§1. Класифікація нотаріальних проваджень : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§1. Класифікація нотаріальних проваджень

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

Спроби більшості вчених процесуалістів розробити кла­сифікацію нотаріальних проваджень зумовлюється на­маганнями авторів визначити певні шляхи дослідження правових концепцій для окремих груп нотаріальних про­ваджень. Хоча автор дотримується доктрини комплекс­ного підходу до вчинення нотаріальних дій з метою об'­єднання їх в один нотаріальний процес, він вважає за необхідне відвести значну увагу окремим нотаріальним провадженням для виявлення та встановлення харак­терних особливостей окремих їх груп, що в наступному надасть можливість говорити про створення єдиної фор­ми їх вчинення і лише після цього про умови їх об'­єднання в один нотаріальний процес.

Класифікація нотаріальних проваджень може прово­дитися за деякими ознаками, що допомогають кращому розумінню та запам'ятовуванню досить обширного їх пе­реліку. Класифікуючи нотаріальні дії, ми впорядковує­мо та полегшуємо їх аналіз, звертаємо увагу на особли­вості їх дослідження і оцінку в залежності від місця, яке вони займають у класифікаційній системі. Класифікація нотаріальних дій має як теоретичне, так і практичне значення. Групуючи нотаріальні провадження за певни­ми ознаками, ми вивчаємо їх матеріальну та процесу­альну природу, що дає можливість говорити про по­дальший розвиток теорії нотаріального процесуального права та її вплив на становлення і вдосконалення зако­нодавства про нотаріат.

Нотаріальним процесом охоплюються різні види но­таріальних проваджень, правові особливості яких виз­начають специфіку нотаріального процесу по них. Це є підставою для виділення характерних ознак, які дозволяють говорити про різні властивості нотаріальних проваджень. Автором виділяються такі особливості, які можуть стати загальною підставою для класифікації, а саме:

1) правовий зміст і мета нотаріального провадження;

2) порядок вчинення нотаріального провадження;

3) строки зберігання нотаріальних документів. Правовий зміст і мета нотаріального провадження як ознака нотаріального процесу може бути розкрита саме через призму запропонованої в юридичній літературі та уточненої автором класифікації нотаріальних проваджень на чотири великі групи. Об'єднання нотаріальних про­ваджень у ці групи надасть можливість говорити про спільні та характерні тільки для цієї групи властивості. До першої групи відносяться посвідчення та засвідчен­ня безспірних фактів, а саме:

1) посвідчення угод (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та інші);

2) засвідчення вірності копій документів та виписок з них;

3) засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу;

4) засвідчення справжнюсті підпису на документах;

5) посвідчення факту перебування громадянина в пев­ному місці;

6) посвідчення факту, що громадянин є живим;

7) посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

8) посвідчення часу пред'явлення документа;

9) передача заяв фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам та видача свідоцтва про передачу такої заяви;

10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

11) прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів;

12) вчинення морських протестів;

II група — посвідчення безспірного права:

13) видача свідоцтва про право на спадщину;

14) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

15) видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

III група — надання документам виконавчої сили:

16) вчинення виконавчих написів (на документах, що встановлюють заборгованість);

17) вчинення протестів векселів;

18) пред'явлення чеків до платежу і посвідчення нес­плати чеків;

IV група — охоронні нотаріальні дії:

19) вжиття заходів до охорони спадкового майна;

20) накладання заборони відчуження нерухомого май­на;

21) прийняття документів на зберігання.

Вважаємо за доцільне дати коротку характеристуку кожної групи нотаріальних проваджень.

В першій групі необхідно виділяти факти, які нотаріус посвідчує, а які засвідчує. Тому доцільно зупинитися саме на понятійному значенні термінів: “посвідчення” і “зас­відчення”. Розкриття цих термінів буде яснішим на аналізі підгруп цієї групи. До першої підгрупи віднесемо по­свідчення: факту перебування громадянина в певному місці; факту, що громадянин є живим; тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці; часу пред'явлення документа; передачі заяв фізичних та юри­дичних осіб іншим фізичним та юридичним особам та видача свідоцтва про передачу такої заяви; прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів; вчинення морських протестів.

Аналізуючи дані види проваджень, є можливість зро­бити висновок, що посвідчення безспірних фактів поля­гає у встановленні нотаріусом існування факту, перевірці особи громадянина, який звернувся за посвідченням цьо­го факту, та надання йому юридичної вірогідності.

 

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій, які також мають увійти до цієї класифікації. Автор пропо­нує цю систему класифікації називати умовною, ос­кільки лише умовно така класифікація має право на життя. Її використання є прикладним, оскільки вона має застосування для навчання студентів. Така класи­фікація надає можливість зрозуміти зміст кожного про­вадження, його особливості та встановити мету вчинення нотаріального провадження тощо.

