3.2.1. Адміністративно-політичні функції : Державне управління - В.Я. Малиновський : Книги по праву, правоведение

3.2.1. Адміністративно-політичні функції

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 
РЕКЛАМА
<

Якщо визнати, що держава є носієм загальної функції публічної влади, яка є необхідною для дотримання цілісності суспільства, забезпечення самого його існування, то органи державного управління є механізмом здійснення цієї функції. Саме з метою виконання загальної функції пов'язують виникнення держави та запровадження спеціалізованої людської діяльності - суспільного управління. Держава у цьому випадку розуміється як суспільний інститут, наділений повноваженнями правочинного здійснення загальної волі переважної більшості громадян. Знаряддям задоволення всезагального суспільного інтересу є відповідні державні інституції - армія, правоохоронні органи, органи безпеки тощо, а безпосереднім виконавцем цього механізму - інститут державної служби.

В умовах сьогодення неохідною умовою підтримання політичної та соціальної стабільності у будь-якій державі є наявність не тільки ефективної економіки, а й здатність нейтралізувати можливі загрози, протидіяти спробам зовнішнього тиску, забезпечувати достатню захищеність своїм громадянам.

Конституція України встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма країнами світу, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від будь-якого агресора.

Функції забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України, відповідно до Основного Закону (ст. 17), покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави. До системи суб'єктів гарантування національної безпеки відносяться:

а)    орган   законодавчої   влади   і   органи   державного   управління загальної компетенції - Верховна Рада; Кабінет Мінстрів; місцеві державні адміністрації;

б)  правоохоронні органи - прокуратура; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд;адвокатура;

в)     органи    державного    управління    спеціальної    компетенції Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; спеціалізовані  управління і служби  Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;

 

г) громадські структури - товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку; приватні фірми, що виконують функції в окремих сферах життєдіяльності країни тощо.

Керівництво у сфері національної безпеки і оборони здійснює Президент України, очолюючи Раду національної безпеки і оборони України (п. 17 і п. 18 ст. 106 Конституції), яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у цій сфері.

Таким чином, держава є основним суб'єктом забезпечення національної безпеки. У здійсненні цієї функції вона виходить з того, що достатня безпека особи і суспільства неможлива без дієвого захисту державних інтересів. Практика демократичних держав однозначно свідчить, що ступінь захищеності особи і суспільства перебуває у прямій залежності від рівня безпеки держави.12

Основними функціями системи гарантування національної безпеки в усіх сферах її діяльності є: а) створення й підтримання у постійній готовності сил та засобів гарантування безпеки; б) управління діяльністю системи гарантування національної безпеки; в) здійснення планової та оперативної діяльності щодо гарантування національної безпеки; г) участь у міжнароодних системах безпеки,

У системі національної безпеки важлива роль відводиться обороні України від зовнішньої збройної агресії. Оборона держави - це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення суверенітету, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу. Метою оборони є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливої агресії проти України. Вона базується на готовності армії, економіки, населення, території до оборони і будується згідно воєнної доктрини держави.13 Конституція України (ст. 17) встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У гарантуванні національної безпеки, і насамперед військової, особлива роль відводиться Збройним Силам України. Безпосереднє керівництво цим державним інститутом здійснює Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері оборони держави та військового будівництва.

Важливі функції щодо забезпечення національної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України. Цей центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику з прикордонних питань, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів правового оформлення і охорони державного кордону України

12 Колпаков

В.К Адміністративне право України Підручник - К. Юршком Інтер, 1999 -C.46S.

 

та її виключної (морської) економічної зони, вдосконаленні системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України. Головним завданням прикордонних військ є забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах держави, а також охорона економічної зони України.

Ст. 18 Конституції України наголошує, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Загальне керівництво зовнішньополітичною діяльністю здійснює Президент України, а центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністерство закордонних справ України (МЗС України). Воно забезпечує проведення зовнішньої політики держави та здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків України.

До системи МЗС входять дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, що готують дипломатичні кадри.

