§7. Принципи діяльності та організації нотаріату в Україні : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§7. Принципи діяльності та організації нотаріату в Україні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

Зміни в політичному та економічному житті України вимагають правового забезпечення. Одночасно і сама пра­вова система потребує оновлення змісту, організацій­них форм та методів функціонування. Ці завдання не­можливо виконати без визначення основних напрямків правового розвитку суспільних правовідносин, складо­вою частиною яких є нотаріальні процесуальні право­відносини, тобто ці основні напрямки є можливість виз­начити як принципи побудови та функціонування но­таріату в Україні.

В Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувались нотаріального процесу, але конституційні принципи безпосередньо стосуються і пра­вовідносин у нотаріальному процесі. Так, ст. 8 Консти­туції України передбачається, що в Україні визначаєть­ся і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і по­винні їй відповідати, її норми є нормами прямої дії. Отже, ці положення не можуть не впливати на нотарі­альний процес. З цього положення можна зробити вис­новок також, що принцип верховенства права — це принцип верховенства закону. А принцип верховенства закону у власному розумінні цього поняття означає виз­начальну, провідну роль закону в правовій системі, зок­рема в системі джерел права, його вищу юридичну силу щодо підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає співвідношення закону та інших норма­тивно-правових актів. Таким чином, в ієрархії джерел права пріоритетна роль відводиться Конституції Украї­ни, що має вищу юридичну силу та є Основним Зако­ном України, тому інші нормативно-правові акти ма­ють прийматися на основі Конституції та відповідати їй.

Значення принципів нотаріального процесуального права полягає в тому, що вони:

— є основою для об'єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою даної галузі права;

— вони є похідною основою для тлумачення норм нотаріального процесуального права, розуміння їх змісту та значення;

— вони не тільки характеризують нотаріально-проце­суальне право України, але є основною підставою для порівняння норм, що регулюють діяльність нотаріату в Україні, з аналогічними нормами іноземних країн та в першу чергу з країнами Міжнародного Союзу Латинсь­кого нотаріату, членами якого є нотаріуси 66 країн світу.

Всі принципи нотаріального процесуального права — це найважливіші прояви демократизму нашого суспіль­ства, основним завданням якого є побудова правової держави.

Принципи нотаріального процесуального права як і принципи будь-якої галузі права тісно взаємопов'язані між собою та являють собою одну логіко-правову сис­тему. Тільки в сукупності та у якості системи вони ха­рактеризують нотаріальне процесуальне право як само­стійну галузь права, яка побудована, перш за все, на конституційних засадах. Порушення одного принципу, як правило, тягне до порушення іншого. Одні принципи У Цій системі можна розцінювати як гарантії реалі­зації інших.

Зміст будь-якого принципу нотаріального процесуаль­ного права розкривається не тільки безпосередньо од­нією нормою, але й змістом інших принципів галузі. Так, принцип диспозитивності не може бути реалізовний са­мостійно, бо він тісно пов'язаний принципом сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів, а також безпосередньо залежить від принципів закон­ності та обгрунтованості нотаріальних актів. Але кож­ний принцип, входячи в систему, займає своє власне, спеціальне та самостійне, тільки йому відведене місце. Саме це обумовлює його взаємозв'язок з іншими прин­ципами, забезпечуючи ефективність самостійного впливу на суспільні відносини і результативність дій всіх пов'я­заних з ним принципів.

Система принципів нотаріального процесуального пра­ва є індивідуальною, оскільки залежить від предмета нотаріального процесуального права. Система принципів разом із предметом та методом характеризують са­мостійність нотаріального процесуального права як га­лузі.

