§2. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб та представництво їх інтересів в нотаріальному процесі : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§2. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб та представництво їх інтересів в нотаріальному процесі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

До суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідно­син належать фізичні особи (індивіди), які для здійснен­ня правочинів повинні бути наділені цивільною діє-та правоздатністю.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки, яка визнається за всіма фізичними особами з моменту їх народження.

Дієздатність фізичної особи — це здатність особи свої­ми діями набувати цивільні права, самостійно їх здійсню­вати та створювати для себе цивільні обов'язки, само­стійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконан­ня. У повному обсязі дієздатність фізичної особи настає при досягненні вісімнадцятирічного віку. У тому випад­ку, коли законодавством України передбачений вступ до шлюбу до досягнення вісімнадцятирічного віку, фізична особа набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу, укладеного до досягнення повноліття, набута повна дієздатність зберігається. Повна дієздатність зберігається також у ви­падках визнання шлюбу недійсним з підстав, які не по­в'язані з протиправною поведінкою одного з подруж­жя, який є неповнолітнім. Проектом Цивільного ко­дексу (ст. 32 ) передбачається норма, згідно з якою по­вна цивільна дієздатність може бути надана особі, якій виповнилось шістнадцять років і яка працює за трудо­вим договором або бажає займатися підприємництвом.

Чинним Цивільним кодексом України передбачаєть­ся, що неповнолітні віком від 15 до 18 р. вправі само­стійно розпоряджатися своїм заробітком та іншими до­ходами, здійснювати авторські права, вносити вклади в кредитні установи та розпоряджатися ними, внесеними на їх ім'я за згодою батьків або опікунів. 316 років вони можуть бути членами та засновниками громадських та •кооперативних організацій. За неповнолітніх, віком до 15 років, угоди від їх імені та в їх інтересах здійснюють їх батьки та опікуни. Піклувальники над неповнолітніми (15—18 років) дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно. Але загальними правилами при визначенні повноважень батьків стосовно майна дітей необхідно вважати норма­тивні акти Кодексу про шлюб та сім'ю, які передбача­ють, що:

— за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей (ч.І ст. 77);

— якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спе­ціального на те призначення, але з додержанням відпо­відних правил про опіку і піклування (ст. 78).

Потребує представництва її інтересів також фізична особа, яка відповідно до вимог закону визнається не­дієздатною з моменту вступу в силу судового рішення (гл.34 ЦПК). Над фізичною особою в цьому разі вста­новлюється опіка. Піклувальники над особами, обме­жено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на ук­ладення цими особами угод і розпорядження майном відповідно до правил, встановлених статтею 15 Цивіль­ного кодексу України.

Піклувальники над дієздатними особами подають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і ви­конанні обов'язків, а також охороняють їх від зловжи­вань з боку третіх осіб.

Така форма представництва в юридичній літературі от­римала назву законне представництво. З одного боку, така назва пов'язана із визначеними у законі випадка­ми здійснення представництва, а з іншого, — у зв'язку з тим, що межі повноважень представника визначають­ся також законом, а не в силу договірних або довірчих правовідносин. У зв'язку із цим необхідно пам'ятати, що статтею 145 КпШС передбачається, що опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. До таких угод законодавством віднесено, зокрема, договори, що по­требують нотаріального посвідчення і спеціальної реє­страції, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, вида­ча письмових зобов'язань тощо. При цьому органи опі­ки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.

Статтею 146 КпШС визначений перелік правових си­туацій, коли угоди не вправі укладати опікун і піклу­вальник. Так, опікун і піклувальник, їх дружини і близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. В цьому ви­падку мова йде не тільки про можливість здійснювати представницькі функції, а й про певне обмеження щодо надання довіреностей на ведення справ у суді.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати даруван­ня від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклу­вальника давати згоду на вчинення від імені підопічно­го угод вирішується органом опіки або піклування шля­хом прийняття відповідного рішення.

Для правильного визначення повноважень батьків, опі­кунів та піклувальників необхідно керуватись як норма­ми цивільного права, законодавства про нотаріат, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, так і нормами шлюбно-сімейно­го права, а крім того правилами про опіку і піклування, що затверджуються у порядку, встановлюваному Кабі­нетом Міністрів України.