§4. Спірні нотаріальні правовідносини у нотаріальному процесі та процесуальні наслідки їх встановлення : Нотаріат в Україні - Фурса С. Я., Фурса Е. І. : Книги по праву, правоведение

§4. Спірні нотаріальні правовідносини у нотаріальному процесі та процесуальні наслідки їх встановлення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 
РЕКЛАМА
<

Як зазначалось раніше, нотаріальні процесуальні пра­вовідносини не можуть знаходитись в спірному стані, але не визначали сторони цих спірних відносин. Сторонами спірних нотаріальних правовідносин можуть бути як но­таріус та інші суб'єкти правовідносин, так і спір може виникнути між самими суб'єктами, що звернулись або щодо яких вчиняються нотаріальні провадження. В цьому випадку нотаріус має роз'яснити особам їх права щодо позбавлення спірного характеру правовідносин.

Так, в правовідносинах, що регулюються нормами ци­вільного права, коли одна сторона виконала частково або повністю зобов'язання, взяті на себе внаслідок ус­ної домовленості, а інша сторона відмовляється від но­таріального посвідчення угоди, то ці правовідносини не набувають нотаріального процесуального характеру — вони за змістом спірні, а на підставі цього мають нале­жати до компетенції суду в порядку позовного провад­ження. В цьому випадку нотаріус має роз'яснити особам їх право звернутись до суду або на підставі компроміс­ного вирішення спірних питань посвідчити таку угоду в нотаріальному порядку. При цьому нотаріус може допо­могти скласти проект угоди.

Якщо сторони не дійдуть згоди, то нотаріус не може вказати, хто має звертатись до суду, він не повинен аналізувати зміст спірних правовідносин, якимось чи­ном впливати на одну із сторін. Його завдання полягає лише у відкладенні вчинення нотаріальної дії, якщо но­таріальне провадження було розпочато, або відмовити у його вчиненні, якщо нотаріальні процесуальні право­відносини набули спірного характеру до звернення до нотаріуса. Це положення має увійти в норми нотаріаль­ного процесуального права.

Так, в ситуації, коли особа звернулась до державного нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину, а в неї немає в наявності документів, які б безспірно свідчили про належність цієї особи до спадкоємців за законом або осіб, які мають право на обов'язкову частку в спад­щині, то в цьому випадку нотаріус зобов'язаний роз'­яснити право цій особі звернутись до суду в порядку окремого провадження (глава 37 ЦПК). В цьому випадку право особи можна встановити не лише за допомогою безспірних доказів, а й всього комплексу засобів дока­зування, що приймаються судом. На відміну від нотарі­усів суд може допитувати свідків, досліджувати листи ділового та особистого характеру, оглядати речові дока­зи тощо.

Другим і основним варіантом спірних правовідносин є випадки, коли спірні правовідносини стосуються відносин нотаріуса і осіб, права яких були порушені вчиненням нотаріального провадження або відмовою у його вчиненні. Перш за все, тут слід зауважити, що в цьому випадку мається на увазі думка суб'єкта право­відносин про те, що його права порушені внаслідок неправильного (неправомірного) вчинення нотаріаль­ного провадження або відмови вчинити його. Отже за­гальним правилом для регулювання спірних правовідно­син має бути розгляд обставин правової ситуації, що призвела до такої думки особи, а не негайне реагуван­ня на “правопорушення”. Слід також вважати, що права у осіб рівні в цих спірних правовідносинах, що ста­ло мабуть, причиною для віднесення законодавством цієї категорії справ до окремого провадження і надан­ня нотаріусу статусу заінтересованої особи в цивільній

справі. Проаналізуємо можливі варіанти правопорушень, які

на думку автора, можуть стосуватись:

— порушення прав громадян, які були зумовлені не­значними причинами, а саме тими, що не мають ознак невірного вчинення нотаріального провадження або не викликають суттєвих правових наслідків;

— правопорушення, яке стало наслідком порушення норм матеріального або процесуального законодавства, але не викликало матеріальних збитків;

— правопорушення, яке викликало матеріальні збит­ки для суб'єктів правовідносин.