Принципи організації та діяльності нотаріату в Україні виражають найбільш суттєві риси правового регулювання суспільних відносин, які випливають з Конституції Ук­раїни та одержали своє закріплення в Законі України “Про нотаріат”, а також зумовлюються змістом діяль­ності нотаріальних органів. В систему принципів нотаріального процесуального права входять:

— принцип законності ( ст. 5, 7, 21, 39, 47, 49, 51 Закону);

— принцип обгрунтованості нотаріальних актів;

— принцип національної мови (ст. 15 Закону);

— принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону);

— принцип, який відоображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюва­них нотаріальних дій (Ст. 8 Закону);

— принцип диспозитивності;

— принцип незалежності нотаріусів;

— принцип неупередженості нотаріусів;

— принцип доступності і гарантованості охорони і за­хисту безспірних прав;

— принцип безспірності нотаріального процесу;

— принцип рівності прав всіх учасників нотаріального процесу.

Принцип законності проявляється, перш за все, в тому, що державні нотаріуси, приватні нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, повинні керуватися в своїй діяльності Законом та іншими нормативними актами, які регулюють їх діяльність (ст. 7 Закону). Таки­ми нормативними актами є Закон України “Про нотаріат”, Інструкція “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р., та інші. Суттєве значення для діяльності органів нотаріату має цілий ряд норм цивільного, цивільного процесуального, земельного, сімейного, трудового, адміністративного законодавства, оскільки нотаріуси та інші посадові особи, вчиняючи нотаріальні дії, повинні застосовувати ці норми до конкретних правовідносин. Принцип законності полягає і в тому, що вищезазна­чені суб'єкти зобов'язані перевірити відповідність дій, які вони вчиняють, та наданих їм документів закону. Наприклад, нотаріус не може посвідчити договір по­зики, якщо позикодавець включив в умови договору сплату процентів позичальником. Такий договір є не­законним та протирічить вимогам ст. 374 ЦК України.

У випадках, коли будуть встановлені порушення закон­ності окремими громадянами або посадовими особами, посадові особи нотаріату зобов'язані повідомити про це органи слідства або прокурора для вжиття заходів.

Із принципу законності випливає обов'язок нотаріусів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні яії додержуватись встановленого законом порядку і правил оформлення нотаріальних документів, а та­кож підстав та порядку відмови в їх здійсненні. Відпо­відно до ст. ст. 5, 49 Закону у вчиненні нотаріальної дії може бути відмовлено, якщо вона суперечить законові. Не приймаються до вчинення нотаріальних дій доку­менти, які не відповідають вимогам законодавства (ст. 47 Закону) і які вміщують відомості, що порочать честь та гідність громадянина.

Отже, принцип законності зумовлений ст. 8 Консти­туції України та спирається як на загальні норми права, так і на спеціальні, що передбачені законодавством про нотаріат.

Принцип обгрунтованості нотаріальних актів передбачає всесторонню перевірку: документів, які не­обхідні для вчинення нотаріальної дії, за призначенням, за змістом, за достовірністю; встановлення особи гро­мадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії; перевірку дієздатності громадянина та правоздатності юридичних осіб; у випадку звернення представника — його повноваження тощо.

Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину повинні бути перевірені документи, які доказують факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщи­ни, факт прийняття спадщини, якщо заяву з проханням про видачу свідоцтва про право на спад­щину подано після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, склад та місце знаходження спад­кового майна, коло осіб, які мають право на спадщи­ну. Якщо в склад майна входить будівля, квартира, транспортний засіб тощо, що підлягає реєстрації, перевіряються документи щодо належності цього май­на спадкодавцю (довідка-характеристика бюро техні­чної інвентаризації, свідоцтво про реєстрацію, техні­чний паспорт тощо).

Якщо оригінал документа викликає сумнів, то він може бути направлений на експертизу.

Державною мовою нотаріального діловодства є україн­ська мова (ст. 10 Конституції України). Нотаріальні про­вадження вчиняються українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

До норм чинного законодавства, що регулюють засто­сування української мови, відносяться Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 року, Закон України “Про нотаріат”.

