§6. Місце нотаріального процесу в правовій системі України : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§6. Місце нотаріального процесу в правовій системі України

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

Держава наділила нотаріуса певними владними повно­важеннями, серед яких є посвідчення лише безспірно-го права, безспірних фактів, вжиття охоронних заходів, надання документам виконавчої сили тощо. Отже нота­ріальний процес можна характеризувати як безспірний.

Але питання про місце нотаріального процесу в пра­вовій системі носить теоретичний характер, і відносно вирішення цього питання в юридичній літературі не­має єдиної думки. Так, більшість вчених відносять но­таріальний процес до несудових форм захисту цивіль­них прав та охоронюваних законом інтересів, іноді вва­жають самостійним, але поєднують його з цивільним процесом'.

Про схожість нотаріального процесу з адміністратив­ним процесом свідчить і кілька інших ознак: у нотарі­альному процесі не вирішуються спірні питання; нота­ріальні акти вчиняються на підставі фактів, в наявності яких нотаріуси можуть впевнитися безпосередньо на підставі наданих документів; нотаріус діє одноособове і має свою специфічну компетенцію; в разі неможли­вості встановити певні обставини за допомогою доказів, якими володіє особа, нотаріус не може вчиняти нота­ріальне провадження та роз'яснює особі її можливість звернення до суду за встановленням відповідної обставини або факту; нотаріальна структура керується та кон­тролюється Міністерством юстиції. Такі ознаки дозво­ляють порівняти нотаріусів з органами реєстрації актів громадянського стану, ознаки яких дуже схожі, хоча в нотаріальному процесі завдання та засоби мають значно ширші межі. Якщо порівнювати далі, відповідальність нотаріусів на цій підставі суттєво відрізняється від відпо­відальності органів реєстрації актів громадянського ста­ну та їх посадових та службових осіб. На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату харак­теризуються особливим положенням посадових осіб, а також їх компетенцією. Нотаріус — це посадова особа, яка в своїй діяльності при здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкорюється тільки закону, в той час як інші посадові особи органів державного уп­равління при здійсненні своїх обов'язків повинні вико­нувати вказівки вищестоящих керівників.

Предметом нотаріальної діяльності є безспірні спра­ви, що зумовило специфічний метод вирішення нотарі­альними органами віднесених до їх компетенції питань. Органи нотаріату не застосовують змагальну форму про­цесу, а встановлюють юридичні факти, як правило, на підставі наданих їм письмових документів. В нотаріаль­ному процесі відсутні публічні начала. На відміну від суду, який в більшості випадків розглядає справи у відкритих судових засіданнях, нотаріуси повинні збері­гати таємницю вчинюваних нотаріальних дій. Це збільшує довіру до нотаріусів, попереджає виникнен­ня сімейних конфліктів та інших небажаних результатів. Тому неможливо погодитись з думкою І. В. Решетнікової та В.В. Яркова, які вважають, що нотаріальна діяльність має публічно-правовий характер'. При тому, що посада нотаріуса дійсно є публічною, що визначається дос­тупністю нотаріальної діяльності, слід зауважити, що сам зміст нотаріальної діяльності позбавлений характе­ру публічності. Це забезпечується таємницею вчинюва­них нотаріальних дій.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нота­ріальні дії, несуть відповідальність за розголошення таєм­ниці вчинюваних нотаріальних дій.

Специфічність положення в системі органів державно­го управління, спеціальні дії, врегульовані законом пра­вила провадження, які забезпечують правильне та чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені задачами та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий харак­тер, юридичне закріплює цивільні права з метою попе­редження від можливого подальшого їх порушення. За своєю функціональною природою нотаріальні органи найбільш близькі до суду, оскільки і ті, й інші здіснюють в інтересах громадян та юридичних осіб єдину функцію контролю цивільних правовідносин. Цей контроль має попередній характер при вчиненні нотаріальних дій, коли відсутній спір про право та немає правопорушення, на відміну від судового наступного контролю, за допомо­гою якого в процесі вирішення спору визначається пра­вопорушник, до якого застосовуються заходи впливу.

