідків в нотаріальному процесі може зумовлюватись не лише урочистими випадками — посвідченням шлюбного контракту, а її необхідно узгоджувати з правовими функціями їх участі.

Додаткової регламентації потребує й питання про участь в нотаріальному процесі понятих, які мають за­лучатися до провадження щодо вжиття заходів до охо­рони спадкового майна.

До ознак участі цих осіб в нотаріальному процесі має увійти незаінтересованість цих осіб у наслідках вчиню­ваного провадження, що зумовлюється створенням не­обхідних умов для правильної і повної фіксації пере­бігу та результатів певних дій суб'єктів нотаріального провадження. Свідки та поняті в нотаріальному про­цесі повинні бути наділені комплексом процесуальних прав та обов'язків, які мають бути законодавче закріп­лені. Тому нотаріус при вчиненні нотаріальних провад­жень буде зобов'язаний роз'яснювати їх процесуальні права та обов'язки в процесі та можливу відпові­дальність. Одним із наслідків участі цих осіб в нотарі­альному процесі буде можливість суду залучити 'їх до розгляду справи в суді, де вони будуть допитані в якості свідків про відомі їм обставини вчиненого нотаріаль­ного провадження.

Остання група осіб, які сприяють вчиненню нотарі­ального процесу, — перекладачі, експерти, органи опі­ки та піклування беруть участь в нотаріальному процесі на підставі не нотаріальних процесуальних правовідно­син а в силу договірних або адміністративних повнова­жень тому однозначно говорити про їх участь у вчи­ненні нотаріальних проваджень важко. Так, органи опі­ки та піклування в силу їх повноважень надають дозвіл на вчинення тих чи інших нотаріальних проваджень, в яких беруть неповнолітні або недієздатні особи, але вони не замінюють цих осіб, не можуть діяти їм на шкоду, діяти у власних інтересах або інтересах їх близьких ро­дичів тощо. Їх повноваження визначаються законодав­ством про ці органи. Перекладачі здійснюють участь в нотаріальному процесі з одного боку відповідно до ви­мог ст. 15 Закону, а з іншого — на підставі цивільної угоди про надання послуг.

Правовідносини нотаріусів з органами, що здійсню­ють експертизу документів також потребують регламен­тації.

Органи БТІ, РАГСу, банки та інші органи, які утри­мують письмові та речові докази — відомості, докумен­ти, речі, що передавались на зберігання, на вимогу нота­ріуса на підставі норм нотаріального законодавства (п. 1 ст. 4, ст. 46 Закону) повинні надавати наявні в них відомості та документи, необхідні для вчинення нота­ріального провадження, але законом про нотаріат не передбачається відповідальність цих осіб за несвоєчасне виконання вимог нотаріуса або невиконання взагалі. Отже зміст цих правовідносин також виходить за межі нотаріально-процесуальних.

Таким чином, зміст нотаріальних процесуальних пра­вовідносин — це сукупність процесуальних прав та обо­в'язків суб'єктів, що визначені у законі. Традиційно об'єктом правовідносин визначають пред­мет, на який спрямована діяльність учасників право-відношення, яка здійснюється в процесі реалізації ними своїх юридичних прав та обов'язків. Отже таким об'єктом для нотаріальних процесуальних правовідносин є по­свідчення прав та фактів, що мають юридичне значен­ня, та вчинення інших нотаріальних проваджень, пе­редбачених законодавством про нотаріат. Кожне окреме нотаріальне правовідношення має своїм об'єктом як окрему нотаріальну дію, так і певну умову угоди або певне право, або обов'язок, а також обставину, що підлягає посвідченню або засвідченню. Крім того, будь-яка обставина, що підлягає встановленню на підготовчій стадії нотаріального провадження, може викликати пра­вові наслідки — відмову у вчиненні нотаріального про­вадження, тобто зміни у правовідносинах. Отже, об'єктом нотаріальних процесуальних правовідносин є процесу­альні дії, але на підставі того, що нотаріальні дії можуть бути спрямовані на аналіз певної інформації — про відповідність умов угоди вимогам законодавства, то най­поширенішим об'єктом нотаріальних процесуальних правовідносин є також інформація, з якою пов'язуєть­ся можливість вчинення нотаріального провадження. Так, з наявністю в документі відомостей, що порочать честь та гідність людини, пов'язується можливість вчинення нотаріальної дії щодо засвідчення справжності підпису на документах (ст. 78 Закону).

Значення нотаріальних процесуальних правовідносин полягає в тому, що вони є добровільною формою охо­рони та захисту безспірних прав та реалізації норм пра­ва при здійсненні нотаріального процесу.

Нотаріальні процесуальні правовідносини виступають у якості процесуальної гарантії всебічної охорони та за­хисту прав і інтересів осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальних проваджень. Важливість їх зумовлюється тим, що в них реалвно втілюється процесуальна форма — єдиний порядок ведення нотаріального процесу та діловодства. Через нотаріальні процесуальні правовідноси­ни правильно визначається коло заінтересованих у вчи­ненні нотаріального провадження осіб, сфера належної поведінки суб'єктів цих правовідносин та забезпечення

звитку нотаріального процесу шляхом здійснення цими суб'єтами своїх прав та обов'язків.

Нотаріальні процесуальні правовідносини пов'язані із матеріально-правовими відносинами, що зумовлює можливість захисту їх суб'єктами своїх прав та охоро-нюваних законом інтересів в нотаріальному порядку.