Закон “Про нотаріат” (ст. 15) передбачає ведення нотаріального діловодства відповідно до статті 20 Зако­ну “Про мови в Українській РСР”, яка передбачає мож­ливість застосування мови більшості населення для ок­ремої місцевості. Отже, цей принцип відповідає вимо­гам ст. 10 Конституції України, яка передбачає всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сфе­рах суспільного життя на всій території України, що має забезпечувати держава. Це положення також цілком відповідає й ч. 2 ст. 10 Конституції України, яка гаран­тує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України, статті 23 Закону “Про мови в Українській РСР”, якою визна­чається, що юридична допомога громадянам і організа­ціям подається українською мовою або мовою, прий­нятною для сторін.

У відповідності з цим принципом, якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних до­кументів та роз'яснення, які надає нотаріус при вчи­ненні нотаріального провадження, мають перекладатись цій особі нотаріусом або перекладачем.

Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону) полягає в обов'язку нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиня­ють нотаріальні дії, сприяти цим суб'єктам у здійсненні їх прав та законних інтересів, роз яснювати їм права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Сприяння проявляється також і в тому, що нотаріуси мають право і за заявою особи повинні витребувати від підприємств, установ та організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій (ст. ст. 4, 46 Закону), за­безпечувати здійснення нотаріального провадження для осіб, які не володіють українською мовою, з участю пе­рекладачів. Цей принцип випливає з конституційної нор­ми, якою передбачається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України).

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії на прохання громадян та організацій, мо­жуть складати проекти угод і заяв, виготовляти копії до­кументів, виписки з них, давати роз'яснення з питань вчи­нення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Нотаріуси сприяють органам слідства та суду у здійсненні їх державних обов'язків.

Принцип сприяння громадянам та юридичним осо­бам у здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів полягає в тому, що ніякими строками не обмежується їх можливість укладати будь-які дозволені законом уго­ди щодо свого майна, а також можливість за згодою всіх осіб, що брали участь у нотаріальному провадженні, змінити або скасувати ці угоди.

Саме у цьому принципі розкривається правова природа нотаріату як особливого юрисдикційного органу. На дум­ку автора, принцип сприяння має розкриватись не тільки в можливості і необхідності вчинення нотаріального про­вадження, а й має ставити питання перед особами, які вчиняють нотаріальні провадження, яким чином є мож­ливість збільшити кількість вчинюваних нотаріальних дій, зробити їх доступнішими, покращити рівень юридичної

ДОПОМОГИ ТОЩО.

Принцип, який відображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюва­них нотаріальних дій (ст. 8 Закону), проявляється в тому, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержуватись таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинювались нотаріальні дії. Законом передбачені деякі винятки з цього правила.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання та слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'яз­ку з кримінальними, цивільними, господарськими спра­вами, що знаходяться у їх провадженні. З приводу ого­лошення змісту вчинених нотаріальних дій при розгляді справ у судах є можливість ставити питання перед суд­дею про необхідність розгляду справи у закритому судо­вому засіданні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування. Це положення не досить чітко викладає направленість такої вимоги. Із змісту можна зробити висновок про те, що перевірятись повинна лише діяльність нотаріусів щодо стягнення державного мита та цілей оподаткування, але нотаріальні провадження можуть бути підставою для виникнення у громадян нео­податкованих прибутків. Так, без реєстрації підприєм­ницької діяльності можна купувати та продавати будинки тощо. Така діяльність може бути встановлена за допомо­гою довідок нотаріусів про вчинення нотаріального про­вадження.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Виділення цього положення у самостійну ча­стину 5 статті 8 Закону надає можливість судити про те, що вищезазначені державні органи — суди, прокурори та інші не можуть бути ознайомлені нотаріусом із змістом заповіту. Так, при розгляді справи про визначення правильності оподаткування не може оголошуватись або витребовуватись зміст заповіту, складеного особою, що перебуває під слідством або судом.

