§1. Структура нотаріальних органів : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§1. Структура нотаріальних органів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

В §3 глави 1 “Основні поняття” вже говорилось, що необхідно сприймати нотаріат в Україні не як систе­му, якій властивий лише загальний напрямок діяль­ності — вчинення нотаріальних дій, а як структуру, якій властиві складні нотаріально-адміністративні пра­вовідносини, які неможливо визначити однозначно як адміністративні. Для адміністративних правовідносин ха­рактерною є вертикальна підпорядкованість суб'єктів керівним органам, а нотаріально-адміністративні сут­тєво відрізняються від таких правовідносин. Так, уп­равління юстиції є регіональним адміністративним органом, але питання про дисциплінарну відпові­дальність нотаріусів ним не вирішується. Подання уп­равління юстиції не передається за їх власною підпо­рядкованістю, а розглядається спеціально створеним для цього нотаріальним органом — Комісією по розг­ляду подань Головного управління юстиції Міністер­ства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Це положення є можливість підкреслити суб'єктним складом осіб, що безпосередньо входять до структури нотаріату Украї­ни, а також мають вплив на організацію та діяльність нотаріату.

Так, автором до структури нотаріату в Україні відне­сені всі органи, які охоплюються нотаріально-адмініст­ративними правовідносинами:

— державні нотаріуси, які за організаційною формою їх діяльності об'єднані в державні нотаріальні контори та архіви, що є юридичними особами;

— нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси);

— уповноважені на здійснення нотаріальних дій, передбачених законом, посадові особи виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських Рад народних де­путатів, які вчиняють нотаріальні дії у тих населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів;

— головні лікарі, начальники по медичній частині, командири військових частин, начальники місць поз­бавлення волі, капітани морських суден та інші поса­дові особи, які вчиняють нотаріальні дії передбачені статтею 40 Закону (посвідчення заповітів та доручень);

— стажисти нотаріусів (див. §3 гл. 3);

— консульські установи України та дипломатичні представництва України, які вчиняють нотаріальні дії за кордоном;

— кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утворюється при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласної, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, головним завданням якої є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

— Вища кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утво­рюється при Міністерстві юстиції України, основним завданням якої є розгляд скарг на рішення кваліфіка­ційних комісій нотаріату;

— Комісія по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Се­вастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відпо­відальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії;

— управління юстиції;

— Міністерство юстиції України. Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюють Міністерство юстиції України, Рада Міністрів Республіки Крим, державні адміністрації об­ластей міст Києва та Севастополя, а контроль за за­конністю виконання приватними нотаріусами своїх обо­в'язків — Міністерство юстиції України, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласні, Київ­ської та Севастопольської державних адміністрацій. Отже, до функцій Міністерства юстиції та його підрозділів лише складовою частиною входить координуюча роль, управ­ління та контроль за діяльністю нотаріальних органів і слід зазначити, що не всіх. Таким чином, виходячи із супротивного, Міністерство юстиції лише частково на­лежить до структури нотаріату.

Слід зауважити, що деякі посадові особи та органи внесені до структури нотаріату лише через те, що вони виконують окремі нотаріальні провадження, але загаль­ною рисою для всіх перерахованих вище суб'єктів є вступ у нотаріальні процесуальні або нотаріальні адміністра­тивні правовідносини і в цьому випадку на їх дії поши­рюється законодавство України про нотаріат. Отже, за суб'єктами та функціями, а також відповідними повно­важеннями різних органів, що в тій чи іншій мірі вхо­дять до нотаріату України або його законодавству підлеглі, є можливість говорити про структуру нотарі­альних органів. Так, нотаріальні дії у виконавчих комі­тетах сільських, селищних міських Рад народних депу­татів вчиняють посадові особи (голова, його заступник, секретар), на яких за рішенням (розпорядженням) ви­конавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій. Але вони входять до струк­тури виконавчого комітету і їх діяльність регулюється Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій по­садовими особами виконавчих комітетів сільських, се­лищних міських Рад народних депутатів України, що затверджена Наказом Міністра юстиції України від 25.08.94 року (із змінами від 27.05.97 р. №41/5).

У визначенні нотаріату в Україні застосовується термін система, що об'єднує органи та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також фак­ти. Під системою тут слід розуміти не тільки сукупність нотаріальних органів, які діють на території України та за її межами, але система має передбачити взаємозв'­язки між цими нотаріальними органами. Сучасна систе­ма охоплює, лише територію окремими органами та посадовими особами, які не мають тісних взаємозв'язків. Такі взаємозв'язки між нотаріусами України передба­чені лише для передачі заповіту, що в деякій мірі не відповідає розвитку засобів передачі та отримання інформації та можливим потребам громадян.

