ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ : МЕНЕДЖМЕНТ. КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ - О. Г. БІЛОРУС, Є. Г. ПАНЧЕНКО : Книги по праву, правоведение

ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 
РЕКЛАМА
<

Побудова основ соціально орієнтованої ринкової економічної системи на Україні потребує докорінних змін у всіх аспектах управління народним господарством.

Цей об'єктивно необхідний перехід до економічних методів управління стає неможливим без глибоких змін і в галузі планування. На жаль, сам термін «планування» (та все, що було з ним пов'язане) настільки скомпрометував себе за роки радянської влади, що сьогодні від нього повністю відмовилися на всіх рівнях керівництва господарством. Все позитивне, що було накопичене в сфері планового управління господарством, зараз скасовується і не використовується. Про планування «забули» майже всі, хто ще вчора доводив його переваги перед ринковою економікою.

Однак дослідження в теорії менеджменту дало змогу все-таки нам зробити висновок про важливе значення планування в ринкових умовах. Водночас з розвитком державного індикативного планування повинно посилюватися та поглиблюватися, з нашої точки зору, планування на базовому рівні — в об'єднаннях та на підприємствах, а також внутрішньовиробниче планування та управління.

В    умовах   функціонування    нормальної    ринкової    економіки

23

 

інтенсивно використовуються методи стратегічного менеджменту, які вже підтвердили свою ефективність на практиці і, по суті, складаються саме з методів планування на різних рівнях керівництва.

Стратегічне управління (strategic management) — найбільш сучасна та ефективна концепція так званого «стратегічного корпоративного планування», яка стала характерною спершу для американської, а потім і загальносвітової економіки 80-х років. Більша частина великих американських корпорацій успішно застосовує цю систему або її окремі елементи в наш час. Система стратегічного управління постійно розвивається. З'являються її специфічні  модифікації в  Японії та  європейських  країнах.

Суть існуючих комплексних систем стратегічного управління полягає в тому, що у великих корпораціях, з одного боку, існує чітко виділене та організоване так зване «формальне» стратегічне планування, а з другого — структура управління даними корпораціями, системи та механізми взаємодії основних їх ланок побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії саморозвитку для перемоги у конкурентній боротьбі. Що особливо .важливо — це те, що створюються інструменти управління для перетворення стратегічних заходів в поточні виробничі плани і програми розвитку. Тобто створюється цілісна інтегрована система цільового управління, яка забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку підприємств.

Стосовно умов нашої країни стратегічний менеджмент потенційно дає змогу повністю замінити традиційний початковий принцип у складанні планів галузей, підприємств і об'єднань. Це дуже актуальне завдання для майбутньої ринкової економіки. У даному випадку в процесі планування пропонується докорінним чином змінити психологію планування і пройти шляхом від майбутнього до теперішнього, а не від минулого до майбутнього, як це робилося весь час у нас. Методи стратегічного планування, що використовувалися корпораціями, дали можливість їм будувати сценарій розвитку ситуацій, складати моделі для розробки планів капіталовкладень, розробляти плани, повністю базуючись на ситуаційній основі (виходячи з гіпотези про майбутній розвиток), а також використовувати думку експертів, будувати матриці для оцінки різних варіантів планів, максимально наближаючи їх до життя. Стратегічний менеджмент, таким чином, дав би змогу подолати недоліки планування і побудувати систему, орієнтовану на завтрашній день, на довгострокову перспективу, на динамічний розвиток та підвищення ефективності систем.

Суть цієї теорії полягає у частковому відході керівників від управлінського раціоналізму, від початкового твердження, що успіх підприємства визначається насамперед раціональною внутрішньою організацією  виробництва  продукції,  зниженням  витрат

24

 

за рахунок виявлення внутрівиробничих резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Тут повинна враховуватися взаємодія величезної кількості різнона-правлених факторів зовнішнього економічного середовища.

У цьому випадку нова сучасна філософія управління базується на тому, що об'єднання чи підприємство ні в якому разі не розглядається як замкнена, відокремлена система. На основі комплексного ситуаційного аналізу головні передуімови успіху її розвитку відшукуються в економічному, науково-технічному та соціально-політичному оточенні підприємства (business environment). Ставка робиться на те, чи зуміє підприємство своєчасно передбачити розвиток зовнішніх для нього процесів і подій, розпізнати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, зробивши з цього свої висновки, негайно адаптуватися до нових умов. Внутрішній раціоналізм поступово відходить на задній план, бо він є обмеженим. Все більша відкритість виробничо-економічних систем, інтенсифікації їх зв'язків веде до принципово нової картини інтеграції. З нашої точки зору, на сучасному етапі розвитку індустріальних систем має місце посилення дії закону їх інтеграції':, що сприяє створенню глобальних виробничих систем.