Інші особи повинні додержуватися таємниці, якщо їм стало відомо про вчинені нотаріальні дії у зв'язку з ви­конанням службових обов'язків. Це положення, безпе­речно, стосується посадових та службових осіб вищепе-рерахованих державних установ, але в межах, які не про-тирічать їх службовому обов'язку. Так, якщо в справі є відомості, одержані від посадових осіб нотаріату, то по­ширення й оголошення цих відомостей дозволяється лише для виконання службових обов'язків.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також особи, яким про вчинені нота­ріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, винні в порушенні таємниці вчи­нюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у по­рядку, встановленому законодавством України. Відпо­відальність за розголошення змісту вчиненого нотарі­ального провадження повинна покладатись також на ста­жистів. Оскільки законодавством така відповідальність для стажистів не передбачається, то її необхідно ввес­ти, а до відповідних змін у законі доречно це положен­ня зазначати в контракті про прийняття такої особи на роботу.

Принцип диспозитивності проявляється в тому, що для здійснення нотаріальних дій необхідна особиста ініціатива заінтересованої особи. Цей принцип випли­ває із ст. 19 Конституції України, яка проголошує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений ро­бити те, що не передбачено законодавством. Тільки в окремих випадках нотаріальні дії в інтересах одних осіб можуть здійснюватись іншими: органами державного Управління, організаціями та громадянами. До таких дій відносяться: засвідчення достовірності копії документів, виписок з них, вжиття заходів до охорони спадкового майна. Цей принцип проявляється також в праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчи­неної нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Досить контрасно цей принцип проявляється у ситу­ації, коли до нотаріуса звертаються особи за посвідчен­ням угоди та надають для цього готовий проект догово­ру. В деяких нотаріальних конторах, а також приватни­ми нотаріусами ставиться під сумнів можливість по­свідчення договору за наданим сторонами проектом че­рез те, що в цьому випадку від нотаріуса потребується детальний аналіз законності умов такого договору, ос­кільки нотаріус не брав участі у його складанні. Ця но­таріальна дія буде вимагати від нотаріуса витрат значно більшого часу, в той час як в пам'яті персонального комп'ютера нотаріуса існують шаблони аналогічних до­кументів. Отже, ця правова ситуація може тлумачитись із двох позицій: нотаріусом — відповідно до його права складати проект договору та особами, які як суб'єкти нотаріального процесу також мають на це право. На по­гляд автора, в цьому випадку необхідно апріорі виходи­ти з принципу диспозитивності нотаріального процесу, тобто особи мають право самі складати проекти угод, але якщо нотаріусом буде доведено незаконність змісту такого договору, а особа буде наполягати на його по­свідченні, він повинен відмовити у вчиненні нотаріаль­ної дії.

Принцип незалежності нотаріусів базується на підко­ренні їх тільки закону і при здійсненні своєї діяльності вони нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права та міжнародних договорів.

Цей принцип грунтується на особистій відповідаль­ності нотаріусів за вчинення нотаріальних дій. Навіть державні нотаріуси, хоча їх відповідальність, в першу чергу, стосується 'їх професійних та посадових обов'язків перед державною нотаріальною конторою, несуть осо­бисту відповідальність за правомірність їх дій. Таке пра­вове регулювання діяльності має визначати й особли­вий характер принципових питань щодо здійснення но­таріальних дій нотаріусами України. Не може і не пови­нен нотаріус, що правомірно здійснює свою діяльність на підставі закону, знаходитись в залежності від думки з цього приводу будь-яких інших посадових або службо­вих осіб або органів. Інакше цю відповідальність необхід­но розподіляти й на цих осіб та органи. З іншого боку, нотаріус, що не додержується вимог закону, має відпо­відати за наслідки своєї діяльності, і в цьому випадку законом передбачено, що органами, які наділені пра­вом в тій чи іншій мірі здійснювати вплив на нотаріусів та посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, є Міністерство юстиції, суди загальної юрисдикції, а та­кож органи прокуратури.

При цьому принцип диспозитивності безпосередньо пов'язаний з принципом незалежності нотаріусів, ос­кільки саме особи, які звернулись до нотаріального про­вадження, мають право на оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Навіть можливість звернення прокурора до суду з заявою на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні в більшості зумовлюється диспозитивністю права такої особи.