Серед численних функцій держави важливе місце займає правоохоронна діяльність, спрямована на забезпечення законності і правопорядку в суспільстві, боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями, охорону та захист прав і свобод громадян, юридичних осіб. Правоохоронною є така владна державна діяльність, що здійснюється уповноваженими державою органами на підставі закону і у встановленому ним порядку з метою охорони і захисту прав і законних інтересів громадян, державних і громадських колективних формувань шляхом застосування правових заходів впливу.14

Правоохоронною діяльністю в Україні займаються спеціальні органи, до яких відносяться: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, прокуратура, адвокатура та інші державні та громадські організації.15

Служба безпеки України (СБУ) є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку країни. Завданням СБУ є захист суверенітету України, її конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності від розвідувально-підривної діяльносй відповідних служб іноземних держав. Разом із захистом державних інтересів від зазіхань ззовні, Служба безпеки захищає їх і від злочинних організацій, груп та окремих осіб всередині країни.

14 Правознавство/ За ред. М.Настюка. -Львів: Світ, 1994. -С. 130.

 

Особливо важливою є сьогодні роль СБУ в боротьбі з незаконною економічною діяльністю, зі злочинами у сфері науки і техніки. Виходячи з миролюбного статусу України, Служба безпеки зобов'язана попереджувати, виявляти і розкривати терористичну діяльність, прояви розпалювання національної ворожнечі; пропаганди війни, расової чи релігійної неприязні.

Боротьба з організованою злочинністю, мафією, корупцією, що створюють серйозну загрозу життєво важливим інтересам України - також сфера діяльності СБУ.

Державне управління в галузі юстиції розуміється, як виконавчо-розпорядча діяльність суб'єктів державного управління, що полягає в організаційному забезпеченні функціонування судів, державного нотаріату, органів запису актів громадянського стану, судово-експертних установ та організацій адвокатів.16 Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністерство юстиції України (Мін'юст), яке бере безпосередню участь у виробленні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Сьогодні Міністерство юстиції відіграє провідну роль у нормотворчій діяльності і є головним розробником проектів найважливіших актів законодавства та координатором законопроектних робіт.

На Міністерство та його органи на місцях покладається обов'язок приведення нормативних актів, виданих органами державного управління, що торкаються прав і свобод громадян, у відповідність з чинним законодавством. Забезпечення організаційної діяльності загальних судів здійснюється ними без втручання у судову діяльність. Важливими функціями органів юстиції є організація правового всеобучу населеня, реєстрація політичних партій, інших громадських об'єднань та контроль за додержанням ними своїх статутів. Діяльність Міністерства юстиції України, як і міністерств європейських країн, побудована не за галузевим, а за функціональним принципом.

Таким чином, завданням державного управління у сфері юстиції є забезпечення правової основи організації діяльності держави та охорона прав, свобод та інтересів громадян, інших суб'єктів права.

Суди і судді в Україні здійснюють не просто правоохоронні дії, а що дуже важливо - судову владу, яка в ситемі розподілу влад займає особливе місце. Реалізується судова влада виключно спеціально створеними для цього державними органами - судами, шляхом відправлення правосуддя. Згідно ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та системою судів загальної юрисдикції, що діють за

fi Колпаков В К Адміністративне право України: Підручник. - С. 497.

 

принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у ситемі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Здійснюється правосуддя у формі конституційного, цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, функцію судової влади загалом можна сформувати так: застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних життєвих ситуацій і цим забезпечення верховенства права у житті суспільства. Слід зазначити, що ця гілка влади має своїм завданням контролювати також законність дій виконавчої влади через розгляд і вирішення претензій (скарг) громадян та юридичних осіб щодо актів, дій чи бездіяльністі органів державного управління та їх посадових осіб.

Конституційний Суд вирішує питання про відповіднісь законів, інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України, дає офіційне тлумачення Основного Закону та законів України, забезпечує охорону конституційних прав і свобод особи.

Отже, можна зробити висновок, що в правовій державі, якою відповідно до Конституції є Україна, основною функцією судової влади є захист прав і свобод людини.