За порядком вчинення нотаріального провадження є можливість розрізняти нотаріальні провадження, які вчи­няються в один етап, та вчинення яких здійснюється в кілька етапів. Тут автором мається на увазі можливість вчиняти окремі нотаріальні дії через певний час, який становить окремий етап — зберігання документів або май­на на протязі певного часу, а потім повернення цього майна або його передачу іншій особі. Така класифікація надає можливість суттєво переглянути зміст всіх нотарі­альних проваджень, підкреслити необхідність правової регламентації всіх етапів нотаріального процесу. Наприк­лад, нотаріальне провадження щодо передачі заяв гро­мадян, підприємств, установ та організацій має бути конкретизованим щодо випадків неможливості передати таку заяву, оскільки чинний закон не відокремлює три стадії цього провадження, а саме прийняття заяви, її передача та не менш важливе — прийняття відомостей про здійснення передачі. Тобто найосновніший етап не має правового регулювання. Стосовно нотаріального про­вадження щодо вжиття заходів по охороні спадкового майна в Законі “Про нотаріат” передбачено, що заходи щодо охорони спадкового майна тривають до прийняття спадщини всіма спадкоємцями або державою, але не визначено порядок передачі майна спадкоємцям. Ці та інші положення мать бути врегулювані законом, мати відповідний механізм впровадження в життя та передба­чати правову регламентацію можливих правових ситуацій.

При цьому не слід ототожнювати ускладнення нота­ріального процесу, про що мова піде далі, з самою фор­мою нотаріального провадження, яка передбачає здійснення нотаріального провадження в кілька етапів. Так, при посвідченні договорів про відчуження спільного майна, відсутність згоди на укладення такого договору має призводити до відкладення посвідчення договору, але це неможливо вважати нормою, оскільки законом передбачається надання всіх документів на вчинення но­таріальної дії одночасно. Тому таке відкладення вчинен­ня нотаріального провадження і названо автором як ус­кладнення нотаріального провадження.

Крім того, багатоетапні провадження за своїм змістом повинні відповідати також умовам стадійності нотарі­альних проваджень, про що мова піде далі.

До багатоетапних нотаріальних проваджень автор відно­сить:

— передачу заяв фізичних та юридичних осіб іншим

фізичним та юридичним особам;

— прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів;

— вчинення морських протестів;

— видача свідоцтва про право на спадщину;

— пред'явлення чеків до платежу і посвідчення нес­плати чеків;

— вжиття заходів до охорони спадкового майна;

— накладання заборони відчуження нерухомого май­на;

— прийняття документів на зберігання.

Отже, при суто теоретичному значенні ця класифіка­ція нотаріальних проваджень за етапами нотаріального процесу дозволить більш детально досліджувати поря­док вчинення нотаріальних дій і таким чином впливати на нотаріальну практику.

Значення цієї класифікації полягає також у тому, що до обов'язків нотаріуса повинні увійти консультації щодо наступних етапів розвитку нотаріального процесу, часу їх вчинення, характерних ознак та процесуальних та правових наслідків, що неможливо здійснити без належної правової регламентації.

Класифікація за строками зберігання нотаріальних документів дозволяє виділити наступні строки:

— менше 10 років;

— тимчасового зберігання до 75 років;

— постійного зберігання.

Назви цих груп мають бути відповідними строку збері­гання. Тому пропонується першу групу називати — до­кументи тимчасового зберігання, другу — тривалого, а третю — постійного.

Так, документи, що мають строк зберігання менше 10 років, у наряди (справи) не підшиваються, нумерація ар­кушів не провадиться, в державний нотаріальний архів на зберігання не здаються. Ці документи характеризуються тим, що не мають науково-історичної цінності і втратили практичне значення. Ці положення мають визначати не лише властивість документів, а й впливати на порядок вчинення нотаріального провадження. Безумовно, обста­вини, що визначають строки зберігання, мають бути об­грунтованими. Отже, ця класифікація має мету дослідити раціональність строків зберігання окремих груп документів.

Слід зазначити, що питання про строки зберігання нотаріальних документів в чинному законодавстві зовсім не регламентоване, що не відповідає значенню цього питання.

Класифікація нотаріальних проваджень за строком збе­рігання документів дуже суттєва й для осіб, які зверну­лись за вчиненням нотаріальної дії, оскільки вони повинні знати свої права стосовно документів, які за­лишаються в нотаріальній конторі. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний повідомити осо­бу про строк зберігання матеріалів провадження, де і скільки ці документи повинні зберігатися, яким чином є можливість отримати дублікати і копії цих документів.

Не малозначним це питання є також для визначення вартості вчинення провадження, оскільки при тимчасовому зберіганні або постійному — собівартість нотаріального провадження повинна значно підвищуватись. Отже це надасть можливість рахувати со­бівартість вчиненого нотаріального провадження, вра­ховуючи вартість зберігання документів. Якщо визначен­ня строку зберігання документів пов'язати з вартістю такої “послуги”, то зрозумілою стане необхідність час­тину вартості нотаріального провадження, що припа­дає на зберігання документів, перераховувати на утри­мання державних архівів.

Не знайшло свого відображення питання про можливість особи впливати на тривалість зберігання нотаріальних документів. Тут мається на увазі строк зберігання понад визначені нормативними актами строки. Безумовно, зменшення строку зберігання буде протирічити вимогам законодавства, але питання збільшення такого строку за заявою клієнта має бути проаналізоване. Право і обов'язок громадянина вчиняти нотаріальні провадження мають бути чітко визначені, оскільки повинні передбачати та якомога ширше відповідати його можливим бажанням та зауваженням. Це положення зумовлене ч. 2 ст. З Конституції України, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, ініціатива по охороні прав людини, тобто правове регу­лювання та забезпечення діяльності нотаріальних органів, належить, перш за все, державі, але й не раху­ватись з правами особи, впливати на цей процес не­можливо, оскільки саме для охорони і захисту їх прав існує нотаріат України.