Друга важлива риса нової течії в менеджменті — розгляд концепції підприємства одночасно як соціальної та економічної системи. Новий фактор розвитку підприємства — це їх об'єктивна соціалізація, тобто перетворення з суто виробничих систем у виробничо-соціальні системи — новітні соціальні фабрики. Найважливішим тут є стиль керівництва, нова роль і місце людей-працівників, їх поступове перетворення у співвласників, особливості їх характерів та реакція на управлінські рішення. Людський фактор стає вирішальним у формуванні високого рівня ефективності управління. Таким чином, у сучасному світі бізнесу особливого значенпл надається фактору організаційної культури, типам взаємодії кожної людини в умовах ускладнення ситуацій, діловій етиці та моралі.

Стратегічний менеджмент — це, по суті, арсенал нових для нас управлінських інструментів, таких як сегментація рийку, виділення стратегічних зон господарювання, стратегічних господарських центрів та багато інших методів, які поки що зовсім невідомі нашим керівникам усіх рівнів, але які вкрай потрібні зараз — у період побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки на Україні.

Насущне питання для всієї нашої економіки — негайний перехід від систем надцєнтралізованого адміністратнвно-директивного планування до використання методів стратегічного планування на базовому рівні, а потім до стратегічного управління. Ще раз підкреслюємо, що головна  роль в успішному вирішенні  цих питань

й

 

належить людям, людському фактору. Тому особливо важливо розкрити так звану людську технологію розробки стратегічних рішень та втілення їх у життя, тобто систему управління через людей як головних рушіїв виробництва.

Ми спостерігаємо, що в багатьох сучасних зарубіжних корпораціях наполегливо розвиваються підходи до управління по так званих нових слабких сигналах зовнішнього середовища. В зв'язку з різким посиленням нестабільності зовнішніх умов діяльності наших підприємств та організацій розробка механізмів і методів подолання негативного впливу цих несподіваних подій та негативних факторів для виживання, функціонування і стабілізації розвитку підприємств стає особливо актуальною і важливою для сучасного моменту розвитку ринкових відносин.

Перехід до ринкової економіки неминуче змусить підприємства зіткнутися з цими новими проблемами, розв'язати які можливо, використовуючи довгострокову стратегію розвитку нижнього базового рівня, розробляючи власну модифікацію стратегічного планування з урахуванням досягнень та помилок зарубіжних фірм.

Незважаючи на те, що використання методів стратегічного менеджменту в українській економіці на підприємствах буде мати специфічний, своєрідний характер, можна сміливо стверджувати, що вихід з глибокої економічної кризи й успіх побудови ринкової економіки в основному залежить від повноти освоєння й ефективного застосування досягнень і положень світової теорії та практики менеджменту і в першу чергу стратегічного менеджменту.

Світова історія розвитку підприємництва нараховує кілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого розв'язання. З ними змінювались і теоретичні концепції управління підприємництвом у цілому.

Так, на початкових етапах розвитку сучасних світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяги відповідних масштабів збуту продукції та захопити на якийсь час відповідний сектор і сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва отримувати все більшу масу прибутків для продовження накопичення капіталу.

На початку XX століття майже всюди основні цілі і завдання підприємців істотно змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити та вдосконалити механізм масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого прибутку, рентабельності та конкурентоздатності. Успіх підприємству в нових умовах гарантувала низька ціна на продукцію та зростаюча кількість реалізованих товарів і все більша маса прибутку.

26

 

Однак поступово в усьому промислово розвинутому світі почни наступати стан насичення (сатурації) попиту на споживчі та інші товари. І на початку 30-х років в Америці, а потім і в Західній Європі, зіткнувшись з цими процесами, фірми перевели свої головні завдання управління від виробництва в бік реклами, вибору споживачів, організації збуту, тобто до керівництва процесами просування продукції на ринок, до проблем реалізації, а не самого виробництва. Це призвело до пріоритету принципу масового збуту продукції, який відкрив новий етап розвитку капіталістичної ринкової економіки, дав їй вагомий поштовх.

З середини 50-х років ринкова орієнтація фірм ще більше посилилася. Цей новий етап у зарубіжній економічній науковій літературі з менеджменту отримав назву постіндустріальної епохи. Основною причиною переходу до нової епохи є досягнення нового рівня економічного розвитку виробництва та добробуту населення в промислово розвинутих країнах з ринковою економікою.