Місце нотаріального процесу в правовій системі Ук­раїни визначається законодавством України. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами визначаєть­ся обов'язковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі (ст. 47 ЦК), та інші ви­падки обов'язкового вчинення нотаріального проваджен­ня. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з певними юридични­ми наслідками, а також неприйняття до розгляду доку­ментів без відповідного нотаріального оформлення тощо. Так, статтею 227 ЦК передбачається, що формою дого­вору купівлі-продажу жилого будинку має бути нотарі­ально посвідчений договір, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. При цьому й інші угоди, а не тільки виз­начені в законі, для їх більшої юридичної вірогідності можуть бути нотаріально посвідчені.

Про зв'язок нотаріального процесу з галузями мате­ріального права слід зробити зауваження щодо недо­цільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На погляд авто­ра, доцільно докладно викладати механізм здійснення нотаріального провадження в Законі “Про нотаріат”, ос­кільки це надасть змогу розробляти комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в прак­тику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нота­ріального процесу. На цій підставі є можливість зроби­ти й зворотній висновок, що у випадках, коли нотарі­альний процес не в змозі забезпечити охорону або за­хист прав громадян або юридичних осіб через недоско­налість (невизначеність) норм матеріального права, то в цьому випадку необхідно вносити відповідні допов­нення в норми матеріального права з метою конкрети­зації правовідносин, зміни, якщо норми права в цій галузі протирічать загальним правовим нормам тощо.

Після винесення постанови про накладення арешту на нерухоме майно органи Міністерства внутрішніх справ, суди звертаються до державних нотаріальних кон­тор про внесення відомостей до Базового реєстру пев­ного реєстраційного округу. Таким чином, нотаріаль­ний процес сприяє не тільки громадянам та юридич­ним особам в охороні та захисті їх прав, а й державним органам у їх діяльності щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій та держави. Отже, нотаріуси як особисто мають виконувати правоохоронну та правоза-хисну функцію, так і на них покладаються обов'язки Щодо сприяння у здійсненні іншим державним право­охоронним органам їх повноважень.

Нотаріальний процес має тісний зв'язок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої пра­ва порушеними невірним вчиненням або неправомір­ною відмовою у вчиненні нотаріального провадження, законодавством надане право звернення до суду за за­хистом порушених прав та охоронюваних законом інте­ресів. До суду звертаються і в разі виникнення спору про право щодо розподілу спадкового майна, продов­ження строків на прийняття спадщини, оскарження виконавчого напису та в інших випадках.

Але зв'язок між нотаріальним процесом та цивільним судочинством має бути більш визначеним. Так, в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України в ч. 4 п. 114 передбачається, що нота­ріуси в окремих випадках можуть прийняти довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з інши­ми документами підтверджують родинні та інші відно­сини спадкоємців із спадкодавцем. На наш погляд, Інструкція має встановлювати, в якому конкретному випадку вони приймаються. Одразу виникає питання:

чи надане законодавством право нотаріусу аналізувати докази або докази, які він має приймати, повинні бути безспірними, однозначними?

В цивільному судочинстві передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не є без­спірними і потребують судового підтвердження шляхом дослідження та аналізу доказів, і саме так в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві вста­новлюється факт родинних відносин громадян з метою отримання спадщини. Звідси випливає неврегульованість питання, якщо нотаріус у цьому конкретному випадку не прийняв вищезазначену довідку, куди особі необхід­но звертатись — до провадження по оскарженню нота­ріальних дій або за встановленням юридичного факту родинних відносин? Як в цьому випадку має діяти суд­дя? На нашу думку, положення Закону та Інструкції повинні викладатись таким чином, щоб правовідноси­ни, які вони регулюють, набували однозначності. В цьо-му'випадку визначити належність юридичних обставин до повноважень нотаріату або суду буде нескладно.

На підставі вищенаведеного можна говорити про те, що завдяки специфічним методам нотаріальний процес характеризується як самостійний безспірний, що без­посередньо зв'язаний з такими галузями права як ци­вільне, сімейне, фінансове, земельне, житлове, міжна­родне, цивільне процесуальне право.