Принцип неупередженості нотаріусів — це логічне про­довження принципу незалежності нотаріуса, який крім впливу з боку державних органів має бути звільнений від впливу на його діяльність інших можливих інтересів, що можуть випливати із родинних і шлюбних відносин. Так, ст. 9 Закону передбачається обмеження у праві вчи­нення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників Даної нотаріальної контори, працівників, що перебува­ють у трудових відносинах з приватним нотаріусом або працівниками даного виконавчого комітету. Отже, в цьо­му випадку держава гарантує особам, що звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їх інте­реси не можуть входити в протиріччя з особистими інте­ресами нотаріуса. Цей принцип має сприяти об'єктив­ності нотаріальної діяльності.

Принцип доступності і гарантованості охорони і захи­сту безспірних прав характеризується тим, що діяльність нотаріальних органів спрямована на охорону і захист безспірних прав фізичних та юридичних осіб, де б вони не знаходились. Тут мається на увазі, що організацій­ною структурою нотаріальних органів охоплюється вся територія України, надається юридична допомога гро­мадянам України в іноземних країнах, навіть передба­чено вчинення значимих нотаріальних дій на суднах, що плавають під прапором України тощо.

Нотаріальний процес передбачає можливість звернен­ня особи за вчиненням нотаріальної дії у будь-яку нота­ріальну контору або до приватного нотаріуса, за винят­ком передбачених у Законі випадків, що зумовлено ви­могами предметної та територіальної компетенції. Звільнення, згідно Декрету Кабінету Міністрів “Про дер­жавне мито”, певних категорій осіб від сплати держав­ного мита забезпечує їх можливість безкоштовно вчи­няти нотаріальні дії.

Законом передбачається єдиний порядок нотаріаль­ного діловодства, процесуальний порядок вчинення но­таріальних дій, який має бути простим та зрозумілим, оптимально поєднувати в собі необхідність та доцільність.

Цей принцип гарантується правом кожного громадя­нина або юридичної особи на оскарження в суді непра­вомірних дій нотаріусів та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними та недбали­ми діями посадових осіб нотаріату.

Принцип безспірності нотаріального процесу може бути визначений, виходячи з аналізу розділу VIII Кон­ституції. Так, Конституцією передбачається, що право судити про права та обов'язки осіб у тих чи інших пра­вовідносинах належить до виключної компетенції судів (за аналогією із ст. 124 Конституції). Отже, на нотаріуса покладається не вирішення спірних правовідносин, а лише посвідчення безспірних прав та обов'язків осіб у правовідносинах тощо. Нотаріус не може і не повинен аналізувати права осіб, він також має отримувати від осіб безспірні докази про існування юридичних обста­вин, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення прав осіб у визначених законом право­відносинах. Законом надане право нотаріусу самому в необхідних випадках, але за ініціативою осіб, витребо-вувати від відповідних установ або організацій потрібні для вчинення нотаріального провадження документи.

Отже, якщо правовідносини не визначені законом, то нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії. У будь-яких випадках спірності прав осіб, що звернулись за вчи­ненням нотаріального провадження, нотаріус має відкладати вчинення нотаріальної дії та роз'яснювати цим особам їх право — звернутись до суду за вирішен­ням спірних правовідносин.

Таким чином, нотаріус має виходити з конституцій­ного принципу, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України).

Отже, положення про рівність прав всіх учасників но­таріального процесу є ще одним принципом, власти­вим нотаріальним провадженням. Правовідносини, що складаються при вчиненні нотаріального провадження, мають забезпечувати захист та охорону не лише всіх осіб, ЩО беруть участь в нотаріальному провадженні, а й тих осіб, права яких можуть зачіпатись нотаріальним про­цесом. Саме на вирішення цієї задачі і має бути спря­мована діяльність нотаріальних органів і посадових осіб, яким законом надане право вчиняти нотаріальні про­вадження.