Важлива і відповідальна роль у правоохоронній діяльності держави належить прокуратурі. Головною функцією органів прокуратури України є здійснення вищого нагляду за виконанням законів у державі. Тобто, основне завдання прокуратури - не допускати, попереджати порушення закону, ким би воно не було допущене. Специфіка діяльності прокуратури полягає в тому, що вона не встановлює загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займається виконавчо-розпорядчою роботою, що притаманно виконавчій владі, не розглядає конкретних справ, що належить до сфери судової влади. Органи прокуратури займаються лише перевіркою, розслідуванням і вивченням стану справ у механізмі державного контролю і нагляду.

Органи внутрішніх справ є правоохоронними органами виконавчої влади, їх центральний орган - Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки. МВС України складається з декількох систем органів внутрішніх справ - міліція, державна автомобільна інспекція, державна служба охорони та інших. Провідна роль у процесі охорони і забезпечення правопорядку в нашій країні належить міліції.

 

Міліція України - це державний озброєний орган виконавчої влади, який охороняє і захищає від протиправних посягань життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність (майно), природне середовище, інтереси суспільства і держави.

Важливою функцією державного управління є реалізація державної політики в галузі інформаційного простору України. У розвинутих демократичних суспільствах засоби масової інформації відіграють центральну роль у підтриманні демократії. Преса і засоби масової інформації іноді зображаються як четверта влада. Вільна преса покликана виконувати дві відповідальні функції: діяти як незалежний постачальник новин та об'єктивної інформації та сприяти розвитку фундаментальних соціальних і політичних цінностей, які становлять основу здорової демократичної системи.

Згідно із ст. 15 Конституції в Україні цензура заборонена. Разом з тим. Уряд регламентує діяльність засобів масової інформації, що притаманно практиці більшості західних демократій. Це виражається у протидії монополізації електронних і друкованих засобів масової інформації, видавничої справи, наданні частот в ефірі для теле- і радіо станцій, державній реєстрації пресових видань, контролі за дотриманням їх діяльності в рамках закону, протидії пропаганді культу насильства, пияцтва та розпусти. Держава створює належні умови для функціонування суб'єктів видавничої діяльності різних форм власності, організовує вітчизняну базу для виготовлення паперу.

З метою здійснення інформаційної політики в Україні утворено низку державних інститутів та органів. Насамперед, слід відзначити: Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державне інформаційне агенство України, Національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Основними засадами їхньої діяльності має стати впровадження в суспільне життя національної інформаційної політики у сфері ЗМІ, під якою розуміється комплекс регулюючих норм, без яких неможливе досягнення громадської злагоди.

Державна політика у сфері церковних відносин спрямована на подолання негативних процесів у релігійному середовищі, забезпечення конституційних положень про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи від церкви (ст. 35 Конституції), рівноправності усіх офіційно існуючих в Україні релігій та права громадян на свободу світогляду та віросповідання. Важливою державною функцією є також подолання міжконфесійних і міжцерковних конфліктів як джерел напруги в суспільстві, дійове блокування проникнення в країну деструктивних культів, тоталітарних сект та одіозних транснаціональних місійних корпорацій, деполітизація релігійного середовища.

в    Зам. 1653.

 

представництво межами   країни,

країни  за зовнішня

прав   і   свобод   громадян, власності,      попередження

Функція регулювання відносин між державою та церквою, релігійними організаціями покладена на центральний орган виконавчої влади - Державний комітет України у справах релігій.

Отже, до адміністративно-політичних функцій можна віднести такі:

-оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих операціях;

-національна безпека;

-охорона кордонів та митниця;

-зовнішня політика: зовнішні зносини, кордоном, захист прав співвітчизників за економічна політика;

-судочинство;

-прокурорський нагляд;

-громадянський стан;

-забезпечення   правопорядку:   охорона боротьба      зі       злочинністю,      охорона правопорушень;

-функціонування органів державної влади;

-політика в сфері інформаційного простору;

-регулювання відносин із церквою та релігійними організаціями.