Розширення зв'язків між нотаріусами різних куточків нашої батьківщини надасть можливість передавати до­ручення, навіть укладати угоди сторонам, не витрачаю­чи для цього зайвих грошей на переїзд. Зрозуміло, що анархії в цьому питанні допускати не потрібно, але й продумати відповідні умови таких зв'язків необхідно. На перший погляд, необхідною умовою для правомірності таких зв'язків потрібно отримати дозвіл Міністерства юстиції України і в якості експерименту надати таке право спочатку лише деяким нотаріусам, які пройдуть відповідну реєстрацію, а також передбачити систему кодування таких зв'язків за аналогією із банківською. Так, на сьогодні вже мають місце випадки укладення угод між двома юридичними особами за допомогою зв'язків через систему Інтернет, тобто розробляються проекти угод, відшліфовуються їх умови, але ще не знай­дено правомірного і безпечного шляху підпису та об­міну договорами, оскільки в цьому випадку все одно особи мають їхати до інших міст для їх посвідчення. Ав­тором пропонується вирішувати це питання за допомо­гою зв'язків між нотаріусами різних міст України та в майбутньому українських нотаріусів з іноземними. В цьо­му випадку пропонується двом особам угоди звертатись до нотаріальних контор за місцем їх розташування і підписувати угоди, а нотаріуси за допомогою пошти або сучасних засобів зв'язку: Їнтернету, факсимільного зв'язощо передадуть договори з оригіналами підписів та оеквізитів сторін і нададуть їм юридичної вірогідності. Особливе значення буде мати ця пропозиція для укла­дення багатосторонніх угод, сторони яких можуть зна­ходитись як у різних куточках України, так і за кордо­ном. Отже такі зв'язки між окремими нотаріусами можна

буде налагодити й з закордонними колегами, оскільки наявність консульських установ та представництв, на­приклад в Росії, не може вичерпати потребу у тісних зв'язках між громадянами та юридичними особами двох держав. Так, представництва в основному розташовані у великих містах, а громадяни України можуть перебува­ти не тільки у Москві, а й у Свердловську, Архангельську

та інших містах.

Дискусійним на сьогодні є питання щодо структури • нотаріату в Україні. Існує точка зору про необхідність ліквідації державних нотаріальних контор або інституту приватних нотаріусів. Аргументують таку думку тим, що державні нотаріальні контори утримуються за рахунок бюджету, тому їх існування лягає додатковим тягарем на бюджет, в той час як приватні нотаріуси здійснюють свою діяльність за умовами самоврядування; рівень за­робітної плати державного нотаріуса значно менший ніж у приватного тощо. Прибічники існування державних но­таріальних контор пов'язують їх існування з можливі­стю незаможних верств населення отримати недорогу нотаріальну допомогу. Але помилковість цієї думки по­лягає в тому, що збільшуючи бюджетні асигнування на утримання неприбуткових установ, які можуть бути за­мінені або ліквідовані, держава породжує ще більшу кількість незаможних осіб.

На нашу думку, негативні риси цієї концепції в іншо­му. Те, що можуть співіснувати державні та приватні но­таріальні контори доведено часом, але треба намага­тись, щоб умови, в яких вони конкурують були хоча б приблизно рівними. Інакше, всі найталановитіші нотаріуси будуть займатись приватною нотаріальною діяль­ністю. Хоча досить значна конкуренція існує й між при­ватними нотаріусами, що має певним чином вплинути на якість послуг та їх вартість, але сподіватись на те, що приватні нотаріуси оберуть невигідний нотаріальний ок­руг, безумовно, неможливо.

Отже, якщо штучно ліквідувати державні нотаріальні контори, то постане питання про необхідність утримання приватних нотаріусів в нотаріальних округах, де нота­ріальна діяльність не дає прибутку, або ставити питання про розширення компетенції посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних де­путатів. Останнє положення перетворить таких осіб на нотаріусів при недостатньому рівні їх компетентності.

Останнє положення, яке свідчить про необхідність де­яких запобіжних заходів, якщо рішення про ліквідацію державних нотаріальних контор буде запроваджене, сто­сується осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю. Після закінчення вищих учбових закладів та проходження стажування певна категорія таких осіб буде не в змозі внести страхову суму або страхову заставу. Для таких осіб державні нотаріальні контори єдиний спосіб працевлаштування за спеціальністю, якщо не брати до уваги можливість з самого початку молодих нотаріусів попасти у фінансову залежність від підприємців.

Інша можливість може виникнути, якщо приватні но­таріуси будуть об'єднуватись в нотаріальні бюро, кон­тори. Такі об'єднання зможуть брати молодих нотаріусів на роботу та вносити за них відповідні страхові внески.

Таким чином, вигідність ліквідації державних нотарі­альних контор має рахуватись не тільки підрахунком сальдо (хоча, на думку автора, внесок державних нота­ріусів в бюджет держави не є збитковим), а й з ураху­ванням цілісності системи нотаріальних органів, мож­ливості молодим спеціалістам працювати за обраною ними спеціальністю тощо.