Слід зазначити, що порушення прав громадян, які були зумовлені незначними причинами, а саме тими, що не мають ознак невірного вчинення нотаріального провадження, що передбачені законодавством про но­таріат, або не викликають суттєвих правових наслідків не повинні бути предметом судового розгляду. На підставі ст. 18 та ст. 33 Закону “Про нотаріат” є мож­ливість говорити, що ці питання мають вирішуватись Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, державними адмі­ністраціями областей, міст Києва і Севастополя на підставі їх повноважень щодо керівництва державни­ми нотаріальними конторами та контролю за закон­ністю виконання своїх обов'язків приватними нота­ріусами. Наприклад, нотаріус при вчиненні нотаріаль­ної дії в тексті може зробити помилку, що може стати підставою для виникнення спору з приводу її виправ­лення шляхом застереження або переробки всього Документа. Існують прецеденти, коли спір викликає відсутність у достатній кількості нотаріальних бланків. Так, під час провадження було пошкоджено один бланк і у нотаріуса на другий примірник договору не було в наявності чистого бланку, що також стало при­чиною скарги, хоча нотаріус запропонував учасни­кам угоди з'явитись до нього через один день і отри­мати другий примірник оригіналу посвідченого дого­вору. Отже, ці спірні відносини мають для осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальних дій, відповід­не значення, яке вони з цими питаннями пов'язують. Однак ці спірні правовідносини мають суттєвий осо­бистий відтінок. Автором не ставиться під сумнів мож­ливість цих осіб звернутись до суду із скаргою на дії нотаріуса в цих випадках або навіть з позовом, якщо вони впевнені в наявності шкоди, що виникла внаслі­док недбалих дій нотаріуса. Але автором вважається за доцільне передбачити й інший порядок оскарження неправильних дій нотаріусів, а саме адміністративний порядок.

На жаль, в законі (ст. 50 Закону) не передбачається такий порядок оскарження нотаріальних дій з певною компетенцією контролюючого органу, спрямованого на перевірку незначних за змістом спірних правовідносин, і в разі негативної поведінки нотаріуса вжиття заходів адміністративного впливу на спірні правовідносини. Замість цього в Законі (ст. 12 Закону) передбачена мож­ливість анулювання свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю Міністерством юстиції України, яка передбачена як єдина норма адміністративного впливу на нотаріусів, що за загальним правилом виз­начається як крайній захід адміністративної відпові­дальності.

Випадок, коли правопорушення стало наслідком по­рушення норм матеріального або процесуального за­конодавства і не може бути виправлене у безспірно-му порядку, але не викликало матеріальних збитків, має розглядатися в судовому порядку. В цьому ви­падку діяльність нотаріуса має перевірятися в по­рядку провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, але це особиста точка зору автора'. Цей теоретичний висновок до цих пір не має законодавчого закріплення, а чинним за­конодавством передбачається звернення до суду в порядку окремого провадження, яке регулюється гл. 39 ЦПК. При цьому необхідно попередити читача, що порядок подання скарги, заяви через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, не є обов'язковим (ст. 287 ЦПК). Автор вважає за доціль­не рекомендувати для додаткового вивчення цього питання також Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року №2 “Про судову прак­тику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні” (зі змінами, внесеними по­становами Пленуму від 25 грудня 1993 р. №13 та від 13 січня 1995 р. №2, від 1 листопада 1996 р. №12.)2 та Постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.3

При цьому доцільно застосовувати й дисциплінарні заходи адміністративного впливу на нотаріусів, а саме:

попередження, призупинення дії свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю строком до одного року і лише як крайній захід — анулювання свідоцтва. При цьому пропонується вживати ці заходи у вищезаз­наченій послідовності: спочатку — попередження, потім зупинення і лише потім застосовувати такий захід, як анулювання свідоцтва.

У всіх інших випадках особам необхідно звертатись до позовного провадження. Але на підставі вищенаведено-го положення про те, що судовий процес не слід ото­тожнювати з нотаріальним навіть у випадках, коли в суді розглядаються нотаріальні процесуальні правовідно­сини, слід зауважити про недоцільність в нотаріально­му порядку висвітлювати питання підсудності справ, що виникають з нотаріального процесу. Тобто в ст. 50 Зако­ну необхідно більш детально висвітлити можливість в адміністративному порядку оскаржити неправильне вчи­нення нотаріальних дій, а також питання підвідомчості цих скарг. Крім того, запропонована в ч. 7 ст- 50 Закону можливість звернення до позовного провадження за змістом не відповідає оскарженню нотаріальної дії, а це положення має бути відображене в ст. ст. 21, 27 Зако­ну, де мова йде про цивільно-правову відповідальність нотаріусів.

Вчинення нотаріального процесу — це складна й відпо­відальна праця, яка крім позитивних може викликати й негативні наслідки та явища у суспільному житті. Мож­ливість виникнення негативних наслідків від вчинення нотаріального провадження в більшості випадків зале­жить від правильного визначення вимог до самого про­цесу, окремих нотаріальних дій, можливості правильно оцінити певні юридичні обставини, що пов'язані з вчи­ненням нотаріального провадження тощо. Роль нотаріу­са у процесі вчинення нотаріальних проваджень важко переоцінити, але його дії мають бути певним чином виз­начені Законом та Інструкцією. Тому автором саме Інструкції як “знаряддю” праці нотаріуса приділяється значна увага. Отже, для того, щоб передбачена ст. ст. 21,27 Закону відповідальність для нотаріусів не настала, Інструк­ція має відповідати вимогам як Закону України “Про нотаріат”, так й іншим нормативним актам.

Не слід нехтувати можливістю особи щодо захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів звер­нутися до прокурора, який в силу свого статусу наділений державою певними владними повноваженнями, а саме він може внести протест на неправильно вчинену нотаріальну дію.