За висновками провідних зарубіжних дослідників (Д. К. Гел-брейта, П. Дракера), епоха масового виробництва вже забезпечила в розвинутих країнах Заходу задоволення потреб у головних умовах фізичного існування людини. Епоха масового збуту дала змогу досягти комфорту ча економічної безпеки існування. Постіндустрі-альна епоха — це тотальний добробут населення нового високого рівня. На даному етапі істотно модифікується співвідношення між інтересами розвитку виробництва та збуту в системі управління. Знову зростає значення управління виробництвом, управління технологіями, управління іноваціями.

Можна не погоджуватися з оцінками зарубіжних вчених (особливо останнього етапу), але нам здається, що при побудові ринкової економіки нашому суспільству ще буде необхідно пройти, принаймні, перші етапи розвитку підприємницької діяльності у випадку, якщо не станеться повернення назад до адміністративно-командної системи управління. Але пройти це в дуже стислий строк. Саме тому, на нашу думку, заслуговує уважного вивчення етап, основної мети якого досягли вже зарубіжні країни,— етап насичення ринку товарами і забезпечення добробуту населення. Цей етап повинен стати метою нашого розвитку до кінця XX століття, і не в гаслах, а в реальній дійсності. Іншим найважливішим пріоритетом та імперативом є внутрішня інтеграція економіки України на базі внутрішнього ринку й інтеграція нашої економіки 'в системі європейського та світового господарства.

Постіндустріальна епоха привнесла в розвиток світової економіки нові складні проблеми виробництва та збуту продукції. Досягнутий добробут населення, нова якість життя істотно вплинули на соціальну роль корпорацій і фірм у суспільстві, почали виникати нові нетрадиційні запити споживачів, нові рамки і форми

27

 

суспільного контролю виробничої діяльності, екології, значно змінилися стосунки між фірмою та державою, інтенсифікувалися процеси інтернаціоналізації виробництва. Все це веде до поступового формування глобальної системи міжнародного менеджменту, а також формування регіональних і національних систем стратегічного менеджменту. Ця нова закономірність, очевидно, стане пануючою тенденцією промислового розвитку початку XXI століття.

В ході еволюції загальних цілей і завдань підприємництва йшло формування адекватних їм систем управління. Найбільш важливими з них, на наш погляд, для використання в умовах сучасної української економіки є системи господарського управління на базовому рівні, тобто на рівні фірми, корпорації, підприємства, об'єднання.

Умови діяльності підприємств у ході їх історичного організаційного розвитку значно ускладнюються. Багато завдань є принципово новими і навіть часто не піддаються розв'язанню, виходячи з раніше отриманого досвіду. Ускладнення управлінських проблем виникло й у зв'язку зі значним розширенням географічних рамок ринкової економіки. Кількість одночасно діючих факторів, потреб, інтересів вкрай ускладнює роботу вищого ешелону керівників підприємства. Все більше і більше зростає імовірність несподіванок, які були непередбачені довгостроковим плануванням, зростає відповідальність керівників, вага їх можливих помилок.

Масштаби, складність, динамічність і нестабільність зовнішнього середовища, як показує зарубіжний досвід, також безперервно зростають. Так, наприклад, у минулому найбільш цінне керівництво уявлялося як таке, що зорієнтоване на майбутнє (що було дуже характерно для нашої централізованої державної системи управління). Екстраполюючи ситуації та досягнуті результати, можна було «передбачити» розвиток подій у майбутньому. Будь-які зміни проходили повільно і завжди можна було підготувати більш-менш продумані рішення. Але в 80-ті роки зміни вже не можна було пов'язати тільки з тенденціями минулого. Вони відбувалися й у нас, і у всьому світі все швидше та швидше і були все менше очікувані керівниками. І якщо вчора хоч деякі тенденції ще можна було передбачити, спираючись на аналіз процесів, то багато того, що залишається прихованим від дослідження, може виявити себе стратегічною несподіванкою і завдасть нищівного удару по інтересах підприємства, фірми, країни. Постіндустріальна нестабільність зародилася в середині 50-х років у США, а потім поширилася на Західну Європу. Сьогодні нестабільність дуже характерна для нашої економіки, це одна з її рис.

Порівняльний аналіз економічних систем показує, що в умовах України   нестабільність   викликається   зовсім   іншими   причинами.

 

порівняно з країнами Заходу. Однак нестабільність зростає як така, і треба докласти значних зусиль для її нейтралізації.


<